23 жовтня 2025 року Чернігів Справа № 620/10910/25
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Тихоненко О.М., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне підприємство “Інфоресурс» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне підприємство “Інфоресурс», в якому просить:
визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо відображення в Єдиній державній електронній базі з питань освіти інформації про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" щодо ОСОБА_1 ;
зобов'язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" щодо ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 23.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Позивачем 22.10.2025 подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить вжити заходи забезпечення позову шляхом: заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 ), вчиняти будь-які дії щодо ОСОБА_1 , зокрема здійснювати заходи з його розшуку, затримання, переміщення, проходження ним військово-лікарської комісії, а також здійснювати призов, мобілізаційні заходи до військових частин та/або навчальних центрів.
В обґрунтування поданої заяви зазначає, що на час розгляду справи по суті існує реальна загроза його мобілізації, що може унеможливити виконання рішення суду, в разі його задоволення.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Порядок розгляду заяви про забезпечення позову врегульовано статтею 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 154 КАС України у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
У зв'язку з відсутністю виняткових обставини, які унеможливлюють розгляд заяви про забезпечення позову без участі сторін, суд вважає за можливе розглянути її без проведення судового засідання.
Відповідно до вимог статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до положень частини 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Із системного аналізу вимог наведених норм випливає, що забезпечення позову це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову.
Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта.
Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.
Законодавець встановив дві підстави для постановлення ухвали про забезпечення позову у справі, зокрема такими є:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Крім того, правова позиція по даному питанню висловлена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», за змістом яких при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У пункті 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" № 2 від 06.03.2008 року надано роз'яснення, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, які б свідчили про наявність зазначених вище підстав для забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Із аналізу наведеного видно, що обов'язковою передумовою вжиття заходів для забезпечення позову, є мотивована заява сторони з зазначенням дійсних обґрунтованих підстав вважати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Тому, у вирішенні питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси всіх осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Однак, проаналізувавши вимогу про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що доводи позивача є такими, що не підтверджуються існуванням обставин, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких може бути застосовано забезпечення позову, оскільки ним у заяві не наведено, яким чином невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим поновлення прав, а також не зазначено підстав для висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам.
Крім того, наявність чи відсутність протиправних дій відповідача під час винесення спірних рішень є предметом даного спору та надання йому правової оцінки буде фактично вирішенням справи по суті до постановлення рішення у даній справі, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено достатньо обґрунтованих доводів та доказів, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам позивача, свободам та інтересам, а отже, ним не доведено наявності підстав для вжиття судом заходів забезпечення позову, відповідно до статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
А отже, враховуючи викладене та виходячи із змісту заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку про її необґрунтованість, та як наслідок відсутності правових підстав для задоволення.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне підприємство “Інфоресурс» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили та може бути оскаржена безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, передбачені статтями 256, 294, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Оксана ТИХОНЕНКО