23 жовтня 2025 року справа № 580/9037/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каліновської А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у змішаній (паперовій та електронній) формі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 24.07.2025 №142 про відмову у призначенні пенсії у разі втрати годувальника;
- зобов'язати відповідача перевести позивача на пенсію по втраті годувальника відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона, як дружина померлого годувальника, яка на час звернення до відповідача досягла 55-річного віку, має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, оскільки їй призначено пенсію за віком на пільгових умовах, як матері дитини з інвалідністю. Водночас, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області відмовлено у призначенні пенсії, посилаючись на не досягнення віку 60 років. Отже, на думку позивача відмова відповідача в призначенні пенсії по втраті годувальника є протиправною та призвела до порушення її прав.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені.
Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив, в якому вказав, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії по втраті годувальника так як позивач не досягла необхідного пенсійного віку відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З наведених підстав, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд зазначає, що відповідно до пункту 122 розділу VI «Перехідні положення» Положення №1845/0/15-21 до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.
Згідно з абзацом 21 пункту 1 розділу VII Формування і оформлення судових справ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року № 485) у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, формування матеріалів судової справи здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).
Отже, процесуальне законодавство передбачає можливість розгляду справи у змішаній формі (паперовій та електронній) та прийняття рішення про такий розгляд суддею, у провадженні якого перебуває судова справа.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне здійснити розгляд справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.
Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Із матеріалів справи позивача судом встановлено, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує пенсію за віком.
Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 07.09.1991, позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 12.01.2012.
Позивач, у зв'язку із смертю чоловіка, звернулася до територіального органу ПФУ із заявою, в якій просила перевезти її з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 24.07.2025 №142 позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника, оскільки вона не досягла необхідного пенсійного віку 60 років.
Вважаючи вищезазначену відмову протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає частиною 1 статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» №2262-XII передбачено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні.
Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону №1058-IV або є особами з інвалідністю.
Так, статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, в якій диференційовано пенсійний вік залежно від наявного страхового стажу. Тобто, пенсійний вік особи, необхідний для призначення пенсії за віком, залежить від страхового стажу (чим менше страховий стаж, тим більший пенсійний вік).
Зокрема, частиною 1статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до частини 3 цієї статті у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року.
Суд зазначає, що підставою для відмови позивачу у переведенні з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, слугувало недосягнення ОСОБА_1 пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV (60 або 65 років).
Так, з матеріалів справи слідує, що на дату звернення із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника (18.07.2025), ОСОБА_1 виповнилося 55 років.
Отже, недосягнення загального пенсійного віку (60 років), встановленого ст. 26 Закону №1058-IV є однією з умов, за яких пенсія по втраті годувальника не може бути призначена.
Таким чином, оскільки вік ОСОБА_1 на момент звернення з відповідною заявою становив лише 55 років, що є меншим ніж мінімально необхідний вік передбачений статтею 26 Закону №1058-IV, у зв'язку з чим позивач не може вважатись особою яка досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Враховуючи наведені обставити, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області при прийняті рішення від 24.07.2025 №142 діяло в межах своїх повноважень і відповідно до закону, а тому правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення про відмову пенсійного органу в переведенні позивача на пенсію по втраті годувальника, відсутні.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають до задоволення.
Стосовно строку розгляду справи, суд зазначає, що останній день строку вирішення спору припадає на 13.10.2025, однак враховуючи, що у період з 13.10.2025 по 22.10.2025 включно, головуючий суддя у справі була тимчасово непрацездатною, відповідно рішення суду прийнято у перший робочий день 23.10.2024, на підставі ч. 6 ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України згідно вимог якої, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, тому відсутні правові підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.2-14, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Альона КАЛІНОВСЬКА