Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
23 жовтня 2025 р. Справа № 520/33786/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії виходячи із восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію починаючи з 06.02.2024 в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, урахувавши всі передбачені законодавством підвищення і доплати, та з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу до Другого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2025 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 по справі № 520/33786/24 залишено без змін.
Згідно відомостей автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)" встановлено, що вказане рішення суду набрало законної сили 11.07.2025.
21.08.2025 представником позивача подано до Харківського окружного адміністративного суду заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій він просить суд встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі №520/33786/24 з поданням відповідачем звіту.
В обґрунтування заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду представник позивач зазначив, що на виконання вищезазначеного рішення суду розмір пенсії позивача згідно розрахунків з матеріалів пенсійної справи з 06.02.2024 становить 16971,76 грн., з 01.03.2024 - 16971,76 грн., з 01.03.2025 - 16971,76 грн.
На виконання рішення суду відповідач здійснив розрахунок пенсії позивача виходячи із 8 мінімальний пенсій за віком станом на 2024 рік (2093 грн), однак станом на 2025 рік мінімальна пенсія за віком становить 2361 грн., тому розмір пенсії на виконання рішення суду має становити 19115,76 грн (18888 (8*2361) + 227.76). З урахуванням зазначеного позивач звернулася до суду із заявою в порядку ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 02.09.2025 заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 по адміністративній справі №520/33786/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду від 02.09.2025, подав апеляційну скаргу до Другого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 по справі № 520/33786/24 скасовано. Адміністративну справу №520/33786/24 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю від 21.08.2025.
Дослідивши матеріали справи та подану позивачем заяву від 21.08.2025, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи.
Так, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Відповідно до ч. 6 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадках, визначених у частинах 3 - 5 цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб'єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за приписами частини 1 якої суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За приписами частини 2 статті 3811 Кодексу адміністративного судочинства України суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Зазначені норми кореспондуються з положенням частини 6 статті 245 цього Кодексу, згідно з якими у випадках, визначених у частинах третій - п'ятій цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб'єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.
З аналізу зазначених норм законодавства слідує, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Таким чином, законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб'єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимим доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишається невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 лютого 2020 року по справі №640/3719/18, постанові від 04 березня 2020 року по справі №539/3406/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу (ч. 1 ст. 3823 Кодексу адміністративного судочинства України).
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (ч. 3 ст. 3823 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд зазначає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд може під час прийняття постанови у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.
Таким чином, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої інстанції може лише під час прийняття рішення у справі.
Статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Зазначена правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд зазначає, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Тобто, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
З аналізу зазначених норм законодавства слідує, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Так, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові 14 травня 2020 року у справі № 800/320/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що на виконання рішення суду у справі № 520/33786/24 ОСОБА_1 з 06.02.2024 проведено перерахунок пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.07.2025 №2000-0202-8/111545, нараховані за рішенням суду кошти за період з 06.02.2024 по 31.07.2025 в сумі 168805,25 грн внесено до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, в межах затверджених бюджетних призначень та з урахуванням дати набрання рішенням законної сили.
Суд зазначає, що Постановою правління Пенсійного фонду України від 26.09.2018 №20-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 22.10.2018 за №1189/3264, затверджено Порядок ведення обліку рішень суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, що визначає процедуру функціонування реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. В реєстрі обліковуються рішення, що набрали законної сили та видані після набрання чинності Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Відповідно до підпунктів 2 та 4 пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України Про затвердження положень про територіальні органи Пенсійного фонду України та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов правління Пенсійного фонду України, від 22.12.2014 №28-2, основним завданням управління, крім іншого, є планування у відповідному регіоні доходів та видатків коштів Фонду, у межах своєї компетенції забезпечування виконання бюджету Фонду та забезпечення своєчасної та у повному обсязі виплати пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання, здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, в межах обсягів фінансування цих виплат.
Повноваження Пенсійного фонду України, як виконавця бюджетних програм, визначаються перш за все ст. 23 Бюджетного кодексу України, а саме: будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Згідно з п.20 та 29 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, та здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Також суд зазначає, що Верховний Суд у своїх рішеннях зазначав, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу на керівника управління не захищає право особи на отримання бюджетних коштів, зокрема, в ухвалі від 19 травня 2015 року №21-1044а15 та в постанові від 22 листопада 2016 року у справі № 804/5081/13-а та підтримав Верховний Суд, зокрема, у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 405/3663/13-а, від 16 липня 2018 року у справі №811/1469/18 та у справі №560/523/19 за адміністративним провадженням №К/9901/7195/20 від 23 квітня 2020 року та у справі №420/70/19 від 07.11.2019
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що матеріали даної справи не містять обґрунтованих доказів, які б вказували, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області вчиняє перешкоди для виконання рішення суду у даній справі з приводу часткового не виконання якого позивач звернувся до суду із заявою в порядку ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, до заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду таких доказів також позивачем не надано.
Суд зазначає, що заявником не наведено переконливих аргументів, підтверджених відповідними доказами, щодо того, що у разі невжиття судом процесуальних заходів, передбачених ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення залишиться невиконаним.
Отже, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 у справі №520/33786/24 та відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі №520/33786/24 з поданням відповідачем звіту.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 по адміністративній справі №520/33786/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.М.Панов