Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
23 жовтня 2025 року № 520/18116/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність Відповідача, щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування грошового забезпечення :
з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 по 19.05.2023 року, з розрахунку розміру посадового окладу, окладу за військове званням визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України на 1 січня відповідно 2020. 2021. 2022, 2023 року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12. 13. 14 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
-зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період:
з 30.01.2020 - 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
з 01.01.2021 - 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
з 01.01.2022 - 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
з 01.01.2023 - 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження у справі.
Дослідивши надані матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 (Позивач), проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_4 ) - (Відповідач) з 30.12.2016 року по 17.06.2025 року.
Під час проходження військової служби, з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Відповідачем було проведено нарахування грошового забезпечення з 01.03.2018 року.
У зв'язку з тим, що постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з часу прийняття зазнала змін, позивач звернувся до Відповідача із заявою від 23.06.2025 року (отримана Відповідачем 23.06.2025 року вх.№7466) про проведення перерахунку грошового забезпечення.
У наданій мені відповіді від 07.07.2025 року вих. №553/5096 Відповідачем було відмовлено у перерахуванні грошового забезпечення.
Позивач не згоден зі вказаними діями, вважає їх не законними та протипраними, що стало підставою для звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із ч. 1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст. 1, 2 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-Х 11 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Приписами ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Наказом МОУ від 07.06.2018 № 260 (за реєстр, в Мінюсті 26.06.2018 за №745/32197 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам (надалі - Порядок)
Відповідно до п.14 Порядку, грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
За приписами вказаного Порядку вбачається, що його розділи, у тому числі, стосуються основних видів грошового забезпечення, таких як: посадовий оклад, оклад за спеціальне звання, надбавка за вислугу років, які обчислюються за методикою, визначеною Постановою КМУ від 30.08.2017 року №704, а також, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, премії, розмір яких залежить від розміру основних видів грошового забезпечення, зокрема - посадового окладу.
Кабінетом Міністрів України ЗО серпня 2017 року прийнято Постанову № 704 «Про грошове забезпечення «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі - Постанова №704).
Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої, зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Відтак, на момент набрання чинності постановою №704, що відбулось 01.03.2018 року, пункт 4 було викладено в редакції змін, згідно із пунктом 6 постанови №103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Таким чином, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Законом України від 05.10.2000 №2017-111 "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон №2017-111) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У той же час, згідно приписів статті 6 Закону №2017-111 базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.«
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21.
Як вже зазначалось вище, приписами ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-УІІІ "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закони України Про Державний бюджет України на 2020 - 2023 роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020 - 2023, відповідно, не містять.
У справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Враховуючи вищевикладене, у позовному періоді положення п.4 постанови №704 в редакції ПКМУ від 21.02.2018 року № 103, в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу - ЗУ Про Державний бюджет України на 2020 - 2023 р. із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), що, у свою чергу, впливає також на розмір додаткових видів грошового забезпечення.
При цьому, встановлене положеннями пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальній величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Підсумовуючи наведене, у зв'язку з набранням чинності Законів України Про Державний бюджет України на 2020 р. - 2023 р., враховуючи п.14 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, відповідач повинен був привести розмір грошового забезпечення Позивача, обрахованого за правилами п.4 ПКМУ №704 в редакції ПКМУ від 21.02.2018 року № 103, у відповідність до зазначених законів за період з 01.01.2020 по 20.05.2023 року .
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, проаналізувавши наведене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243 - 246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Суд вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243 - 246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Відповідача, щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування грошового забезпечення : з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 по 19.05.2023 року, з розрахунку розміру посадового окладу, окладу за військове званням визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України на 1 січня відповідно 2020. 2021. 2022, 2023 року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12. 13. 14 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період:
з 30.01.2020 - 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
з 01.01.2021 - 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
з 01.01.2022 - 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
з 01.01.2023 - 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Кухар М.Д.