про повернення позовної заяви
23 жовтня 2025 року Справа № 480/7730/25
Cуддя Сумського окружного адміністративного суду Савицька Н.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , і просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року за періоди: з 10.02.2023 по 13.03.2023 та з 24.03.2023 по 24.04.2023,3 26.04.2023 по 01.06.2023, 18.06.2023 по 22.07.2023, з 23.07.2023 по 16.08.2023, з 24.08.2023 по 03.11.2023;
- зобов'язати військову частину військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду в розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року за періоди: з 10.02.2023 по 13.03.2023 та з 24.03.2023 по 24.04.2023,3 26.04.2023 по 01.06.2023, 18.06.2023 по 22.07.2023, з 23.07.2023 по 16.08.2023, з 24.08.2023 по 03.11.2023 (з урахуванням раніше виплачених сум).
Разом із позовною заявою позивачем було подано клопотання про поновлення строку звернення до суду, у якому, обґрунтовуючи причини пропуску строку звернення до суду, зазначає, що в результаті збройної агресії з боку рф проти України після звільнення унеможливило звернутися до суду своєчасно через не роботу відділень Укрпошти, державних органів, банків та постійною загрозою ракетного, балістичного та БПЛА обстрілу.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Було залишено дану позовну заяву без руху, оскільки позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з даними позовними вимогами.
У вказаній ухвалі суд визнав вказані позивачем причини пропуску строку не поважними, та не знайшов підстав для задоволення заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду, у зв'язку з чим позивачу/представнику позивача запропоновано усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом, у якій зазначити інші поважні причини пропуску такого строку та надати докази поважності причин пропуску такого строку.
На виконання зазначеної ухвали представником позивача було подано суду заяву від 16.10.2025 про поновлення строку звернення до суду, яка є ідентичною за змістом до тієї, яка була подана разом із позовною заявою, та доводам якої була вже надана оцінка судом в ухвалі від 13.10.2025.
Дослідивши матеріали позовної заяви та доводи заяви щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду, оцінивши докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 118 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак підпунктом 18 пункту 1 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (далі по тексту - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.
При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином з 01.07.2023 строк звернення до суду із позовом про виплату заробітної плати регламентується статтею 233 КЗпП України і складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно ч. 1 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд зазначає, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 31.03.2020 по справі № 807/235/16 (адміністративне провадження № К/9901/49805/18).
Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався» та “повинен був дізнатись».
Так, під поняттям “дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
У постанові від 19.01.2023 по справі № 240/33276/21 Верховний Суд зазначив, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводити обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Таким чином, причини пропуску строку звернення до суду з позовною заявою повинні бути підтвердженні шляхом подання відповідних письмових доказів.
Щодо посилання представника позивача на ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116), суд зазначає наступне.
У даному випадку позивач звернувся до суду з позовними вимогами щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити додаткову грошову винагороду в розмірі 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року за періоди: з 10.02.2023 по 13.03.2023 та з 24.03.2023 по 24.04.2023,3 26.04.2023 по 01.06.2023, 18.06.2023 по 22.07.2023, з 23.07.2023 по 16.08.2023, з 24.08.2023 по 03.11.2023 (з урахуванням раніше виплачених сум).
Під поняттям “дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Грошове забезпечення є щомісячною виплатою, її розмір щомісяця відомий особі, яка її отримує, та отримуючи її у неналежному на думку особи розмірі вона має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
При цьому суд наголошує, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав саме з моменту отримання відповідної виплати, а не з моменту звільнення чи отримання письмового повідомлення про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені йому при звільненні, оскільки про розмір виплаченого йому грошового забезпечення він дізнавався щомісячно, і не був позбавлений права під час проходження військової служби на звернення до відповідача про надання йому роз'яснень щодо складових виплаченого йому грошового забезпечення та проведених утримань податку та інших обов'язкових платежів.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо причин визначення спірного розміру виплати звернулась до вповноваженої особи із заявою про надання відповідної інформації. У такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від такого органу відповіді на подану заяву.
Аналогічного висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
При цьому як зазначено представником позивача у позовній заяві, ним було направлено адвокатський запит до відповідача з проханням надати інформацію про причини не нарахування та не виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн, відповідь на який він отримав у вересні 2025 року.
Наведене свідчить про відсутність в суду підстав вважати, що позивач без зайвих зволікань, в розумний строк, демонструючи свою зацікавленість з цього питання звернувся до відповідача із відповідною заявою, оскільки позивач просить нарахувати спірну додаткову винагороду за 2023 рік, а отримувавши грошове забезпечення (заробітну плату) кожен місяць у 2023 році, позивач повинен був знати про те, що його права в частині не виплати спірної додаткової винагороди порушені.
Звільнений позивач з військової служби у березні 2024 року, а звернувся із адвокатським запитом у вересні 2025 року. Проте, як у заяві від 06.10.2025, так і у заяві від 20.10.2025, представник позивача не зазначив причини, які заважали позивачу звернутися у тримісячний строк після звільнення з військової служби (20.03.2024).
При цьому навіть у випадку отримання представником позивача від відповідача відповіді на адвокатський запит не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру грошового забезпечення тощо.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 у справі №360/1870/19.
При цьому суд враховує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Між тим, суд звертає увагу на те, що 06.04.2023 Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2023, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 у справі №400/5432/24.
Крім того, аналогічна правова позиція викладена у постанові Другого апеляційного суду від 23.12.2024 по справі № 480/8579/24.
Доводам представника на неможливість звернутися до суду своєчасно через не роботу відділень Укрпошти, державних органів, банків та постійною загрозою ракетного, балістичного та БПЛА обстрілу, суд вже надавав оцінку в ухвалі від 13.10.2025.
Так, позивач лише обмежився загальним посиланням на введення в країні воєнного стану, однак при цьому не надає жодних доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного звернення позивача до суду з мотивів введення в країні воєнного стану та наявності вищезазначених обставин.
Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.
Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу заявника, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
На сьогодні Верховним Судом сформовано правову позицію, згідно з якою введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22, постанови Верховного Суду від 25.10.2022 р. у справі № 620/7233/21, від 24.10.2022 у справі № 160/175/22 та від 22.09.2022 у справі № 140/13772/21).
Отже, введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку якщо це пов'язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.
Натомість позивач таких конкретних причин не наводить, як і не надає доказів, які б вказували на поважні причини пропуску строку звернення до суду з позовом. Також позивачем не доведено, що між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану є безпосередній, прямий, причинний зв'язок.
Крім того, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що наведені у заяві підстави для поновлення строку звернення до суду дійсно пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи (яка "сама повинна цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки") та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк, звернення до суду з адміністративним позовом.
Таким чином, оскільки позивач не навів обставин, які виникли внаслідок збройної агресії рф проти України та запровадження воєнного стану, що унеможливили його своєчасне звернення до суду з позовом, то сам факт збройної агресії рф проти України у цьому разі не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку.
Крім того, позивач лише обмежився посиланням на вказані обставини, однак жодних доказів на підтвердження цих обставин до суду не надав.
Враховуючи викладене, суд не знаходить підстав для задоволення заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду, у зв'язку з чим позивачу/представнику позивача необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом, у якій зазначити інші поважні причини пропуску такого строку та надати докази поважності причин пропуску такого строку.
А відтак, суд зазначає, що доводи викладені представником позивача у заяві щодо поновлення строку звернення до суду є безпідставними.
У даному випадку позивачем було пропущено тримісячний строк звернення до суду з позовною заявою, при цьому належних доказів поважності причин пропуску такого строку суду не надано.
За вказаних обставин, суд не знайшов підстав для задоволення клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно із п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки позивач/представник позивача звернувся до суду після закінчення встановленого законом строку та протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху не подав до суду належних доказів поважності пропуску строку звернення до суду з даною позовною заявою, суд визнає неповажними вказані у заяві про поновлення строку звернення до суду причини пропуску строку звернення до суду та вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачу.
Разом із тим, ч. 8 ст. 169 КАС України передбачено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії і додані до неї документи - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.
Суддя Н.В. Савицька