23 жовтня 2025 року м. Рівне №460/12588/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач), у якому просить суд:
визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України у звільненні позивача з лав Збройних сил України;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити позивача з лав Збройних сил України згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю 1 чи 2 групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, або самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у травні 2025 року був призваний на військову службу по мобілізації під час дії правового режиму воєнного стану до військової частини НОМЕР_1 . 27.06.2025 позивач звернувся до командира цієї військової частини із рапортом про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи. За результатами розгляду рапорту відповідачем надано письмову відповідь № 1/6791 від 15.07.2025 про відмову у задоволенні рапорту, оскільки у особи яка потребує догляду наявний інший член сім'ї першого ступеня споріднення, який може здійснювати догляд за батьком - син ОСОБА_2 . Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки ОСОБА_2 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 і ця обставина унеможливлює здійснювати догляд за хворим батьком, огляду на що, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
У встановлений судом строк відзив на позовну заяву відповідач не надав, тому в силу вимог частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою суду від 30.07.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю не більше 10 днів з дня вручення даної ухвали.
06.08.2025 на виконання вимог ухвали суду від про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 11.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Одночасно з пред'явленням позову, представником позивача до суду подано заяву про забезпечення адміністративного позову.
Ухвалою суду від 25.07.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою суду від 16.10.2025 витребувано у військової частини НОМЕР_1 належним чином завірену копію рапорту ОСОБА_1 та доданих до рапорту документів.
Суб'єктом владних повноважень витребувані ухвалою суду від 16.10.2025 докази суду не надано, також не повідомлено про причини неможливості їх надання.
Відповідно до частини дев'ятої статті 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
27.06.2025 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Судом встановлено, та сторонами не заперечується, що до рапорту були долучені засвідчені копії наступних документів:
паспорту та картки платника податку позивача; довідки № 4581 від 17.06.2025 про те, що позивач перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у в/ч НОМЕР_1 з травня 2025 року; свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 07.10.1983; паспорту, картки платника податку, пенсійного посвідчення ОСОБА_3 (батька позивача); свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 05.06.1997; довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 746878 від 29.03.2017; медичного висновку лікарсько-консультативної комісії КНП ЦМДЦ Рівненської міської ради № 994 від 27.03.2025; акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 05.06.2025, видана уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 ; акту обстеження житлових умов від 18.07.2025, виданого головою ОСББ «Шухевича-2»; довідки № 29/25 від 18.07.2025 про склад сім'ї; нотаріально звіреної заяви, виданої приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кучик С.Л. та зареєстрована в реєстрі за № 2296 від ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 07.10.1983 ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 746878 від 29.03.2017 інвалідність ОСОБА_3 , інваліду другої групи, встановлена довічно.
Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії КНП ЦМДЦ Рівненської міської ради № 994 від 27.03.2025 про наявність порушень функцій організму ОСОБА_3 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок наданий для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Згідно з актом обстеження сімейного стану військовослужбовця від 05.06.2025, начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 затвердив рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 з урахуванням його сімейних обставин. Запропоновано остаточне рішення щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 прийняти на рівні командування в/ч НОМЕР_1 .
Листом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.07.2025 № 1/6791 повідомлено позивача про відсутність підстав для прийняття рішення про звільнення з військової служби. В листі зазначено, що за результатами розгляду рапорту у звільненні з військової служби відмовлено у зв'язку з наявністю у батька позивача, інших крім нього, членів сім'ї І ступеня споріднення - сина ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з рішенням військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні з військової служби та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому воєнний стан було продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, на момент виникнення спірних правовідносин діяв у редакції від 10.05.2025).
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-друга статті 1 Закону 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Так, відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з пунктом 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з абзацом 2 підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:
під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення № 1153/2008).
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі -Інструкція № 170) передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом г пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п'ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються:
копія аркуша бесіди;
копія рапорту військовослужбовця;
документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин;
копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких така обставина: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи на звільнення які підтверджують підстави звільнення та які в подальшому направляються безпосередньо до посадових осіб, що мають право на звільнення військовослужбовців з військової служби.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
(1) відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
(2) інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24, що відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Судом встановлено, 27.06.2025 позивач звернувся з рапортом до військового командування в/ч НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, через сімейні обставини - необхідність здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, інвалідність встановлена з 23.03.2017 - довічно.
При цьому, наявність права звільнення з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ позивач обґрунтовує тим, що є єдиним членом сім'ї першого ступеня споріднення, який може здійснювати догляд за своїм батьком, тоді як його інший син ОСОБА_2 , перебуває на військовій службі за мобілізацією з 08.06.2025 у військовій частині НОМЕР_2 .
Як вже зазначав суд, листом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 від 15.07.2025 № 1/6791 повідомив позивача про відсутність підстав для прийняття рішення про звільнення з військової служби у зв'язку з наявністю у батька позивача, інших крім нього, членів сім'ї І ступеня споріднення - сина ОСОБА_2 .
З такими доводами суд не погоджується, оскільки ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 з 08.06.2204 по теперішній час, що підтверджується довідкою від 13.06.2025 № 1969, виданою т.в.о. командира в/ч НОМЕР_2 .
За наведеного, суд дійшов висновку, що інші особи першого ступеня споріднення, які здійснюють, або можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 відсутні, тому суд зазначає про протиправність викладеної військовою частиною НОМЕР_1 у листі від 15.07.2025 № 1/6791 відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
В той же час, надаючи оцінку позовним вимогам зобов'язального характеру та обраному позивачем способу захисту своїх прав, про які просить останній у межах цього позову, зокрема зобов'язати військову частину звільнити позивача, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби, суд зазначає таке.
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі № 640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Суд зауважує, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання абз. 3 п. 14.10 розділу XIV Інструкції № 170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
При цьому, суд звертає увагу на те, що визначати наявність чи відсутність у військовозобов'язаного права на звільнення з військової служби з підстав, визначених підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII є повноваженням саме військової частини, а повноваження суду обмежуються наданням оцінки таким діям/рішенням в межах здійснення судового контролю, у разі надходження позову з таким предметом спору.
Таким чином, прийняття рішення про звільнення з військової служби є дискреційними повноваженнями військової частини, де проходить службу військовослужбовець.
Зважаючи на викладене та беручи до уваги встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання військової частини звільнити позивача з військової служби виходять за межі повноважень адміністративного суду при вирішенні цього публічно-правового спору, а тому відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Тому, визначаючись щодо способу поновлення порушеного права позивача, керуючись положеннями статті 245 КАС України, суд зобов'язує відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 27.06.2025 та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, позовну заяву належить задовольнити частково.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, за подання даного адміністративного позову сплачено судовий збір в сумі 1211,10 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 23.07.2025 на вказану суму.
Водночас, за правилами пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків. Враховуючи наведене, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі названої норми, отже не повинен був його платити.
За таких обставин суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Визначаючись щодо наявності правових підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн, суд зазначає що жодних документів на підтвердження надання правничої допомоги, так як це передбачено частиною четвертою статті 134 КАС України, матеріали справи не містять. Отже, наразі відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову, викладену в листі від 15.07.2025 № 1/6791 військової частини НОМЕР_1 , у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 27.06.2025 відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби і за результатами його розгляду прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 23 жовтня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_7 ) Відповідач - Міністерство оборони України (просп. Повітряних Сил, 6,м. Київ,03168, ЄДРПОУ/РНОКПП 00034022)
Суддя Ольга ПОЛІЩУК