23 жовтня 2025 року м. Рівне №460/13385/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №172050007531 від 18.07.2025 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку на п'ять років відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка є постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняти рішення про призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на п'ять років у відповідності до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 11 липня 2025 року, зарахувавши при цьому до її страхового стажу період роботи в Рівненському радіотехнічному заводі з 27 липня 1988 року по 31 січня 1993 року.
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що звернулася до пенсійного органу за призначенням пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак отримала відмову з підстав недостатнього періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. Звертає увагу, що станом на 01.01.1993 прожила у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що підтверджено посвідченням потерпілого 3 категорії, довідкою органу місцевого самоврядування та рішенням суду про встановлення факту проживання. Таким чином, вважає, що прожила у забрудненій зоні достатню кількість років для зниження пенсійного віку на 5 років. За наведеного вказує, що рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії є протиправним, у зв'язку з чим просить суд позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 05.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що згідно довідки виконкому Полицької сільської ради Вараського району Рівненської області № 44 від 21.01.2025 період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення с. Полиці Вараського (Володимирецького) району становить 01 рік 04 місяці 04 дні, в тому числі станом на 01.01.1993 становить 01 рік 04 місяці 04 дні. За результатами розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.08.1988 не зарахований період роботи в Рівненському радіотехнічному заводі з 27.07.1988 по 05.11.1998, оскільки період роботи перетинається з іншим періодом роботи починаючи з 01.02.1993. В рішенні Володимирецького районого суду Рівненської області від 14.03.2025 по справі № 556/382/25 відсутнє зобов'язання Пенсійному фонду щодо призначення пенсії. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 18.07.2025 № 172050007531 по зверненню від 11.07.2025 ОСОБА_1 , прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-ХІI.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 24.04.1998 Рівненською облдержадміністрацією, позивач має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 14.03.2025 встановлено, що ОСОБА_1 постійно проживала проживала в селі Полиці Володимирецького (Вараського) району Рівненської області з 28 травня 1990 року по 28 травня 1993 року.
Відповідно до довідки Полицької сільської ради Вараського району Рівненської області №44 від 21.01.2025 позивач проживала з 01.01.1986 по 29.08.1987 в селі Полиці Володимирецького (Вараського) району Рівненської області.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, село Полиці Володимирецького (Вараського) району Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона).
Відповідно до довідки Рафалівської селищної ради від 07.07.2025 №650 позивач проживала з 10.08.1993 по 02.08.1996, з 02.08.1996 по 13.10.1997 та з 13.10.1997 до нині в селі Рафалівка Вараського району Рівненської області.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, село Рафалівка Вараського району Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона).
11.07.2025 позивач звернулася до органів Пенсійного фонду України з заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 18.07.2025 № 172050007531 по зверненню від 11.07.2025 ОСОБА_1 , прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-ХІI.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.03.2003 (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-ІV. Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років, починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Суд звертає увагу на те, що за змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки постійне проживання або робота в зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду з моменту аварії по 31 липня 1986 року не є обов'язковим; достатньо, що особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, 26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року.
Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом в постанові від 6 лютого 2018 року у справі №556/1153/17.
Відповідно до обставин даної справи, позивач проживала з 01.01.1986 по 29.08.1987 в селі Полиці Володимирецького (Вараського) району Рівненської області, тобто з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року, що дає позивачу право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки.
Відмовляючи у призначенні пенсії, відповідач вказує, що у позивача відсутній необхідний період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 років.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (із змінами в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №22-1).
Вказаний порядок прийнято відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 (доповнено згідно з Постановою Пенсійного фонду №33-1 від 25.11.2021), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку:
учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС:
довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження;
посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Відтак, механізм реалізації права, передбаченого законом, зокрема, щодо переліку документів, необхідних для призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» чітко передбачений Порядком №22-1.
З аналізу наведених норм слідує, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи є (1) довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) та (2) посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів (пункт 4.2 розділу IV Порядку №22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (пункт 4.7 розділу IV Порядку №22-1).
Щодо підстав для врахування періодів проживання на підставі рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 14.03.2025 по справі №556/382/25, суд зауважує, що приписами частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно статті 18 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Статтею 319 ЦПК України визначено зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Так, за частиною першою цієї статті, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд наголошує, що рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 14.03.2025 встановлено, що ОСОБА_1 постійно проживала проживала в селі Полиці Володимирецького (Вараського) району Рівненської області з 28 травня 1990 року по 28 травня 1993 року.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20, дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно достатті 55 Закону №796-ХІІ.
При цьому, суд також враховує, що документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до пункту 3 частини першоїстатті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).
Відповідно до статті 15 Закону Закону №796-ХІІ довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Згідно з положеннями статті 65 Закону №796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, суд відхиляє наведені відповідачем доводи та наголошує, що факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у спірний період засвідчує довідка органу місцевого самоврядування та рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення.
Судом встановлено, що відповідно до довідки Рафалівської селищної ради від 07.07.2025 №650 позивач проживала з 10.08.1993 по 02.08.1996, з 02.08.1996 по 13.10.1997 та з 13.10.1997 до нині в селі Рафалівка Вараського району Рівненської області.
Отже, сукупний період проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 03 роки 11 місяців 07 днів (01 рік 04 місяці 04 дні + 2 роки 07 місяців 03 дні).
Період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення починаючи з 01.01.1993 і до моменту досягнення нею 55-річного віку становить 04 місяці 28 днів (з 01.01.1993 по 28.05.1993).
Загальний період проживання позивачки в цій зоні становить 04 роки 04 місяці 04 дні.
При цьому, як зазначалось судом, позивач має право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки.
Отже, в сукупності вищенаведеного, матеріалами справи підтверджено, що період проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить понад 3 років, тому відмова відповідача є протиправною.
Оскільки, станом на 01.01.1993 позивач прожила на території зони гарантованого добровільного відселення більше 3 років, то відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсійний вік підлягає зниженню з розрахунку: 3 роки початкова величина та 2 роки за подальше проживання не менше 4 повних років в зоні гарантованого добровільного відселення, тобто максимально на 5 років.
За наведеного, суд дійшов висновку, що матеріалами справи в повній мірі підтверджується право позивача на зниження пенсійного віку на 5 років.
Обов'язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є досячнення особою відповідного віку.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років.
За наведеного, з урахуванням зменшення пенсійного віку на 5 років, достатній вік позивача для призначення пенсії має становити 55 роки (60-5).
У спірному рішенні вказно, що вік позивача 55 роки. Тому, вказана умова є дотриманою.
Одночасно суд зауважує, що також обов'язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно необхідна кількість стажу для призначення пенсії на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку на 5 років при досягненні ОСОБА_1 55-річного віку становить 27 років (32 роки - 5 років = 27 років).
Позаяк необхідний страховий стаж, зменшений на кількість років зменшення пенсійного віку для призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до ст. 55 Закону № 796-ХІІ врахований пенсійним органом становить 32 роки 08 місяців 29 днів, то такий є достатнім для призначення позивачці пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років.
Щодо незарахування до страхового стажу частково період роботи в Рівненському радіотехнічному заводі з 27.07.1988 по 05.11.1998 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 02.08.1988, суд зазначає наступне.
Як вбачається з 10 абзацу рішення про відмову в призначенні пенсії №172050007531, цей період роботи позивача не був зарахований пенсійним органом до її страхового стажу з причин часткового перетинання з іншим періодом роботи починаючи з 01.02.1993.
Відповідно до запису № 2 трудової книжки НОМЕР_1 від 02.08.1988 належної позивачу, 27.07.1988 вона була прийнята на роботу до Рівненського радіотехнічного заводу монтажником радіоелектронної апаратури та приборів по 3 розряду в збірний цех вузлів відповідно до наказу 983-ОК від 25.07.88.
Згідно запису трудової книжки № 5 від 05.11.1998, звільнена з роботи за власним бажанням відповідно до наказу № 179-ВК від 09.12.1999.
Відповідно до уточнюючої довідки № 988/0720/25 від 09.07.2025 комунального некомерційного підприємства "Володимирецька багатопрофільна лікарня" Володимирецької селищної ради, ОСОБА_1 прийнято на роботу буфетницею дитячого відділення з 01 лютого 1993 року, де вона продовжувала працювати на різних посадах до 31 грудня 2012 року.
Отже, виникла ситуація коли дійсно період роботи на Рівненськомурадіотехнічному заводі з 01.02.1993 по 05.11.1998 перетинався з періодом роботи позивача в закладах охорони здоров'я підпорядкованих Володимирецькій центральній лікарні.
Однак, суд зазначає, що період роботи ОСОБА_1 на Рівненському радіотехнічному заводі в часовий проміжок з 27.07.1988 по 31.01.1993 не перетинався з будь-яким іншим її періодом роботи, а тому такий страховий стаж позивача не зараховано пенсійним органом протиправно.
Згідно з ч.1, 2 ст.24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протяго якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також, ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Дана норма кореспондує з ст.62 Закону України " Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Відповідно до п.1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати,посвідчення, характеристики, письтрудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Висновки аналогічного характеру викладені у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №439/1148/17.
За наведеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особа, яка станом на 01.01.1993 прожила на території зони гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, а також прожив достатню кількість років в цій зоні для зменшення пенсійного віку на 5 років.
Отже, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області рішенням від №172050007531 від 18.07.2025 безпідставно та не правомірно відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відтак, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню в судовому порядку.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Матеріалами справи підтверджується, що до органу пенсійного фонду за призначенням пенсії позивач звернулася 11.07.2025, то в даному випадку пенсія підлягає призначенню саме цієї дати, оскільки звернення за пенсією відбулося пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, суд вважає, що в даному випадку належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області призначити пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 11.07.2025.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
За наведеного, позов підлягає задоволенню повністю.
Враховуючи положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №172050007531 від 18.07.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку на п'ять років відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка є постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняти рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на п'ять років у відповідності до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 11 липня 2025 року, зарахувавши при цьому до страхового стажу період роботи в Рівненському радіотехнічному заводі з 27 липня 1988 року по 31 січня 1993 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суму судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 23 жовтня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3,м. Слов'янськ,Краматорський р-н, Донецька обл.,84122, ЄДРПОУ/РНОКПП 13486010)
Суддя С.А. Борискін