22 жовтня 2025 року м. Рівне №460/5634/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
До Рівненського окружного адміністративного суду через систему Електронний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати недоотриманої пенсії позивача за період з 07.10.2009 по 28.07.2017 рік та зобов'язати відповідача вчинити певні дії - виплатити недоотриману пенсію за період з 07.10.2009 по 28.07.2017 з її одночасним перерахунком та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, на момент виплати, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 позовну заяву позивача залишено без руху. Позивачу запропоновано усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду доказів сплати судового збору, а також заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом із належним обґрунтуванням поважних причин такого пропуску.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 08.07.2024, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2024, позовну заяву повернуто позивачу на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Постановою Верховного Суду від 29.07.2025 ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2024 скасовано, а справу № 460/5634/24 направлено для продовження розгляду до Рівненського окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 01.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв'язку з прийняттям 07.10.2009 рішення Конституційним Судом України у справі № 25-рп/2009, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, у позивача виникло право на поновлення виплати пенсії, яку було припинено після виїзду позивача на постійне місце проживання до Ізраїлю. З метою реалізувати своє право на поновлення пенсії позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з відповідною заявою. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №П-270/07.1-59 від 28.02.2018 було відмовлено у поновленні виплати пенсії позивачу, що стало підставою для звернення до суду з адміністративним позовом. Судовим рішенням у справі №857/106/19, зокрема, зобов'язано орган Пенсійного фонду поновити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років з 29.01.2018, залишено без розгляду в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 до 28.07.2017 у зв'язку із застосуванням шестимісячного строку звернення до суду. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, позивач вважає, що має право на виплату недоотриманої пенсії за період з 07.10.2009 до 28.07.2017 з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відзив на позовну заяву не надійшов.
Жодних клопотань про продовження строку для його подання або ж інших заяв по суті спору до суду теж не надходило.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 КАС України.
Отже, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Позивачу з 25.04.1994 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
10.11.1999 позивач виїхав з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Після виїзду йому було припинено виплату призначеної пенсії.
29.01.2018 позивач через представника звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про поновлення виплати пенсії. До заяви представник позивача додав нотаріально завірені копії документів та апостильовану заяву про поновлення пенсії, що підписана особисто ОСОБА_1 , підпис якого засвідчений нотаріально.
Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області листом від 28.02.2018 №П-270/07.1-59 повідомило представнику позивача, що для можливості розгляду заяви про поновлення виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1 за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», йому потрібно подати оригінали і копії необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Також в листі відповідач зазначив, що закрита пенсійна справа ОСОБА_1 перебуває на зберіганні в архіві Головного управління Національної поліції в Рівненській області.
Не погоджуючись з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у призначенні пенсії представник позивача звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2018 року у справі №1740/2288/18, визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 28.02.2018 №П-270/07.1-59 про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , визнано бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області протиправною щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 , зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області поновити та виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 з 29.01.2018 шляхом призначення її відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та позивач - ОСОБА_1 подали апеляційні скарги.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2019, апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та ОСОБА_1 задоволено частково:
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2018 року у справі № 1740/2288/18 скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 , оформлену листом від 28 лютого 2018 року № П-270/07.1-59.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області поновити та виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 з 29 січня 2018 року.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про зобов'язання вчинити дії за період з 09 жовтня 2009 року по 28 липня 2017 року включно - залишено без розгляду.
Апеляційний суд залишаючи позовні вимоги за період з 09 жовтня 2009 року по 28 липня 2017 року без розгляду врахував позицію Верховного Суду у своїх постановах, зокрема, від 24.04.2018 у справі № 127/15035/17 та від 12.06.2018 у справі № 577/50/17, відповідно до якої, спори, які виникають у цій категорії справ, повинні вирішуватись з урахуванням норм процесуального права у межах шестимісячного строку звернення до суду.
Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо непоновлення ОСОБА_1 пенсії з 07.10.2009, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Як встановлено ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У відповідності до ст. 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Згідно ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон України № 1058-IV).
Статтею 8 Закону України № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг, приписами п. 1 ч.1 якої визначено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
В силу вимог ч.3 ст.2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Отже, з наведеного слідує, що особа, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Приписами ч.5 ст.45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст.51 Закону України № 1058-IV).
При цьому, Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Отже, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, і відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення позивача як громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що безумовно позивач постійно з 1999 року проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання, а відтак має право на отримання призначеної їй пенсії.
До того ж, суд зазначає, що у справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:
- відповідачем або іншими суб'єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009;
- наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії;
- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);
- існують положення закону, який зобов'язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.
З матеріалів справи (зокрема, встановлених обставин справи у судових рішеннях по справі №1740/2288/18) встановлено, що позивачу була призначена пенсія за вислугу років, однак виплата була припинена, оскільки ОСОБА_1 фактично постійно проживає за межами України в Державі Ізраїль.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів стосовно пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного урядування. Очевидно, що на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії за наявності відповідних підстав має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11.05.2022 у справі № 540/1429/21, від 18.05.2022 у справі № 160/5259/20 та від 30.09.2021 у справі № 540/4060/20, від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, від 14.07.2020 у справі № 160/10737/19, від 30.07.2020 у справі № 802/798/18-а, від 30.07.2020 у справі № 461/5775/16-а.
Суд зазначає, що залишення частини позовних вимог (постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2019 по справі №1740/2288/18) щодо пропуску позивачем шестимісячного строку визначеного статтею 122 КАС України не позбавляють його права на повторне звернення до суду.
Таким чином, належним способом захисту порушеного права позивача у даній справі є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непоновлення позивачу пенсії з 07.10.2009 по 28.07.2017, а також зобов'язання відповідача з 07.10.2009 по 28.07.2017 нарахувати та виплатити позивачу пенсію за вислугу років.
Щодо компенсації втрати частини доходів, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Водночас, ч. 2 ст. 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, до якої відсилає ч. 2 ст. 49 цього Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон від 19.10.2000 № 2050-III) та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" (далі - Порядок № 159).
Так, статтями 1, 2 Закону від 19.10.2000 № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Статтею 3 Закону від 19.10.2000 № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.
Відповідно до п. 1, 2 Порядку № 159, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Суд зазначає, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі, пенсії.
Таким чином, позовна вимога в частині виплати компенсації частини доходів підлягає задоволенню (висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18).
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову, у визначений судом спосіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо непоновлення ОСОБА_1 пенсії з 07.10.2009 по 28.07.2017.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років за період з 07.10.2009 по 28.07.2017, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у сумі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Повний текст рішення складений 22.10.2025.
Суддя Олег ГРЕСЬКО