Справа № 420/26343/25
22 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, третя особа: Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 04 серпня 2025 року надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, третя особа: Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради в якому позивач просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління ДСНС України в Одеській області, викладену у листі від 15.05.2025 №6000.2-3658/6017/6, щодо виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових;
- зобов'язати Головне управління ДСНС України в Одеській області направити клопотання на розгляд Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради з проханням щодо вирішення питання про виключення з числа службових 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Пересипську районну адміністрації Одеської міської ради розглянути по суті клопотання Головного управління ДСНС України в Одеській області, та прийняти рішення про виключення з числа службових 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;
- стягнути з Головного управління ДСНС України в Одеській області, на користь ОСОБА_1 витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 20 000 грн та судовий збір у розмірі 3633,60 грн.
Адміністративний позов обґрунтовано наступним
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 , є полковником служби цивільного захисту у відставці, пенсіонером ДСНС, з 2007 року проживає разом із сім'єю у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 , та є ветераном органів внутрішніх справ України, перебуває на обліку в ЄДР осіб які мають право на пільги з 11.03.2009 р., в Управлінні соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси. Вказана квартира була надана ОСОБА_1 як службове житло на підставі ордеру №1504 серії МР від 28 березня 2007 року. Після припинення трудових відносин з ДСНС України в Одеській області, який надав службове житло, позивач продовжує проживати у вказаній квартирі разом з сім'єю понад 17 років, зокрема дружина ОСОБА_2 , яка також є пенсіонером Державної служби України з надзвичайних ситуацій, та діти подружжя, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
За час проживання не було зафіксовано жодного порушення правил користування житлом, своєчасно сплачуються всі комунальні платежі, дотримуються санітарні та технічні вимоги, що підтверджено довідкою ОСББ «Марсель-44» від 09.07.2025 року.
Наразі позивач не перебуває в трудових відносинах із Головним управлінням ДСНС України в Одеській області, а службова необхідність у збереженні за ним цього житла як службового відсутня, однак є наявна необхідність отримати вказану квартиру з оформлення права власності.
У 2008 році житлова комісія ГУ МНС України в Одеській області розглянула рапорт ОСОБА_1 і прийняла рішення (протокол №6 від 08.12.2008 р.) вилучити вказану квартиру з числа службових. Однак квартира АДРЕСА_2 після постановлення протоколу №6 від 08.12.2008 р. не була офіційно виключена з числа службових. У 2025 році позивач повторно звернувся до відповідача з листом про виключення квартири з числа службових. 15 травня 2025 року листом №6000.2-3658/6017/6 позивачу було відмовлено у виключенні квартири з числа службових. Вказана відповідь не містить обґрунтованої правової позиції, зводиться до загального посилання на законодавство та не спростовує фактичних обставин, зокрема відсутності службової необхідності у використанні житла.
Вважаючи такі дії протиправними, такими, що суперечать нормам житлового законодавства, доктринальним підходам щодо правомірного обмеження прав особи та порушують конституційні права родини ОСОБА_5 на житло, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відзив на адміністративний позов обґрунтовано наступним
Вимоги, викладені в позовній заяві позивачем, відповідач не визнає в повному обсязі, як такі, що є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству, виходячи з того, що Головне управління не заперечує, що ОСОБА_1 , у зв'язку із службовою необхідністю була надана у службове користування службова квартира за адресою квартира АДРЕСА_1 . Оскільки спеціальним законодавством, а саме Положенням не визначений порядок, щодо вирішення питання про передачу службового житла, слід керуватись загальним житловим законодавством.
Порядок надання службових жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду і користування ними визначено в Положенні про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року № 37 (надалі Порядок № 37). Згідно п. 6 Порядку № 37 жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Станом на 01 січня 2025 року у Головному управлінні на квартирному обліку щодо поліпшення житлових умов перебувають за списками: - Загальна черга 200 осіб (додається); - першочерговики 89 осіб (додається); - позачерговики 14 осіб (додається). Тим самим, це підтверджує, що потреба у службовому житлі на даний час у Головного управління у відповідності до Порядку № 37 - не відпала. Поняття “державний житловий фонд» визначено у Законі України “Про приватизацію державного житлового фонду» (далі Закон № 2482-XII). Згідно абзацу другому ст. 1 Закону № 2482-XII державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону № 2482-XII не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. З огляду вищенаведене, це ще раз підтверджує, безпідставність заявлених позовних вимог.
Позицію третьої особи обґрунтовано наступним
Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про зобов'язання Пересипську районну адміністрації Одеської міської ради розглянути по суті клопотання Головного управління ДСНС України в Одеській області, та прийняти рішення про виключення з числа службових 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що зміст позовної заяви не містить правової позиції, жодного обґрунтування та посилання, які ж саме права, свободи чи інтереси позивача порушила Пересипська районна адміністрація ОМР. Окрім того, звертає увагу суду на те, що вимога: «зобов'язати Пересипську районну адміністрації Одеської міської ради розглянути по суті клопотання Головного управління ДСНС України в Одеській області, та прийняти рішення про виключення з числа службових 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 » - є передчасною (заявленою на майбутнє). Третя особа зазначає, що Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради не отримувала клопотання Головного управління ДСНС України в Одеській області з питанням виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових. Крім того Пересипською районною адміністрацією не приймалось рішення про включення/виключення зазначеної квартири з числа службових.
Процесуальні дії
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
26 серпня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № ЕС/88213/25).
28 серпня 2025 року від третьої особи до суду надійшли пояснення щодо позову (вхід. № ЕС/8934225).
02 вересня 2025 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вхід. № ЕС/90785/25).
Станом на 22 жовтня 2025 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалася позиція позивача та відповідача, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
ОСОБА_1 , є полковником служби цивільного захисту у відставці, пенсіонером ДСНС, з 2007 року проживає разом із сім'єю у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 , та є ветераном органів внутрішніх справ України, перебуває на обліку в ЄДР осіб які мають право на пільги з 11.03.2009 р., в Управлінні соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси.
Вказана квартира була надана ОСОБА_1 як службове житло на підставі ордеру №1504 серії МР від 28 березня 2007 року.
Після припинення трудових відносин з ДСНС України в Одеській області, який надав службове житло, позивач продовжує проживати у вказаній квартирі разом з сім'єю понад 17 років, зокрема дружина ОСОБА_2 , яка також є пенсіонером Державної служби України з надзвичайних ситуацій, та діти подружжя, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
За час проживання не було зафіксовано жодного порушення правил користування житлом, своєчасно сплачуються всі комунальні платежі, дотримуються санітарні та технічні вимоги, що підтверджено довідкою ОСББ «Марсель-44» від 09.07.2025 року.
Наразі позивач не перебуває в трудових відносинах із Головним управлінням ДСНС України в Одеській області, а службова необхідність у збереженні за ним цього житла як службового - відсутня, однак є наявна необхідність отримати вказану квартиру з оформлення права власності.
У 2008 році житлова комісія ГУ МНС України в Одеській області розглянула рапорт ОСОБА_1 і прийняла рішення, оформлене протоколом №6 від 08.12.2008 року щодо вилучення вказаної квартири з числа службових.
Однак квартира АДРЕСА_2 після постановлення протоколу №6 від 08.12.2008 р. не була офіційно виключена з числа службових.
У 2025 році позивач повторно звернувся до відповідача з листом про виключення квартири з числа службових.
15 травня 2025 року листом №6000.2-3658/6017/6 позивачу було відмовлено у виключенні квартири з числа службових.
Вказана відповідь обґрунтована, зокрема, наступним: «…Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37 (далі - Положення) визначається порядок надання, користування та виселення з службових жилих приміщень.
Згідно п. 6 Положення, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.
Враховуючи викладене і те, що на теперішній час не відпала потреба у використанні вищезазначеного житла в якості службового, у Головного управління відсутні правові підстави для задоволення вимог викладених у Вашій заяві».
Вважаючи такі дії протиправними, такими, що суперечать нормам житлового законодавства, доктринальним підходам щодо правомірного обмеження прав особи та порушують конституційні права родини Завала на житло, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Джерела права та висновки суду
Так, частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Нормативно-правовими актами, які визначають правовий статус службового житла, є ЖК України та Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року № 37 (далі - Положення № 37).
У положеннях чинного житлового законодавства відсутнє визначення поняття «службового житла» або «службового житлового приміщення», яке б враховувало усі його істотні ознаки. У законах та підзаконних нормативно-правових актах здебільшого фрагментарно зосереджено увагу на видах службового житла або на окремих його ознаках, наприклад, на меті надання службових жилих приміщень.
Якщо проаналізувати норми зазначених нормативно-правових актів, під службовим житловим приміщенням треба розуміти житлове приміщення, що перебуває у державній чи комунальній власності, а в окремих випадках і в приватній власності (але крім житлових приміщень, що перебувають у приватній власності фізичних осіб), яке у зв'язку з характером трудових відносин призначене для проживання працівників.
Службові жилі приміщення призначені для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього (пункт 2 розділ І «Загальні положення» Положення). Через це зазначені приміщення повинні знаходитись у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).
Згідно з частиною першою статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Порядок надання службових жилих приміщень передбачений статтями 121, 122 ЖК України, згідно з якими службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, на підставі якого виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для заселення у надане службове жиле приміщення.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, визнані у встановленому порядку службовими житловими приміщеннями. У зв'язку з цим для того, щоб житло можна було приватизувати, першим кроком має бути його виведення з числа службових.
У зв'язку з цим для того, щоб житло можна було приватизувати, першим кроком має бути його виведення з числа службових.
Відповідно до Положення № 37 підставами для виключення квартири з числа службових є: відсутність потреби у подальшому використанні житла у якості службового; виключення у встановленому порядку житла з числа службових.
Виключення житла з числа службових здійснюється за клопотанням адміністрації органу, закладу, установи, підприємства.
Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Отже, особа, яка бажає приватизувати службове житло, повинна звернутися до керівництва підприємства, установи чи організації, яке надавало службове приміщення, з проханням виключити житло із службового житлового фонду у зв'язку з відсутністю потреби в його використанні в статусі службового.
Відповідно до частини першої статті 123 ЖК України порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.
Відповідно до пункту 2 Положення № 37 службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).
Пунктом 3 Положення № 37 визначено, що жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення.
Пункт 6 Положення про порядок надання, користування і виселення з службових жилих приміщень, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР №37 від 04.02.1988, встановлює, що жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Зі змісту вказаних положень вбачається, що вирішення питання про виключення житлового приміщення із числа службових можливо лише при наявності клопотання адміністрації підприємства, яке використовує вказане житлове приміщення як службове.
У сфері правозастосування доктринально визнається, що службове житло, яке не використовується за службовим призначенням, не повинно перебувати у цьому статусі, адже це суперечить публічним інтересам, створює правову невизначеність та порушує баланс інтересів особи й держави.
Враховуючи викладене, з боку позивача виконані всі умови, а саме наявний ордер на квартиру як підтвердження законності вселення, тривалий строк проживання без службових обов'язків, офіційна позиція попереднього органу (МНС), що необхідність у службовому утриманні житла відсутня, відсутність законних підстав для відмови згідно з чинними нормативними актами.
Так, зокрема, з матеріалів справи вбачається, що у 2008 році житлова комісія ГУ МНС України в Одеській області розглянула рапорт ОСОБА_1 і прийняла рішення, оформлене протоколом №6 від 08.12.2008 року щодо вилучення вказаної квартири з числа службових.
Однак квартира АДРЕСА_2 після постановлення протоколу №6 від 08.12.2008 р. не була офіційно виключена з числа службових.
У 2025 році позивач повторно звернувся до відповідача з листом про виключення квартири з числа службових.
15 травня 2025 року листом №6000.2-3658/6017/6 позивачу фактично було відмовлено у виключенні квартири з числа службових.
Вказана відповідь обґрунтована, зокрема, наступним: «…Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37 (далі - Положення) визначається порядок надання, користування та виселення з службових жилих приміщень. Згідно п. 6 Положення, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Враховуючи викладене і те, що на теперішній час не відпала потреба у використанні вищезазначеного житла в якості службового, у Головного управління відсутні правові підстави для задоволення вимог викладених у Вашій заяві».
Суд враховує доводи позивача відносно того, що внаслідок таких дій відповідача позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Внаслідок виникнення спірних правовідносин, позивач фактично позбавлений можливості реалізувати своє право на приватизацію вказаної квартири, оскільки квартира фактично перебуває у статусі службового приміщення.
Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.
Суд звертає увагу, що легітимні очікування особи у відносинах з публічною адміністрацією неодноразово були предметом розгляду в Європейському суді з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд) рішення у справах «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 р., «Україна-Тюмень проти України» від 22 листопада 2007 р., «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 р. В цьому сенсі легітимні очікування безпосередньо випливають із конституційної норми ч. 2 ст. 19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порушення принципу легітимних очікувань у спосіб вчинення бездіяльності суб'єктом владних повноважень за наявності норм матеріального права, які встановлюють відповідні повноваження органу влади та спосіб їх реалізації є, також порушенням принципу «правової визначеності» та принципу «належного врядування».
Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що дії Головного управління ДСНС України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у виключенні квартири АДРЕСА_1 з числа службових, оформленої листом від 15.05.2025 року №6000.2-3658/6017/6 є неправомірними.
За встановлених обставин та наведеного правового регулювання, враховуючи, що у даній справі судом встановлено протиправність дій відповідача, суд приходить до висновку, що для забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача наявні підстави для зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо виключення з числа службових трикімнатної квартири АДРЕСА_1 та прийняте рішення про направлення клопотання на розгляд Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради щодо вирішення питання про виключення з числа службових трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Відносно вимог позивача про зобов'язання Пересипську районну адміністрацію Одеської міської ради розглянути по суті клопотання Головного управління ДСНС України в Одеській області та прийняти рішення про виключення з числа службових 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.
Оскільки відповідно до п.9 ч.1 ст.4 КАС України відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Відповідно до ч.2 ст. 49 КАС України зазначає, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
У статті 46 КАС України зазначено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Зміст позовної заяви не містить правової позиції, жодного обґрунтування та посилання, які ж саме права, свободи чи інтереси позивача порушила Пересипська районна адміністрація ОМР.
При цьому щодо вимоги про зобов'язання Пересипську районну адміністрацію Одеської міської ради розглянути по суті клопотання Головного управління ДСНС України в Одеській області та прийняти рішення про виключення з числа службових 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , суд зазначає, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси позивача, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.
Оскільки відповідач станом на момент розгляду справи ще не направив клопотання на розгляд Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради з проханням щодо вирішення питання про виключення з числа службових трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , а судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб'єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, суд дійшов до висновку, позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов був задоволений, судові витрати позивача в сумі 1211,20 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, третя особа: Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у виключенні квартири АДРЕСА_1 з числа службових, оформленої листом від 15.05.2025 року №6000.2-3658/6017/6.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.04.2025 року щодо виключення з числа службових трикімнатної квартири АДРЕСА_1 та прийняте рішення про направлення клопотання на розгляд Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради щодо вирішення питання про виключення з числа службових трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (вул. Прохорівська, 6, м. Одеса, 65091, код ЄДРПОУ 38643633).
Третя особа: Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради (просп. Володимира Великого Князя, буд. 106, м. Одеса, Одеська обл., 65025, код ЄДРПОУ 26303235).
Суддя С.О. Cтефанов