Справа № 540/1167/22
21 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О., за участю секретаря судового засідання Сидоренко Ю.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Херсонської області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області про стягнення недоотриманої суддівської винагороди, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Херсонської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області про стягнення з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів» грошову суму у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно в сумі 208 900,99 грн. з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що не погоджуючись із Законом України №553-XI та доповненням до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зазначає, що будь-які обмеження не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім як Законом України «Про судоустрій і статус судді». Водночас зміни до Закону України № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати не було.
Державна судова адміністрація України подала відзив, у якому проти задоволення позову заперечує, та зазначає, що положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу Украни визначено, що виключно Законом про Державний бюджет України, визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Відповідно до положень статтей 148, 149 Закону визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», установлено, що у квітні 2020 та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Отже, відповідач - Господарський суд Херсонської області не мав як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
У додаткових поясненнях третя особа зазначила, що відповідно до пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
В судове засідання учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснювалося.
Від позивача надійшло клопотання про розгляд справа без її участі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 працює на посаді судді Господарського суду Херсонської області з 17.06.2003 (наказ господарського суду Херсонської області №58-к від 17.06.2003) (т. 1 а.с. 12)
Відповідно до довідки Господарського суду Херсонської області від 07.02.2022 № 01.01-16/988/22 виданої ОСОБА_1 сума недоотриманої суддівської винагороди за період обмеження відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно склала 208900,99 грн. (т. 1 а.с. 28), що підтверджуєють розрахунком за 2020 рік (т. 1 а.с. 29).
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
Згідно статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частини п'ята восьма статті 135 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом № 1402-VIII, що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України, в силу якої розмір суддівської винагороди встановлюється виключно законом про судоустрій.
11.03.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, а також постанов від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон України від 13.04.2020 № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-IX), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закону № 294-ІХ) доповнено статтею 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі, в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до частини другої цієї статті)».
Як встановлено з довідки Господарського суду Херсонської області від 07.02.2022 № 01.01-16/988/22 суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу, з урахуванням обмежень, встановлених Законом № 553-ІХ. Сума обмеження суддівської винагороди позивача становить 208900,99 грн. (т. 1 а.с. 28).
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020, зокрема, визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами.
Зокрема, в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
В рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020).
Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294-ІХ), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.
Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість посягання на незалежність суддів, зокрема, шляхом обмеження їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.11.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11-р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020, від 11.03.2020 № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11.03.2020 № 4-р/2020).
Отже обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
Більш того суд наголосив на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди в силу частини другої статті 130 Конституції України регламентується виключно статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших Законів.
Суд зауважує, що чинність норм Закону № 553-ІХ, які встановлювали обмеження суддівської винагороди, не може виправдовувати правомірність дій відповідача щодо нарахування суддівської винагороди в обмеженому виді, адже як зазначалося, відповідач при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивачу повинен керуватися нормами частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, які не зазнали змін у зв'язку із прийняттям Закону № 553-ІХ.
При цьому Конституційний Суд України в пункті 4.3 рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Водночас суд бере до уваги рішенням другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23.04.2025 № 847/2дп/15-25, яким суддю Господарського суду Херсонської області ОСОБА_1 (відряджену до Господарського суду Одеської області) притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Згідно з рішенням другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23.04.2025 № 847/2дп/15-25, після деокупації міста Херсона суддя ОСОБА_1 маючи змогу виїхати до міста Одеси для здійснення правосуддя в Господарському суді Одеської області, проте за декілька днів до деокупації (8 листопада 2022 року) добровільно виїхала до селища міського типу Асканія Нова Чаплинського району, яке перебуває на тимчасово окупованій території, на запрошення своєї знайомої (відомостей щодо якої суддею не надано). З огляду на викладене, дисциплінарна палата дійшла висновку про, те що, суддя ОСОБА_1 не повернулася на підконтрольну Україні територію.
Таким, чином рішенням другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23.04.2025 № 847/2дп/15-25 встановлено перебування позивача на тимчасово-окупованій території України.
Суд також бере до уваги, рішення Ради суддів України №5 від 11.04.2024, пунктом 1 якого вирішено вважати за неможливе здійснення будь-яких виплат суддям, які перебувають на тимчасово-окупованій території України або стосовно яких відсутня інформація про перебування їх на підконтрольній Україні території.
Суд вважає дане рішення застосовним до спірних правовідносин, як таких, що пов'язані із здійсненням виплат суддям, які перебувають на тимчасово-окупованій території України або стосовно яких відсутня інформація про перебування їх на підконтрольній Україні території.
Відповідно до частини першої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Рада суддів України є вищим органом суддівського самоврядування.
Суд враховує рішення Ради суддів України від 11.04.2024 № 5, як рішення вищого органу суддівського самоврядування, рішення другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23.04.2025 № 847/2дп/15-25, та приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів» грошову суму у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно в сумі 208 900,99 грн. з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, з підстав викладених у пункті 1 вказаного рішення.
У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної судової адміністрації України (м. Київ, вул. Липська, 18/5, 01601, код ЄДРПОУ 26255795), Господарського суду Херсонської області (м. Херсон, вул. Театральна, 18, 73003, код ЄДРПОУ 03500045), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області (м. Херсон, вул. Старообрядницька, 21, 73000, код ЄДРПОУ 37959517) про стягнення недоотриманої суддівської винагороди - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21.10.2025.
Суддя Олександр ХУРСА
.