21 жовтня 2025 рокусправа № 380/9271/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить :
-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу»;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , з військової служби на підставі 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходить військову службу за призовом під час мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що в квітні 2025 року ним подано рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Листом від 23.04.2025 відповідачем відмовлено в задоволенні рапорту та зазначено, що потреба у постійному догляді має визначити МСЕК, а не ЛКК. Позивач зазначає, що ним відповідачу надано всі передбачені чинним законодавством документи, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби, проте відповідач безпідставно відмовив у задоволенні його рапорту чим порушив його права. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 14 травня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами та відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву у п'ятнадцятиденний строк, з дня отримання цієї ухвали.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги заперечує повністю. Зазначає, що для осіб, яким встановлено інвалідність, висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду надає медико-соціальна експертна комісія. Виняток становлять лише особи з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яким висновок про необхідність постійного догляду може надаватись ЛКК закладу охорони здоров'я. Позивачем до рапорту про звільнення з військової служби не був доданий висновок уповноваженого органу МСЕК про необхідність постійного догляду за ОСОБА_2 , який є обов'язковим для підтвердження відповідної підстави для звільнення з військової служби. Також, позивачем до рапорту було додано копію акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, а не оригінал. Наданий акт було затверджено ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 , як передбачено додатком 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170. Враховуючи зазначене вище, командуванням військової частини НОМЕР_1 обґрунтовано відмовлено позивачу у звільненні з військової служби. За таких обставин вимоги позивача визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні позивача з військової служби та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби, не підлягають до задоволення.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами спору.
Позивач на ім'я командира мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за членом сім'ї першого ступеня споріднення (за матір'ю), яка є особою з інвалідністю ІI та потребує постійного догляду.
До вказаного рапорту позивачем долучено такі документи: копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копія паспорта ОСОБА_2 ; копія ІПН ОСОБА_2 ; копія витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання; копія пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 ; копія заяви №1193; копія витягу з реєстру територіальної громади №2024/013235386; копія витягу з реєстру територіальної громади №2024/013224983; копія свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 ; копія виписки із Акту огляду МСЕК; копія довідки від 15.10.2024; копія акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 06.12.2024; копія ІПН ОСОБА_1 ; копія паспорта ОСОБА_1 ; копія посвідчення ОСОБА_1 .
Листом від 23.04.2025 №2/136 відповідачем відмовлено в задоволенні рапорту та зазначено наступне:
“Абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено наступну підставу звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Вами до рапорту було додано копію із нотаріально засвідченої копії виписки із акту огляду МСЕК 2055/2 від 23.09.2011 про встановлення ОСОБА_2 другої групи інвалідності, у якій не зазначено про потребу особи з інвалідністю у постійному догляді. Також, до рапорту було додано копію довідки КНП “Бродівська ЦРЛ» №1032 про потребу у постійному сторонньому догляді для ОСОБА_2 . Згідно підпункту 1 пункту 11 Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі по тексту - Положення № 1317), що діяло до 01.01.2025, саме міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування. Отже, для особи з інвалідністю потребу в постійному сторонньому догляді мала б визначити саме МСЕК, а не ЛКК. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 11 квітня 2024 року в справі №420/16689/23: »66. З аналізу повноважень медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням № 1317, Верховний Суд доходить висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю , а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності». Систематичний аналіз Положення №1317 вказує на те, що визначення групи інвалідності не передбачало автоматичного, безумовного встановлення для такої особи постійного стороннього догляду, за деякими вичерпними винятками, визначеними цим Положенням. На користь зазначеного свідчать приписи пункту 26, 27 Критеріїв встановлення інвалідності Положення №1317, за якими особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділялась на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді. До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування. До підгрупи А I групи інвалідності належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування. До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування. Водночас, згідно Положення №1317, підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі. Оскільки ОСОБА_2 є особою з інвалідністю, то із врахуванням висновків Верховного Суду згідно постанови від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23 та вимог Положення №1317, саме МСЕК, а не ЛКК мала б визначити для неї потребу у постійному сторонньому догляді. В той же час, згідно Положення №1317, встановлення II групи інвалідності передбачає збереження здатності до самообслуговування та не спричиняє потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі. Також, згідно Критеріїв встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338, лише встановлення першої підгрупи А I групи інвалідності спричиняє необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Відповідно довідка КНП “Бродівська ЦРН» № 1032 про потребу у постійному сторонньому догляді для ОСОБА_2 не є належним документом, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду. Окрім того, зазначена довідка не є висновком, не відповідає жодній із форм для висновків, затверджених Міністерством охорони здоров'я України, не містить посилання на підзаконний нормативно-правовий акт, яким затверджено її форму, не містить вказівки з урахуванням яких законодавчих приписів її видано. Також, до рапорту додано копію акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 06.12.2024. В той же час, згідно додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, при звільненні з військової служби має подаватись акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, а не його копія. Зазначений акт затверджено ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 , як передбачено додатком 19 до зазначеної Інструкції. ».
Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно ч.1 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України “Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З матеріалів справи встановлено, що позивач призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Водночас, як свідчать матеріали справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Так, відповідно до пп. “г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
За приписами ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153 (зі змінами) (далі - Положення № 1153).
Відповідно до абз.2 п.12 Положення №1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення №1153 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п.241 Положення №1153 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно приписами п.242 Положення №1153 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 р. № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 р. за № 438/16454 (далі - Інструкція № 170), визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153.
Відповідно до п.1.5 розділу І Інструкції № 170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання на військовослужбовців крім тих, які проходять базову військову службу, щодо: звільнення з військової служби (додаток 1).
Зокрема, згідно п.26 додатку 19 Інструкції № 170 у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; :
документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами);
один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
- висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді;
З аналізу вище наведених положень вбачається, що однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Тобто, для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести належними доказами такі факти:
- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи;
- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім'ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Лише за умови підтвердження таких взаємопов'язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ.
Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач вказує про наявність у нього права на звільнення з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю - ОСОБА_2 , яка є особою з ІІ групою інвалідності та відсутністю у неї інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, що можуть здійснювати постійний догляд. Поряд цим, відповідач протиправно не видав наказ по особовому складу про звільнення ОСОБА_1 за результатами розгляду рапорту позивача.
Водночас, доводи представника відповідача полягають у тому, що на підтвердження права на звільнення позивачем надано копію із нотаріально засвідченої копії виписки із акту огляду МСЕК 2055/2 від 23.09.2011 про встановлення ОСОБА_2 другої групи інвалідності, у якій не зазначено про потребу особи з інвалідністю у постійному догляді. Також, до рапорту додано копію довідки КНП “Бродівська ЦРЛ» №1032 про потребу у постійному сторонньому догляді для ОСОБА_2 . Однак, дана довідка не є належним документом, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду, не є висновком, не відповідає жодній із форм для висновків, затверджених Міністерством охорони здоров'я України, не містить посилання на підзаконний нормативно-правовий акт, яким затверджено його форму, не містить вказівки з урахуванням яких законодавчих приписів його видано. Крім того, до рапорту надано копію акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 06.12.2024 замість акту обстеження сімейного стану військовослужбовця. Зазначений акт затверджено ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вирішуючи правомірність позиції відповідача, суд насамперед приймає до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.04.2023 у справі №420/16689/23, за яким поняття “постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.
Тобто, сама по собі наявність в особи інвалідності ІІ групи не є підставою для здійснення постійного догляду за нею, тобто така особа може самостійно себе обслуговувати. Поряд з цим, факт необхідності у здійсненні постійного догляду має бути взаємопов'язаний з фактом наявності в особи інвалідності ІІ групи.
Верховний Суд у своїх постановах від 11.04.2023 у справі №420/16689/23 та від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 звертав увагу на недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 03.12.2009 №1317, Верховний Суд дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, Верховний Суд вказав, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
Отже, необхідність здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, повинна бути підтверджена на вибір заявника (військовослужбовця) відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Наведене узгоджується із аналізом п.26 додатку №19 Інструкції №170, з якого вбачається, що для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду військовослужбовець за власним вибором може подати один із документів - висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Як вбачається із рапорту поданого відповідачу позивачем для звільнення з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» подано два документи для підтвердження необхідності здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 як за особою з інвалідністю ІІ групи, а саме: копію виписки до акта огляду МСЕК серія 10ААВ №2055/2 від 23.09.2011 та копію довідки центральної лікарсько-консультативної комісії КНП “Бродівська ЦРЛ» №1032 від 15.10.2024.
Досліджуючи наведені документи, суд зазначає, що за копію виписки до акта огляду МСЕК серія 10ААВ №2055/2 від 23.09.2011 ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи пожиттєво за загальним захворюванням; висновок про умови та характер праці: легка підсобна праця. При цьому, рекомендації щодо необхідності здійснення постійного догляду із зазначенням про систематичність чи іншу періодичність такого догляду відсутні.
Поряд з цим, згідно довідки центральної лікарсько-консультативної комісії КНП “Бродівська ЦРЛ» №1032 від 15.10.2024, ОСОБА_2 хворіє ревматоїдним артритом з вираженим порушенням функції суглобів. Являється інвалідом другої групи пожиттєво. Потребує постійного стороннього догляду пожиттєво».
На підставі наведеного, суд вважає вказаний документ належним підтвердженням необхідності здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , як за особою з інвалідністю ІІ групи, оскільки факт необхідності у здійсненні останнього безпосередньо взаємопов'язаний з фактом наявності в матері позивача інвалідності.
Щодо зазначення у відмові від 23.04.2025 відповідача, що позивачем до рапорту надано копію акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 06.12.2024 затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 , то суд не погоджується з таким формулюванням, оскільки повноваження щодо складання та оформлення акту обстеження сімейного стану родичів військовослужбовця належить виключно до компетенції територіальних центрів щодо надання правової оцінки акту обстеження сімейного стану родичів військовослужбовця, зокрема, щодо обґрунтованості, достовірності, або відповідності встановленим вимогам.
Враховуючи вищевикладене, дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби, є протиправними.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі звільнити, з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», суд зазначає наступне.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Відповідно до норм чинного законодавства, прийняття рішення за рапортом належить до повноважень відповідача, у зв'язку з чим суд не може перебирати на себе функцію державного органу та вирішувати по суті рапорт. Крім того, прийняттю рішення передує певна процедура, яка включає в себе, зокрема, прийняття та реєстрацію рапорту, доданих до нього документів; перевірку документів та відомостей необхідних для правильного розгляду рапорту.
З огляду на викладене, враховуючи висновок суду про протиправність відмови військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», а також враховуючи той факт, що саме до повноважень відповідача віднесено звільнення військовослужбовців зі служби, суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти рішення за наслідком такого розгляду, з врахуванням висновків суду.
Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен докази, які є у справі щодо їх належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Щодо судового збору, то такий позивачем не сплачувався, оскільки відповідно до п.п.1. 13 ст.5 Закону України “Про судовий збір» останній звільнений від його сплати.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (вх.№456/29 від 12.04.2025) про звільнення з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна