23 жовтня 2025 рокусправа № 380/16452/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік в розмірі, відповідно до наказу Міністерства оборони України №260 від 07 червня 2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншими особам» постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно окремого доручення Міністра оборони України №156/уд від 09.01.2025, відповідно до підпункту 6.3.2 пункту 6;
зобов?язати провести виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік в розмірі, що не перевищує розмір місячного грошового забезпечення, відповідно до наказу Міністерства оборони України №260 від 07 червня 2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншими особам» постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», відповідно до підпункту 6.3.2 пункту 6 окремого доручення Міністра оборони України №156/уд від 09.01.2025, у зв?язку з народженням дитини.
В обгрунтування позову зазначає, що відмова відповідача є протиправною, оскільки така правова позиція суб?єкта публічного адміністрування є надмірно формалістичною та не враховує соціальне призначення зазначеної допомоги, як форми державної підтримки військовослужбовців у зв?язку з народженням дитини. При буквальному тлумаченні спірної норми, дійсно передбачено, що матеріальна допомога у 2025 році виплачується лише у разі, якщо подія сталася у 2025 році або грудні 2024 року та (тобто одночасно) право на отримання допомоги не було реалізоване у рік настання події. Проте, у правозастосовній практиці неодноразово наголошувалося нанеобхідності співмірного та розумного застосування норм, які зачіпають права людини, особливо якщо йдеться про соціальні гарантії. Формальне тлумачення не повинно призводити до звуження обсягу прав і свобод, які вже виникли у особи, зокрема права на соціальну підтримку після народження дитини, що за своєю природою має бути гарантоване незалежно від місяця календарного року, в якому ця подія відбулася. Таким чином, правова позиція відповідача щодо виключення з кола одержувачів військовослужбовців, у яких дитина народилася у період з січня по листопад 2024 року, є дискримінаційною та такою, що суперечить принципу рівності у правах та законності, гарантованому ст. 24 Конституції України, а також принципу правової визначеності, передбаченому ст. 8 Конституції України.
Відповідач у відзиві зазначив, що матеріальна допомога для вирішення соціально побутових питань виплачується один раз у 2024 році за однією з вищезазначених підстав внаслідок події, яка настала у 2024 році або у 2023 році, та за умови, що право на отримання зазначеної допомоги не було реалізовано у рік настання події. Отже, така підстава як народження дитини для здійснення відповідних виплат відповідно до Доручення Міністра оборони України від 16.01.2024 року №183/уд була відсутня. У випадку позивача подія - народження дитини - мала місце у квітні 2024 року, тобто поза межами встановленого періоду, передбаченого підпунктом 6.3 доручення. Посилається на пропуск строку звернення до суду.
Ухвалою суду від 27.08.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач звернувся до відповідача із рапортом від 09.05.2025 року, в якому просив виплатити матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік в розмірі, що не перевищує розмір місячного грошового забезпечення, відповідно до наказу Міністерства оборони України №260 від 07 червня 2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншими особам» постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно окремого доручення Міністра оборони України №156/уд від 09.01.2025 де відповідно до підпункту 6.3 пункту 6 зазначено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям один раз у 2025 році в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав: 6.3 внаслідок події, яка настала у 2025 році або грудні 2024 року, та за умови, що право на отримання зазначеної допомоги не було реалізовано у рік настання події, а саме: 6.3.2. народження дитини у військовослужбовця, в тому числі її усиновлення.
Листом від 10.05.2025 року відповідачем було відмовлено у задоволенні вказаного рапорту позивача.
Змістом спірних правовідносин є бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік в розмірі, відповідно до наказу Міністерства оборони України №260 від 07 червня 2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншими особам» постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно окремого доручення Міністра оборони України №156/уд від 09.01.2025, відповідно до підпункту 6.3.2 пункту 6.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною четвертою цієї норми передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з наступними змінами та доповненнями; далі - Постанова №704), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи) (п.3 Постанови №704).
Згідно з абзацами першим-четвертим п.2 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року №260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок №260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років (абзаци п'ятий - восьмий п.2 Розділу І Порядку №260).
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія (абзаци дев'ятий - п'ятнадцятий п.2 Розділу І Порядку №260).
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги (абзаци шістнадцятий - вісімнадцятий п.2 Розділу І Порядку №260).
Згідно з п.1 Розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу першого п.7 Розділу XXIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Абзацом третім цієї норми передбачено, що До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно з п.9 Розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Відповідно до п. 6 окремого доручення Міністра оборони України № 156/уд від 09.01.2025 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям один раз у 2025 році в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:
6.1 у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;
6.2 сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або зниклим безвісти;
6.3 внаслідок події, яка настала у 2025 році або у грудні 2024 року, та за умови, що право на отримання зазначеної допомоги не було реалізовано у рік настання події, а саме:
6.3.1 смерть військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця;
6.3.2 народження дитини у військовослужбовця, в тому числі її усиновлення;
6.3.3 порушення стану здоров'я військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма № 027/о), довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії, висновок лікарсько-консультативної комісії), а саме:
6.3.3.1захворювання військовослужбовця на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С;
6.3.3.2перебування військовослужбовця понад 30 днів поспіль на лікуванні, реабілітації чи у відпустці для лікування у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) або захворюванням, які пов'язані із захистом Батьківщини та потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки, ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування;
6.3.3.3перебування військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця на лікуванні онкологічного захворювання, що потребує хірургічного лікування, променевої та (або) хіміотерапії, незалежно від року встановлення діагнозу онкологічного захворювання;
6.3.3.4поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовця, пов'язаного із захистом Батьківщини, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;
6.3.3.5поранення (тяжкі травми, каліцтва) дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця, пов'язаного з військовою агресією російської федерації проти України.
За наведеного вище правового регулювання та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за своєю суттю є цільовою допомогою, яка надається за відповідним мотивованим зверненням (рапортом) військовослужбовця.
Разом з тим, суд наголошує, що відповідно до п.6.3.3. окремого доручення Міністра оборони України № 156/уд від 09.01.2025 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується внаслідок події, яка настала у 2025 році або у грудні 2024 року, та за умови, що право на отримання зазначеної допомоги не було реалізовано у рік настання події.
У спірних правовідносинах позивач просить зобов?язати відповідача провести йому виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік в розмірі, що не перевищує розмір місячного грошового забезпечення, відповідно до підп. 6.3.2 п.6 окремого доручення Міністра оборони України №156/уд від 09.01.2025, тобто, у зв?язку з народженням дитини.
При цьому, в матеріалах справи наявне свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 23.04.2024 року, відповідно до якого позивач є батьком ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначена обставина вказує на те, що подія, внаслідок настання якої позивач просить виплатити йому матеріальну допомогу настала не у 2025 році або у грудні 2024 року, а 15.04.2024 року.
Відтак, у відповідача не було жодних правових підстав для виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік у зв?язку з народженням дитини.
Щодо посилання відповідача з приводу пропуску позивачем місячного строку звернення до суду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 року у даній справі адміністративний позов було залишено без руху, а позивачу було встановлено строк для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджують причини пропуску такого.
22.08.2025 року позивачем було подано заяву про поновлення строку звернення до суду разом із доказами, які на переконання суду, були поважними для поновлення строку звернення до суду із даним позовом.
Відтак, зазначені посилання до уваги не беруться.
Судом не беруться до уваги інші аргументи сторін, з огляду на встановлені обставини.
Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає даний позов є таким, що не підлягає задоволенню.
Щодо судових витрат, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, такі не підлягають стягненню із сторін.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович