21 жовтня 2025 рокусправа № 640/39763/21
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування вимоги, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ф-267918-17У від 10.05.2019 про стягнення з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 17 368 грн. 99 коп.;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , технологічний код платежу: 71040000) з єдиного соціального внеску шляхом виключення суми недоїмки з єдиного соціального внеску у розмірі 17 368 грн. 99 коп.
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу є протиправною та має бути скасована. Позивач є застрахованою особою, доходу від підприємницької діяльності не отримував, є найманим працівником та перебував у трудових відносинах з ТОВ «Медичний центр «Здоров'я столиці», яке виплачувало йому заробітну плату, утримувало та перераховувало до відповідних бюджетів усі обов'язкові платежі, в тому числі ЄСВ, що звільняє позивача від обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску у період наявності в нього статусу найманого працівника.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.01.2022 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (виклику) сторін.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що з 01.01.2018 Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" до п. 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464 внесено зміни, а саме, для бази нарахування єдиного внеску змінено період (рік на квартал). Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої ст. 4 Закону №2464, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. третій ч. 8 ст. 9 Закону №2464). Платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати, сплачувати єдиний внесок та подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску (пункти 1, 4 частини другої ст. 6 Закону №2464). Відповідно до пункту 6 частини першої ст. 1 Закону 2464 сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом - є недоїмкою. Протягом перебування на обліку позивач знаходиться на загальній системі оподаткування, у зв'язку з чим в інтегрованій картці платника обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік, та щоквартальні нарахування з І кварталу 2018 року по ІV квартал 2020 року у розмірі мінімального страхового внеску згідно обраної системи оподаткування. Також зазначив, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст. 9 Закону № 2464). У зв'язку з тим, що несвоєчасна сплата єдиного внеску в інтегрованій картці платника позивача по коду платежу 71040000 призвела до того, що в картці платника обліковувалася недоїмка, яка і стала підставою для винесення вимоги № Ф-26718-17 від 10.05.2019. З цих підстав просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою від 07.02.2022 суд вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Згідно з ч. 3 ст. 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом (пункт 3 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX).
На виконання вимог Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» наказом ДСА України від 16.09.2024 № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі Порядок № 399).
Пунктами 4-7 Порядку № 399 визначено, що на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ підлягають передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком. Судові справи, вказані у переліку, які підлягають передачі судам, мають бути зареєстровані в базі даних. Перелік складається відповідальною особою протягом семи робочих днів після опублікування цього Порядку за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку, та формується в електронній формі із застосуванням КЕП.
Відповідно до п. 19 Порядку № 399 відповідальною особою протягом семи робочих днів після отримання результатів автоматизованого розподілу судових справ на підставі протоколу формується перелік судових справ у електронній формі із застосуванням КЕП за формою, визначеною у додатку 3 до Порядку, про визначені суди із зазначенням єдиних унікальних номерів судових справ.
Згідно з Додатком 3 до пункту 19 Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва" (посилання https://court.gov.ua/gromadjanam/perelik_rozpodil/) справу № 640/36763/21 визначено розглядати Львівському окружному адміністративному суду.
Справа № 640/39763/21 надійшла до Львівського окружного адміністративного суду 03.02.2025. Після автоматизованого розподілу для розгляду цієї справи визначено головуючого суддю Кузана Р.І.
Ухвалою від 10.02.2025 Львівський окружний адміністративний суд прийняв адміністративну справу до провадження та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Волченко Є.Є. з 18.08.2010 зареєстрований як фізична особа - підприємець.
Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування ОСОБА_1 протягом 2015-2021 років отримував доходи у вигляді заробітної плати лише за основним місцем праці. З цих доходів роботодавцем сплачені страхові внески. Доходів від підприємницької діяльності не отримував.
Відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів Головним управлінням ДПС у м.Києві сформовано вимогу про сплату боргу № Ф-267918-17У від 10.05.2019 на суму 17368,99 грн.
Вважаючи протиправною вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-267918-17У від 10.05.2019 зі сплати єдиного внеску в сумі 17368,99 грн, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Предметом дослідження в даній справі є оцінка правомірності прийняття відповідачем оскаржуваної вимоги та наявність обов'язку позивача сплачувати ЄСВ, який у спірний період був найманим працівником та роботодавцем сплачується за нього ЄСВ у визначеному законом розмірі.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 цього Закону, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абз.2-4 п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема:
підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);
фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);
Підпунктом 14.1.195 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до абз.1 п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведені законодавчі норми дають підстави для висновку про те, що якщо особа не веде господарську діяльність і є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 та від 07.03.2023 у справі №320/2325/19.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 у період з 2015 року по серпень 2021 року працював найманим працівником у ТОВ «Медичний центр «Здоров'я столиці» на посаді лікаря фізіотерапевта.
За цей період ТОВ «Медичний центр «Здоров'я столиці» нараховувало позивачу заробітну плату та сплачувало як страхувальник єдиний соціальний внесок в розмірі не менше мінімального страхового внеску, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України від 21.12.2021 (форма ОК-5).
При цьому, відповідачем вказаний факт не заперечується, натомість докази отримання позивачем за 2015-2021 роки доходів від провадження підприємницької діяльності в матеріалах справи відсутні. Відповідачем жодними чином не обґрунтовано підстави виникнення у позивача заборгованості по ЄСВ в розмірі 17368,99 грн, яка зазначена в оскаржуваній вимозі.
За встановлених обставин суд приходить до висновку про те, що оскільки позивач був найманим працівником і роботодавець сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, доказів отримання позивачем у відповідний період доходів від провадження адвокатської чи підприємницької діяльності судом не встановлено та відповідачем не надано - нарахування суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування згідно з оскаржуваною вимогою є протиправним.
Похідною від вимоги про скасування протиправної вимоги є вимога про зобов'язання відповідача вилучити з інтегрованої картки платника (ІКП) єдиного внеску ОСОБА_1 суму неправомірно нарахованого боргу.
Відповідно до п.1 Розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 року №5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 за № 321/35943, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.
П.1 Розділу ІІ, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об'єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Оскільки вимога визнається судом протиправною, то і відповідні записи в ІКП, зроблені на її підставі, є неправомірними та підлягають вилученню (коригуванню) з метою повного відновлення порушених прав позивача.
Верховний Суд у своїх постановах (наприклад, від 19 лютого 2019 року у справі № 825/999/17 та від 25 березня 2020 року у справі № 826/9288/18) зазначав, що відображення в ІКП відомостей про наявність заборгованості, з урахуванням встановлення протиправності її нарахування, створює негативні наслідки для платника, і контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо коригування таких даних. Ця вимога позивача також є обґрунтованою та підлягає задоволенню з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Проте, всупереч наведеним вимогам процесуального закону, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів та не довів наявність підстав для прийняття спірного рішення. Натомість, позивач довів обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов'язку доведення правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що спірна вимога Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) є такою, що не відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Виходячи з положень п.2 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю. А тому, спірну вимогу слід скасувати як протиправну.
Щодо судових витрат, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу в повному обсязі.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, то суд ураховує наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст. 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст. 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст. 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст. 134 КАС України).
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).
Згідно ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
На підтвердження витрат на правничу допомогу представник позивача надав договір про надання правничої допомоги №08/11Ф від 08.11.2021, рахунок-фактуру №СФ-0000220 від 15.12.2021 на суму 10000,00 грн, доручення до договору, попередній акт №1 про виконання договору про надання правової допомоги, платіжне доручення від 22.12.2021 на суму 10000,00 грн, розрахунок витрат на професійну допомогу.
При вирішенні питання щодо розміру витрат на правову допомогу суд ураховує, що справа даної категорії є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників сторін в письмовому провадженні; витрати пов'язані з підготовкою, поданням позовної заяви становлять 10000 грн., тоді як справа містить лише одне порушення.
Суд вважає, що обґрунтованим, пропорційним до предмета спору та співмірним ціні позову розміром витрат на правничу допомогу є сума 4000,00 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ф-267918-17У від 10.05.2019 про стягнення з ОСОБА_1 недоїмки по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 17368,99 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011) здійснити коригування даних в інтегрованій картці ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) «Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність» шляхом виключення самостійно нарахованої Головним управлінням ДПС у м. Києві суми 17368,99 грн.
Стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1 900 (одна тисяча дев'ятсот) грн. 40 коп.
Стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан