Іменем України
23 жовтня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1643/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Давидової Марини Василівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Давидової Марини Василівни (далі також - відповідач, державний реєстратор), в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Давидової Марини Василівни від 03.04.2025 № 78204015 про відмову ОСОБА_1 у проведенні реєстраційних дій;
- зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 30,1 кв.м.
Право власності було зареєстроване в Стаханівському міському бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_1 та записано в реєстрову книгу за № 147/9393 25.03.1995/ Місто Кадіївка (до перейменування в 2016 році місто Стаханов), наразі є окупованої територією, спірна квартира є пошкодженою внаслідок ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації.
Реалізуючи своє право на отримання компенсації за майно, пошкоджене внаслідок дій держави агресора, позивач намагалась подати повідомлення про пошкоджене та/або знищене нерухоме майно внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації, програмним засобом Єдиного державного вебпорталу електронних послуг - з використанням мобільного додатку порталу «Дія», але інформація щодо реєстрації права власності на будинок не відобразилась.
З метою реєстрації права власності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, ОСОБА_1 27.03.2025 звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) для проведення реєстраційних дій на нерухоме майно (квартиру).
До заяви було додано договір купівлі-продажу від 08.02.1995.
Під час розгляду заяви, державним реєстратором Давидовою Мариною Василівною здійснено консолідований пошук інформації в Державному реєстрі речових прав та реєстрації до 2013 року, стосовно реєстрації речових прав на заявлений об'єкт нерухомого майна. В результаті цього встановлено, що інформація про реєстрацію у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутня.
У зв'язку з цим, державним реєстратором в порядку п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» направлено запит до архівних установ та органу виконавчої влади, з метою отримання інформації щодо інвентаризаційних справ на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на території Алчевського району Луганської області.
Позивачу було повідомлено державним реєстратором про неможливість надання інформації у зв'язку з тим, що робота Стаханівського міського БТІ на даний час не відновлена через знаходження філії на тимчасово окупованих територіях України та відсутністю доступу до архівних матеріалів.
Зважаючи на це, рішенням державного реєстратора від 03.04.2025 № 78204015 відмовлено в проведенні реєстраційних дій на підставі п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 05.09.2025 надав відзив на позовну заяву, в якому просив залишити позов без задоволення, з огляду на таке.
27.03.2025 до відповідача надійшла заява № 66061901 ОСОБА_1 щодо реєстрації права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом (ч. 3 ст. 10 Закону № 1952). Отже, на виконання даної норми державним реєстратором Давидовою М.В. було направлено запит до Луганської обласної військової адміністрації.
Отримана відповідь з Луганської обласної військової адміністрації на запит державного реєстратора містить таку інформацію: «Враховуючи, що місцем знаходження нерухомого майна є місто Кадіївка, реєстрація права власності на нерухоме майно на території відповідної територіальної громади на той час здійснювалась Комунальним підприємством «Стахановське бюро технічної інвентаризації». Інформація щодо державної реєстрації до 01.01.2013 року права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме квартира, що розташована за адресою; АДРЕСА_3 , може бути надана лише відповідним бюро технічної інвентаризації, оскільки саме воно приймало рішення про державну реєстрацію права власності. Проте, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, з 07 квітня 2014 року населені пункти Кадіївської міської територіальної громади Алчевського району Луганської області, у тому числі місто Кадіївка, є тимчасово окупованими. Таким чином, оскільки комунальне підприємство «Стахановське бюро технічної інвентаризації» не перебуває у сфері управління Луганської обласної державної адміністрації, тому запитувана інформація відсутня.».
Відтак, підставами для прийняття оскаржуваного рішення державним реєстратором № 78204015 є п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Отже, у даному випадку державний реєстратор прийняв законне рішення про відмову у проведенні державної реєстрації прав, оскільки діяла у відповідності до ст. 18, 24 Закону № 1952, із дотриманням усіх процесуальних норм.
На підставі вищезазначеного, на думку Департаменту, оскаржуване рішення не може бути визнане протиправним, оскільки відсутня будь-яка ознака його незаконності, у позові відсутнє посилання на конкретну норму законодавства, порушену держреєстратором ОСОБА_2 при його прийнятті.
Також відповідач зазначає, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Крім того відповідач зауважує, що державні реєстратори є надавачами адміністративних послуг, не маючи майнової зацікавленості щодо прав на об'єкт нерухомого майна, а тому покладання тягаря стягнення судових витрат на Департамент та його держреєстраторів суперечитиме принципам справедливості адміністративного судочинства, визначених ст. 2 КАС України.
08.09.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в обґрунтування якої зазначено, що приймаючи оспорюване рішення про відмову у вчиненні реєстраційних дій державним реєстратором не прийнято до уваги норми постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 209 «Про деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану», норми Цивільного законодавства та норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Представником позивача вказано, що договір купівлі-продажу квартири, укладений 08.02.1995 у письмовій формі, є нотаріально посвідченим та зареєстрованим у державному реєстрі правочинів, цей договір є дійсним, а отже право власності позивача на зазначену квартиру, установленню не підлягає. Також, Бюро технічної інвентаризації зроблено реєстраційний напис від № 147/9393 від 25.03.1995, що підтверджує факт реєстрації відповідного речового права, що виникло до 01.01.2013.
Також у відповіді на відзив містяться посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17.
На підставі вищевикладеного, просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 22.08.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 29.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі після усунення недоліків позовної заяви, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 08.02.1995, посвідченого державним нотаріусом 2-ї Стахановської державної нотаріальної контори Плоткіною Л.А., зареєстровано в реєстрі за № 2-311, позивачем придбано квартиру номер тридцять дев'ять, розташовану в будинку номер АДРЕСА_4 .
Згідно з проставленою відміткою Стахановським міським бюро технічної інвентаризації на вищевказаному договорі, право власності на вищевказаний об'єкт нерухомого майна зареєстровано за ОСОБА_1 у реєстрову книгу 25.03.1995 за № 147/9303.
Наведені обставини також підтверджуються технічним паспортом на вищезазначену квартиру, яка перебуває в особистій власності громадянки ОСОБА_1 .
Згідно з постановою Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей» від 12.05.2016 № 1351-VIII, місто Стаханов перейменовано на місто Кадіївка.
Також згідно з постановою Верховної Ради України «Про утворення та реорганізацію районів» від 17.07.2020 № 807-IX Кадіївська міська територіальна громада входить до складу Алчевського району.
27.03.2025 позивач звернулась через Центр надання адміністративних послуг Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про державну реєстрацію прав № 66061901 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
До вказаної заяви позивачем додано вищезазначені договір купівлі-продажу від 08.02.1995 № 2-311 та технічний паспорт на квартиру.
Заяву позивача про державну реєстрацію прав № 66061901 на квартиру передано на розгляд до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Давидової Марини Василівни.
Під час розгляду заяви державним реєстратором було здійснено пошук інформації в Державному реєстрі речових прав та інших реєстрах, в результаті якого встановлено, що інформація про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 - відсутня, що підтверджується наданими витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 02.04.2025 № 420699378, № 420700248, № 420700387.
Державним реєстратором складено та направлено на адресу Луганської обласної військової адміністрації запит «Про надання інформації» від 02.04.2025 № 66061901, в якому просив надати інформацію стосовно реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , з метою попередження внесення неправдивих відомостей.
Також 02.04.2025 державним реєстратором прийнято рішення № 78155753 про зупинення розгляду заяви позивача про державну реєстрацію прав № 66061901, до отримання відповіді на вищевказаний запит.
У відповідь на запит відповідача, листом Луганської обласної військової адміністрації від 03.04.2025 № 4/01.01-22-1706 повідомлено, що враховуючи, що місцем знаходження нерухомого майна є місто Кадіївка, реєстрація права власності на нерухоме майно на території відповідної територіальної громади на той час здійснювалась Комунальним підприємством «Стахановське бюро технічної інвентаризації». Інформація щодо державної реєстрації до 01.01.2013 права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , може бути надана лише відповідним бюро технічної інвентаризації, оскільки саме воно приймало рішення про державну реєстрацію права власності. Проте, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, з 07 квітня 2014 року населені пункти Кадїївської міської територіальної громади Алчевського району Луганської області, у тому числі місто Кадіївка, є тимчасово окупованими. Таким чином, оскільки Комунальне підприємство «Стахановське бюро технічної інвентаризації» не перебуває у сфері управління Луганської обласної державної адміністрації, тому запитувана інформація відсутня.
Рішенням державного реєстратора від 03.04.2025 № 78203999 відновлено розгляд заяви позивача про державну реєстрацію прав № 66061901.
03.04.2025 державним реєстратором повторно здійснено пошук інформації в Державному реєстрі речових прав та інших реєстрах щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 , однак інформація у державних реєстрах щодо прав власності на цей об'єкт нерухомого майна відсутня.
Рішенням відповідача від 03.04.2025 № 78204015 відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою позивача про державну реєстрацію прав від 27.03.2025 № 66061901. В обґрунтування цього рішення, серед іншого, зазначено, що державний реєстратор встановив наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій: - після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги та заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із частиною третьою статті 3 Закону № 1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону № 1952-IV будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.
За правилом абзацу 4 частини п'ятої статті 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого статтею 31-2 цього Закону, та автоматичної державної реєстрації прав у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 3 частини першої статті 6 Закону № 1952-IV визначено, що організаційну систему державної реєстрації прав становлять: державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).
Частиною третьою статті 10 Закону № 1952-IV, серед іншого, врегульовано, що державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;
2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Частиною першою статті 20 Закону № 1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).
Згідно з статтею 23 Закону № 1952-IV заяву про державну реєстрацію прав може бути залишено без руху в таких випадках:
1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;
1-1) відсутність документа, що підтверджує оплату адміністративних послуг у повному обсязі;
2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху та невідкладно повідомляє про це заявника.
Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.
Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, з урахуванням часу, що минув до залишення такої заяви без руху.
Рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для залишення заяви без руху.
Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про залишення заяви без руху, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково.
У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Згідно із пунктами 4 та 8 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV підстави для відмови в державній реєстрації прав:
- подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;
- після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.
Як вбачається з матеріалів справи, державним реєстратором прийнято оспорюване рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 27.03.2025 № 66061901, оскільки не отримано на його запит документів та/або інформації, необхідних для державної реєстрації прав.
Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону № 1952-IV державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).
За приписами пункту 12 Порядку № 1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, у тому числі у зв'язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами, обтяженнями речових прав, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, у тому числі у зв'язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, у тому числі у зв'язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», відмови в державній реєстрації прав, у тому числі у зв'язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції».
Пунктом 14 Порядку № 1127 визначено, що у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви.
Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення щодо зупинення розгляду заяви виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, а також у разі коли державним реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття відповідного рішення на запит отримано документи та/або інформацію, необхідні для державної реєстрації прав, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора щодо відновлення розгляду заяви.
У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог або неотримання на запит документів та/або інформації, необхідних для державної реєстрації прав, у строк, встановлений в абзаці другому цього пункту, державний реєстратор приймає рішення щодо відмови в державній реєстрації прав.
Відповідно до пункту 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
Зміст наведених норм вказує, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Згідно з оспорюваним рішенням державний реєстратор відмовив позивачу у проведенні державної реєстрації прав з підстав, визначених у пункті 8 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV. Однак, у відзиві на позовну заяву вказано, що позивачу відмовлено в проведенні реєстраційної дії на підставі пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV, а саме через те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Наведене свідчить про відсутність чіткої позиції щодо підстави для відмови позивачу у проведенні реєстраційної дії.
Проте, в будь-якому випадку, приймаючи рішення про відмову у вчиненні реєстраційних дій державним реєстратором не прийнято до уваги норми постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 209 «Про деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану», норм Цивільного законодавства та норм Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Частиною третьою статті 209 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що нотаріальне посвідчення правочину могло бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідав загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.
Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Дані норми кореспондується з нормами Цивільного кодексу Української РСР в редакції, чинній станом на момент купівлі будинку позивачем (статті 226, 227).
Разом з тим, у зв'язку зі зміною законодавства, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.1998 № 192 «Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно» прийнято Інструкцію про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (далі - Інструкція), яка затверджена наказом Держбуду України від 9 червня 1998 року № 121, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за № 399/2839 (Інструкція втратила чинність згідно з наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 15 лютого 2002 року № 36 у зв'язку з прийняттям Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445).
За пунктами 1.5, 1.6 вказаної Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб було передбачено, що державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності.
Згідно з пунктами 2.1, 2.4, 2.5 Інструкції, реєстрація провадиться на підставі правовстановлювальних документів (додаток 1) у такому порядку: а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники право встановлювального документа (оригінал та копію); б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис у реєстрову книгу; в) адреса об'єкта, що реєструється, записується в алфавітний журнал адрес; г) прізвище, ім'я та по-батькові фізичних осіб - власників нерухомого майна вноситься в алфавітний журнал або картку картотеки власників; д) на оригіналі правовстановлювального документа робиться реєстраційний напис. Якщо на правовстановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід'ємною частиною такого документа.
Після проведення первинної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна бюро технічної інвентаризації повинно здійснювати державну реєстрацію всіх змін у правовому стані цього об'єкта, тобто проводити поточну реєстрацію.
Поточна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна - це реєстрація переходу права власності від одних власників до інших. Правовстановлювальний документ, що свідчить про перехід права власності на об'єкт нерухомого майна, не може бути зареєстрований в бюро технічної інвентаризації, якщо непроведена первинна реєстрація права власності на цей об'єкт.
Відповідно до додатку № 1 до Інструкції, до переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна віднесено договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, посвідчені державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами (пункт 1 Додатку до Інструкції).
Враховуючи, що договір купівлі-продажу квартири, укладений від 08.02.1995 між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_3 (продавець), у письмовій формі, є нотаріально посвідченим та зареєстрованим у державному реєстрі правочинів, цей договір є дійсним, а отже право власності позивача на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , установленню не підлягає.
Також, Бюро технічної інвентаризації зроблено реєстраційний запис від 25.03.1995 за № 147/9303, що підтверджує факт реєстрації відповідного речового права позивача, що виникло до 01.01.2013.
Крім того слід врахувати, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та триває на теперішній час.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, уся територія Алчевського району, до якого входить м. Кадіївка, включена до тимчасово окупованої російською федерацією території України.
При цьому, статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Водночас, суд звертає увагу, що за приписами статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто, передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати останнім документа, який посвідчує його право власності.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Також, нормами статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України.
За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013. До цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 дійшла висновку, що особа, яка до 01.01.2013 придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
Таким чином, у випадку позивача документ (договір купівлі-продажу), що посвідчує набуття її права та позначка на ньому, яка свідчить про проведення державної реєстрації до 01.01.2013, був долучений до пакету документів з яким остання зверталася до державного реєстратора, відповідно до норм чинного законодавства, для проведення державної реєстрації речового права на об'єкт нерухомого майна. При цьому, запитувана державним реєстратором інформація у Луганській обласній військовій адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, не може бути надана у зв'язку із окупацією міста Кадіївка. Разом з тим, позивачем подано всі необхідні документи для проведення реєстрації права власності у реєстрі речових прав.
У зв'язку із зазначеним, прийняте рішення державного реєстратора від 03.04.2025 № 78204015 про відмову в проведенні реєстраційних дій з причин відсутності підтвердженої інформації державної реєстрації права власності до 01.01.2013 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є таким, що порушує право позивача, є протиправним та підлягає скасуванню.
З приводу вимоги про зобов'язання державного реєстратора прав на нерухоме майно провести державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, - належну їй квартиру, суд зазначає таке.
У відповідності до статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Аналіз вказаних положень вказаного закону дає підстави стверджувати, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.
Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
За приписами частини 1 статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.
Практика Європейського Суду з прав людини свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).
Також слід вказати, що у разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 06.03.2019 у справі № 1640/2594/18, від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24.
Враховуючи те, що фактично єдиною підставою для відмови позивачу в проведенні реєстраційних дій слугувала відсутність інформації щодо реєстрації права власності на квартиру, оцінку якій судом надано в межах даного рішення, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов'язати відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за позивачем.
Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої позиції, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про протиправність рішення відповідача, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Виходячи з системного аналізу встановлених обставин справи та вимог законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем при поданні позову був сплачений судовий збір у загальному розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією про сплату від 25.08.2025 № 5396-3042-8786-9298.
Суд зазначає, що вирішення питання про розподіл понесених учасниками справи судових витрат, за результатом розгляду справи, є обов'язком суду. При цьому, положеннями адміністративно-процесуального законодавства чітко визначено порядок розподілу судових витрат.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому державний реєстратор Давидова М.В. виконує свої функції та здійснює повноваження.
Посилання на те, що покладення тягаря стягнення судових витрат на Департамент та його держреєстраторів суперечитиме принципам справедливості адміністративного судочинства, є незмістовними, оскільки під час розгляду цієї справи судом встановлено, що порушення прав позивача відбулось внаслідок прийняття державним реєстратором неправомірного рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Давидової Марини Василівни (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Давидової Марини Василівни про відмову в проведенні реєстраційних дій від 03.04.2025 № 78204015.
Зобов'язати Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Давидову Марину Василівну здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 , а саме на належну їй квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Качанок