21 жовтня 2025 року справа №320/46684/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ХОЛДИНГ МС» до Головного управління Держаної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-ХОЛДИНГ МС» (далі - позивач, Товариство) з позовною заявою до Головного управління Держаної податкової служби у Київській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Київській області), в якій просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.06.2024 № 320060705.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки не відповідає критеріям правомірності, закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, чим порушує права та законні інтереси позивача. Також представник позивача наголосив, що висновки податкового органу щодо не підтвердження реальності вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, сформовані за результатом перевірки позивача, не відповідають дійсності та ґрунтуються на припущеннях перевіряючих, оскільки спростовуються належно оформленими первинним документами, тож прийняте на підставі таких висновків спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Представником відповідача подано до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначено, що спірне рішення прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені податковим законодавством, за результатами перевірки позивача, якою виявлені порушення ним вимог Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту за результатом вчинених господарських операцій з ризиковими контрагентами, отже спірне рішення є правомірним та скасуванню не підлягає.
Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що відзив відповідача фактично дублює зміст акту перевірки та не містить жодних обґрунтованих доводів правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Також вказав, що наведені відповідачем у відзиві висновки суду касаційної інстанції щодо оцінки первинних документів та реальності господарських операцій, не мають нічого спільного з предметом спору у даній справі. Окрім того наголосив, що відповідачем не доведено у спірних правовідносинах неможливість здійснення господарської діяльності, невідповідність наданих позивачем первинних документів по взаємовідносинам з контрагентами вимогам законодавства, відсутність можливості отримання товарів і послуг від контрагентів.
Розглянувши у письмовому провадженні подані сторонами (їх представниками) документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Товариство зареєстровано в ЄДРПОУ та є платником податку на додану вартість. Має виробничі потужності та основні засоби для здійснення господарської діяльності (земельні ділянки, транспортні засоби, будівлі та споруди, інструменти та прилади).
Відповідачем відносно Товариства проведена документальна позапланова виїзна перевірка щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за березень 2024 року від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складено акт від 03.06.2024 № 33492/10-36-07-05/34575937, яким зафіксовані порушення положень податкового законодавства, а саме:
- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.3., 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого, завищено суму від'ємного значення, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 21 Декларації) за березень 2024 року у розмірі 1 087 614 грн;
- пунктів 200.1, 200.4, 200.7, 200.8, 200.9, 200.14 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого відмовлено у бюджетному відшкодуванні, заявленому на рахунок платника у банку (рядок 20.2.1) по декларації з податку на додану вартість з додатками за березень 2024 року у розмірі 356 389,00 гривень;
Підтверджено суму бюджетного відшкодування, заявленого на рахунок платника у банку (рядок 20.2.1) по декларації з податку на додану вартість з додатками за березень 2024 року на суму ПІВ 12 521 253 грн.
Такі висновки сформовані відповідачем, у зв'язку з тим, що в охопленому перевіркою періоді позивач оформляв взаємовідносини з ризиковими контрагентами - ТОВ «БІЗНЕС-ОІЛ-ГРУП», ТОВ «ЦЕНТРНАФТОГАЗПОСТАЧ», ТОВ «ЄВРОТІР».
Перевіркою достовірності і правильності визначення та врахування при розрахунку показника рядка 19 Декларації суми податкового кредиту ( рядок 17 (колонка Б) Декларації) встановлено її завищення на 1 087 614 грн, що призвело до завищення на цю ж суму показника рядка 19 Декларації.
ТОВ «АГРО-ХОЛДИНГ МС» включено до податкового кредиту Декларації рядок 17 за березень 2024 року операції по взаємовідносинам з: ТОВ «БІЗНЕС-ОГЛ-ГРУП» (код ЄДРПОУ 40516502) на загальну суму в розмірі 4 066 056,50 грн, в тому числі ПДВ 677 676,08 грн; з ТОВ «ЦЕНТРНАФТОГАЗПОСТАЧ» (код ЄДРПОУ 39046608) на загальну суму в розмірі 6066 947,95 тис, грн, в тому числі ПДВ 396 903,14 грн; з ТОВ «ЄВРОТІР» (код ЄДРПОУ 43474942) на загальну суму в розмірі 128283,58 грн, у тому числі ПДВ 21380,59 грн.
Відповідно до наданих до перевірки документів податкового та бухгалтерського обліку встановлено формування від'ємного значення за рахунок контрагенту з ознаками ризику - ТОВ «БІЗНЕС-ОІЛ-ГРУП», ТОВ «ЦЕНТРНАФТОГАЗПОСТАЧ», ТОВ «ЄВРОТІР».
Так, відносно ТОВ «БІЗНЕС-ОІЛ-ГРУП» комісією регіонального рівня відповідно до пункту 6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1165 прийнято рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку, яким встановлено наявність ризикових операцій та надано статус «відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку» від 21.05.2024 № 118219.
Відносно ТОВ «ЦЕНТРНАФТОГАЗПОСТАЧ» комісією регіонального рівня відповідно до пункту 6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в. Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1165, прийнято рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку, яким встановлено наявність ризикових операцій та надано статус «відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку» від 23.05.2024 № 53820.
Відносно ТОВ «ЄВРОТІР» комісією регіонального рівня відповідно до пункту 6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 111.12.22019 № 1165, прийнято рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку, яким встановлено наявність ризикових операцій та надано статус «відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку» від 19.04.2024 № 119346.
Враховуючи наведене відповідач дійшов висновку, що реальність вчинення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами неможливо підтвердити з огляду на прийняті рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку, яким встановлено наявність ризикових операцій та надано статус «відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку», що тягне за собою сумнівність господарських операцій.
Оскільки реальність вчинення господарських операцій не підтверджується, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів задекларований на папері, зазначені податкові накладні не можуть бути підставою для формування позивачем податкового кредиту до взаємовідносинах із вказаними контрагентами.
На підставі акту перевірки відповідачем прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від 26.06.2024 № 320060705, якими позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1087614 грн.
Таке податкове повідомлення-рішення відповідача оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, проте було залишено без змін.
Вважаючи спірне податкове повідомлення-рішення відповідача від 26.06.2024 №320060705 протиправним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про його скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з наведених норм основного закону у зв'язку з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.
При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Зокрема, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) (заява № 37801/97, пункт 36), вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
Разом з тим, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
У свою чергу, за приписами частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - Кодекс).
За приписами підпункту 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Кодексу, податкове законодавство України ґрунтується, у тому числі, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Згідно з підпунктами 16.1.2.-16.1.5. пункту 16.1. статті 16 Кодексу, платник податків зобов'язаний, зокрема: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи; подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язкова зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.
У свою чергу, відповідно до статей 19, 20 Кодексу, контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, окрім іншого: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків; контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
Контролюючі органи мають право, зокрема: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення (підпункт 20.1.4. пункту 20.1.); визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов'язань платників податків (підпункт 20.1.18. пункту 20.1.); застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи (підпункт 20.1.19. пункту 20.1.).
Водночас, посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані, окрім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1., 21.1.4. пункту 21.1. статті 21 Кодексу).
Відповідно до пункту 44.1. статті 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до підпунктів 14.1.18., 14.1.36., 14.1.178., 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника; господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами; податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1. статті 198 Кодексу, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2. статті 198 Кодексу).
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (пункт 198.2. статті 198 Кодексу).
Пунктом 198.3. статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6. статті 198 Кодексу).
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пунктів 200.1., 200.2., 200.4. статті 200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (пункт 200.7. статті 200 Кодексу).
До податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання) платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (пункт 200.8. статті 200 Кодексу).
Відповідно до пункту 200.14 статті 200 Кодексу, якщо за результатами камеральної або документальної перевірки, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган, у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення-рішення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.
Отже, наведені норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит/бюджетне відшкодування по придбанню товарів (робіт, послуг) у зв'язку з їх реальним придбанням та на підставі відповідних первинних документів, у тому числі, податкових накладних, розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, є первинний документ, який складається під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
У свою чергу, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).
Закон № 996-XIV визначає такі поняття, зокрема: активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності для розпорядників бюджетних коштів, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування, розроблений на основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку для державного сектору та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту.
Частиною другою статті 3 Закону № 996-XIV визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За змістом статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку.
Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
За приписами пунктів 2.1., 2.3., 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: печатка, ідентифікаційний код підприємства, установи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.
Отже, формування показників доходів, витрат та зобов'язань, при визначенні фінансового результату до оподаткування податком на додану вартість за звітний податковий період здійснюється виходячи з національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Одночасно, аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для врахування їх у податковому та бухгалтерському обліку, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій.
При цьому суд зауважує, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, які повинні складатися за наслідками тієї чи іншої господарської операції. Отже, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Вказана правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 814/328/15.
Таким чином, за умови подання платником податків належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, задекларовані платником податків дані податкового обліку вважаються підтвердженими (правомірними), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.
Наведене узгоджується, як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 Кодексу, відповідно до якої обов'язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених Кодексом або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено саме на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував свої дані податкового обліку, не відповідають дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.
Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.
Визначальним щодо податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є сукупність обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.
Отже висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об'єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27.07.2022 у справі №908/1719/21(908/2090/21).
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач є належним чином зареєстрованою юридичною особою та має ресурси і основі засоби для здійснення господарської діяльності/
До податкового кредиту Декларації рядок 17 за березень 2024 року позивачем включено операції по взаємовідносинам з ТОВ «БІЗНЕС-ОГЛ-ГРУП», ТОВ «ЄВРОТІР» та ТОВ «ЦЕНТРНАФТОГАЗПОСТАЧ».
Взаємовідносини позивача зі вказаними контрагентами підтверджуються документально такими первинними документами.
Між позивачем та ТОВ «БІЗНЕС-ОГЛ-ГРУП» укладено договір поставки нафтопродуктів від 29.02.2024 № 24МС100971, за яким позивач придбавав дизельне паливо у контрагента (відповідно до специфікацій). Якість нафтопродуктів підтверджена сертифікатом про авдповідність. Кількість та ціна палива підтверджена специфікаціями до договору. Отримання палива підтверджується видатковими накладними. Транспортування палива до позивача підтверджується товарно-транспортними накладними. Оплата придбаного позивачем палива за вказаним договором підтверджується платіжними дорученнями. За результатом здійсненої господарської операції за договором, ТОВ «БІЗНЕС-ОГЛ-ГРУП» складено та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні.
Відповідно до рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 12.07.2024 № 149791 ТОВ «БІЗНЕС-ОГЛ-ГРУП», комісією регіонального рівня відповідно до пункту 6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в. Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1165, прийнято рішення про невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку.
Між позивачем та ТОВ «ЄВРОТІР» укладено договір про сервісне обслуговування та продаж запасних частин № 22 від 06.07.2023, за яким позивач придбавав послуги по технічному обслуговуванню, поточному та капітальному ремонту автомобілів, вантажних автомобілів, причепів, напівпричепів та автобусів європейського виробництва, а також купівлю запасних частин, автомобільних шин, автохімії, мастил, супутніх товарів для вантажного автотранспорту. Оплата позивачем послуг та товару за вказаним договором підтверджується платіжними дорученнями. Виконання передбачених договором послуг підтверджується актами виконаних робіт. За результатом здійснених господарських операцій за договором, ТОВ «ЄВРОТІР» складено та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні.
Між позивачем та ТОВ «ЦЕНТРНАФТОГАЗПОСТАЧ» укладено договір поставки від 13.10.2022 № 13/10/2022 НП, за яким позивач придбавав дизельне паливо. Кількість та ціна палива підтверджена додатковими угодами до договору. Отримання палива підтверджується актами приймання-передачі та видатковими накладними. Транспортування палива до позивача підтверджується товарно-транспортними накладними. Оплата придбаного позивачем палива за вказаним договором підтверджується платіжними дорученнями. За результатом здійсненої господарської операції за договором, ТОВ «ЦЕНТРНАФТОГАЗПОСТАЧ» складено та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні.
Наведені документи та відомості надавалися позивачем під час позапланової перевірки. Зауважень до документів відповідачем в акті перевірки не зазначено.
Таким чином, у спірних правовідносинах, первинними документами, що підтверджують право позивача на податковий кредит є зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства і безпосередньо підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість.
У свою чергу, реальність господарських операцій з вищезгаданими контрагентами підтверджуються належним чином складеними первинними документами, а саме: договорами, актами, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та платіжними дорученнями.
При цьому судом встановлено, що за результатом господарських операцій позивача з контрагентами, усі виписані ними податкові накладні прийняті та зареєстровані контролюючим органом в Єдиному реєстрі податкових накладних, без зауважень, реєстрація податкових накладних не зупинялась/у реєстрації не відмовлялося.
Дослідивши надані позивачем первинні документи, оформлені в результаті його взаємовідносин з відповідними контрагентами, судом встановлено, що вони відповідають вимогам Кодексу, Закону № 996-XIV та Положення № 88, щодо їх складання, містять обов'язкові реквізити та підтверджують зміст здійснених господарських операцій. При цьому суд не вбачає дефектів їх складання, а відповідач не довів зворотного.
Отже, у взаємозв'язку з вищенаведеними обставинами та нормами, здійснивши юридичний аналіз зібраних у справі доказів суд встановив, що взаємовідносини позивача з контрагентами ґрунтувалися на договірних засадах, в межах яких складалися первинні документи, форма та зміст яких відповідають вимогам податкового законодавства. Усі первинні документи по взаємовідносинам з контрагентами надавалися відповідачу позивачем під час перевірки. В Акті контролюючим органом не наведені доводи щодо недоліків або неналежного складання первинних документів (невідповідність вимогам Закону № 996-XIV) по взаємовідносинам позивача з контрагентами. Окрім того, господарські операції з контрагентами відображені позивачем належним чином у податковому та бухгалтерському обліку. Натомість, обґрунтованих зауважень з посиланням на норми діючого на момент перевірки законодавства щодо дефектності первинних документів, складених за результатами взаємовідносин позивача з контрагентами, відповідачем суду не наведено.
При цьому суд вважає, що якщо надані первинні документи (договори, акти, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, податкові накладні) відповідають вимогам, установленим правовими нормами, зокрема, статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», щодо первинних документів і не викликають сумнівів щодо їхньої достовірності, то в сукупності з іншими доказами підтверджують реальність здійснення господарських операцій. Разом з тим, саме контролюючий орган має навести доводи, що платник самостійно вніс до первинних документів недостовірну інформацію щодо придбаних товарів (робіт, послуг), на підставі яких сформовано показники податкового обліку сум податкового кредиту/бюджетного відшкодування.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 16.02.2023 у справі № 804/27/17.
Таким чином, суд вважає, що позивачем доведена реальність здійснених господарських операцій з контрагентами, що спростовує висновки відповідача про зворотне, покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Одночасно, суд критично сприймає висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій позивача, сформовані виключно на підставі рішень про відповідність контрагентів позивача критеріям ризиковості платника податку, а не на оцінці складених за результатами господарських операцій первинних документів та аналізу руху активів позивача, оскільки такий підхід суперечить положенням податкового законодавства, а також відсутні будь-які докази, які б свідчили, що вказані рішення приймалися в межах взаємовідносин контрагентів з позивачем.
Суд наголошує, що податкове законодавство не визначає віднесення платника податку до ризикових безумовною підставою для непідтвердження сформованого податкового кредиту/бюджетного відшкодування. Саме по собі, прийняття рішення про відповідність платника критеріям ризиковості є лише процедурою, передбаченою положеннями Постанови Кабінету Міністрів України № 1165.
Однак, ні в акті перевірки, ні у відзиві на позов, відповідачем не зазначаються конкретні причини (фактичні підстави) визнання контрагентів позивача «ризиковими» та їх відношення до відносин з позивачем, а лише констатується прийняття щодо них відповідних рішень.
Отже, оскільки усі податкові накладні, виписані контрагентами зареєстровані в ЄРПН, що не заперечується відповідачем та є ознакою підтвердженням реальності таких операцій.
Водночас, суд наголошує, що самі по собі факти прийняття рішень про відповідність платника критеріям ризиковості платника податку не є підтвердженням безтоварності (нереальності) усіх господарських операцій, оскільки відповідні факти щодо нереальності (безтоварності) господарських операцій можна встановити виключно за результатами зустрічних звірок або документальних перевірок, а носієм доказової інформації про виявлені порушення законодавства є виключно акти перевірок, а не «податкова інформація». Проте суду відповідачем не надано доказів здійснення контролюючими органами відповідних контрольних заходів.
Окрім того, наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб'єкта господарювання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами носять виключно інформативний характер, оскільки не ґрунтуються на безпосередньому аналізі первинних документів, а, отже, не є належним доказом в розумінні процесуального закону.
Натомість, як вже зазначено судом, відповідач не навів зауважень до змісту і форми наданих під час перевірки первинних документів з контрагентами. Окрім того, висновки акту перевірки не спростовують фактичного руху активів позивача за договірними взаємовідносинами.
В силу положень частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді даної справи суд враховує згадані у рішенні висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, норм податкового законодавства та правових позицій Верховного Суду, суд доходь висновків про те, що наведені відповідачем в акті перевірки висновки, покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішененя, є необґрунтованими та не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту/бюджетного відшкодування.
З наведених вище мотивів та враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає спірне податкове повідомлення-рішення таким, що не відповідає критеріям правомірності та підлягає скасуванню в силу своєї протиправності.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Враховуючи встановлені обставини справи в сукупності суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.
У підсумку, з урахування вищезазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у сумі 16314,21 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
У взаємозв'язку з вищенаведеним та керуючись статтями 6, 7, 9, 14, 73-78, 90, 132, 134, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ХОЛДИНГ МС» задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення від 26.06.2024 № 320060705 про зменшення від'ємного значення податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ХОЛДИНГ МС» на суму 1087614,00 грн, прийняте Головним управлінням Держаної податкової служби у Київській області.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ХОЛДИНГ МС» (код ЄДРПОУ 34575937) сплачений судовий збір у розмірі 16314 (шістнадцять тисяч триста чотирнадцять) гривень 21 копійка за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Держаної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.