ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" жовтня 2025 р. справа № 640/33711/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги за №Ф-38195-17 У від 15.05.2019, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 , платник податків) звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (надалі по тексту також - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправною та скасування вимоги за №Ф-38195-17 У від 15.05.2019.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 20.03.2012 ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а 22.03.2012 взятий на облік як платник єдиного внеску. Разом з цим, з 2013 року по 19.08.2020 (дата реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця), останній підприємницьку діяльність не здійснював, натомість протягом вказаного періоду перебував у трудових відносинах, із заробітної плати якого щомісячно відраховувався єдиний соціальний внесок, що підтверджується копією трудової книжки.
З огляду на таке, стверджує, що одночасне нарахування та сплата єдиного внеску ним як фізичною особою-підприємцем та найманим працівником носить характер подвійного оподаткування.
Окружним адміністративним судом міста Києва ухвалою від 04.02.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.22).
Головне управління ДПС у м. Києві скористалося правом подання відзиву на адміністративний позов із долученням до такого копій письмових доказів (а.с.30-39). З доводами позивача, викладеними у позовній заяві, відповідач не погоджується, та вказує на обставини невідповідності платника податку умовам, передбаченим пунктом 915 розділу VІІІ Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а саме перебування ОСОБА_1 на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2017 по 03.06.2020.
На виконання положень пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" за №2825-IX від 13.12.2022 скеровано за належністю матеріали адміністративної справи №640/33711/20. Вказана справа надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 11.03.2025 (а.с.41). Згідно з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №640/33711/20 передано на розгляд судді Чуприні О.В (а.с.42).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 прийнято до провадження та призначено судовий розгляд справи №640/33711/20за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними матеріалами. Пунктом 2 резолютивної частини ухвали постановлено розгляд адміністративної справи №640/33711/20 розпочати спочатку (а.с.43-44).
Ухвалою суду від 17.03.2025 у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області витребувано належним чином оформлені письмові документи та/або засвідчені у встановленому порядку копії таких документів, необхідні для розгляду справи (а.с.45).
На виконання ухвали суду про витребування доказів від 17.03.2025, Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подало до суду клопотання про долучення письмових доказів від 02.04.2025 (а.с.50-62, а.с.63-70, а.с.71-82), у свою чергу Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві скерувало листа за №2600-0604-7/59844 від 04.04.2025, що надійшов та зареєстрований 10.04.2025 (а.с.83-86).
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши адміністративний позов, відзиву на позовну заяву, письмові пояснення у справі, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 20.03.2012, а з 22.03.2012 взятий на облік у Головному управління ДПС у м. Києві як платник єдиного внеску, про що свідчать дані відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1920086 від 22.10.2025 (а.с.88-89).
До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19.08.2020 внесено запис за №2000670060005151788 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с.88-89).
Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-38195-17 У від 15.05.2019, відповідно до якої станом позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 20 841,04 гривень, що виникла за період 2017-2019 років.
Як слідує з інформаційної довідки, позивач звертався до контролюючого органу із заявою про списання боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 27.08.2020 з урахуванням положень преамбули до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 13.05.2020 за №592-ІХ, про останнім встановлено невідповідність умовам, передбаченим пунктом 915 розділу VІІІ Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VI, а саме перебування ОСОБА_1 на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2017 по 03.06.2020 (а.с.36).
Вважаючи протиправними дії Головного управління ДПС у м. Києві щодо прийняття оскаржуваної вимоги, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс), визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі по тексту також - ПК України, Кодекс) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VI (надалі по тексту також - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку (тут і надалі по тексту нормативно-правові акти застосовуються у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі по тексту також - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Як визначено пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В силу частини четвертої статті 4 вказаного Закону особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (в редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року), платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
У редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2148-VIII, яка діє з 1 січня 2018 року, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Таким чином, підставою для формування та надіслання органом доходів і зборів платнику вимоги про сплату боргу є наявність недоїмки у платника єдиного внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
У цій частині суд послуговується правовою позицією, сформованою Верховним Судом у постанові від 06.02.2025 у справі №160/5434/19 та викладеною нижче.
Так, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, Верховний Суд виснував, що при вирішенні даних категорій спорів, суд повинні, зокрема, перевірити обставини щодо:
(1) наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця;
(2) здійснення ним підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок;
(3) нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок.
Як засвідчується матеріалами справи, ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 20.03.2012, а з 22.03.2012 взятий на облік у Головному управління ДПС у м. Києві як платник єдиного внеску, водночас до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19.08.2020 внесено запис за №2000670060005151788 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с.88-89).
Згідно даних інтегрованої картки платника ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) заборгованість виникла з квітня 2017 року та станом на дату формування оскаржуваної вимоги (травень 2019 року) становила 20 841,04 гривень.
Разом з тим, судом встановлено, що позивач протягом спірного періоду перебував у трудових відносинах, а саме: з товариством з обмеженою відповідальністю "Кофі-Брейк" (код ЄДРПОУ 35199684) (з січня по червень 2017 року) та з товариством з обмеженою відповідальністю "Вольтех" (код ЄДРПОУ 33747588) (з листопада 2017 року по грудень 2020 року, продовжує перебувати станом на дату розгляду справи).
Відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків і індивідуальними відомостями про застраховану особу за формою ОК-5 (а.с.77-78), копії яких долучено до матеріалів справи та досліджені судом, засвідчується систематична сплата роботодавцем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із заробітної плати позивача.
Поруч із цим суд констатує, що податковим органом не доведено та судом не встановлено, що ОСОБА_1 , будучи фізичною особою-підприємцем, здійснював підприємницьку діяльність та отримував від неї дохід у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок.
Ти не менш, за змістом трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , 12.06.2017 позивач звільнений з займаної посади у ТОВ "Кофі-Брейк", а прийнятий на роботу у ТОВ "Вольтех" лише 10.11.2017 (а.с.9-14). Так само, у відомостях з Реєстру застрахованих осіб не міститься інформації про сплачені єдині внески за період з липня по жовтень 2017 року (а.с.77-78).
У контексті наведеного суд відзначає, що у адміністративному позові відсутні жодні обґрунтування та позивачем не наведено жодних доказів перебування останнього в трудових відносинах з відповідним роботодавцем та про сплату таким роботодавцем страхового внеску за період з липня по жовтень 2017 року, що свідчить про відсутність подвійного нарахування та правомірність нарахування відповідачем такого за вказаний період у сумі 2 457,18 гривень. Аналогічно ОСОБА_1 не надано документального підтвердження погашення (сплати) боргу з єдиного внеску у сумі 2 457,18 гривень.
При цьому суд враховує, що відповідно до вимог частини 16 статті 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не застосовується.
З огляду на вказане, вимога Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-38195-17 У від 15.05.2019 в частині нарахування ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 18 383,86 гривень (20 841,04 гривень - 2 457,18 гривень) винесена без врахування всіх обставин та з порушенням вимог, визначених податковим законодавством, а тому є протиправною та підлягає скасуванню в частині означеної суми.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Головним управлінням ДПС у м. Києві не спростовано перед судом доводів позивача щодо протиправності вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-38195-17 У від 15.05.2019.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позові підлягає частковому задоволенню.
Розподіляючи між сторонами судові витрати суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в загальному розмірі 840,80 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи квитанція за №0.0.1961241774.1 від 29.12.2020 (а.с.19А).
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли з вини Головного управління ДПС у м. Києві в частині протиправного нарахування заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, то з останнього підлягають стягненню за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 714,68 гривень, що пропорційно становить 85 відсотків задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору.
Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві №Ф-38195-17 У від 15.05.2019 в частині нарахування ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 18 383,86 гривень (вісімнадцять тисяч триста вісімдесят три гривні вісімдесят шість копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (ідентифікаційний код юридичної особи 44116011) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 714,68 гривень (сімсот чотирнадцять гривень шістдесят вісім копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), АДРЕСА_1 ;
відповідач - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (ідентифікаційний код юридичної особи, код ЄДРПОУ 44116011), вул. Шолуденка, 33/19, м.Київ, 04116.
Суддя Чуприна О.В.