22 жовтня 2025 року Справа № 280/7170/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 , що полягають відмови в задоволенні рапорту від 30.07.2025 року солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про звільнення з військової служби на підставі підпункту “ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу»;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі підпункту “ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивачем 27.07.2022 було укладено контракт про проходження військової служби з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_4 полковника ОСОБА_2 . Після укладення контракту позивача було переведено для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 . Позивач звернувся до свого безпосереднього командира із рапортом від 06.05.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту “ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу». За наслідками розгляду рапорту відповідачем було повідомлено, що рапорт не погоджено. В подальшому, після спливу 3 річного троку дії контракту та оскільки жодна зі сторін не виявила бажання продовжувати чи укладати новий контракт, позивач 30.07.2025 подав рапорт про звільнення його з військової служби на підставі підпункту “ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу». Однак у задволенні такого рапорту було відмовлено із проставленням резолюції: «Відсутні підстави згідно законодавства». При цьому усно повідомлено, що відмова мотивована тим, що підпункт “ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» набув чинності 18.05.2024 та станом на дату укладання контракту строки військової служби під час дії особливого періоду були передбачені ч. 9 ст. 23 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу». Позивач з такими діями відповідача не погодився, оскільки вважає, що військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби за контрактом, який укладено під час дії воєнного стану, у разі закінчення строку дії контракту, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 20.08.2025 постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
29.08.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ), контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: ж) у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці на висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану; Вищевказаний пункт був доповнений та стаття викладена у даній редакції зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024 (далі Закон №3633-ІХ) який набув чинності 18.05.2024 року. Станом на дату укладення контракту, строки військової служби під час дії особливого періоду були передбачені частиною 9 статті 23 Закону №2232-ХІІ, пункт 2 якої передбачав, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону; з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону. Однак, Закон №3633-ІХ не містить жодних положень стосовно можливості та способу його застосування до правовідносин, розпочатих до набрання ним чинності. Отже, вищенаведені зміни до Закону №2232-ХІІ не стосуються даних правовідносин, розпочатих до набрання ним чинності. Також звертає увагу на частину першу статті 58 Конституції України в контексті того, що закони та інші нормативно правові - акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно - правовими актами чинності. Просить у задоволенні позову відмовити.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
27.07.2022 між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_4 полковника ОСОБА_2 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки.
Згідно із Довідкою від 06.08.2025 № 1625 солдат ОСОБА_1 брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звязку із збройною агресією російської федерації проти України: у період з 11.12.2022 по 08.02.2022, у період з 10.03.2023 по 28.09.2023, у період з 11.10.2023 по 14.12.2023, у період із 27.12.2023 по 16.04.2023, у період з 29.04.2024 по 13.07.2024, у період з 26.07.2024 по 14.10.2024, у період із 27.10.2024 по 03.12.2024, у період із 22.12.2024 по 09.03.2025, у період з 26.04.2025 по 30.04.2025, у період з 08.05.2025 по 13.05.2025, у період із 09.06.2025 по 30.06.2025.
06.05.2025 позивачем на ім'я командира реактивної артилерійської батареї було подано рапорт з проханням звільнити його з військової служби на підставі підпункту “ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
На рапорті від 06.05.2025 проставлено резолюцію наступного змісту: «Не погоджено: пункт «ж» вищезазначеного Закону набув чинності 18.05.2024. Станом на дату укладення контракту строк військккккї служб під час дї обливого піоду були передбачені ч. 9 ст. 23 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
30.07.2025 позивачем повторно подано рапорт на ім'я командира реактивної артилерійської батареї з проханням звільнити його з військової служби на підставі підпункту “ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу». Відповідно до проставленої резолюції на рапорті від 30.07.2025 відсутні підстави згідно законодавства.
Вважаючи вказану відмову у звільненні з військової служби неправомірною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Статтею 26 Закону №2232-XII визначені підстави для звільнення з військової служби.
Зокрема, відповідно до підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції станом на час подання позивачем рапорту про звільнення) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На час розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Згідно з статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Аналіз наведених правових норм дає підстав для висновку, право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ виникає за наявності таких обставин: 1) укладання контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.
З матеріалів справи встановлено, що 30.07.2025 позивачем у порядку підпорядкування подано рапорт про звільнення з військової служби за п.п. "ж" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, на що одержано відмову з посиланням на відсутність підстав згідно законодавства.
Підставою для відмови відповідач обгрунтовує тим, що пункт 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» був доповнений та стаття викладена у новій редакції зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024, який набув чинності 18.05.2024 року. Станом на дату укладення контракту, строки військової служби під час дії особливого періоду були передбачені частиною 9 статті 23 Закону №2232-ХІІ, пункт 2 якої передбачав, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону; з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону. Тобто відповідач вважає, що Закон №3633-ІХ не містить жодних положень стосовно можливості та способу його застосування до правовідносин, розпочатих до набрання ним чинності, а тому вищенаведені зміни до Закону №2232-ХІІ не стосуються даних правовідносин, розпочатих до набрання ним чинності.
Суд звертає увагу, що контракт між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_4 полковника ОСОБА_2 було укладено під час дії воєнного стану строком на три роки з 27.07.2022 по 27.07.2025.
Згідно з п.4 контракту від 27.07.2022 сторони зобов'язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.
В даному випадку відповідачем, не доведено, що позивачем надавалась згода чи бажання укласти новий контракт з метою продовження військової служби, будь - яких документів, які підтверджують вжиття відповідачем заходів узгодження з позивачем внесення змін та доповнень до контракту, а також досягнення між сторонами відповідної згоди на продовження дії контракту чи укладення нового, що засвідчується підписами сторін контракту, матеріали справи не містять.
Враховуючи наведені вище обставини, суд вважає, що відмова відповідача у звільненні з військової служби є такою, що не відповідає нормам чинного законодавства та порушує права позивача, а тому дії відповідача в цій частині слід визнати протиправними та позов в цій частині задовольнити.
Окрім того, суд, в контексті обгрунтування відповідачем підстав для відмови у задоволенні рапорту, зазначає наступне.
За загальним принципом українського права, реалізація права особи має здійснюватися за нормами, чинними на момент вираження волевиявлення особи у формі конкретних дій. Наприклад, якщо особа звертається до суду з позовом, то його розгляд та вирішення спору здійснюється за законом, чинним на момент подання позову. Це стосується й інших ситуацій, коли особа реалізує свої права, наприклад, при укладенні договору чи зверненні до органів влади.
Моментом вираження волевиявлення є момент, коли особа вчинює конкретні дії, які виражають її бажання реалізувати право.
В даному випадку, моментом вираження волевиявлення є звернення позивача з рапортом від 30.07.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу».
Для реалізації права використовуються норми права, що діють на момент вираження волевиявлення особи.
Це означає, що якщо після вираження волевиявлення особа діє відповідно до нових правових норм, це не впливає на її правову позицію.
Загальним правилом є застосування норм, які діють на момент початку правової процедури, а не тих, які були змінені пізніше чи раніше.
Якщо особа подала позов до суду, то розгляд справи і постановка рішення судом повинні здійснюватися за законом, який діяв на момент подання позову, незалежно від того, чи відбулися зміни закону після цього.
Така позиція суду обґрунтована тим, що, якщо особа звертається до органу державної влади, то її звернення та відповідь органу повинні здійснюватися відповідно до законів, діючих на момент звернення.
Цей принцип має на меті забезпечити правову стабільність та передбачуваність.
Особа повинна знати, які норми застосовуються до її правовідносин на момент вчинення дій, що реалізують її права.
Верховним Судом, стосовно застосування принципу дії нормативно-правового акта у часі, сформульовано правові висновки, а саме, Верховний Суд зазначив, що розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Не врахування висловленої позиції, породжує ризики неналежного захисту прав, свобод і законних інтересів осіб.
У звязку з цим посилання відповідача на те, що Закон №3633-ІХ не містить жодних положень стосовно можливості та способу його застосування до правовідносин, розпочатих до набрання ним чинності, а тому вищенаведені зміни до Закону №2232-ХІІ не стосуються даних правовідносин судом не приймаються.
Відносно позовних вимог в їх зобов'язальній частині, то суд зазначає, що відповідач здійснив розгляд рапорту та доданих до нього документів без повного та всебічного з'ясування обставин та не надав оцінку всім наявним доказам, долученим позивачем, що стосуються предмету рапорту, у їх сукупності.
Дотримання законодавчо визначеної процедури подання рапорту та доданих до нього документів, небажання продовжувати військову службу, закінчення строку дії контракту, укладання контракту під час дії воєнного стану свідчить, як вже було судом зазначено вище, про протиправну відмову Військової частини НОМЕР_2 у звільненні з військової служби на підставі підпункту “ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на 30.07.2025) .
Як наслідок, належним способом судового захисту прав та інтересів позивача, буде зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 звільнити з військової служби ОСОБА_1 відповідно до підпункту “ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню.
Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 30.07.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту “ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту “ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з закінченням строку служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 22 жовтня 2025 року.
Суддя А.В. Сіпака