21 жовтня 2025 року Справа № 280/6049/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач 2), в якому позивач просить суд:
визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не врахування періоду його роботи з 25 листопада 1995 року по 31 грудня 1997 року під час призначення йому пенсії за віком протиправною.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вчинити дії щодо призначення пенсії позивачу ОСОБА_1 на підставі відомостей трудової книжки "дублікат" НОМЕР_1 , яка належить позивачу з урахуванням наявного страхового стажу в період з 25 листопада 1985 року по 31 грудня 1997 року;
У позові зазначено наступне: позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначені обставини підтверджуються відомостями паспорта громадянина України (до позову додається копія сторінок паспорта). Після отримання освіти позивач 25 листопада 1985 був працевлаштований до Червоноармійської середньої школи Якимівського району Запорізької області де працював тривалий час не посаді вчителя. В подальшому працював на інших підприємствах Якимівського району та Якимівської селищної ради, в останній раз був працевлаштований з 01 січня 2022 року на посаді охоронця Таврійського сільського будинку культури. Після повномасштабного військового вторгнення російської федерації до України у лютому 2022 року, окупації такими військами значної частини Запорізької області і в тому числі с.Таврійське де проживає позивач, між працедавцем та позивачем трудові відносини продовжувалися на підставі вимог ЗУ № 2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", згідно Наказу від 01 березня 2024 року № 04-к відділу культури, освіти, молоді та спорту Якимівської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області трудові відносини між позивачем та зазначеним працедавцем призупинено. Обставини працевлаштування, роботи тощо підтверджуються відомостями дублікату трудової книжки та Наказу № 04-к. У травні 2025 року, перед набуттям 63-річного віку, позивач звернувся із заявою до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення йому пенсії оскільки на той момент, тобто після набуття ним 63-річного віку та наявності відомостей щодо страхового стажу у 28 років 10 місяців , він має право призначення пенсії за віком. Відповіддю ГУ ПФУ В Харківській області (надалі Відповідач-2) від 25 червня 2025 року за № 084650012500 позивачу було відмовлено в призначені пенсії. Свої дії Відповідач-2 мотивував наступним: згідно відомостей, які містяться Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування (персоніфікований облік) з 01 січня 1998 року, страховий стаж на день звернення позивача становить 16 років 8 місяців 25 днів, не зараховано страховий стаж позивача в період з 25 листопада 1985 року ( початок його трудової діяльності) по 31 грудня 1997 року. Такі дії Відповідач-2 мотивував зокрема наступним (дослівно) - "бланк трудової книжки не відповідає даті заповнення". Тобто вбачається, що трудова книжка позивача(дублікат) була заповнена 26 листопада 1985 року, а перший запис про прийом на роботу датується 25 листопада 1985 року. Отже таким чином Відповідачем-2 не враховано наявний страховий стаж в зазначений період, який становить 12 років 1 місяць 5 днів. Із прийнятим рішенням позвиач незгоден, що стало підставою для його звернення до суду із позовом.
23.07.2025 відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву. В оргунтування зананнчено, що при призначенні пенсії в Україні, стаж, набутий в російській федерації, зараховується по 31.12.1991. Крім того за результатами розгляду документів, доданих до заяви не зараховано періоди роботи згідно з наданим дублікатом трудової книжки НОМЕР_1 від 26.11.1985 , оскільки бланк трудової книжки не відповідає даті заповнення. Позивачем не повідомлено про факт неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. Враховуючи зазначене, за наданими документами та відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування страховий стаж ОСОБА_1 на момент звернення складав 16 років 8 місяців 25 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Необхідний страховий стаж відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 29 років. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявністю страхового стажу, починаючи з 01.01.2025 по 31.12.2025 - від 22 до 32 років. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років мають особи за наявністю страхового стажу, починаючи з 01.01.2027 по 31.12.2027 - від 15 до 24 років. Ззважаючи на викладені обставини в їх сукупності вважають, що дії Головного управління є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції, законах України, а відтак вимоги Позивача, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
28.07.20205 від відповідача 1 до суду надійшли відзиви на позовну заяву, згідно змісту яких відпповідачі ввжають позовні вимоги необгрунтованими, як такі, що супречать закону, а отже такі вимоги не підлягають задоволенню. В обггрунтування зазначили, що Позивач звернувся 17.06.2025 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058. Вік заявника становить 62 роки 11 місяців. Розглянувши заяву та надані документи, відповідачем встановлено, що страховий стаж позивача складає 16 років 08 місяців 25 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з наданим дублікатом трудової книжки НОМЕР_1 від 26.11.1985 року, оскільки бланк трудової книжки не відповідає даті заповнення. Страховий стаж зараховано з 01.01.1998 року відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Заявником не повідомлено про факт неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Отже, дублікат трудової книжки заповнено з порушеннями вимог Інструкції №58, Інструкції №162. Страховий стаж зараховано з 01.01.1998 року відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. На виконання вимог Порядку №637, для зарахування вищезазначених періодів роботи необхідно надати уточнюючі довідки. Отже, відсутні підстави для зарахування періоду роботи з 25 листопада 1985 року по 31 грудня 1997 року до страхо ого стажу. Вважають, що відповідач діяв на підставі та у межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно та розсудливо.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивач 17.06.2025 звернувся із заявою до територіальних органів Пенсійного фонду України, про призначнення пенсії за віком відповідно до Закону Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 (далі Закон №1058).
За принципом екстериторіальності рішенням від 25.06.20205 за № 084650012500 Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що «Вік заявника становить 62 роки 11 місяців.
Загальний страховий стаж позивача складає 16 років 08 місяців 25 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з наданим дублікатом трудової книжки НОМЕР_1 від 26.11.1985 року, оскільки бланк трудової книжки не відповідає даті заповнення.
Заявником не повідомлено про факт неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Страховий стаж зараховано з 01.01.1998 відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.»
Позивач вважає, що рішення відповідача 2 про відмову у призначенні йому пенсії є протиправними, порушує його право на соціальний захист, а тому звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Особи мають право на призначення пенсії за віком, згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. У разі відстуності страхового стажу, передбаченого частинами 1 та 2 ст. 26 Закону право призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років мають особи за наявності страхового стажу, починаючи з 01.01.2025 року по 31.12.2025 року - від 15 до 24 років.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Судом досліджено трудову книжку позивача "дублікат" серії НОМЕР_1 , яка належить позивача від 26 листопада 1985 року (а.с.13-23), у якій наявний трудовий запис, про те, що позивач з 25.11.1985 прийнятий на посаду вихователя групи подовженого дня Червоноармійської школи відповідно до наказу від 26.11.1985 № 06-К, згідно наказу № 65-К від 04.09.1986 з 01.09.1986 позивач переведений вчителем географії та образотворчого мистецтва в Червоноармійській школі де працював до 22.08.2002 та був звільнений за власним бажанням згідно наказу № 30 від 21.08.2002. Тобто зазначеними записами в трудовій книжці зафіксовано саме робота позвиача в оспорюваний період. В подальшому в названій трудовій книжці маються записи про роботу позивача на посаді вчителя зазначеної школи, роботу на інших підприємствах Якимівського району та Якимівської селищної ради, в останній раз був працевлаштований з 01 січня 2022 року на посаді охоронця Таврійського сільського будинку культури. Згідно Наказу від 01 березня 2024 року № 04-к відділу культури, освіти, молоді та спорту Якимівської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області трудові відносини між позивачем та зазначеним працедавцем призупинено,про що наявний відповідний запис у вищевказаній трудовій книжці. Наявні записи відповідають хронології обставин прийняття та звільнення з роботи. Записи щодо дати прийняття на роботу та звільнення виконані чітко, не містять виправлень, неточностей, які б могли викликати обґрунтовані сумніви щодо їх змісту. Записи засвідчені печаткою підприємств та підписами керівників. Тобто, із наведених записів можливо встановити період, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах; місце роботи та посаду; відомості про переведення; підставу звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці.
Так на працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та Іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення мене конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі 687/975/17 (реєстраційний номер у ЄДРСР 72366973). (ВС/КАС у справі № 127/9055/17 від 06 березня 2018 р.)
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Отже, позивач має відповідні записи у трудовій книжці "дублікат" НОМЕР_1 , яка належить позивачу щодо спірного періоду роботи з 25 листопада 1985 року по 31 грудня 1997 року.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а; від 24 травня 2018 у справі №490/12392/16-а.
За таких обставин, доводи Відповідачів щодо не підтвердження страхового стажу, у зв'язку з тим, що в трудовій книжці позивача мається запис про прийом на роботу з 25 листопада 1985 року при заповненні такої трудової книжки 26 листопада 1985 року - спростовано матеріалами справи, а отже неврахування відповідачем 2 до страхового стажу вищезазначеного періоду його роботи, а саме: з 25 листопада 1985 року по 31 грудня 1997 року, підтвердженого Трудовою книжкою трудової книжки "дублікат" НОМЕР_1 є необгрунтованим та протиправним.
За даних обставин відповідач 2 фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Враховуючи, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, якою підтверджено періоди його роботи, ним доведено наявність у нього страхового стажу за період роботи з 25 листопада 1985 року по 31 грудня 1997 року.
Стосовно вимоги про надання інформації щодо неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, суд зазначає таке.
Згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), з 27.02.2022 м. Бердянськ Бердянської міської територіальної громади є тимчасово окупованою територією російською федерацією.
Згідно з вимогами пункту 14-4розділу XV Закону № 1058-IVгромадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Відповідно дост. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VІІ(далі - Закону №1207-VІІ), тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється діяКонституціїта законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цимЗаконом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною першоюстатті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.
Згідно з ч.1 та ч.2ст.7 Закону №1207-VІІ, для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Згідно до підпункту 9 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженогопостановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувач пенсії.
Таким чином, призначення та виплата позивачу пенсії за віком згідноЗакону № 1058-IVможливе за умови неодержання ним пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
У алгоритмі призначення пенсії орган, що призначає пенсію, звертається із запитом до органів пенсійного забезпечення російської федерації стосовно перебування особи на обліку як одержувача пенсії. Разом з тим, у разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
При цьому, суд зазначає, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положеннястатті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до частини третьоїстатті 44 Закону № 1058-IVоргани Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Таким чином, нормами чинного законодавства передбачено, що Пенсійний орган зобов'язаний робити запит про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувач пенсі, а не перекладати цей обов'язок на громадянина, усвідомлюючи і достовірно знаючи, що в умовах воєнного стану це зробити неможливо.
Відповідачем 2 не надано жодних доказів виконання ним вимог положеньстатті 44 Закону № 1058-IVта Порядку № 22-1 щодо вчинення дій, спрямованих на отримання підтвердження щодо не перебування позивача на обліку як одержувача пенсії в органах пенсійного забезпечення російської федерації.
Отже, суд вважає, що відмова пенсійного органу у призначені позивачу пенсії, яка обґрунтована неподанням позивачем документів на підтвердження не перебування на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації, суперечить вимогам принципу законності, оскільки відповідач не навів жодного положення законодавства, яке б зобов'язувало саме позивача надавати такі документи, та не зазначив положення законодавства, яке б передбачало наслідком неподання таких документів прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, станом на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, має трудову книжку на підтвердження зайняття трудовою діяльністю на території України, має стаж роботи для призначення пенсії, згідно наданих документів, проте не отримує жодних пенсійних виплат від Пенсійного фонду України.
Тобто, відповідач 2, встановивши відсутність вищевказаного пітвердження в документах для призначення пенсії, мав можливість роз'яснити позивачу необхідність надання такого підтвердження та надати для цього час.
Слід вказати, що відмова у призначенні пенсії на підставі відсутності повідомлення позивача про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації за умови наявності інших необхідних документів, є проявом надмірного формалізму. Позивач як громадянка України наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Стосовно посилань відповідача 2 у відзиві, що періоди роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього СРСР, з якими не укладено міжнародні договори, чинним законодавством не передбачено, суд зазначає , що спріне рішення не містить посилань чи підстав відмови у признаннченні пенсії позивачу у звязку із незарахуванням стару роботи позивача на території російської федерації.
Встановлені обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 25.06.20205 № 084650012500 про відмову у призначенні позивачу пенсії прийнято без з'ясування всіх необхідних обставин та фактів щодо спірних періодів стажу, а також без витребування необхідних документів, а тому підлягає скасуванню.
Решта доводів та заперечень Відповідачів висновків суду по суті цієї частини заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбаченопостановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
У зв'язку із чинністю вказаної норми Порядку № 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області розглянута заява позивача та прийнято рішення про відмову у призначенніпозивачу пенсії за віком.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській, яким прийнято рішення 25 червня 2025 року № 08450012500 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком), проте обов'язок виплати пенсії, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Окрім того, і за приписамист.13Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6Кодексу адміністративного судочинства Українисуд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) ЄСПЛ вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 353/265/17 та від 04 травня 2022 року у справі № 805/5133/18-а.
Визначаючись щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсії, суд зауважує, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: - пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Крім того, суд враховує, що відповідно до п 1.7. розділу І Постанови від 25.11.2005 № 22-1 Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Судом встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про призначення позивачу пенсії звернувся 17.06.20205, пенсійного віку 63 років -набув 26.06.2025 та мав страховий стажроботи від 22 до 32 років ( більше 28 років з урахуванням незарарховного стажу), а отже в досліджуваній ситуації має право для призначення позивачу пенсії за віком з 27.06.2025, тобто, з дати що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувсядо суду, суд керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, вважає за можливе вийти за межі заявлених позовних вимог та те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача 2 - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 25 листопада 1985 року по 31 грудня 1997 року, згідно з трудовою книжкою "дублікат" НОМЕР_1 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з дати що настає за днем досягнення пенсійного віку - 27.06.2025, а Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити її виплату, що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відповідно до ч. 1 та 2ст. 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно дост. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд звертає увагу позивача, що ним заявлено одну вимогу немайнового характеру, за яку сплачено судовий збір в розмірі 1211, 20 грн
Частиною першою, другою статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У статті 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумі 3028 грн.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тобто, при зверненні до суду позивачу належало сплатити судовий збір у сумі 968,96 грн. За таких обставин, позивачем надміру сплачено судовий збір у сумі 01,04 грн.
За приписами статті 7 частини першої пункту 1 Закону № 3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 968,96 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнуваньГоловного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, якими прийнято спірне рішення. При цьому питання про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 01, 04 грн. може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону № 3674-VI.
Керуючись ст.ст.2,5,9,72,77,139,241,243-246,255 КАС України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м.Харків, 61022, код з ЄДРПОУ 14099344) № 084650012500 від 25 червня 2025 року за про відмову у призначенні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсії за віком згідно із статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 25.11.1985 по 31.12.1989, згідно з трудовою книжкою "дублікат" НОМЕР_1 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно із статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 27.06.2025 року, а Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити її виплату.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968, 96 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова