про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову
23 жовтня 2025 рокум. Ужгород№ 260/8486/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування наказу, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Генерального штабу Збройних Сил України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить скасувати Наказ №1593-РС від 13.09.2025 р. «по особовому складу» в частині, що стосується ОСОБА_1 .
22 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 подав через підсистему "Електронний суд" заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії наказу №1593-РС від 13.09.2025 р. «по особовому складу» в частині, що стосується ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішення суду у справі.
Необхідність вжиття зазначеного заходу забезпечення позову представник позивача аргументує тим, що відповідач всупереч наявних у нього законних підстав для проходження служби по місцю проживання прийняв оскаржене рішення про призначення його на посаду у військовій частині НОМЕР_1 . При цьому відповідач не врахував вимогу Головнокомандувача Збройних Сил України від 15.01.2025 щодо припинення переміщення військовослужбовців. Вважає, що у разі невжиття заходів забезпечення позову відносно позивача може бути як прийнято, так і втілено рішення про переміщення на нове місце служби до інших підрозділів, в тому числі в зону бойових дій, що може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав.
Ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи терміновість заявленого клопотання, суд вважає за можливе розглянути його без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.
Дослідивши заявлене представником ОСОБА_1 клопотання та наведені в обґрунтуванні для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, провівши аналіз положень чинного законодавства України, що регулює порядок забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно ч. 2 вказаної статті забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Таким чином, законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При розгляді та вирішенні заяви про забезпечення позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя у разі задоволення вимог позивача (заявника).
Тобто, прийняття такого рішення доцільне та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи призвести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача у разі задоволення позову.
Проаналізувавши мотиви, якими представник позивача обґрунтовує заявлене клопотання, суд дійшов висновку про відсутність об'єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Так, наведені представником позивача доводи є виключно гіпотетичними припущеннями можливості відправлення позивача до зони активних бойових дій, що не підтверджені жодними доказами.
Суд вважає, що порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю. Іншими словами, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами (постанова Верховного Суду від 21.02.2018 р. у справі №826/15718/16).
На думку суду, звернувшись з адміністративним позовом позивач реалізував своє право на судовий захист. В свою чергу наразі суд не може встановити наявність очевидних ознак протиправності дій відповідача, оскільки вказана обставина підлягає встановленню на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Окрім того, суд зазначає наступне.
Так, ч. 1 ст. 151 КАС України передбачено види забезпечення позову, серед яких:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
4) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Поряд з цим, ч. 3 зазначеної статті встановлено, що не допускається забезпечення позову шляхом, в тому числі, зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Розглядаючи обраний представником позивача захід забезпечення позову в контексті ч. 3 ст. 151 КАС України, суд зазначає, що забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу №1593-РС від 13.09.2025 р. «по особовому складу» в частині, що стосується ОСОБА_1 , прямо суперечить нормам процесуального законодавства.
У зв'язку з наведеним, виходячи із змісту поданої заяви та доводів, наведених позивачем на її обґрунтування, суд дійшов висновку про її необґрунтованість, а тому не вбачає підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.
Суддя Р.О. Ващилін