17 жовтня 2025 року м. Ужгород№ 305/1958/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання права на відстрочку від мобілізації, -
У відповідності до ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17 жовтня 2025 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено та підписано 22 жовтня 2025 року.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рахівського районного суду Закарпатської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), прохальну частину якого виклав в наступній редакції:
“ 1. Ухвалити рішення та визнати моє право на відстрочку від мобілізації на підставі моїх релігійних переконань та статусу багатодітного батька трьох неповнолітніх дітей відповідно до норм Конституції України, міжнародного права, ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст. 35 Конституції України та ст. 1 Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу»;
2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати мені відстрочку від мобілізації на підставі моїх релігійних переконань та статусу багатодітного батька трьох неповнолітніх дітей, у разі якщо таке рішення не було прийнято або не відповідає законодавчим вимогам;
3. Забезпечити дотримання моїх прав на свободу совісті відповідно до ст. 9 Європейської конвенції з прав людини та ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права;
4. Ухвалити рішення щодо мого права на альтернативну (невійськову) службу або іншу форму відстрочки, яка відповідає моїм релігійним переконанням і сімейним обставинам у разі неможливості надання відстрочки;
5. Прошу звільнити мене від сплати судового збору або знизити його розмір через важкі матеріальні обставини, що створюють загрозу існуванню моїх дітей та порушують мої права як багатодітного батька та внутрішньо переміщеної особи (ВПО). Обґрунтування в пункті 20 мого позову;
6. У разі, якщо суд відмовить у наданні відстрочки, прошу застосувати положення пункту 21 мого позову, згідно з яким, у разі відсутності закону про створення ТЦК, мобілізація щодо мене є незаконною:
6.1. Призупинити і заборонити будь-які дії щодо мого призову до моменту прийняття закону, що підтвердить правовий статус і повноваження ТЦК та СП відповідно до Конституції України та інших нормативно-правових актів;
6.2. Заборонити ТЦК та СП додавати мої персональні дані до їх баз або обробляти їх без відповідного законодавчого обґрунтування;
6.3. Видалити мої персональні дані з баз ТЦК та СП та систем Оберіг до моменту прийняття закону про ТЦК та СП, який підтвердить його легітимність;
7. Прошу суд розглянути та ухвалити рішення по кожному пункту позову, вказавши в мотивувальній частині, які факти та докази були враховані під час розгляду кожного з них;
8. Прошу прийняти рішення про проведення судово-медичного обстеження для оцінки моєї придатності до служби та тимчасовий захист від преслідування з боку ТЦК та СП, поліції та прикордонних військ на час судового розгляду та до винесення остаточного рішення;
9. Прошу суд відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України самостійно надіслати копію позовної заяв та доданих до неї документів відповідачу - Територіальному центру комплектування та соціальної підтримки, як суб'єкту владних повноважень;
10. Прошу суд закріпити в судовому рішенні моє право на виїзд за межі України невід'ємне право, що випливає з наданої відстрочки;
11. Прошу суд зобов'язати Державну прикордонну службу України не чинити перешкод моєму виїзду та забезпечити безперешкодний виїзд з України в разі потреби;
12. Прошу суд визнати незаконними будь-які обмеження на виїзд, що можуть бути накладені без законних підстав;
13. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати в установленому порядку повний пакет документів, що підтверджують їхню державну реєстрацію та правосуб'єктність».
17 червня 2025 року ухвалою судді Рахівського районного суду Закарпатської області заяву ОСОБА_1 передано за підсудністю до Закарпатського окружного адміністративного суду.
14 липня 2025 року до Закарпатського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи № 305/1958/25.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року головуючим по справі № 305/1958/25 визначено суддю Іванчулинця Д.В..
Цього ж дня, судді розподілено заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
15 липня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відмовлено позивачеві у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову.
При надходження до суду матеріалів адміністративної справи № 305/1958/25, позивачем через підсистему “Електронний суд» подано позовну заяву у новій редакції, згідно якої прохальна частина позову викладена наступним чином:
“ 1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо ненадання мені відстрочки від мобілізації на підставі моїх релігійних переконань та статусу багатодітного батька трьох неповнолітніх дітей.
2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати мені відстрочку від мобілізації на зазначених підставах, якщо таке рішення не було прийнято або прийняте з порушенням закону.
3. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо забезпечення мого права на свободу совісті відповідно до ст. 9 Європейської конвенції з прав людини та ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
4. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 забезпечити мені можливість проходження альтернативної (невійськової) служби як одну з форм реалізації відстрочки, гарантовану Конституцією України (ст. 35) та Законом України “Про альтернативну (невійськову) службу» (ст. 1), без встановлення будь яких додаткових підзаконних умов чи дискреції відповідача.
5. Звільнити мене від сплати судового збору або зменшити його розмір у зв'язку з важкими матеріальними обставинами, що ставлять під загрозу існування моїх дітей, та моїм статусом багатодітного батька і ВПО.
6. У разі відмови у задоволенні вимог про відстрочку:
6.1. Визнати протиправною мобілізацію щодо мене в умовах відсутності закону про створення ТЦК та СП.
6.2. Зобов'язати РТЦК та СП утриматися від будь яких мобілізаційних дій до законодавчого врегулювання їхнього статусу.
6.3. Визнати протиправним оброблення моїх персональних даних у базах ІНФОРМАЦІЯ_2 та в системі “Оберіг» без належного нормативного підґрунтя.
6.4. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 видалити мої персональні дані з вказаних баз до моменту прийняття закону про їх правовий статус.
7. Прошу суд у мотивувальній частині рішення вказати, які обставини та докази були враховані при розгляді кожного з вищезазначених пунктів позову.
8. Застосувати заходи забезпечення позову, а саме призначити судово медичне обстеження для оцінки моєї придатності до служби та заборонити переслідування з боку РТЦК, СП, поліції та прикордонних органів до винесення остаточного рішення.
21 липня 2025 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було залишено позовну заяву без руху із наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків, шляхом надання позовної заяви у новій редакції, до якої долучити:
- доказ сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.;
- зазначивши реєстраційний номер облікової картки платника податків за його наявності або номер і серія паспорта ОСОБА_1 ;
- повне найменування відповідача та поштовий індекс останнього;
- докази надіслання копії позовної заяви з додатками до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- уточнити або зміст заявлених позовних вимог, або склад відповідачів, до яких ці вимоги звернуті;
- зазначити відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися.
28 липня 2025 року (згідно відтиску штемпелю Закарпатського окружного адміністративного суду) до судді надійшла заява ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Іванчулинця Д.В..
28 липня 2025 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було передано дану адміністративну справу для вирішення питання про відвід судді в порядку, встановленому частиною першою статті 31 КАС України.
30 липня 2025 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П. заяву ОСОБА_1 про відвід судді Іванчулинця Д.В., подану до відкриття провадження - повернуто без розгляду.
Разом з тим, 30 липня 2025 року позивачем усунуто недоліки вказані в ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Зокрема, позивач у поданій заяві виклав прохальну частину позовної заяви в такій редакції:
« 1. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 надати мені відстрочку від призову під час мобілізації, передбачену законодавством, на підставі моїх релігійних переконань, які не дозволяють проходження військової служби, а також з урахуванням статусу багатодітного батька трьох неповнолітніх дітей.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка полягає у ненаданні мені відстрочки від мобілізації за наявності передбачених законом підстав.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 забезпечити мені можливість проходження альтернативної (невійськової) служби, відповідно до чинного законодавства, без застосування дискреційного підходу, створення формальних перепон або використання підзаконних обмежень.
4. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо мобілізації мене у разі відмови у наданні відстрочки, оскільки така мобілізація суперечить вимогам чинного законодавства та порушує моє право на свободу совісті та виконання батьківських обов'язків.
5. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 утриматися від будь-яких мобілізаційних заходів щодо мене до моменту вирішення справи по суті та врегулювання мого права на відстрочку у межах правового поля.
6. Прошу суд зазначити в мотивувальній частині рішення, що:
- надання мені відстрочки від мобілізації звільняє мене від обмежень на виїзд за межі України;
- судове рішення, ухвалене у справі, є обов'язковим до виконання усіма органами державної влади на всій території України;
- відсутність законодавчого механізму реалізації права на альтернативну службу не може бути підставою для мобілізації або переслідування, а навпаки - є підставою для надання відстрочки».
Відтак, недоліки позовної заяви вказані в ухвали про залишення позову без руху усунуті в строк та спосіб встановлений судом.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач безпідставно відмовив йому у наданні відстрочки від призову під час мобілізації відповідно до ст. 23 Закону України «Мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки на його утриманні перебувають троє неповнолітніх дітей, що підтверджується відповідними документами. Також позивач зазначив, що раніше йому було надано відстрочку саме з тих самих підстав, у зв'язку з чим позивач вважає такі дії відповідача протиправними та звернувся до суду з адміністративним позовом. Разом з тим, позивач є віруючий християнин-п'ятидесятник та категорично відмовляюся брати в руки зброю, служити у військових формуваннях чи носити військову форму, оскільки це суперечить основним принципам його релігійних переконань. А відтак, просить забезпечити йому можливість проходження альтернативної (невійськової) служби.
25 серпня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначивши, що позивач не довів факту перебування дитини ОСОБА_2 на його утриманні, зокрема - не надано підтверджень того, що її рідний батько не бере участі у її утриманні. Разом з цим, додатково зазначив, що раніше надана відстрочка не є безумовною підставою для її повторного надання, оскільки кожного разу має перевірятися наявність актуальних підстав. Також, за обставин справи існує ризик неправомірного надання відстрочки двом батькам одночасно - і позивачу, і рідному батькові дитини дружини.
Також зазначає, що думка позивача про те, що він має право на відстрочку від призову за мобілізацією, на особливий період і, що він нібито звертався до ІНФОРМАЦІЯ_8 із заявою про надання відстрочки від призову за мобілізацією та отримав відмову, не відповідають дійсності, оскільки позивач жодного разу із заявою про надання йому відстрочки не звертався. Тобто жодного порушення прав позивача з боку ІНФОРМАЦІЯ_2 немає.
Щодо надання позивачеві відстрочку від призову під час мобілізації, передбачену законодавством, на підставі його релігійних переконань, не можливо прийняти, оскільки чинним законодавством України, а саме ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають мобілізації особи які заброньовані на підприємствах, установах та організаціях, які мають критичне значення для економіки Держави, а також ті, що оформили відстрочку від мобілізації та визначені у ст. 23 вищевказаного Закону України.
Позивач скористався своїм правом та подав до суду відповідь на відзив.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_9 як військовозобов'язаний, що підтверджується відомостями тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 від 07.09.2023 року.
Позивач вважає відмову неправомірною, у зв'язку із чим звернувся з адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено та триває на даний час.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-ХІІ) визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до частини 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
16.05.2024 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №560, яка набула чинності 18.05.2024 року, та якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560).
Як передбачено пунктом 1 Порядку №560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-ХІІ.
Згідно з пунктом 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Як передбачено пунктами 58, 60 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Додатком 5 до Порядку № 560 зазначено Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII - для жінок та чоловіків, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та його дружиною ОСОБА_3 08 листопада 2022 року укладено шлюб, відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , зареєстрований Рахівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рахівському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 08.11.2022 року, актовий запис №277. У цьому шлюбі народилася одна спільна дитина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 від 07.05.2024 року, актовий запис №46. Раніше позивач перебував у шлюбі з громадянкою ОСОБА_5 , в яких народилося двоє дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , свідоцтво про народження (повторно) серії НОМЕР_5 від 06.01.2021 року, актовий запис №1148 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 від 21.05.2023 року, актовий запис №480. Також, дружина позивача перебувала у шлюбі з громадянином ОСОБА_8 , який було розірвано шлюб. У першому шлюбі з ОСОБА_8 народилась одна дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_7 від 25.09.2013 року, актовий запис №1293.
У позовній заяві позивач, обґрунтовуючи позов, стверджує, що з моменту укладення шлюбу з ОСОБА_3 , а саме з 08.11.2022, всі троє неповнолітніх дітей перебувають на його утриманні та фактично проживають з ним, що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 24 травня 2024 року. Відповідно до цього, позивач вважає себе багатодітним батьком, що підтверджено посвідченням багатодітного батька серії НОМЕР_8 від 17 січня 2025 року. У зв'язку з цим, позивач посилається частину 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Підставою для відстрочки позивач зазначив частину 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно з яким не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім осіб, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Отже, норма пункту 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не ставить право військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу у залежність від того, чи є він батьком таких дітей (тобто від батьківства), водночас вирішальне значення має саме факт перебування дітей (трьох і більше дітей віком до 18 років) на його утриманні.
При вирішенні даного спору суд також вважає за необхідне зазначити, що виходячи з положень статті 3 Сімейного Кодексу України, якою визначено поняття сім'ї, можливо дійти висновку про те, що сім'я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.
Конституційний Суд України у своєму рішення від 03.06.1999 року №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну член сім'ї: членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, термін сім'я означає не лише створення сім'ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.
У контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту батьківства чи проживання однією сім'єю, а утримання позивачем, як вітчимом, неповнолітньої дитини дружини, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_13 .
Суд зауважує, що сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
Відповідно до частини першої статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Як передбачено частини 1 статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Відповідно до частини 1 статті 268 СК України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як «батько», «мати», «дитина», «вітчим», «пасинок», «усиновлений», «усиновитель». Перед усім, це пов'язано із різним обсягом прав та обов'язків названих суб'єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.
Зокрема, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що позивач перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_9 , має право на участь у вихованні ОСОБА_2 (за умови проживання однією сім'єю).
При цьому, обов'язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.12.2023 у справі № 160/11228/23.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
В той же час суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодних даних щодо місця роботи або ж роду занять позивача та щодо розміру отриманих ним доходів, що не дозволяє суду встановити, чи дійсно позивач має фактичну можливість надавати матеріальну допомогу падчеркам, тобто утримувати їх.
Також матеріали справи не містять доказів того, що неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , не мають діда, бабу, повнолітніх братів та сестер, здатних їх утримувати або наявності у матері цих дітей поважних причин, з яких вона не може надавати їм належного утримання.
Відповідно до статті 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення.
Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.
Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб правового захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
Щодо можливості проходження альтернативної (невійськової) служби пов'язаною з релігійними переконаннями позивача оскільки такий є глибоко вірячою людиною суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби. Тобто питання щодо надання можливості проходження альтернативної служби замість військової можуть ставити лише особи, які підлягають призову на строкову військову службу.
Особи, які призиваються на військову службу за мобілізацією позбавлені такого права, оскільки не підпадають під дію цього Закону України.
Згідно з ч. 9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: - допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; - призовники - особи приписані до призовних дільниць; - військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; - військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших збройних формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; - резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мірний час та в особливий період.
Позивач має статус не призовника, а військовозобов'язаного.
Відповідно до частини першої ст. 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарних місяця до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.
З приводу того, що позивач не відмовляєтеся від своїх обов'язків як громадянин України, у відповідності до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
На даний час таким законом є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». А отже, підстав для надання відстрочки від мобілізації «за релігійними переконаннями» неможливо, оскільки це не передбачене чинним законодавством України.
Щодо мобілізації позивача у разі відмови у наданні відстрочки.
Дана позовна вимога є передчасною та фактично такою, що звернута на майбутнє, адже її вирішення безпосередньо залежить від результатів розгляду заяви про надання відстрочки від призову під час мобілізації.
Щодо заявленої позивачем похідної вимоги про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_7 утриматися від будь-яких мобілізаційних заходів щодо нього до моменту вирішення справи по суті та врегулювання його права на відстрочку у межах правового поля, суд зазначає наступне.
Станом на момент ухвалення рішення суду, матеріали справи не містять доказів реалізації мобілізаційних заходів позивача, відтак, суд вважає, що вимоги зобов'язального характеру є передчасними.
Щодо позовної вимоги мотивувальної частини рішення.
У відповідно до частини 1 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
Згідно частини 4 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України, у мотивувальній частині рішення зазначаються:
1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;
2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;
3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову;
4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку;
5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;
6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування;
7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до частини 7 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Таким чином, вимоги позивача не обґрунтовані, оскільки відсутні докази перебування на його утриманні ОСОБА_2 .
Суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що питання про надання відстрочки від призову під час мобілізації відповідачем може бути розглянуте за заявою позивача за умови надання доказів знаходження на його утриманні трьох і більше дітей, а відмова, яка ним оскаржується в даному судовому провадженні не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позивач вмотивованих доводів на підтвердження позову не надав, натомість відповідач виконав покладений на нього частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок, а саме довів правомірність своїх дій, чим спростував твердження позивача про порушення його прав та інтересів.
За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат у відповідності до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 205, 241 - 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання права на відстрочку від мобілізації - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець