22 жовтня 2025 року м. Ужгород№ 260/7152/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Плеханова З.Б. розглянувши у письмовому проваджені адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) (в АДРЕСА_2 ), третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), третя особа: ОСОБА_2 , яким просить:
- Визнати протиправним та скасувати рішення НОМЕР_1 прикордонний загін ДПСУ про відмову у перетинанні державного кордону від 06.09.2025 щодо ОСОБА_1 ;
- Стягнути на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 11,316.14 грн (вартість проїзних документів), а також понесені судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, 06 вересня 2025 року уповноваженою службовою особою НОМЕР_1 прикордонний загін ДПСУ було ухвалено рішення про відмову у перетинанні державного кордону ОСОБА_1 .
Позивач вказує, що підставою для його виїзду за кордон був «абзац 9 пункту 2-1» Правил перетинання державного кордону, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 №57, а саме : «особи, які потребують постійного догляду, - у супроводі одного із членів сім'ї першого ступеня споріднення … за наявності документів, що підтверджують родинні зв'язки, та висновку ЛКК про потребу у постійному сторонньому догляді».
У процесі спілкування з уповноваженою особою позивач чітко повідомив мету поїздки, законні підстави для перетину кордону та перелік і наявність наданих документів. Ця комунікація фіксувалася на бодікамеру капітана ОСОБА_3 . Крім того, зазначену інформацію позивач вказав у першому примірнику рішення про відмову у перетинанні державного кордону. Таким чином, як усні пояснення, так і письмова відмітка на примірнику рішення підтверджують, що мета поїздки, законні підстави та повний перелік наданих позивачем документів були доведені до відома відповідача.
Позивач зазначає, що його та особу, яку він супроводжував, і яка не могла продовжувати подорож без супроводу позивача, було знято з потяга, а поїзд відправився до моменту належного вручення позивачу примірника оскаржуваного рішення.
Додатково зазначає, що відмова у перетинанні кордону спричинила матеріальні збитки (вартість проїзних документів для позивача та третьої особи), що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи документами.
Вважаючи рішення про відмову у перетинанні державного кордону від 06 вересня 2025 року протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 відкрито спрощене позовне провадження у адміністративній справі, якою зобов'язано відповідача надати суду в термін 7 днів з дня отримання даної ухвали: рішення про відмову у перетинанні державного кордону; акт про вручення рішення або акт про відмову від підпису; копію відеозапис з боді-камери осіб, які здійснювали перевірку документів позивача та винесли оскаржуване рішення; копії документів, які надав позивач та які стали підставою для винесення оскаржуваного рішення; надати інформацію: які саме документи зобов'язаний був подати позивач для непорушення правил супроводу.
17 вересня 2025 року на виконання вимог суду відповідачем подано витребовувані докази.
24 вересня 2025 року від НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) надійшов відзив на позов, відповідно до якого зазначено, що відповідно до статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» порядок відмови у перетинанні державного кордону іноземцям, особам без громадянства та громадянам України, зокрема, згідно пункту 1 Закону, передбачено, що громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Форма та порядок заповнення «Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України», затверджено Наказом МВС від 05.06.2023 №457.
У базах даних Державної прикордонної служби України, зокрема НОМЕР_1 Прикордонного загону, наявна інформація про факт перетину Державного кордону України на виїзд з України громадянином ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 в супроводі особи «Доглядача», який в порушення абз. 13 пункту 2.1 Правил не повернувся на територію України.
В ході перевірки документів та вивчення наявності законних підстав для виїзду за кордон відносно ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 в міжнародному пункті пропуску «Чоп» на Державному кордоні України з Угорською Республікою, 06.09.2025 року, факт зміни Доглядача за громадянином ОСОБА_4 не було підтверджено, а саме: не надано на паспортний контроль документів, що підтверджують відмову від послуг з догляду на не професійній основі попереднього Доглядача, а також документів про стан здоров'я нового Доглядача, що підтверджують його спроможність надавати послуги з догляду на не професійній основі.
Таким чином, позовні вимоги позивача, щодо протиправності та скасування рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України від 06.09.2025, є помилковими та безпідставними, оскільки службові особи НОМЕР_1 прикордонного загону діяли в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
24 вересня 2025 року від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій зазначив, що позивач не має і не мав статусу офіційного доглядальника свого батька ОСОБА_2 . Він не отримує жодної державної компенсації чи допомоги на догляд та не оформлював відстрочку від мобілізації як доглядальник. Відсутність складеного на позивача акта встановлення факту здійснення догляду підтверджує, що позивач не набував правового статусу особи, яка здійснює догляд за особою, яка потребує стороннього догляду. Натомість позивач діяв у статусі сина, що супроводжує батька, тобто члена сім'ї першого ступеня споріднення, який здійснює супровід особи, котра потребує постійного стороннього догляду. Цей статус прямо передбачений Правилами №57 як підстава для виїзду за межі України і є самостійною підставою.
Для підтвердження права на виїзд позивач заздалегідь підготував та пред'явив всі необхідні документи. А саме, під час перетину кордону було надано свідоцтво про народження позивача (що підтверджує родинний зв'язок «батько-син») та висновок лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) щодо ОСОБА_2 (батька позивача) про потребу в постійному сторонньому догляді. Зазначений висновок ЛКК було видано належним закладом охорони здоров'я і він містить офіційний медичний підтекст, що батько позивача дійсно потребує постійного стороннього догляду. Це саме той документ, який вимагається Правилами №57 для виїзду у супроводі родича першого ступеню споріднення. Згідно з законодавством, висновок ЛКК та свідоцтва про народження є достатнім правовим обґрунтуванням для надання позивачу права виїзду як супроводжуючій особі, і жодних додаткових документів (акти догляду, посвідчення доглядальника тощо) закон не вимагає.
Отже, позивач виконав усі умови, передбачені законом для виїзду за кордон у ситуації догляду за батьком. Він підтвердив родинний зв'язок першого ступеня та надав чинний медичний висновок про стан здоров'я батька. Цих документів цілком достатньо для законного перетину кордону відповідно до Правил №57. Відповідач не навів жодної норми, яка зобов'язувала б позивача мати додатковий статус чи документи - навпаки, як встановлено вище, така вимога суперечить самим Правилам перетинання кордону.
Обставина встановлені судом
06.09.2025 року ОСОБА_6 разом зі своїм батьком ОСОБА_2 , прибув до міжнародного пункту пропуску «Чоп» на Державному кордоні України з Угорською Республікою з метою здійснити перетинання державного кордону на виїзд з України.
Для здійснення прикордонного контролю позивач надав посадовій особі Державної прикордонної служби України такі документи:
- Паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 - НОМЕР_3 .
- Паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 - НОМЕР_4 .
- Свідоцтво про народження ОСОБА_1 (серія/номер та орган видачі - згідно зі скаргою).
- Медичний висновок ЛКК №2199 від 13.12.2024 (КНП «Міська поліклініка №24») про потребу ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді.
- Довідка про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 (Департамент реєстрації ХМР, 07.08.2024).
- Довідка про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 (Департамент реєстрації ХМР, 13.08.2025).
- Військово-обліковий документ «Резерв+» (чинний до 03.08.2026; № у Реєстрі «Оберіг»: 200720231455963100296).
- Іменне запрошення на офтальмологічну консультацію Buda Eye Center (на 09.09.2025, 14:30).
06 вересня 2025 року, начальником кінологічної групи ВІПС «ЧОП'ППС «Соломоново» капітаном ОСОБА_3 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 з причини: Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Указом Президента України №64\2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року»» громадянина України ОСОБА_7 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та «Правила перетинання державного кордону громадянами України» затвердженими постановою КМУ №57 від 27.01.1995 року, так як вищезазначений громадянин не надав на паспортний контроль належні документи, шо підтверджують підставу для виїзду за кордон в умовах правового режиму воєнного стану (Порушення правил супроводу).
Дані обставини записано на бодікаменру, що стверджується відофайлами наданими до справи відповідачем.
Мотиви та норми права застосовані судом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зазначене кореспондується також з положеннями ст. 1 Закону України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України від 21.01.1994 №3857-XII (далі - Закон №3857). При цьому вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Воєнний стан в розумінні положень ст. 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону України Про правовий режим воєнного стану).
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ.
Пунктом 3 Указу №64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
У подальшому воєнний стан неодноразово був продовжений відповідними Указами Президента України, він діє і донині.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
З вказаного можна зробити висновок про те, що станом на час виникнення спірних у даній справі відносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України" (надалі - Правила №57, у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин).
Згідно з пунктом 2 Правил №57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до абз. 9 п. 2-1. Правил №57 (чинних на момент виникнення спірних правовідносин), у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право:
особи, які потребують постійного догляду, :
у супроводі одного із членів сім'ї першого ступеня споріднення (у значенні, наведеному у підпункті 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України)
1)за наявності документів, що підтверджують родинні зв'язки
та висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу у постійному сторонньому догляді
2)або у супроводі особи, яка здійснює постійний догляд за зазначеними особами,
за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу у постійному сторонньому догляді
та акта встановлення факту здійснення догляду.
Акт встановлення факту здійснення догляду за іншою особою, яка потребує постійного догляду, складається на підставі звернення особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду.
У випадку, якщо особа, яка потребує постійного догляду, є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
На підставі такого звернення особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням;
Громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначені в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, для виїзду за межі України, зобов'язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
Відповідно пункту 7 статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI види практичних заходів та тактичних прийомів посадових та службових осіб Державної прикордонної служби України з протидії протиправній діяльності під час перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів та порядок їх здійснення визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Відповідно пункту 1 статті 7 Закону України «Про прикордонний контроль» паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
Відповідно пункту 2 статті 7 Закону України «Про прикордонний контроль» у ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Відповідно пункту 3 статті 7 Закону України «Про прикордонний контроль» уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити перевірку підтверджуючих документів та повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
У пункті 4 абзацу 2 статті 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» зазначено, що військовослужбовцям Держприкордонслужби надано право: шляхом опитування осіб з'ясовувати підстави перетинання державного кордону України, в'їзду на тимчасово окуповану територію або виїзду з неї, не пропускати через державний кордон України, на тимчасово окуповану територію або з неї осіб без дійсних документів на право перетинання кордону або для в'їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї, осіб, які надали завідомо неправдиві відомості під час одержання зазначених документів.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» Порядок відмови у перетинанні державного кордону іноземцям, особам без громадянства та громадянам України, зокрема, згідно пункту 1 Закону, передбачено, що громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Форма та порядок заповнення «Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України», затверджено Наказом МВС від 05.06.2023 №457.
Судом вище встановлено, що позивачем для здійснення прикордонного контролю було надано посадовій особі Державної прикордонної служби України такі документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 - НОМЕР_3 ; паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 - НОМЕР_4 ; свідоцтво про народження ОСОБА_1 (серія/номер та орган видачі - згідно зі скаргою); медичний висновок ЛКК №2199 від 13.12.2024 (КНП «Міська поліклініка №24») про потребу ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді; довідка про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 (Департамент реєстрації ХМР, 07.08.2024); довідка про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 (Департамент реєстрації ХМР, 13.08.2025); військово-обліковий документ «Резерв+» (чинний до 03.08.2026; № у Реєстрі «Оберіг»: 200720231455963100296); іменне запрошення на офтальмологічну консультацію Buda Eye Center (на 09.09.2025, 14:30).
Однак, всупереч абз. 9 п. 2-1. Правил №57 позивачем не надано на паспортний контроль акту встановлення факту здійснення догляду за іншою особою, яка потребує постійного догляду.
До того ж, судом встановлено, що у базах даних Державної прикордонної служби України, зокрема НОМЕР_1 Прикордонного загону, наявна інформація про факт перетину Державного кордону України на виїзд з України громадянином ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 в супроводі особи «Доглядача», який в порушення абз. 13 пункту 2.1 Правил не повернувся на територію України.
Форма Акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду встановлена у Додатку № 9 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період ( ПКМУ від 16 травня 2024 р. № 560 Порядку).
В ході перевірки документів та вивчення наявності законних підстав для виїзду за кордон відносно позивача 06.09.2025 року, факт зміни доглядача за громадянином ОСОБА_8 не було підтверджено, а саме не було надано на паспортний контроль документів, що підтверджують відмову від послуг з догляду на не професійній основі попереднього доглядача, а також документів про стан здоров'я нового доглядача, що підтверджують його спроможність надавати послуги з догляду на не професійній основі.
Враховуючи викладене, позивачем не було надано належних документів які би надавали йому право на перетин державного кордону відповідно до Правил 57, відповідачем було винесено Рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, згідно п. 3 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/20/22 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадян, зокрема, передбачені статтею 33 Конституції України.
Що стосується твердження позивача про необґрунтованість рішення про відмову в перетині державного кордону, то суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося, вищевказаними нормативними актами розгляд питань, що пов'язані із в'їздом чи виїздом осіб в Україну чи за її межі є виключною компетенцію посадових осіб державної прикордонної служби та її посадових осіб, в тому числі прийняття рішень про відмову в перетині державного кордону.
При цьому, при прийнятті рішення законодавець визначив умову, - обґрунтованість рішення.
У даному випадку питання обґрунтованості рішення слід трактувати не як опис підстав у самому рішенні, форма якого цього не передбачає. Суд вважає, що поняття обгрунтованість рішення про відмову в перетині державного кордону в контексті спірних правовідносин означає, що воно повинно ґрунтуватись на вимогах закону, що в даному випадку є доведеним зі сторони відповідача.
Суд звертає увагу, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби.
З приводу аргументів позивача про те, що в оскаржуваному рішенні відсутні посилання на документи, необхідні для подання позивачем, то суд зазначає, що Правила перетинання державного кордону громадянами України передбачають виключний перелік підстав для перетину державного кордону військовозобов'язаними у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, та документи, які подаються для їх підтвердження.
Тобто особа, яка з'явилася до відповідного пункту пропуску повинна надати документи, які підтверджують відповідну підставу, яка надає їй право в умовах воєнного стану здійснити перетин державного кордону України.
З цього можна зробити висновок про те, що відповідач не має можливості визначити підставу, з якої особа має право здійснити перетин державного кордону України, адже право подання необхідних документів для підтвердження тієї чи іншої підстави належить особі, яка перетинає державний кордон.
Відтак аргументи позивача про протиправну відсутність в оскаржуваному рішенні посилання на документи, необхідні для подання позивачем для перетину державного кордону України, суд відхиляє.
Поруч із цим необхідно підкреслити, що спірне рішення вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право позивачу на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2023 у справі № 380/572/23 зауважив, що з метою встановлення балансу між військовими потребами держави і обмеженням права громадянина на пересування в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану, суб'єкти владних повноважень особливо повинні дотримуватися принципів статті 2КАС України, дія яких у цей період не обмежується і не скасовується.
Водночас, застосовуючи критерії статті 2 КАС України Верховний Суд у постанові від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22 дійшов висновку, що враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, суд приходить до висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
При цьому варто зазначити, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Однак, таке втручання у справі, що розглядається, прямо передбачено законом і має абсолютно легітимну мету, а відтак відсутні підстави для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства та приватним інтересом позивача.
Суд вважає такий висновок застосовним також до справи, що розглядається.
Водночас суд звертає увагу, що застосовані щодо позивача підстави відмови у перетині держаного кордону є спеціальними обмеженнями, впровадженими в установленому Конституцією України порядку на період дії воєнного стану.
За таких обставин оскаржуване рішення про відмову в перетині державного кордону України прийняте уповноваженою службовою особою прикордонної служби в межах та на підставі наданих повноважень, відповідає визначеним у частині другій статті 2 КАС України критеріям, а тому є правомірним.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних про скасування рішення про відмову в перетині державного кордону, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 11,316.14 грн. оскільки така є похідною вимогою
Враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 14 частиною 1, 242-246 КАС України, суд
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) третя особа: ОСОБА_2 про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його виготовлення в повному обсязі.
СуддяЗ.Б.Плеханова