23 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/14778/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 262540018230 ви 25.04.2025 про відмову у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) періоди роботи з 01.10.1981 по 24.08.1987 та з 24.12.1991 по 11.08.1995 та про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.10.1981 по 24.08.1987 та з 24.12.1991 по 11.08.1995 та призначити пенсію за віком з дати звернення за її призначенням, а саме з 18.04.2025, та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення за її призначенням, а саме з 18.04.2025.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі, приймаючи рішення стосовно відмови позивачу у не зарахуванні до страхового стажу вищевказаних періодів роботи та відмови у призначенні пенсії порушують права позивача, а відтак, є підстави для скасування даного рішення.
Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачі у відзивах просять у задоволенні позову відмовити. Зазначають, що до страхового стажу позивача не зараховано: період роботи з 01.10.1981 по 24.08.1987 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.10.1981, оскільки дата наказу про прийняття на роботу неповна, а саме: відсутній рік видачі наказу. Крім того дата переведення 27.12.1985 не відповідає даті наказу про переведення 15.03.1980 та номер наказу про звільнення містить виправлення. Вищезазначений період також не враховано згідно довідки № 02-11/15 від 30.08.2023, виданою Караулбазарським державним архівом, Республіки Узбекистан, оскільки довідка визначається дійсною в Україні за наявності легалізацїї документу. Період роботи з 24.12.1991 по 11.08.1995 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.10.1981, оскільки назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві підприємства на печатці, якою засвідчено звільнення з роботи. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб враховано всі періоди трудової діяльності. Інші документи, відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993р. № 637 відсутні. Таким чином, підтверджено належними документами страховий стаж позивача 24 роки 7 місяців 2 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, тому позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
У відповіді на відзив позивач просить позов задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач 18.04.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві через веб-портал елекутронних послуг із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням № 262540018230 від 25.04.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, який за принципом екстериторіальності розглядав заяву, відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв"язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У рішенні зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано:
період роботи з 01.10.1981 по 24.08.1987 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.10.1981, оскільки дата наказу про прийняття на роботу неповна, а саме: відсутній рік видачі наказу. Крім того дата переведення 27.12.1985 не відповідає даті наказу про переведення 15.03.1980 та номер наказу про звільнення містить виправлення. Вищезазначений період також не враховано згідно довідки № 02-11/15 від 30.08.2023, виданою Караулбазарським державним архівом, Республіки Узбекистан, оскільки довідка визначається дійсною в Україні за наявності легалізацїї документу.
період роботи з 24.12.1991 по 11.08.1995 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.10.1981, оскільки назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві підприємства на печатці, якою засвідчено звільнення з роботи.
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб враховано всі періоди трудової діяльності. Інші документи, відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993р. № 637 відсутні.
Страховий стаж позивача 24 роки 7 місяців 2 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, тому позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
Позивач вважає таке рішення протиправним, тому звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV).
Статтею 1 Закону 1058-ІV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2014 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
У спірному рішенні зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано:
період роботи з 01.10.1981 по 24.08.1987 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.10.1981, оскільки дата наказу про прийняття на роботу неповна, а саме: відсутній рік видачі наказу. Крім того дата переведення 27.12.1985 не відповідає даті наказу про переведення 15.03.1980 та номер наказу про звільнення містить виправлення. Вищезазначений період також не враховано згідно довідки № 02-11/15 від 30.08.2023, виданою Караулбазарським державним архівом, Республіки Узбекистан, оскільки довідка визначається дійсною в Україні за наявності легалізацїї документу.
період роботи з 24.12.1991 по 11.08.1995 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.10.1981, оскільки назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві підприємства на печатці, якою засвідчено звільнення з роботи.
Суд не погоджується з такими висновками , з огляду на таке.
Відповідно до записів трудової книжки позивача (серія НОМЕР_3 ) у спірні періоди, невраховані відповідачами до загального страхового стажу, позивач працювала:
- 01.10.1981 прийнятий бухгалтером профкому ВО "Узбекбургаз" (наказ №1 від 30.10.);
- 24.08.1987 - звільнена за власним бажанням (Наказ № 11-5 від 12.08.1987).
-24.12.1991 - прийнятий бухгалтером в Головкиївміськбуд Виробничо- комплектувальній фірмі "Тайга" (Наказ № 65-к від 24.12.1991 р.);
- 11.08.1995 - звільнена за власним бажанням (Наказ № 108-к від 09.08.1995).
Таким чином, з вказаних записів можливо чітко встановити періоди роботи позивача.
Крім того, відповідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.
Твердження відповідача не можуть спростовувати факт наявності у позивача страхового стажу у спірний період .
Також відповідачем не надано доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача.
Щодо стосується посилання відповідача на неврахування періодів роботи згідно наданої довідки довідки № 02-11/15 від 30.08.2023, виданою Караулбазарським державним архівом, Республіки Узбекистан, оскільки довідка визнається дійсною в Україні лише за наявності легалізацїї документу.
Відповідно до частини 4 статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
13.03.1992 підписана багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Узбекистан.
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для здійснення трудової діяльності документи і завірений, у встановленому на території Сторони виїзду порядку, їх переклад державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
При цьому, в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. москві.
Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.
Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Таким чином, припинення участі в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, оскільки такий стаж нею набутий до ухвалення відповідних рішень.
У постанові Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 за №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав" зазначено: "Кабінет Міністрів України постановляє: 1.Установити, що: під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення; …".
На переконання суду, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Таким чином, суд зазначає, що на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком були наявні усі підстави для зарахування до страхового стажу періоду трудової діяльності з 01.10.1981 по 24.08.1987 та з 24.12.1991 по 11.08.1995.
Слід зазначити, що відсутність запису про перейменування підприємства, неповна дата наказу про прийняття на роботу та виправлення в даті наказу, є формальними неточностями у документах, оскільки факт роботи позивача у спірні періоди підтверджується датами про прийняття і звільнення з роботи, підписами відповідальних осіб при звільненні та печатками підприємства, а за загальним правилом, формальні неточності не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду щодо неврахування спірного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Тому невизнання відповідачами даних періодів роботи порушує право позивача на соціальний захист та отримання пенсії відповідно до чинного законодавства України.
Крім того, згідно інформації з сайту архівних установ міста Києва, в архівних установах документи Виробничо-комплектувальна фірма "Тайга" відсутні, з огляду на що позивач позбавлений можливості отримати додаткові документи щодо перейменування підприємства.
Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що ГУПФУ в Житомирській області неправомірно не зарахувало до страхового стажу позивача періодів роботиз 01.10.1981 по 24.08.1987 та з 24.12.1991 по 11.08.1995 , а тому, приймаючи оскаржуване рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії діяв всупереч вимог вказаних вище норм законів, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 262540018230 ви 25.04.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном "ефективне правосуддя", що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи викладене, для належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.10.1981 по 24.08.1987 та з 24.12.1991 по 11.08.1995 та призначити пенсію за віком з дати звернення за її призначенням, а саме з 18.04.2025, та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, де позивач перебуває на обліку, виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення за її призначенням, а саме з 18.04.2025.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити у повному обсязі.
Щодо судового збору, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу в повному обсязі солідарно з відповідачів.
Керуючись статтями 242-246, 295 КАСУ,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7,м. Житомир,Житомирський р-н, Житомирська обл.,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16,м. Київ,04053. РНОКПП/ЄДРПОУ: 42098368), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 262540018230 ви 25.04.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.10.1981 по 24.08.1987 та з 24.12.1991 по 11.08.1995 та призначити пенсію за віком з дати звернення за її призначенням, а саме з 18.04.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення за її призначенням, а саме з 18.04.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос
23.10.25