21 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/4583/25
категорія 109020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення сорок сьомої сесії восьмого скликання Житомирської міської ради від 19 грудня 2024 року №1248 "Про відмову громадянам в наданні дозволів на розроблення документації із землеустрою" в частині відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо надання у власність для будівництва індивідуального гаражу земельної ділянки орієнтовною площею 0,01 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 6 додатку до вказаного рішення);
- зобов'язати Житомирську міську раду за результатами розгляду заяв прийняти рішення про надання йому у власність для будівництва індивідуального гаражу земельної ділянки орієнтовною площею 0,01 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а також про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо цієї земельної ділянки після закінчення воєнного стану.
В обґрунтування позову зазначає, що неодноразово звертався до органу місцевого самоврядування із заявами про надання йому у власність для будівництва індивідуального гаражу земельної ділянки орієнтовною площею 0,01 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , проте відповідач тривалий час не здійснював розгляд його заяв та лише в грудні 2024 року прийняв рішення, яким у наданні земельної ділянки у власність відмовив з посиланням на те, що ця ділянка відноситься до території зелених насаджень загального користування. Вважаючи таку відмову органу місцевого самоврядування протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, а також визначено, що вона буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому він просить у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки відповідно до графічної частини Генерального плану (основне креслення) зазначена в графічних матеріалах земельна ділянка розташована на території зелених насаджень загального користування (розрахунковий етап), а тому відповідно до діючої містобудівної документації, в межах визначених територій, будівництво індивідуальних гаражів не передбачено.
Ухвалою суду від 08.07.2025 за клопотанням позивача призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі.
В судове засідання 19.09.2025 представники сторін не з'явились, подали заяви про розгляд справи без їх участі, а тому розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який наразі триває. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Відповідно до наказів Житомирського окружного адміністративного суду головуючий суддя Шуляк Л.А. перебувала у щорічній відпустці в періоди з 02.06.2025 по 18.06.2025, з 15.08.2025 по 05.09.2025 включно.
Дану справу розглянуто у порядку ст.263 КАС України із складанням судового рішення відповідно до ч.4 ст.243 та ч.5 ст.250 КАС України.
Суд, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 звернувся до Житомирської міської ради із заявою (вх. № 6891/24 від 22 квітня 2024 року) щодо надання у власність для будівництва індивідуального гаражу земельної ділянки орієнтовною площею 0,01 га, розташованої за адресою: м. Житомир, провулок Шосейний, а також про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо цієї земельної ділянки після закінчення воєнного стану.
До поданої заяви позивачем було додано копію паспорту та графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
В подальшому, Житомирською міською радою на засіданні її сорок сьомої сесії восьмого скликання було прийнято рішення за № 1248 від 19 грудня 2024 року "Про відмову громадянам в наданні дозволів на розроблення документації із землеустрою", відповідно до пункту 6 додатку ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо надання у власність для будівництва індивідуального гаражу земельної ділянки орієнтовною площею 0,01 га, розташованої за адресою: м. Житомир, пров. Шосейний, на підставі статті 39 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Генерального плану міста Житомира, затвердженого рішенням Житомирської міської ради від 30 листопада 2016 року №454, з посиланням на невідповідність містобудівній документації, оскільки відповідно до Графічної частини Генерального плану (основне креслення) зазначена в графічних матеріалах земельна ділянка розташована на території зелених насаджень загального користування (розрахунковий етап). Відповідно до діючої містобудівної документації в межах визначених територій будівництво індивідуальних гаражів не передбачено.
Не погоджуючись і таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з пунктом “д» частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Приписами абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
При цьому частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Як зазначалось, з метою безоплатного отримання у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,01 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального гаражу позивач звернувся до Житомирської міської ради з відповідною заявою, до якої додав копію паспорту та графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
На підставі наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що спірна земельна ділянка орієнтовною площею 0,01 га, що розташована за адресою: м. Житомир, провулок Шосейний, є вільною й жодній фізичній або юридичній особі у встановленому законодавством порядку у власність або користування не передана. Протилежного відповідачем не зазначено й доказів передачі земельної ділянки третім особам не надано.
Однак, за результатами розгляду поданої заяви Житомирська міська рада на засіданні сорок сьомої сесії восьмого скликання лише 19 грудня 2024 року (тобто з порушенням встановленого частиною 7 статті 118 ЗК України місячного строку) прийняла рішення № 1248 "Про відмову громадянам в наданні дозволів на розроблення документації із землеустрою", відповідно до пункту 6 додатку до якого на підставі статті 39 ЗК України, статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Генерального плану міста Житомира, затвердженого рішенням Житомирської міської ради від 30 листопада 2016 року №454, відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо надання у власність для будівництва індивідуального гаражу земельної ділянки орієнтовною площею 0,01 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з посиланням на невідповідність містобудівній документації, оскільки відповідно до Графічної частини Генерального плану (основне креслення) зазначена в графічних матеріалах земельна ділянка розташована на території зелених насаджень загального користування (розрахунковий етап). Відповідно до діючої містобудівної документації в межах визначених територій будівництво індивідуальних гаражів не передбачено.
Суд враховує, що відповідно до частин 1 та 2 статті 17 Закону України "Про основи містобудування" містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.
Містобудівна документація є основою для: вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення; підготовки обґрунтованих пропозицій щодо встановлення та зміни меж населених пунктів; підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації; вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій, вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
Згідно з пунктом 7 цієї ж статті містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
План зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Як передбачено частинами 1, 2 та 5 статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові тематичні геопросторові дані.
Обмеження у використанні земель (територій), визначені комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території, підлягають внесенню до містобудівного кадастру, а також Державного земельного кадастру в порядку, встановленому Законом України "Про Державний земельний кадастр".
За змістом частини 1 статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов'язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення території у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів; 8) відображення обмежень (у тому числі меж) використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.
В той же час, згідно з підпунктами 8 та 9 пункту 2 Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 вересня 2021 року №926, геопросторові дані містобудівної документації - набори геопросторових даних, що отримуються з національної інфраструктури геопросторових даних, реєстрів, кадастрів, інших інформаційних систем для використання під час розроблення містобудівної документації, а також створюються за результатами її розроблення; графічні матеріали містобудівної документації - тематичні набори геопросторових даних щодо об'єктів містобудівної документації, візуалізовані засобами містобудівного кадастру на державному рівні, в інших геоінформаційних системах, а також шляхом їх відтворення на паперових та/або інших твердих (матеріальних) носіях.
Отже, підсумувавши наведене, можна зробити висновок, що містобудівна документація - це дійсний та реальний план міста з відображенням вже існуючих і запланованих у перспективі об'єктів та з врахуванням геопросторових даних.
У свою чергу, ч.3 ст. 20 Земельного кодексу України встановлено, що категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.
Як вбачається із наявних в матеріалах справи скріншотів з Генерального плану м. Житомира, спірна земельна ділянка орієнтовною площею 0,01 га, розташована за адресою: м. Житомир, пров. Шосейний, не належить до території зелених насаджень загального користування.
Натомість, згідно Плану зонування території (зонінгу) міста Житомира вона відноситься до житлових зон, а саме - зони "Ж-1", яка, в свою чергу, має назву "Зона садибної забудови".
Відповідно до розділу 4 Настанов про склад та зміст Плану зонування території (зонінг) ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 містобудівними регламентами, встановленими для кожної територіальної зони (підзони), визначаються види дозволеного (переважні та супутні) використання земельних ділянок.
Дозволений (переважний та супутній) вид використання території - використання, яке відповідає переліку переважних та супутніх видів використання та містобудівної документації (п. 3.2 розділу 3 Настанов).
Житомирською міською радою не було надано містобудівного регламенту для "Зони садибної забудови", який би передбачав дозволені, переважні та супутні види використання такої території.
У той же час, такі види використання встановлені державними будівельними нормами, які поширюються на планування і забудову територій населених пунктів. Такими будівельними нормами є ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 квітня 2019 року №104, і цим будівельним нормам не може суперечити будь-який містобудівний регламент.
Так, відповідно до пункту 3.57 розділу ІІІ ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій" садибна забудова - це забудова, що сформована індивідуальними чи зблокованими житловими будинками.
За змістом положень пунктів 6.1.30, 6.1.39 розділу VІ ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій" садибну забудову слід передбачати: у межах населеного пункту переважно на вільних територіях, на ділянках, потенційно придатних для будівництва.
Гаражі слід передбачати вбудованими, прибудованими до житлових будинків або окремо розташованими по лінії забудови, а також в глибині ділянки.
Отже, державними будівельними нормами, які регламентують планування та забудову територій, передбачено що допустимим видом використання території, що віднесена до "Зони садибної забудови", є розміщення на ній гаражу.
Водночас, Житомирською міською радою не подано жодних доказів в підтвердження неможливості використання спірної земельної ділянки за обраним позивачем призначенням.
За таких обставин, проаналізувавши викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що рішення сорок сьомої сесії восьмого скликання Житомирської міської ради від 19 грудня 2024 року № 1248 "Про відмову громадянам в наданні дозволів на розроблення документації із землеустрою" в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо надання у власність для будівництва індивідуального гаражу земельної ділянки орієнтовною площею 0,01 га, розташованої за адресою: м. Житомир, провулок Шосейний (пункт 6 додатку до вказаного рішення), не відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд враховує наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Враховуючи, що відповідачем реалізовано свої дискреційні повноваження, визначені ч.7 ст.118 ЗК України шляхом прийняття оспорюваного рішення, яке за результатами судового розгляду визнано протиправним та скасовано, а позивачем виконано усі умови, визначені законом, для прийняття позитивного рішення з порушеного питання, суд вважає належним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо надання у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу.
Разом з тим, суд враховує, що на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Зокрема, суд зазначає, що пунктом 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, під час дії воєнного стану, визначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на вказані вище дії, прийняття відповідних рішень.
З урахуванням наведеного, слід зобов'язати Житомирську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо надання у власність для будівництва індивідуального гаражу земельної ділянки орієнтовною площею 0,01 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , після припинення (скасування) воєнного стану.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Позивачем заявлено розмір витрат на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано копії договору про надання професійної правничої допомоги, акту виконаних робіт, рахунку-фактури, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного: дана справа відноситься до незначної складності; розгляд справи проведено у спрощеному позовному провадженні; позов носить немайновий характер; наявна сформована судова практика вирішення даної категорії справ.
Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 5000,00 грн.
Крім того, відшкодуванню підлягають витрати по сплаті судового збору за подання даного позову в розмірі 968,96 грн.
З урахуванням положень ч.1 ст.139 КАС України вказані судові витрати підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення сорок сьомої сесії восьмого скликання Житомирської міської ради від 19 грудня 2024 року №1248 "Про відмову громадянам в наданні дозволів на розроблення документації із землеустрою" в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо надання у власність для будівництва індивідуального гаражу земельної ділянки орієнтовною площею 0,01 га, розташованої за адресою: м. Житомир, провулок Шосейний (пункт 6 додатку до вказаного рішення).
Зобов'язати Житомирську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо надання у власність для будівництва індивідуального гаражу земельної ділянки орієнтовною площею 0,01 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , після припинення (скасування) воєнного стану.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. витрат по сплаті судового збору та 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.А.Шуляк
Повний текст складено: 21 жовтня 2025 р.
21.10.25