22 жовтня 2025 рокуСправа №160/17709/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про визнання неправомірним та скасування рішення,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України (далі-відповідач), в якій позивач просить:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі від 03.06.2025 року і направлення його для подальшого відбування покарання із ДУ «Дніпровська державна установа відбування покарань» (№4) до Державної установи «Замкової виправної колонії» (№58) м. Ізяслав Хмельницької області.
В обґрунтування позовної заяви позивач та його представник зазначили, що вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області від 23.01.2023 р., залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23.04.2025 р., ОСОБА_1 засуджено за сукупністю за ч. 4 ст. 187, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289 КК України до довічного ув'язнення з конфіскацією всього належного йому майна та покладенням обов'язку з відшкодування потерпілим моральної та матеріальної шкоди, державі - матеріальної шкоди. Рішенням Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк позбавлення волі, обмеження волі від 03.06.2025 р. ухвалено направити ОСОБА_1 для подальшого довічного відбування покарання із ДУ «Дніпровська державна установа відбування покарань № 4» до державної установи «Замкової виправної колонії №58». м. Ізяслав Хмельницької області. У червня 2025 року ОСОБА_1 подано заяву до Міністерства юстиції України з проханням переглянути рішення комісії і направити його для подальшого відбування покарання в одну з державних установ відбування покарання Дніпропетровської області. Свої прохання ОСОБА_1 мотивував тим, що його рідні, а саме: мати, батько; брат, дружина, бабуся та дідусь через фінансові труднощі і стан здоров'я із-за далекої відстані до призначеного йому місця відбування покарання не зможуть відвідувати останнього. До того ж, слід враховувати ситуацію у країні у зв'язку із воєнною агресією рф. Листом від 13.06.2025 року в задоволенні заяви позивача відмовлено. Не погодившись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/17709/25, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
31.07.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Центральною комісією Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі, їх направлення та переведення для відбування покарання 03.06.2025 прийнято рішення про переведення для подальшого відбування покарання засудженого ОСОБА_1 із державної установи «Дніпровська виправна колонія (№4)» до державної установи «Замкова виправна колонія (№58)». Порядок оскарження рішень центральної та міжрегіональної комісії визначений Положенням про центральну та міжрегіональну комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі, їх направлення та переведення для відбування покарання, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5. Засуджений, щодо якого прийнято рішення міжрегіональною комісією, центральними комісіями щодо установ центрального та південного регіонів та/або його представник в разі незгоди з прийнятим рішенням можуть оскаржити його до керівника міжрегіонального управління, центральної комісії чи керівника Департаменту. Засуджений, щодо якого прийнято рішення центральною комісією, та/або його представник в разі незгоди з прийнятим рішенням можуть оскаржити його до керівника Департаменту. Скарга на рішення центральної або міжрегіональної комісії подається протягом року з дня його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення з прийнятим рішення. Однак, позивач не звертався зі скаргою до відповідних органів, що в свою чергу свідчить про передчасне звернення до суду із позовною заявою. Крім того, відповідач зазначає, що при вирішенні питання про переведення чи непереведення засудженого до іншої установи виконання покарань належить до виключної компетенції центральної комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі, їх направлення та переведення для відбування покарання допускається за наявності виняткових обставин, які перешкоджають подальшому перебуванню засудженого у відповідній виправній чи виховній установі. Таким чином, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що існують виняткові обставини, які перешкоджають подальшому перебуванню позивача у державній установі «Замкова виправна колонія (№58)». Сам по собі факт віддаленості місця проживання близьких родичів позивача до місця його знаходження не є винятковою обставиною, що перешкоджає подальшому перебуванню ОСОБА_1 в державній установі «Замкова виправна колонія (№258)». Також, відповідачем зазначено, що на день розгляду Центральною комісією Департаменту місць для розподілу і подальшого відбуття покарання у секторах максимального рівня безпеки для чоловіків, які засуджені до довічного позбавлення волі в державних установ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», «Криворізька установа виконання покарань (№3)» «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» та «Дніпровська виправна колонія (№89)», які знаходяться в межах Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань, відсутні вільні місця.
16.09.2025 року та 18.09.2025 року від позивача надійшли відповіді на відзив ідентичні за змістом. У відповіді на відзив позивач зазначає, що на обґрунтування позиції відповідача, вказаної у відзиві, у відповідності до порядку визначення засудженим виду установи виконання покарань, направлення для відбування покарання засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі та їх переведення, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5, відповідно до якого у разі незгоди з рішенням центральної комісії воно може бути оскаржено керівнику центральної комісії або керівнику Департаменту. Однак, ОСОБА_1 оскаржив рішення комісії і отримав на свою скаргу відмову від 13.06.2025р. за підписом заступника начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань С. Мельниченко. Іншою підставою необґрунтованості є посилання відповідача на недотримання досудового порядку врегулювання подібних питань є те, що вказаний порядок зараз діє в останній редакції Наказу МЮ України №1597/5 від 09.06.2025р. і в ньому вже немає регламентації процедури оскарження рішень центральної, міжрегіональної комісії. Відповідно до положень частини 1 статті 93 КВК, яка передбачає, що засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. І ця аргументація стосується саме Дніпровської, а не ОСОБА_2 , установи. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
14.10.2025 року від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, до якого було додано докази місця проживання родичів позивача.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Кам'янське Дніпропетровської області.
Родичі позивача також проживають у м.Кам'янське, Дніпропетровської області, а саме: ОСОБА_3 - місце проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_4 - місце проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_5 - АДРЕСА_2 ; ОСОБА_6 - місце проживання: АДРЕСА_3 .
Вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області від 23.01.2023 р., залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23.04.2025 р., ОСОБА_1 засуджено за сукупністю за ч. 4 ст. 187, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289 КК України до довічного ув'язнення з конфіскацією всього належного йому майна та покладенням обов'язку з відшкодування потерпілим моральної та матеріальної шкоди, державі - матеріальної шкоди.
Рішенням Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк позбавлення волі, обмеження волі від 03.06.2025 р. ухвалено направити ОСОБА_1 для подальшого довічного відбування покарання із ДУ «Дніпровська державна установа відбування покарань № 4» до державної установи «Замкової виправної колонії № 58», м. Ізяслав Хмельницької області.
Також, в матеріалах справи міститься Витяг №1.18/45-2025 з протоколу засідання Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних-покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання.покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі від 03.06.2025 року, зроблений на підставі рішення Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк позбавлення волі, обмеження волі від 03.06.2025 р., яким ухвалено направити ОСОБА_1 для подальшого довічного відбування покарання із ДУ «Дніпровська державна установа відбування покарань №4» до державної установи «Замкової виправної колонії №58», м. Ізяслав Хмельницької області відповідно до наряду від 03.06.2025 №3870//3/1//7-52-25.
Відповідно до вказаного витягу з протоколу засідання, зазначене рішення було прийнято з метою уникнення перенаповнення сектору максимального рівня безпеки приміщення камерного типу та дотримання норм жилої площі на одного засудженого. На підтвердження перенаповнення сектору максимального рівня безпеки приміщення камерного типу державної установи «Дніпровська державна установа відбування покарань №4» до зазначених матеріалів додавалась відповідна довідка.
На підтвердження факту перенаповнення колонії в матеріалах справи міститься Довідка щодо чисельності осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які тримаються в Державній установі «Криворізька установа відбування покарань №3» від 03.06.2025 р. №5/5-6869, станом на 03.06.2025 року, з якої вбачається, що до державної установи «Дніпровська державна установа відбування покарань № 4» переведено 4 особи.
В подальшому позивач звернувся до відповідача зі зверненням з проханням залишити його для подальшого відбування покарання в ДУ «Дніпровська державна установа відбування покарань» (№4).
Листом від 13.06.2025 року за вх.№16180 ДУ «Дніпровська державна установа відбування покарань» (№4) було отримано лист від Міністерства юстиції України Департаменту з питань виконання кримінальних покарань було повідомлено, що у Департаменті з питань виконання кримінальних покарань розглянуто звернення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 щодо залишення його для подальшого відбування покарання в державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)». Центральною комісією Департаменту з виконання кримінальних покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі 03.06.2025 прийнято рішення про направлення для подальшого відбування покарання ОСОБА_1 з державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» до державної установи «Замкова виправна колонія (№58)». Порядок оскарження рішень центральної та міжрегіональної комісій визначений наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5. Разом з цим повідомлено, що на теперішній час, в установах виконання покарань Дніпропетровської області відсутні місця для тримання засуджених до довічного позбавлення волі в приміщеннях камерного типу, в яких тримаються дві особи.
17.06.2025 року позивач через свого представника адвоката Авраменко О.Ю. направив засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» за ТТН №4900800145029 до Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з адвокатський запит від 13.06.2025 року, в якому просив надати належним чином завірені копії протоколу засідання комісії від 03.06.2025 р. в частині переведення ОСОБА_1 для подальшого відбування покарання із ДУ «Дніпровська державна установа відбування покарань № 4» до державної установи «Замкової виправної колонії №58» м. Ізяслав Хмельницької області та рішення комісії з цього питання.
Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з частиною 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України, кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Відповідно до частини 2 статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання (частина 4 статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України).
Згідно з частиною 6 статті 57 Кримінально-виконавчого кодексу України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі.
Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.
Відповідно до положень статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5 затверджено Положення про центральну та міжрегіональну комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за №266/30134 (далі - Положення №266/30134).
Відповідно до абзацу 16 пункту 2 розділу I Положення № 266/30134 центральна комісія - колегіальний орган, що утворюється в Департаменті, який в межах компетенції розглядає скарги на рішення міжрегіональних комісій, центральних комісій щодо установ центрального та південного регіонів, визначає засудженим до позбавлення волі вид установи виконання покарань, місце відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, здійснює їх направлення і переведення для відбування покарання до установ (дільниць виправних центрів, секторів), коли вирішення таких питань виходить за межі повноважень міжрегіональної комісії, центральних комісій щодо установ центрального та південного регіонів.
Згідно розділу ІІ Положення №266/30134 міжрегіональна комісія утворюється наказом керівника міжрегіонального управління у кількості не менше семи осіб.
До складу міжрегіональної комісії обов'язково входять керівники підрозділів з контролю за виконанням судових рішень, оперативної роботи, підрозділів режиму, нагляду та безпеки міжрегіонального управління.
Керівник міжрегіонального управління затверджує склад міжрегіональної комісії, призначає голову, заступника голови та секретаря комісії. Головою міжрегіональної комісії призначається заступник керівника міжрегіонального управління. Секретарем міжрегіональної комісії є керівник підрозділу з контролю за виконанням судових рішень міжрегіонального управління.
Розділом IV Положення №266/30134 закріплено, що у своїй діяльності центральна та міжрегіональна комісії керуються Конституцією України та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства, Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228, вироком суду, а також цим Положенням та матеріалами про особу засудженого.
Формою роботи комісій є засідання. Засідання скликаються залежно від потреби прийняття рішення, надходження запитів, звернень, листів тощо, але не рідше одного разу на місяць та не пізніше ніж протягом 30 днів з дня надходження звернення.
Центральна та міжрегіональна комісії мають право залучати спеціалістів органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та інших установ для розгляду і вирішення питань, що належать до їх компетенції.
Засідання центральної та міжрегіональної комісій вважаються правоможними, якщо на них присутні не менше ніж дві третини їх складу. Рішення комісії приймається простою більшістю голосів присутніх членів комісії з урахуванням висновків її членів. У разі рівного розподілу голосів голос головуючого є вирішальним.
Член комісії у разі незгоди з рішенням, прийнятим комісією, має право у письмовій формі викласти свою окрему думку, яка додається до протоколу засідання комісії.
Відповідно до розділу V Положення №266/30134 рішення центральної та міжрегіональної комісій оформлюються протоколом засідання комісії щодо визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі (додаток 1), та протоколом засідання комісії щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань (дільниць виправних центрів, секторів) (додаток 2).
Протокол засідання комісії підписують усі присутні на засіданні члени комісії.
Про прийняте центральною або міжрегіональною комісією рішення уповноваженим представникам органів, громадських об'єднань, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації чи заінтересованим особам, якими було ініційоване питання, надається витяг з протоколу засідання комісії (додаток 3), засудженому рішення оголошується під підпис на витягу з протоколу засідання комісії.
Серед основних завдань центральної комісії є, зокрема: розгляд питань щодо переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої згідно з вимогами статей 50, 57, 93, 100, 101, 147, 151-1 Кримінально-виконавчого кодексу України (абзац 6 пункту 2 розділу ІІ Положення №266/30134).
Порядок переведення засуджених врегульовано Положенням про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 №265/30133 (далі - Положення № 265/30133).
Так, пункт 1 розділу ІV Положення №265/30133 передбачено, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави «відповідно до місця проживання засудженого до засудження» здійснюється на підставі заяви засудженого, підпис якого засвідчує керівник виправної чи виховної колонії. До заяви про переведення додається довідка-витяг з особової справи засудженого, копія паспорта (іншого документа, що посвідчує особу) та документа, що підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування до засудження. Заява засудженого подається через адміністрацію виправної чи виховної колонії до міжрегіональної або центральної комісії.
Пунктом 2 розділу ІV Положення №265/30133 встановлено, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави «відповідно до місця постійного проживання близьких родичів засудженого» здійснюється на підставі заяви засудженого або близького родича (за письмовою згодою засудженого). Підпис засудженого на заяві засвідчує керівник виправної чи виховної колонії. Заява подається через адміністрацію виправної чи виховної колонії до міжрегіональної або центральної комісії.
У заяві про переведення має міститися додаткова інформація щодо близьких родичів засудженого відповідно до ступеня їх спорідненості та місця їх постійного проживання.
До заяви про переведення додаються довідка-витяг з особової справи засудженого, копія паспорта засудженого та близьких родичів (іншого документа, що посвідчує особу), а також оригінали або нотаріально засвідчені копії довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування близького родича, який звернувся із заявою, документів, що підтверджують наявність родинних стосунків (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо).
До свідоцтва про народження дитини засудженого додатково додаються довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини та інформація служби у справах дітей за місцем проживання дитини та за місцем проживання засудженого про позбавлення або поновлення його батьківських прав.
Згідно з пунктом 17.1 Європейських пенітенціарних правил по можливості, ув'язнені повинні направлятися для відбуття покарання в пенітенціарні установи, розташовані поблизу від міста проживання або місць соціальної реабілітації. При розподілі варто враховувати вимоги, пов'язані із продовженням кримінального розслідування та забезпеченням безпеки, а також потребу створення відповідного режиму для всіх ув'язнених. По можливості, варто узгоджувати з ув'язненим первісно призначене для нього місце відбуття покарання та будь-які наступні переведення з однієї пенітенціарної установи до іншої.
Так, в матеріалах справи міститься Витяг №1.18/45-2025 з протоколу засідання Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних-покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі від 03.06.2025 року, зроблений на підставі рішення Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк позбавлення волі, обмеження волі від 03.06.2025 р., яким ухвалено направити ОСОБА_1 для подальшого довічного відбування покарання із ДУ «Дніпровська державна установа відбування покарань № 4» до державної установи «Замкової виправної колонії №58». м. Ізяслав Хмельницької області відповідно до наряду від 03.06.2025 №3870//3/1//7-52-25.
Відповідно до вказаного витягу з протоколу засідання, зазначене рішення було прийнято з метою уникнення перенаповнення сектору максимального рівня безпеки приміщення камерного типу та дотримання норм жилої площі на одного засудженого. На підтвердження перенаповнення сектору максимального рівня безпеки приміщення камерного типу державної установи «Дніпровська державна установа відбування покарань № 4» до зазначених матеріалів додавалась відповідна довідка.
На підтвердження факту перенаповнення колонії в матеріалах справи міститься Довідка щодо чисельності осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які тримаються в Державній установі «Криворізька установа відбування покарань №3» від 03.06.2025 р. №5/5-6869, станом на 03.06.2025 року, з якої вбачається, що до державної установи «Дніпровська державна установа відбування покарань № 4» переведено 4 особи.
Відповідно до пункту 2 розділу І вказаного Положення міжрегіональна комісія - колегіальний орган, що утворюється в міжрегіональному управлінні, який в межах компетенції визначає засудженим до позбавлення волі вид установи виконання покарань, місце відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі, здійснює направлення і переведення для відбування покарання засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі в межах зони діяльності міжрегіонального управління.
Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5 затверджено Порядок визначення засудженим виду установи виконання покарань, направлення для відбування покарання засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі та їх переведення, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 року за № 265/30133.
Відповідно до пункту 8 розділу IV вказаного Порядку (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою уникнення перенаповнення установи виконання покарань, дотримання норми жилої площі на одного засудженого, переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установи виконання покарань (сектору) відповідного рівня безпеки (виду установи) здійснюється центральною або міжрегіональною комісією за поданням адміністрації установи виконання покарань щодо переведення засудженого до установи виконання покарань (сектору) відповідного рівня безпеки (виду установи) (додаток 8), погодженим керівником міжрегіонального управління або керівником Департаменту щодо установ центрального та південного регіонів.
У разі переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру (дільниці виправного центру) до іншого виправного центру (дільниці виправного центру) таке переведення здійснюється у порядку, встановленому пунктом 5 цього розділу.
У таких випадках засуджений має утримуватись в установі виконання покарань (секторі) відповідного рівня безпеки (виду установи), найближчій (найближчому) до місця його проживання до засудження або, за бажанням засудженого, місця постійного проживання його родичів.
Таким чином, Міжрегіональна комісія повинна розглядати питання щодо переведення на підставі того пакета документів, який їй було подано на розгляд, та тих документів, які є в її розпорядженні станом на момент прийняття відповідного рішення.
Зазначене рішення було оформлено протоколом засідання Міжрегіональної комісії, в якому зазначено підстави для переведення позивача, зокрема - пункт 8 розділу IV Порядку визначення засудженим виду установи виконання покарань, направлення для відбування покарання засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі та їх переведення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5.
Таким чином, розгляд Міжрегіональною комісією питання щодо переведення ОСОБА_1 з сектору максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у приміщеннях камерного типу державної установи «Дніпровська державна установа відбування покарань» (№4), здійснювався виходячи з необхідності усунення перенаповнення сектору максимального рівня безпеки приміщення камерного типу та необхідності дотримання норм жилої площі на одного засудженого.
За результатами розгляду яких Міжрегіональною комісією були прийняті рішення про переведення для подальшого відбування покарання засудженого до довічного позбавлення волі з сектору максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у приміщеннях камерного типу державної установи «Дніпровська державна установа відбування покарань» (№4) до Державної установи «Замкової виправної колонії» (№58) м.Ізяслав Хмельницької області.
Таким чином, переведенням засудженого до довічного позбавлення волі з сектору максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у приміщеннях камерного типу державної установи «Дніпровська державна установа відбування покарань» (№4), було усунено перенаповнення.
Крім того, як вбачається з наданих матеріалів на день розгляду Центральною комісією Департаменту місць для розподілу і подальшого відбуття покарання у секторах максимального рівня безпеки для чоловіків, які засуджені до довічного позбавлення волі в державних установ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», «Криворізька установа виконання покарань (№3)» «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» та «Дніпровська виправна колонія (№89)», які знаходяться в межах Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань, відсутні вільні місця.
Отже, суд зазначає, що вирішення питання про переведення чи непереведення засудженого до іншої установи виконання покарань належить до виключної компетенції центральної комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі, їх направлення та переведення для відбування покарання допускається за наявності виняткових обставин, які перешкоджають подальшому перебуванню засудженого у відповідній виправній чи виховній установі.
Таким чином, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що існують виняткові обставини, які перешкоджають подальшому перебуванню позивача у державній установі «Замкова виправна колонія (№58)».
Оскільки, сам по собі факт віддаленості місця проживання близьких родичів позивача до місця його знаходження не є винятковою обставиною, що перешкоджає дальшому перебуванню ОСОБА_1 в державній установі «Замкова виправна колонія (№258)».
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
З урахуванням відмови в задоволенні позову розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про визнання неправомірним та скасування рішення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна