21 жовтня 2025 рокуСправа №160/18860/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнень від 14.07.2025 р., просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ в Харківській області щодо не зарахування до її загального трудового стажу період роботи по 01.06.1998 р. згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 21.08.1980 р. та періоди роботи згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 09.06.1983 р.;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області призначити їй пенсію за віком з 06.05.2025 р., з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що 06.05.2025 року вона звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління ПФУ в Харківській області від 13.05.2025 р. №/ПС 047250014128 їй відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Також, цим рішенням не зараховано до страхового стажу період роботи по 01.06.1998 р., згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 21.08.1980 р., у зв?язку з порушенням цілісності сторінки трудової книжки, а саме: не можливо встановити дату прийняття на роботу та напис на печатці, якою завірено трудову книжку. Також не зараховано періоди роботи згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 09.06.1983 р., оскільки дату народження дописано чорнилом іншого кольору. Зазначені обставини й стали підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність приписам ст.160 КАС України та запропоновано позивачу протягом десяти днів усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду уточненої позовної заяви, в якій зазначити позовні вимоги відносно відповідача-2, або виключити його з кола відповідачів.
На виконання ухвали суду 14.07.2025 року позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, а саме: надано до суду уточнену позовну заяву.
Ухвалою суду від 18.07.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою зобов'язано відповідача-2 надати належним чином завірені копії пенсійної справи позивача.
На виконання вимог ухвали суду 22.07.2025 року від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що документи, які подаються для підтвердження трудової діяльності повинні бути підписані посадовими особами підприємства (керівником, бухгалтером та начальником відділу кадрів) та засвідчені печаткою. Згідно із пунктом 2.23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 р. № 22-1, документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивача не зараховано: період роботи по 01.06.1998 згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 21.08.1980, у зв?язку з порушенням цілісності сторінки трудової книжки не можливо встановити дату прийняття на роботу та напис на печатці, якою завірено трудову книжку. Також не зараховано періоди роботи згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 09.06.1983, оскільки дату народження дописано чорнилом іншого кольору. Враховуючи зазначене, за наданими документами та відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов?язкового державного соціального страхування страховий стаж позивача на момент звернення складав 20 років 06 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування". За таких обставин, відповідач-2 просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
На виконання вимог ухвали суду 30.07.2025 року від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що згідно зі ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється КМУ. Так, трудові книжки працівників повинні бути належним чином оформлені. Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 (передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (п.1.1 Інструкції № 58). При влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку (п.1.3). Пункт 2.4 Порядку № 22-1 визначає, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до ст.58 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсію та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. Враховуючи викладене вище, відповідач-1 також просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Ухвалою від 18.09.2025 року продовжено строк розгляду цієї справи до 18.10.2025 року.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідачів, викладену у відзивах на позовну заяву, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 06.05.2025 року звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заява позивача від 06.05.2025 року щодо призначення пенсії була розглянута Головним управлінням ПФУ в Харківській області.
Рішенням Головного управління ПФУ в Харківській області від 13.05.2025 р. №/ПС 047250014128 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу, та зазначено наступне:
«…Страховий стаж особи становить 20 років 06 місяців.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
- період роботи по 01.06.1998 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 21.08.1980, оскільки у зв?язку з порушенням цілісності сторінки трудової книжки не можливо встановити дату прийняття на роботу та напис на печатці, якою завірено трудову книжку;
- періоди роботи згідно із трудовою книжкою НОМЕР_2 від 09.06.1983, оскільки дату народження дописано чорнилом іншого кольору…».
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно із ч.1 ст.8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із даним Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою ст.24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності даним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
В силу статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно із статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і постанова КМУ від 12.08.1993 року №637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 постанови КМУ від 12.08.1993 року №637 Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.
Так, з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 21.08.1980 р. вбачається, що в ній містяться записи на підтвердження спірних періодів, а саме:
- у період з 01.09.1979 по 21.07.1980 - навчання у технічному училищі №4 м.Орджонікідзе», запис №1;
- у період з 21.08.1980 по 03.12.1983 - прийнята в ковальсько-пресовий цех машиністом крану 3 розряду, запис №2 - 3;
- запис №4 - неможливо встановити, через порушення цілісності сторінки трудової книжки;
- 01.06.1998 - звільнена з кооперативу за власним бажанням, запис №5.
Також до матеріалів адміністративної справи надано атестат, з якого вбачається, що позивач у період з 01.09.1979 по 21.07.1980 навчалась у технічному училищі №4 м.Орджонікідзе.
З архівної довідки Архівного відділу Нікопольської міської ради від 25.04.2025 р. №604 та від 11.05 2022 р. №884, виданої позивачу вбачається наступне:
“За документами архівного фонду №249 «ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «НІКОПОЛЬСЬКИЙ ПІВДЕННОТРУБНИЙ ЗАВОД» надаємо витяги з наказів та особової картки щодо роботи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
- 21 серпня 1980 року прийнята до «КГ» (так у документах) машиністом крану третього розряду (наказ № д - 692 від 19 серпня 1980 року);
- 03 грудня 1983 року звільнена за статтею 38 КЗпП УРСР за власним бажанням (розпорядження №873 від 24 листопада 1983 року) - запис в особовій картці.
Підстава: фонд 249, опис 1 - ОС, справа 1910, аркуші 68, 69.
Примітка: відповідно до «Інформації про первинні назви цехів та їх перейменування за 1944 - 2017 роки» цех зі скороченою назвою «КПЦ» мав повну назву «Ковальсько-пресовий цех».
При цьому, з наявної в матеріалах справи довідки розрахунку форми РС-право складеної по позивачу від 06.05.2025, вбачається, що до її страхового стажу був зарахований період роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.08.1980 р. з 01.09.1979 по 21.07.1980 - навчання у технічному училищі №4 м.Орджонікідзе», запис №1, та з 21.08.1980 по 03.12.1983.
Отже враховуючи, що ці періоди були зараховані позивачу до її страхового стажу, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо періоду роботи позивача по 01.06.1998 р. згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 через порушення цілісності сторінки трудової книжки не можливо встановити дату прийняття її на роботу та напис на печатці, якою завірено трудову книжку. Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази її роботи в цей період, а тому позовні вимоги в цій частині є передчасними та не підлягають задоволенню.
Щодо незарахування періодів роботи позивача згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 09.06.1983, оскільки дату народження дописано чорнилом іншого кольору, суд зазначає наступне.
Так, вимоги щодо ведення трудової книжки та оформлення записів в ній, визначені в Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затвердженою постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 р. №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110 (далі - Інструкція №58).
Згідно із п.1.1 розділу І Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі - підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до абз.3 п.п.2.4 розділу 2 Інструкції №58, записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Суд звертає увагу, що на особу не може покладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для не включення вказаних періодів роботи до страхового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань та виключення відповідного періоду зі страхового стажу.
Таким чином, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного органу для обмеження особи в реалізації конституційного права на соціальний захист.
Крім того, Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або інших бухгалтерських документів.
В свою чергу, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачами суду не надано, а тому спірні періоди безпідставно не взято до уваги пенсійним органом при обрахуванні стажу її роботи.
Суд зазначає, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно із пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005 року, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відсутність будь-якої інформації від підприємства не може бути наслідком позбавлення позивача права на призначення їй пенсії за віком, враховуючи, що остання має необхідний стаж, який підтверджується записами у її трудовій книжці.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем-1 неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні періодів роботи згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 09.06.1983.
Враховуючи вищевикладене, належним та ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ПФУ в Харківській області від 13.05.2025 р. №/ПС 047250014128 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком.
Водночас, з приводу позовних вимог зобов'язального характеру, які заявлені до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області, суд зазначає про наступне.
Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З огляду на приписи розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління ПФУ в Харківській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії. В свою чергу Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснило лише повідомлення позивача про прийняте рішення Головним управління ПФУ в Харківській області.
Таким чином, саме Головне управління ПФУ в Харківській області зобов'язано прийняти рішення про призначення пенсії.
З урахуванням вищевикладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області, оскільки зазначеним управлінням не вчинялось будь-яких дій та не приймалось яких-небудь рішень пов'язаних з розглядом заяви позивача, а отже права позивача Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області не порушені.
Щодо заявлених позовних вимог про зобов'язання відповідача-2 призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.4 та п.10 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно із ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Такі рішення приймаються на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих нею документів.
Крім того, статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 06.05.2025 року, зарахувавши до загального трудового стажу період роботи згідно із трудовою книжкою НОМЕР_2 від 09.06.1983 р., з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог позивачу слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить із наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Так, на підтвердження факту понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надала до суду договір про надання правової допомоги №47 від 29.05.2025 року, копію акту №01 виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги №47 від 29.05.2025, а також квитанцію №44 від 29.05.2025 року, що підтверджує оплату позивачем наданих послуг в сумі 5 000 грн.
Згідно із пунктом 3.1 договору вартість послуг адвокатського об'єднання за цим договором складає 5 000 грн.
Відповідно до пункту 3.4 договору об'єм та кількість наданих послуг підтверджується на основі акту приймання-передачі послуг, які є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до акту виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги №47 від 29.05.2025 р. виконавець передав, а замовник прийняв за договором №47 від 29.05.2025 р. юридичні послуги.
Квитанцією до платіжної інструкції №44 від 29.05.2025 р. підтверджується, що позивач сплатила 5 000 грн. на користь адвокатського об'єднання на підставі договору про надання правничої допомоги №47 від 29.05.2025 р.
Згідно із п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із постановою від 03 жовтня 2019 р. Об'єднаної палати Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гічайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказані витрати у розмірі 5 000 грн., не є співмірними зі складністю справи та наданих адвокатом обсягом робіт (наданих послуг).
Враховуючи, викладене, суд доходить висновку, що сплачені позивачем витрати на правову допомогу підлягають поверненню лише в розмірі 2 500 грн. Крім того, суд враховує й те, що позовну заяву було задоволено частково.
Щодо сплаченого позивачем судового збору за подання позову, суд зазначає наступне.
В силу із ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі у розмірі 605,60 грн. (1 211,20 грн. : 2), за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1, а всього судових витрат у розмірі 3 105,60 грн.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13.05.2025 р. №/ПС 047250014128 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 06.05.2025 року, зарахувавши до загального трудового стажу періоди роботи згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 09.06.1983 р., з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5 Держпром, 3 під., 2 пов., м.Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати по справі у розмірі 3 105,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма