22 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/6874/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), відповідно до якого просить суд:
1) визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, з 02.03.2022 по 27.03.2025 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 02.03.2022 по 27.03.2025 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
3) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 02.03.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення;
4) визнати протиправною бездіяльність дії військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
5) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024, 2025 роки обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
6) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошової компенсації за невикористані дні відпусток з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 за весь час затримки виплати - за період з 27.03.2025 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Позивач, вважаючи дії відповідача щодо виплати їй грошового забезпечення у неналежному розмірі протиправними, звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою судді від 03.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
ВЧ НОМЕР_1 позов не визнала, про що подала відзив на позовну, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 в період з 02.03.2022 по 27.03.2025 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .
Представник позивача 14.04.2025 звернувся до відповідача із адвокатським запитом, у якому просив надати розрахунок розміру грошового забезпечення, яке виплачувалось позивачу за кожен календарний місяць служби у в/ч НОМЕР_1 .
У зв'язку із неотриманням відповіді та будучи переконаним щодо порушення прав ОСОБА_1 щодо неналежної виплати грошового забезпечення, під час проходження ним військової служби, уважаючи такі дії відповідача протиправними, сторона позивача звернулася із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту.
Відповідно до пунктів 2-3 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (пункт 4 статті 9 Закону №2011-XII).
Кабінет Міністрів України 30.08.2017 прийняв Постанову №704, якою, серед іншого, затвердив тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (згідно з додатком 1). У додатку 14 до Постанови №704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пункт 4 Постанови №704 в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Кабінет Міністрів України 21.02.2018 прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24.02.2018), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено у такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон №1774-VIII) встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Отже, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) у пункті 4 згідно з пунктом 6 Постанови №103 розрахункову величину для обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яким був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), замінено на іншу - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.
Водночас текст примітки, зокрема додатків 1, 14 до Постанови №704, у зв'язку з прийняттям Постанови №103 не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови №704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 №1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704» виправив цю неузгодженість, виклавши примітку додатку 1 до Постанови №704 в новій редакції: «1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови №704.
Між тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.
З 29.01.2020 (з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01. року у справі №826/6453/18) відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Такий висновок відповідає правовій позиції, наведеній у постановах Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 25.04.2024 у справі №240/16735/21, від 05.06.2024 у справі №420/18318/23 у подібних правовідносинах, пов'язаних із застосуванням пункту 4 Постанови №704 (у редакції, яка діяла з 29.01.2020) при нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу.
Необхідно також зауважити, що пунктом 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018.
Положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, до 01.01.2020 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Однак закони про Державний бюджет України на 2020-2023 роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, не містять.
У постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд виснував, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
У названій постанові Верховний Суд, з-поміж іншого, звернув увагу, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, відображена також у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №400/6214/21 за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020 рік).
У постановах від 25.04.2024 у справі №240/16735/21, від 05.06.2024 у справі №420/18318/23 (щодо обчислення та виплати грошового забезпечення у 2020 - 2022 роках) Верховний Суд від зазначених вище висновків не відступав.
У постанові від 05.06.2024 у справі №420/18318/23 Верховний Суд вказав, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017. Оскільки приписи пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратили чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови №704, то в цьому випадку не встановлено правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Відповідач не заперечує, що у спірному періоді грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачував з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані згідно з Постановою №704 виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 - 1762,00 грн.
Натомість в Законі України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законі України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2481,00 грн, а у 2023 році з 1 січня - 2684,00 грн.
Разом з тим суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (далі - Постанова №481) скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (Офіційний вісник України, 2018 р., №20, ст. 662).
Пунктом 2 Постанови №481 внесено зміну до пункту 4 Постанови №704 та викладено абзац перший в такій редакції:
«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постанова №481 у спірний період нечинною не визнавалися, у судовому порядку скасована не була.
Таким чином, із дня набрання чинності Постановою №481 (20.05.2023) та протягом її чинності у відповідних суб'єктів владних повноважень були відсутні підстави для застосовування при обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», оскільки Кабінетом Міністрів України ця розрахункова величина замінена на сталу розрахункову величину (1762,00 грн) шляхом внесення відповідних змін до пункту 4 Постанови №704 Постановою №481.
Вказані висновки щодо застосування пункту 2 Постанови №481 викладені у постановах Верховного Суду від 24.06.2025 у справі №420/5584/24, від 26.06.2025 у справі № 480/7154/24, від 03.07.2025 у справі №360/152/24, від 04.07.2025 у справі №120/8298/24, від 09.07.2025 у справі №420/18853/24, від 21.08.2025 у справі №520/22317/23.
Верховний Суд у постановах від 24.06.2025 у справі №420/5584/24, від 30.06.2025 у справі №280/8083/24 та у справі №280/8605/24, від 04.07.2025 у справі №120/8298/24, крім іншого, звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі №554/154/22 наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
У постанові від 25.07.2025 у справі №460/15913/24 Верховний Суд зазначив, що посилання в касаційній скарзі на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 є необґрунтованим, адже згідно з частиною другою статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Відтак, визнання у судовому порядку пункту 2 Постанови №481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
При розгляді цієї справи судом враховується, що Шостим апеляційним адміністративним судом 18.06.2025 прийнято постанову у справі №320/29450/24, якою залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704.
Таким чином, тільки починаючи з 18.06.2025 діє редакція пункту 4 Постанови №704, що була чинною до змін, внесених пунктом 2 Постанови №481.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що при визначенні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2022 та 01.02.2023 як розрахункову величину, що призвело до виплати грошового забезпечення у період з 02.03.2022 по 19.05.2023 у меншому розмірі, ніж належить.
Одночасно суд зазначає, що за змістом приписів Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197), військовослужбовцям щомісячно виплачується: надбавка за вислугу років на військовій службі у відповідних відсотках посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням (пункт 1 розділу ІV); надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов'язків (пункт 1 розділу VI); щомісячна премія (не менше 10 відсотків посадового окладу), виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби (пункти 1, 2 розділу XVI); у разі набуття права на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення (пункт 1 розділу XXIII); один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (пункт 1 розділу XXIV).
Отже, виплата надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, премії - від розміру посадового окладу, грошової допомоги для оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань - від місячного грошового забезпечення.
Як встановлено судом, згідно із довідкою про складові грошового забезпечення з утриманням належних податків та зборів за період з 05.04.2022 по 04.04.2025 ОСОБА_2 за період 05.04.2022 по 04.04.2025 здійснювалось нарахування та виплата виключно грошової допомоги для оздоровлення, нарахування матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не відбувалось. Разом із тим суд зауважує, що правомірність щодо нездійснення нарахування та виплати такого виду одноразового грошового забезпечення не є предметом розгляду даної справи.
Таким чином, підлягає перерахунку за період з 02.03.2022 по 19.05.2023 (до дня набрання чинності Постановою №481) грошове забезпечення позивача з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати (тобто, на 01.01.2022, 01.01.2023) як розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін у цій частині позовних вимог, суд дійшов висновку, що взаємопов'язані позовні вимоги належить задовольнити частково у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу з 02.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, та зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період 02.03.2022 по 19.05.2023 (з урахуванням раніше виплачених сум) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог (стосовно перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 04.04.2025).
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком №159.
Згідно зі статтями 1 та 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статей 3 та 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
За змістом статті 6 Закону №2050-ІІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Із наведеного слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункту 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Така правова позиція є послідовною у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №465/322/17, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20 та ряду інших (постанови від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18, від 08.08.2019 у справі №638/19990/16-а).
За змістом правових висновків Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Отже, враховуючи наведені положення нормативно-правових актів та висновки Верховного Суду, оскільки суд встановив порушення під час виплати позивачу грошового забезпечення у період з 02.03.2022 по 19.05.2023, яке належить перерахувати у вказаний судом спосіб, то підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення за період 02.03.2022 по 19.05.2023 відповідно до Порядку №159 за весь час затримки виплати.
Відповідно до пункту 2 Порядку №44 громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, виплачується грошова компенсація.
За приписами пунктів 4-5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 27.07.2023 у справі №380/813/22 зазначав, що аналіз пунктів 2, 3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, виплата спірного грошового забезпечення у межах задоволених позовних вимог має бути здійснена позивачу з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, до складу грошового забезпечення при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні відпусток (щорічної основної та додаткових), суд зазначає про таке.
Як установлено пунктом 14 стаття 10-1 Закону №2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
Пунктами 3, 5 розділу XXXI Порядку №260 унормовано, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Згідно з пунктом 6 розділу XXXI Порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №260 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги (абзац в редакції наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 за №177/39233, зі змінами).
Суд зазначає, що на час звільнення позивача з військової служби у березні 2025 року та нарахування йому при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані дні відпусток питання виплати додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану були законодавчо врегульовано статтею 9-2 Закону №2011-XII («Винагороди військовослужбовцям під час дії воєнного стану (особливого періоду)»), якою Закон №2011-XII доповнено згідно із Законом України від 28.06.2023 №3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» (набрав чинності 30.06.2023).
Так відповідно до статті 9-2 Закону №2011-XII під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанов від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (Постанова №168), якою установлено на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
До Постанови №168 Кабінетом Міністрів України неодноразово вносилися зміни, зокрема, постановою від 07.07.2022 №793 (застосовується з 24.02.2022), Постанову №168 доповнено пунктом 2-1, згідно з яким порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану унормовано у розділі XXXIV Порядку №260 (доповнено згідно з наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44; в редакції наказу Міністерства оборони України від 26.09.2023 №566, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.09.2023 за №1705/40761).
За правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
Суд повторно вказує, що у пункті 6 розділу XXXI Порядку №260 чітко визначений перелік складових грошового забезпечення, які враховується при обчислені розміру компенсації за невикористані дні відпустки. Так компенсація виплачується виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород.
Суд не приймає посилання позивача на висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 23.09.2024 у справі №240/32125/23.
У названій справі Верховний Суд порівнював між собою положення пункту 6 розділу XXIII, пункту 7 розділу XXIV та пункту 6 розділу XXXI Порядку №260 (в редакції до внесення змін наказом Міністерства оборони України від 15 січня 2025 року №23) й констатував, що до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові). На відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення, пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації.
Разом з тим необхідно зауважити, що висновки у справі №240/32125/23 здійснено під час дії іншого правового регулювання цього питання.
Суд наголошує, що наказом Міністерства оборони України від 15.01.2025 №23 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.01.2025 за №94/43500) у пункті 6 розділу ХХХІ Порядку №260 після слів «щомісячних додаткових видів грошового забезпечення» доповнено словами «, крім винагород».
Делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку №260 унормували приписи Закону №2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагород із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється як розмір грошової допомоги для оздоровлення (пункт 6 розділу XXIII), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (пункт 7 розділу XXIV), одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (пункт 5 розділу ХХХІІ), так і компенсації за всі невикористані дні відпустки (пункт 6 розділу XXXI).
Враховуючи те, що в пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 внесені зміни, які впливають на порядок обчислення грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, постанова Верховного Суду від 23.09.2024 у справі №240/32125/23 не є релевантною.
З огляду на наведене правове регулювання на час звільнення позивача з військової служби, слід дійти висновку, що оскільки пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не передбачає включенню будь-якого виду винагород (щомісячних додаткових чи одноразових) до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, то відповідач не допускав порушення прав позивача, а отже позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
З урахуванням встановлених обставин, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , шляхом визнання протиправних дій в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 02.03.2022 по 19.05.2023 із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 та зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 02.03.2022 по 19.05.2023, визначивши розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, до Постанови № 704, з урахуванням всіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що визначені з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 з урахуванням виплачених сум та з одночасною компенсацією при цьому сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44; зобов'язати відповідача провести позивачу нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення за період з 02.03.2022 по 19.05.2023 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, за весь час затримки виплати. В задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військову частину НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 02 березня 2022 року по 19 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 02 березня 2022 року по 19 травня 2023 року, визначивши розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням всіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що визначені з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, з урахуванням виплачених сум та з одночасною компенсацією при цьому сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення за період з 02 березня 2022 року по 19 травня 2023 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, за весь час затримки виплати.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_5 ).
Суддя Ф. А. Волдінер