22 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/5857/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕНСО» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
До суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕНСО» до Волинської митниці, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205150/2025/000003/1 від 18.04.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.04.2025 Волинською митницею було прийняте рішення про коригування митної вартості товарів №UA205150/2025/000003/1 та визначено вартість товарів за резервним методом та видана картка відмови №UA205150/2025/000175 в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Позивач не погоджується із вказаним рішенням та карткою відмови, оскільки надані декларантом документи є достатніми для визначення митної вартості товару за ціною договору та в повній мірі підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару; в рішенні про коригування митної вартості товарів митним органом не було наведено належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Ухвалою суду від 18.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити. В обґрунтування цієї позиції вказав, що під час перевірки документів, поданих декларантом в митних цілях, встановлено розбіжності та неточності, відтак у митного органу виникли сумніви щодо достовірності заявленої митної вартості товару. Оскільки позивачем не було надано достатніх документів на запит митного органу, які б підтверджували або визначили кількісно і достовірно складові митної вартості, митна вартість не могла бути визначена за основним методом визначення митної вартості. У зв'язку з цим декларанта повідомлено про намір прийняття рішення про коригування митної вартості товару та після проведення консультацій із декларантом, зважаючи на неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості з причини відсутності у митного органу та декларанта відповідної інформації, митну вартість згідно зі статтею 64 Митного кодексу України визначено за резервним методом.
З наведених підстав відповідач вважає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості є законним та обґрунтованим.
Позивач надав суду відповідь на відзив, згідно якої не погодився з аргументами відповідача та підтримав заявлені позовні вимоги.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ТОВ «ФЕНСО» через уповноваженого декларанта ТОВ «СМАРТБРОК» з метою декларування товару «BMW X5 XDRIVE 30D, календарний рік випуску-2024, модельний рік випуску- 2024, бувший у використанні, кількість місць для сидіння-5,VIN - НОМЕР_1 …»,на митний пост Волинської митниці подано митну декларацію, що відповідно до положень ст. 264 Митного кодексу України зареєстровані за №№25UA204140003494U9. Окрім того, декларантом були заявлені та надані до митного оформлення інші документи на підставі яких товар був куплений та доставлений до митного кордону України.
Ввезення товарів на митну територію України відбулося на підставі зовнішньоекономічного контракту, зокрема №4/01-25 від 24.01.2025, укладеного між ТОВ «ФЕНСО» та компанією експортером «GALAXY SLOVAKIA, s.r.o.».
За умовами зовнішньоекономічного контракту продавець зобов'язується продати, а покупець купити та оплатити товар на умовах Договору на умовах DAP - Ягодин, Луцьк, Ковель, Львів, Рівне, Сарни, Нововолинськ, Дубно, Виноградів, Хмельницький. За умовами Контракту Продавець зобов'язується поставити Покупцю, а Покупець оплатити автомобілі легкові нові та бувші у використанні, вантажні автомобілі нові та бувші у використанні, кузова до легкових автомобілів та запчастини до них нові та бувші у використанні, сідельні тягачі нові та бувші у використанні, мікроавтобуси та автобуси нові та бувші у використанні, причіпи та напівпричіпи нові та бувші у використанні, спеціальну будівельну техніку нову та бувшу у використанні, спеціальну сільськогосподарську техніку нову та бувшу у використанні, мотоцикли, квадроцикли та іншу мототехніку нову та бувшу у використанні, Покупець оплачує вартість товару шляхом переказу коштів на банківський рахунок Продавця на умовах: передоплата за товар, оплата за фактом після отримання Товару.
Для проведення митного оформлення товару декларантом було подано наступні документи:
- рахунок-фактура №7020250072 від 07.04.2025;
- автотранспортна накладна від 07.04.2025;
- декларація про походження товару №7020250072 від 07.04.2025;
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 14.04.2025, №nu40537 від 20.09.2024;
- платіжний документ №52 від 10.04.2025;
- зовнішньоекономічний контракт №4/01-25 від 24.01.2025;
- договір про надання послуг митного брокера №3 від 01.01.2025;
- фото;
- експортна митна декларація №25PL402010016VQB9 від 15.04.2025;
- митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів №25UA205150006242U5 від 17.04.2025.
Волинською митницею було направлено вимогу про надання додаткових документів.
Декларантом у відповідь на вимогу щодо Товару №1 було відправлено письмові пояснення №18/04 від 18.04.2025.
Однак, вважаючи, Волинською митницею було винесено рішення про коригування митної вартості товарів №UA205150/2025/000003/1 та складено картку відмови у прийнятті митої декларації №UA205150/2025/000175.
У графі № 33 оскаржуваних рішень про коригування митної вартості Волинська митниця зазначає, що митна вартість товарів, що ввозяться в адресу ТОВ «ФЕНСО» не може бути визнано за основним методом адже подані документи містять ряд розбіжностей, а саме:
1. Надане до митного оформлення свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 14.04.2025 №К08628858 містить відомості про особу, на яку зареєстровано транспортний засіб, що не кореспондується із відомостями продавця (відправника) транспортного засобу відповідно до рахунку-фактури №7020250072 від 07.04.2025. При цьому свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу виданий після видачі рахунку-фактури від 07.04.2025.
2. В міжнародній автотранспортній накладній №б/н від 07.04.2025 в графі 16 та 23 не зазначено реквізитів перевізника, відсутні відповідні підпис та печатка , що суперечить правилам заповнення CMR, передбачених Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що може свідчити про приховування вартості переміщення товару та фактичного платника таких послуг.
3. Митну вартість товару визначено за резервним методом згідно раніше визначених митними органами вартостями на рівні 73000,00 євро/од за МД UA205150/2025/005523 від 07.04.2025.
Товар випущено у вільний обіг товари за ВМД №25UA2051500063032U.
Позивач, не погоджуючись із рішенням про коригування митної вартості товару, звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються МК України та іншими законами України.
Відповідно до вимог частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товару, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товару.
Частина перша статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товару, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товару, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частинами першою, другою статті 51 МК України митна вартість товару, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товару здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товару у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Як встановлено частиною першою статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною другою статті 53 МК України визначений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Ними є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частини перша, друга статті 54 МК України).
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як визначено частиною п'ятою статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості.
У частині третій статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Згідно з частиною четвертою статті 53 МК України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина п'ята статті 53 МК України).
Із наведених положень випливає, що митний орган має повноваження здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товару, порівнянням рівня заявленої митної вартості товару з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товару, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України (подані документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари), є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за основним методом (за ціною договору (контракту)).
Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товару, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товару, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товару; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товару; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товару, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Суд погоджується, що наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товару та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.
Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Наведені норми зобов'язують митницю зазначати конкретні обставини, які викликали сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.
Разом з тим, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 МК України).
Згідно з частиною першою статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У розглядуваному випадку спірне рішення прийняте відповідачем з підстав, визначених пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України декларант не надав усіх додаткових документів витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, а подані до митного оформлення документи містять розбіжності.
Як визначено частиною другою статті 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті (частина четверта статті 58 МК України).
У розумінні частини п'ятої статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Повний перелік витрат, які підлягають додаванню до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари при визначенні митної вартості, визначений частиною десятою статті 58 МК України.
Надаючи оцінку доводам сторін у справі, зокрема, щодо наявності у митного органу підстав для витребування додаткових документів, суд зазначає, що для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) позивач подав разом із МД документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України. Так, до МД декларант позивача подав наступні документи: рахунок-фактура №7020250072 від 07.04.2025; автотранспортна накладна від 07.04.2025; декларація про походження товару №7020250072 від 07.04.2025; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 14.04.2025, №nu40537 від 20.09.2024; платіжний документ №52 від 10.04.2025; зовнішньоекономічний контракт №4/01-25 від 24.01.2025; договір про надання послуг митного брокера №3 від 01.01.2025; фото; експортна митна декларація №25PL402010016VQB9 від 15.04.2025; митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів №25UA205150006242U5 від 17.04.2025.
На думку суду, подані декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об'єктивні дані, що піддаються обчисленню.
Щодо свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 суд зазначає таке.
Так до митного оформлення подавались два свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Однак, якщо дослідити ці два документи, то важливим є той факт, що свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 є тимчасовим. На другій стороні документа зазначено «Реєстрація транспортних засобів з короткостроковими номерними знаками». Тобто, цей документ видається на авто з короткостроковими номерами - максимум на 5 днів. У свідоцтві ТОВ «ФЕНСО» зазначено: 14.04.2025 - початок строку дії тимчасових номерів, 19.04.2025 - закінчення строку дії цих номерів. Також зазначений «А 04622(19/04/25», що складається номеру короткострокової реєстрації (04622) та дати закінчення тимчасових номерів (19 квітня 2025 року). Також вказана дата у форматі «09.2027»- означає дійсний техогляд до вересня 2027 року. Це означає, що авто технічно справне та може експлуатуватись. Загалом цей німецький техпаспорт є тимчасовий документом для експорту авто. Він не є основним підтвердженням власності чи не має жодного відношення до набуття власності або технічної реєстрації автомобіля.
Щодо свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 , то зазначаємо, що він виданий від 20 вересня 2024 року. Дата реєстрації у свідоцтві зазначена- 2024.09.20. На звороті свідоцтва транспортного засобу також зазначена дата видачі «20 вересня 2024 року.
Дійсність документа підтверджується печаткою органу, що видав - К5075. Це повноцінне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, яке було видано за довгий термін до здійснення купівлі транспортного засобу і власне підтверджує первинну реєстрацію на автомобіль. Тобто, дата в рахунку-фактурі - 07 квітня 2025 року є логічною та правомірною, відповідає даті передачі власності, а не реєстрації авто.
Більше того, у матеріалах справи міститься копія ще одного документа №863400ЕТ, що в перекладі означає «реєстр транспортних засобів». У ньому також підтверджується інформація про власника авто, місце та дату реєстрації - 20 вересня 2024 року, Будапешт.
Таким чином, митний орган не пересвідчившись у інформації, що міститься у тимчасовому свідоцтві безпідставно наводить твердження, котрі свідчать про наявність сумнівів у поданих до митного оформлення документах, зокрема рахунка-фактури №7020250072 від 07 квітня 2025 року.
Суд зауважує, що оформлення тимчасового свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу навпаки свідчить про дотримання експортером усіх вимог щодо перереєстрації транспортних засобів у країні експорту.
Крім того, важливим є той факт, що зазначення у свідоцтві про реєстраціютранспортного засобу відомостей про компанії, що не кореспондуються із експортером, Суд враховує, що відомості із свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів не впливають на числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ввезений на митну територію України товар.
Також, розбіжності щодо власника у свідоцтві про реєстрацію транспортних засобів необґрунтовують сумнiвiв у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів та не містять об'єктивних даних, які підтверджуються документально та піддаються обчисленню щодо числової вартості транспортного засобу.
Зазначені обставини були досліджені Верховним Судом, позиція Верховного Суду викладена у постанові від 19 червня 2020 року (в рамках справи № 1.380.2019.002044, адміністративне провадження № К/9901/31560/19, № К/9901/34055/19.
Щодо відсутності в автотранспортній накладній даних, підпису та печатки перевізника суд зазначає наступне.
Відповідно до положень Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ані відправник, ані перевізник не мають обов'язку проставляти на вантажній накладній (CMR) свої підписи або штампи. При цьому, факт проставлення або непроставлення підпису та/або штампу відправника та перевізника товару не впливає на визначення митної вартості такого товару.
Судова практика вказує, що навіть у разі наявних недоліків у CMR, то вони жодним чином не можуть впливати на задекларовану митну вартість товару з врахуванням поданих Позивачем документів. При цьому Відповідачем не обґрунтовано, чим виявлені її недоліки впливають на визначення митної вартості товару, враховуючи те, що запитувач надав митному органу всі наявні в ньому та достатні документи, необхідні для визначення. Автотранспортна накладна може бути джерелом відомостей про країну виробництва товару (ч. 9 ст. 43 МК України), про кількість вантажних місць, їх маркування, номери, зовнішній стан товарів та їх упаковку (ч. 2 ст.191 МК України), про автотранспортний засіб комерційного призначення, що перевозить товари (ч.2 ст. 221 МК України). Приписами МК України не передбачено, що CMR є джерелом відомостей про митну вартість товарів. Тому, окремі недоліки у заповненні товарно-транспортної накладної не можуть бути підставою для відмови в митному оформленні товару за ціною контракту, якщо така підтверджена сукупністю інших доказів.
Таким чином, відповідач не навів жодних доказів того, що подані декларантом документи в його сукупності не підтверджують числові значення складських митних товарів та не дають можливості здійснити митно оформлений імпортний товар за ціною договору.
Отже, відповідно до наведених вище положень Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ані відправник, ані перевізник не мають обов'язку проставляти на вантажній накладній (CMR) свої підписи або штампи.
Відтак, відправником та перевізником товару не було порушено правил заповнення вантажної накладної (CMR).
У Графі 22 CMR наявна інформація про відправника (друкованими літерами). При цьому, факт проставлення або непроставлення підпису та/або штампу відправника та перевізника товару чи незаповнення граф 22, 23 та 16 жодним чином не впливає на визначення митної вартості.
Також в оскаржуваному рішенні зазначено, що митну вартість ввезеного товару було визначено за резервним методом на підставі раніше визнаних митними органами митними вартостями. З цього приводу суд зазначає таке.
ТОВ «ФЕНСО» ввозило на митну територію України транспортні засобі, які не є ідентичними за своїми характеристиками тим, що були оформлені за митними деклараціями, на які посилається митний орган.
Такі показники як, комплектація транспортного засобу, пробіг, загальний стан суттєво впливають на формування ціни. Зі сторони Волинської митниці не проведеного порівняльного аналізу, чи точно з такими характеристиками були транспортні засобі, які взяті Волинською митницею за основу, чи на таких самий умовах ввозились такі транспортні засоби.
Всі документи подані до митного оформлення митним органом визнано дійсними, будь яких слідів виправлення або підробки не встановлено.
З урахуванням наведеного відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості самого товару та вони містять достатньо відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.
Суд також не може погодитися із діями відповідача стосовно витребування додаткових документів, оскільки відповідачем не вказано та не обґрунтовано, які числові значення такі документи мали підтвердити чи спростувати, при тому, що вартість придбання оцінюваного товару підтверджена документально.
За приписами частини третьої статті 53 МК України вимога про надання документів, що підтверджують числові значення складових митної вартості, є обґрунтованою тільки тоді, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про усі числові значення складових митної вартості товарів.
Відповідач же не встановив (не довів) наявність таких розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, або ж ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем), а сумніви митного органу щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях.
При цьому суд зазначає, що відсутність договірних відносин із третіми особами вже само по собі робить невиконуваною вимогу митного органу надати договір (угоду, контракт) з третіми особами, пов'язаними з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається, а також рахунки про здійснення платежів третім особам. Тому митний орган не може покликатися на ненадання декларантом таких документів, яких у нього не було і не могло бути. Доказів протилежного відповідачем не надано. Аналогічно позивач не може надати страхових документів, оскільки страхування вантажу не здійснювалося, що підтверджується калькуляцією транспортних витрат від 09.12.2024. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Крім того, ненадання виписки з бухгалтерської документації продавцем покупцю не може позбавляти останнього можливості декларувати товар на підставі інших документів, що підтверджують ціну товару. Відсутність такої бухгалтерської документації у покупця товару, яка може бути комерційною таємницею продавця щодо формування ціни товару для інших покупців і за відмінними умовами поставки, не свідчить про недобросовісність у декларуванні митної вартості.
Суд наголошує, що в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. А тому необґрунтованою є вимога митниці про надання висновку про якісні та вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, оскільки відповідач не вказав, яким чином висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями, надасть можливість підтвердити чи спростувати відомості офіційно виданих продавцем товару документів щодо ціни товару, недійсність чи ознаки підробки щодо яких не виявлено. За таких обставин відсутність висновків про якісні та вартісні характеристики товару не повинна братися митницею до уваги при контролі за митною вартістю та не може бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару. Підтверджуючими документами про вартість товару в даному випадку є зовнішньоекономічний контракт та рахунок-фактура (інвойс).
Щодо необхідності надання банківських платіжних документів, транспортних документів, то їх витребування є безпідставним, оскільки такі документи надавалися митному органу як під час митного оформлення товару, так і в порядку частини восьмої статті 55 МК України.
З урахуванням наведеного висновок у спірному рішенні про неможливість визначення митної вартості товару за ціною договору щодо товару, який імпортується, та за рівнем, визначеним декларантом, не є доведеними. При цьому відповідач не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у митній декларації, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах. Наведене дає підстави для висновку, що сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
При вирішенні спору суд також враховує, що за усталеною та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 10.06.2021 у справі №815/6854/17, від 14.07.2020 у справі №809/1734/16) приписами МК України встановлено, що митний орган, здійснюючи митний контроль, зокрема, при визначені митної вартості, має діяти у спосіб, який визначено МК України. При цьому наявна інформація, яка міститься в Автоматизованій системі аналізу та управління ризиками (АСАУР), повинна мати лише допоміжний характер. Митним законодавством встановлений вичерпний перелік документів, які зобов'язаний надати декларант на підтвердження митної вартості товару. Наявність в АСАУР інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначення за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).
Тож вартість аналогічних чи подібних товарів може істотно відрізнятись з огляду на технічний стан транспортного засобу, пробіг, умови поставки тощо. Тому формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за обраним декларантом методом.
Між тим принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів. Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами (таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №300/784/24).
Водночас, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 МК України).
На думку суду, відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеною декларантом митною вартістю товару. Тому підстави вважати, що рішення відповідача від 02.12.2024 №UA205140/2025/000002/2 про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм частини другої статті 55 МК України, відсутні, а отже це рішення підлягає скасуванню як протиправне.
Поряд з цим, надаючи оцінку кожному аргументу учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29). Наведена позиція Європейського суду з прав людини також застосовується і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 28.08.2018 у справі №802/2236/17-а.
Частиною першою статті 139 КАС України обумовлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2 741,20 грн, сплачений платіжною інструкцією від 29.05.2025 №42.
Щодо відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн суд зазначає наступне.
Частинами першою, другою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: Договір про надання правничої допомоги від 14.04.2025 №164-ЮП; попередній (орієнтовний розрахунок сум витрат на професійну правничу допомогу від 29.05.2025 №26/05-25; ордер на надання правничої допомоги серії АС №1141430, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії АС №1017.
За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев'ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
Відтак, послуги щодо: ознайомлення керівника позивача із процесуальними правами та обов'язками щодо захисту прав та інтересів порушеного права; ознайомлення з рішенням про коригування митної вартості товарів та іншими товаросупровідними документами наданими до митного оформлення; подання письмових пояснень на вимогу контролюючого органу щодо поставки; пошук інформації щодо контрагента в мережі Інтернет та перевірка правосуб'єктності учасників зовнішньоекономічної операції; складання стратегії представництва ТОВ «Фенсо» у суді щодо зазначеної справи; вивчення судової практики з відповідних правовідносин; складання та подання вищевикладеної позовної заяви - охоплюються загальною діяльністю адвоката та має на меті складання позовної заяви і подання її до суду. Крім того, ряд послуг, які надавались позивачу не відповідають критеріям необхідності та не мали впливу на хід розгляду справи, а деякі з них - не вимагають спеціальної фахової підготовки спеціаліста-правознавця та не можуть вважатись правничою допомогою.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що справа про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товару є спором як майнового характеру незначної складності.
Тому суд, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев'ятою статті 139 КАС України, вважає, що з огляду на зміст наданих послуг, суму позову та складність даної справи, наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та на користь позивача необхідно стягнути витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 3 000,00 грн, а решту витрат повинен понести позивач.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Митного кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товару від 18.04.2025 №UA205150/2025/000003/1.
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕНСО» за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці судовий збір у розмірі 2 741 (дві тисячі сімсот сорок одну) гривню 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕНСО» (45240, Волинська область, Луцький район, село Жидичин, вулиця Данила Галицького, 89/3, ідентифікаційний код юридичної особи 44844717).
Відповідач: Волинська митниця (44350, Волинська область, село Римачі, вулиця Призалізнична, 13, ідентифікаційний код юридичної особи 43958385).
Суддя Ф.А. Волдінер