23 жовтня 2025 р. м. Вінниця Справа № 120/7133/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Агро текс плюс" до Вінницької митниці про визнання протиправними та скасування рішення, картки
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства "Агро-текс плюс" (далі ПП "Агро-текс плюс", позивач) до Вінницької митниці (далі Вінницька митниця, відповідач), в якому просило:
- визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості №UA401000/2025/000124 від 29.04.2025 р.;
- визнати протиправним та скасувати картку відмови у митному оформленні №UA401020/2025/000352 від 29.04.2025 р.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішень Вінницької митниці про коригування митної вартості , адже подано всі документи, які підтверджують митну вартість товару, зокрема, транспортні витрати.
Із урахуванням вищепроцитованого позивач просив скасувати оскаржувані ним рішення.
Ухвалою від 27.05.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
09.06.2025 р. від представника відповідача надійшов відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позову та зазначив в розрізі кожного рішення, що товариство надало документи, які викликали сумніви щодо достовірності відображеної митної вартості товару. Зокрема довідка надана не від безпосередніх виконавців перевезення.
Ухвалою від 24.07.2025 р. витребувано додаткові докази.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази, суд встановив наступне.
09.05.2024 року між ТОВ »Ексім Капітал» та ПП “Агро-Текс Плюс» укладений контракт №0047-UA (далі - Контракт).
Умови поставки кожної партії Товару вказуються у відповідних інвойсах до цього Контракту (п.3.1 контракту).
Так, для здійснення митного оформлення отриманого товару позивач звернувся до відповідача з митною декларацією №25UA40102001846U5. До митного оформлення, в тому числі для підтвердження митної вартості товару, були подані наступні документи: інвойс від 03.03.2025 № 012/25, контракт від 09.05.2024, платіжні інструкції №3 від 04.03.2025 р. та інші документи, наявні в графі 44 ЕМД.
29.04.2025 року відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA401000/2025/000124, яким скориговано митну вартість товару. У вказаному рішенні зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 337 Митного кодексу України визначено, що перевірка документів та відомостей, які подаються митному органу під час переміщення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення форматологічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками та в інші способи, передбачені МКУ).
У рішенні вказано, що відомості про транспортні витрати, подані до митного оформлення відповідно до довідки про транспортні витрати, не є відомостями від безпосередніх виконавців такого перевезення.
Також прийнято картку відмови у митному оформленні №UA401020/2025/000352.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Митного кодексу України (далі - МК України) визначено, що законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (пункт 24 частини 1 статті 4 МК України).
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 318 МК України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.
Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України.
Митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Відповідно до частин 1, 2, 4, п. 1 ч. 6 ст. 321 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.
У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.
Граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем не може перевищувати 180 календарних днів, крім митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.
Митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.
Документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю, порядок подання документів та відомостей, необхідних для митного контролю та форми митного контролю регулюються статтями 334, 335, 336 МК України.
Митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (пункт 23 частини 1 статті 4 МК України).
Згідно зі ст.ст. 246, 248 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи. (частина перша статті 257 Митного кодексу України).
Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Частинами 4 та 5 ст. 58 МК України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно з ч. 1 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII?цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.(частини перша та друга статті 52 Митного кодексу України).
Частинами 1 -2 ст. 53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
З аналізу ч.ч. 1, 2 ст. 53 МК України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Вказана норма кореспондується з положеннями ч. 3 ст. 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Частиною 3 ст. 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту)
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Із процитованих норм видно, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
При цьому, законом чітко окреслено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність в поданих декларантом документах розбіжностей, наявність ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Необхідність витребування додаткових документів, передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.
Частиною 5 ст. 54 Митного кодексу України передбачено, що Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:
1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;
2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;
3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;
4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;
5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;
6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9?цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.(частина шоста статті 54 Митного кодексу України).
Частинами 1 та 2 ст. 55 Митного кодексу України встановлено, що Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54?цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53?цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про:
а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;
б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4?цього Кодексу або до суду.
Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до ч. 1 статті 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:
1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:
а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;
б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);
в) не впливають значною мірою на вартість товару;
2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;
3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;
4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Оцінюючи обставини, які лягли в основу прийняття оскаржуваних рішень , стосовно того, що відомості про транспортні витрати, подані до митного оформлення відповідно до довідки про транспортні витрати, не є відомостями від безпосередніх виконавців такого перевезення, суд зазначає наступне..
Підприємством надавались довідки про транспортні витрати, у яких зазначено відомості про транспортні витрати з чіткою вказівкою вартості перевезення товару, маршрутів.
Окрім того, надано й акт надання послуги від 16.04.2025 р., який містить найменування робіт (транспортну обробку, міжнародне перевезення морським транспортом, експедиторську винагороду), в якому зазначено вартість робіт.
Також суд вказує на те, що 25.01.2021 між ТОВ КТ Форвардінг (Експедитор) та ПП "Агро-текс плюс" (Клієнт) укладений договір про транспортне експедирування №25-01/2021-2.
Відповідно до п. 3.3.1. вказаного договору, експедитор має право укладати договір від свого імені з перевізниками, портами, експедиторами, іншими особами для виконання цього Договору відповідно до Заявки клієнта. Залучати для виконання Заявки третіх осіб (п. 3.3.4 Договору). Тобто, для виконання цього договору ТОВ КТ "Форвардінг" мало право залучити третіх осіб, при цьому, відповідальним за перевезення товару період позивачем залишилось товариство.
З огляду на вказане, ТОВ КТ "Форвардінг" володіє інформацією про вартість перевезення на всьому шляху слідування товару і цей суб'єкт уповноважений підтверджувати розмір транспортних витрат.
За таких обставин, суд доходить висновку, що позивачем надано документи, які містять відомості про вартість транспортних витрат, а отже доводи викладені в спірному рішенні про коригування митної вартості товарів щодо відсутності документів про транспортування не знайшли підтвердження.
Дослідивши доводи митного органу наведені в оскаржуваних рішеннях, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем у митних деклараціях, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару.
Будь-яких належних доказів, що свідчили б про відсутність у документах, які підтверджують митну вартість товарів, перелік яких наведено у частині другої статті 53 МК України, відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, митний орган не надав. В свою чергу, оскаржувані рішення, окрім посилань на розбіжності в перекладах англійської та української версій контрактів в частині строків оплати за придбаний товар, не містять інших посилань на невідповідність поданих позивачем документів.
Необґрунтованими є і посилання відповідача в підтвердження недостовірності заявленої позивачем митної вартості товарів на результати аналізу баз даних митного органу, згідно з якими рівень митної вартості подібних товарів, митне оформлення яких вже завершено, є більшим.
Різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю схожих/подібних товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах, також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постановах №805/2713/16-а від 19.02.2019 та №804/150/16 від 05.07.2022.
Згідно частини сьомої статті 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Тобто, не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості. Не надання декларантом запитуваних митним органом документів, з урахуванням відсутності конкретизації переліку необхідних документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом коригування митної вартості.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за першим методом, так як усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів ним було надано. Зазначене свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару.
Відтак, суд вважає, що винесені відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів не відповідають вимогам пункту 2 та пункту 4 частини 2 статті 55 Митного кодексу України. Подані позивачем документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, а відповідачем не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості товару та не надано переконливих доказів, які підтверджують правомірність прийняття оскаржуваного рішення щодо коригування митної вартості товарів.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В рішенні по справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06, п.49-51) Європейський Суд вказав, що накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку становило втручання в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що спірні рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа
Таким чином, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в розмірі 6 122, 66 грн., належить стягнути на користь останнього за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Що стосується процесуального питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд при його вирішенні керується наступними мотивами.
Відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано рахунок на оплату послуг (складання позовної заяви, представництво в суді першої та апеляційної інстанцій) вд 01.05.2025 р.,платіжну інструкцію №2014 від 01.05.2025 р. на суму 30 000 грн.
Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 р. по справі № 826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Окремо суд вказує, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2023 року по справі № 760/10847/20-ц (http://surl.li/hrmqh) було сформульовано висновок, що у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Представник відповідача у відзиві просив зменшити витрати на правничу допомогу вказавши, що такі не є співмірними.
Проаналізувавши розрахунок витрат на надання правової допомоги та враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, беручи до уваги заяву про зменшення витрат, суд вважає розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони..
Відтак, суд доходить висновку, що слід відшкодувати витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів №UA401000/2025/000124 від 29.04.2025 р.
Визнати протиправними та скасувати рішення Вінницької митниці картку відмови у митному оформленні №UA401020/2025/000352 від 29.04.2025 р.
Стягнути на користь Приватного підприємства "Агро-текс плюс" (вул. Коцюбинського, 7, с.Глинськ, Вінницька область, код ЄДРПОУ 37018810) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 6 122, 66 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.
Стягнути на користь Приватного підприємства "Агро-текс плюс" (вул. Коцюбинського, 7, с.Глинськ, Вінницька область, код ЄДРПОУ 37018810) витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Приватне підприємство "АГРО-ТЕКС ПЛЮС" (вул. Коцюбинського, 7, с. Глинськ, Вінницька область, 37018810)
Відповідач: Вінницька митниця ДМС України як відокремлений підрозділ ДМС (вул. Лебединського, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОу 43997544)
Повний текст рішення сформовано 23.10.25 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна