Справа № 367/7218/24
Провадження №2/367/1550/2025
Іменем України
24 жовтня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області у складі головуючого судді - Лещенко О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 9527784 від 30.06.2022 у розмірі 20950 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30 червня 2022 року між відповідачем та ТОВ «Мілоан» укладено кредитний договір № 9527784, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти в сумі 5000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом, та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Кредитний договір було укладено в електронній формі з дотриманням вимог ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачеві кошти шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки позичальника, номер якої був зазначений особисто відповідачем при оформленні заявки про отримання кредиту в особистому кабінеті. Відповідач порушила умови зобов'язання та у встановлений договором строк грошові кошти не повернула. 24 жовтня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 83-МЛ, відповідно до умов якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до відповідача. Сума заборгованості відповідача становить 20950 грн, з яких: 5000 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 15000 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 950 грн - прострочена заборгованість за комісією. У зв'язку з цим, позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 12 серпня 2024 року провадження у вищевказаній цивільній справі відкрито та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, яку сторони отримали в установлений законом строк.
Відповідач в установлений судом строк не подав заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Відзив на позовну заяву у встановлений строк суду не надав.
З огляду на викладене та при відсутності заперечень сторони позивача, суд ухвалив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів з ухваленням заочного рішення, оскільки згідно ст. 281 ЦПК України, якщо відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин та не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
При вирішені питання щодо розгляду справи в заочному порядку суд виходив з того, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Дослідивши письмові матеріали справи відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, згідно з якою у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 30 червня 2022 року між відповідачем та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір № 9527784, згідно з умовами якого відповідач отримав грошові кошти в сумі 5000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом, строком на 105 днів, та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором.
З довідки про ідентифікацію вбачається, що клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 9527784 від 30 червня 2022 року ідентифікований ТОВ «Мілоан». Акцепт договору позичальником здійснено підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора R74085 надісланого позичальнику 30 червня 2022 року о 02:17 год. на номер телефону НОМЕР_1 .
Відповідно до графіку сплати кредитних коштів (Додаток № 1 до договору про споживчий кредит № 9527784 від 30 червня 2022 року) платіж повернення кредиту та сплати комісії і процентів мав бути внесений відповідачем 13 жовтня 2022 року, дані обставини підтверджуються копіям кредитного договору.
Укладаючи вищевказаний кредитний договір відповідач та ТОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором
24 жовтня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 83-МЛ.
Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором №9527784 від 30 червня 2022 року що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем, дана обставина підтверджується копією витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 83-МЛ від 24 жовтня 2022 року.
Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача перед ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» за кредитним договором №9527784 від 30 червня 2022 року становить 20950 грн, з яких: 5000 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 15000 грн - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 950 грн - прострочена заборгованість за комісією.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч.1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Частиною 1 статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Зі змісту кредитного договору вбачається, що кредитодавець зобов'язується на умовах, визначених цим договором на строк, визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п .1.4 договору та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.
Відповідно до п. 1.2 договору сума кредиту становить 5000 грн.
Згідно із п. 1.3 договору кредит надається строком на 105 днів з 30.06.2022 і складається з пільгового та поточного періодів. Позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 15 липня 2022 року, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 13 жовтня 2022 року (п. 1.4 договору).
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтями 7 та 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов'язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до інформації про себе, визначену законодавством, а покупець, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов'язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.
Згідно ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений Порядок укладення електронного договору.
Зокрема, відповідно до ч. 3 цієї статті електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно - телекомунікаційних системах.
Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» закріплено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 12 даного Закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом крипографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі (ст. 4 Закону).
Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Відповідно до пункту 1.3. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, встановлено, що вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов'язкові для виконання ними.
Відповідно до пункту 1.13 вказаної Інструкції, під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; інкасового доручення (розпорядження).
Згідно із пунктом 2.14 Інструкції банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити «Дата надходження» і «Дата виконання», а банк стягувача - «Дата надходження в банк стягувача» (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп «Вечірня».
Таким чином, належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу.
З долученої до матеріалів справи копії платіжного доручення №77431773 від 30 червня 2022 року вбачається, що ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 на платіжну картку кредитні кошти згідно кредитного договору в розмірі 5000 грн, що відповідало положенням п.1.2 кредитного договору.
Таким чином, оскільки відповідачем не спростовано факту отримання ним кредиту, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5000 грн є обґрунтованими.
Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості за простроченими процентами в розмірі 15000 грн, слід зазначити наступне.
Так, пунктом 1.5.2 кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 1500 грн, які нараховуються за ставкою 2 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Пунктом 1.5.3 кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 13500 грн, які нараховуються за ставкою 3 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно зі ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.
Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Як зазначено вище, відповідно до п. 1.4 кредитного договору № 9527784 від 30 червня 2022 року, термін повернення кредиту визначено 13 жовтня 2022 року.
Отже, з урахуванням положень щодо пролонгації кредитного договору обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом у розмірі 19500 грн, що відповідає положенням п. п. 1.5.2., 1.5.3., 1.6. кредитного договору, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення комісії.
Пунктом 1.5.1 кредитного договору передбачено комісію за надання кредиту: 950 грн, яка нараховується за ставкою 19 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Отже, суд дійшов висновку, що положення п. 1.5.1 спірного кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемними в силу ст. 228 ЦК України, тому в задоволенні вимог про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 950 грн слід відмовити.
Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем за кредитним договором № 9527784 від 30 червня 2022 року кошти добровільно банку не повернуті, суд дійшов висновку, що позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є обґрунтованим лише частково, тому із відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за вказаним кредитним договором, яка складається із простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 5000 грн, простроченої заборгованості за процентами у розмірі 15000 грн, в іншій частині вимог позов задоволенню не підлягає.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позову даної категорії позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 3596 від 04 липня 2024 року.
Враховуючи те, що задоволено 95 % позовних вимог (20000 грн від 20950 грн), то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 2301 грн. 28 коп. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (2422 грн 40 коп. х 95 % / 100%).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 81, 82, 141, 247, 258, 259, 263, 265, 273, 280-282, 352, 354-355 ЦПК України,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 9527784 від 30 червня 2022 року у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 2301 (дві тисячі триста одна) грн 28 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повне найменування сторін по справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», юридична адреса: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28, код ЄДРПОУ 35234236;
відповідач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя: О.В. Лещенко