Справа № 758/11692/25
/заочне/
15 жовтня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі
головуючої судді Якимець О.І.,
за участю секретаря судового засідання Карпишиної К.С.,
учасники справи - не з'явились,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 у якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 38 404,05 грн.
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що 02.07.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 638077843.
У позові зазначається, що кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV6JJ43.
В обґрунтування позову вказується, що перед укладенням кредитного договору відповідач з метою отримання кредиту самостійно за допомогою мережі інтернет:
- перейшов на офіційний сайт первісного кредитора - www.moneyveo.ua;
- зареєструвався на даному сайті, створивши Особистий кабінет позичальника;
- за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора заповнив та подав Заявку на отримання грошових коштів в кредит, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, РНОКПП, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання;
- пройшов належну перевірку (верифікацію);
- ознайомився та підтвердив згоду з офертою, індивідуальною частиною кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід'ємною частиною кредитного договору. Правила надання грошових коштів у кредит первісного кредитора, перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті www.moneyveo.ua. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору;
- отримав на номер телефону, вказаний у Заявці, персональний одноразовий ідентифікатор, який потім використав для підписання кредитного договору;
- надав згоду (акцепт) на пропозицію (оферту) Первісного кредитора щодо укладання кредитного договору (підписав Кредитний договір одноразовим ідентифікатором).
Як зауважується у позові, при укладенні кредитного договору:
- відповідач діяв відповідно до Алгоритму (Порядку) дій споживача в інформаційно- телекомунікаційній системі первісного кредитора. Порядок дій відповідача підтверджується Довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора
- первісний кредитор діяв відповідно до Алгоритму (Порядку) дій первісного кредитора. Первісний кредитор перед тим як погоджувати Заявку, не лише перевірив особисті дані відповідача, а й здійснив перевірку дійсності та аутентифікацію платіжної картки відповідача згідно з стандартами відповідних платіжних систем, тобто перевірив чи дійсно платіжна картка належить відповідачу.
При цьому, у позові звертається увага на те, що одночасно з підписанням кредитного договору, первісний кредитор відправив на електронну адресу, вказану відповідачем у Заявці, електронного листа з повідомленням про успішне підписання кредитного договору та вкладеним у нього примірником електронного кредитного договору, у формі, що унеможливлює зміну його змісту.
Позивач стверджує, що згідно умов кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов'язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі 9 900,00 грн 02.07.2022 на банківську карту № НОМЕР_1 відповідача, яку відповідач вказав у Заявці при укладенні кредитного договору.
У позові вказується, що 28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до вказаного договору укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії договору. Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання Договору факторингу № 28/1118-01 підписали Реєстр прав вимоги № 192 від 30.08.2022, за яким від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
Також, у позові стверджується, що 30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОФ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 30/1023/01. ТОВ «Таліон Плюс» та ТОФ «ФК «Онлайн Фінанс» підписали Реєстр прав вимоги № 2 від 20.12.2023 до Договору факторингу № 30/1023-01, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
У позові наголошується, що 04.06.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено Договір факторингу № 04/06/25-Ю, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Акцентується, що відповідно до Реєстру боржників № б/н від 04.06.2025 за Договором факторингу № 04/06/25-Ю від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 30 404,05 грн.
Таким чином, за твердженнями позивача, загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором становить 30 404,05 яка складається з: 9 577,64 грн - заборгованість по тілу кредиту; 28 826,41 грн - заборгованість по несплаченим відсотках за користування кредитом.
Відповідачем не подано відзив на позов, який містив би заперечення на нього.
06 серпня 2025 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін у справі.
У прохальній частині позові ставиться питання про розгляд справи у відсутності представника. Позивач просить повністю задовольнити позовні вимоги та у разі неявки відповідача без поважних причин не заперечує проти заочного вирішення справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце судового засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив на позовну заяву, а відтак, враховуючи що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи та враховуючи наявність умов передбачених ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу, яка внесена до протоколу судового засідання, про заочний розгляд справи з дотриманням вимог, встановлених ст. 281 Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно з ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
До позовної заяви долучено роздруківку Договору кредитної лінії № 638077843 від 02.07.2022, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник), відповідно до умов якого кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту 10 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Відповідно до п. 2.3 Договору № 638077843 від 02.07.2022 кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 9 900,00 грн одразу після укладення договору, орієнтовна дата повернення якого 24.07.2022.
12.08.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (товариство) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено Додаткову угоду до Договору № 638077843 від 02.07.2022, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди, про розстрочку у погашенні заборгованості в сумі 9 863,05 на 28 днів.
Відповідно до довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», кредитний договір № 638077843 від 02.07.2022 був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV6JJ43.
Як вбачається із виписки по рахунку АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 за період 02.07.2022 по 07.07.2022 та копії платіжного доручення від 02.07.2025, ОСОБА_1 отримала кредит (грошові кошти) в розмірі 9 900,00 грн згідно кредитного договору № 638077843 від 02.07.2022.
28.11.2018 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено Договір факторингу № 28/1118-01.
Зі змісту долученого витягу з реєстру прав вимоги № 192 від 30.08.2022 вбачається, що право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 638077843 від 02.07.2022, на загальну суму заборгованості 15 000,43 грн, перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».
30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 30/1023-01.
В матеріалах справи міститься витяг з реєстру прав вимоги № 2 від 20.12.2023, зі змісту якого вбачається, що право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 638077843 від 02.07.2022, на загальну суму заборгованості 38 404,05 грн, перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».
04.06.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено Договір факторингу № 04/06/25-Ю, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Відповідно до реєстру боржників до Договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025, право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 638077843 від 02.07.2022, на загальну суму заборгованості 38 404,05 грн, перейшло до ТОВ «Юніт Капітал».
Зі змісту підготовленого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» розрахунку заборгованості за кредитним договором № 638077843 від 02.07.2022, заборгованість ОСОБА_1 за період з 02.07.2022 по 30.08.2022, становить 14 702,02 грн, з яких 9 577,34 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 5 422,79 грн - заборгованість за відсотками.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 638077843 від 02.07.2022 підготовленого ТОВ «Таліон Плюс», заборгованість ОСОБА_1 за період з 30.08.2022 по 20.12.2023, становить 38 404,05 грн, 9 577,64 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 28 826,41 грн - заборгованість за відсотками.
Як вбачається з виписки з особового рахунка за кредитним договором № 638077843 від 02.07.2022 заборгованість ОСОБА_1 станом на 25.06.2025 складає 38 404,05 грн, з яких: 9 577,64 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 28 826,41 грн - заборгованість за відсотками.
На підтвердження позовних вимог позивачем також до матеріалів позовної заяви долучено копії: Алгоритму дій ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» стосовно укладання кредитних договорів; паспорту споживчого кредиту продукту «Смарт» до договору № 638077843 від 02.07.2022; Правил надання грошових коштів у позику в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»; заявки на отримання грошових коштів в кредит від 02.07.2022, яка містить персональні дані ОСОБА_1 , в т.ч. номер телефону НОМЕР_2 ; Порядку дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з метою акцепту оферти та укладення електронного договору та отримання фінансових послуг під торговельною маркою «MONEYVEO»; письмових пояснень ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»; довідки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»; Додаткової угоди № 19 від 28.11.2019 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018; Додаткової угоди № 26 від 31.12.2020 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018; Додаткової угоди № 27 від 31.12.2021 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018; Додаткової угоди № 31 від 31.12.2022 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018; Додаткової угоди № 32 від 31.12.2023 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018; акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2023 зі сплати суми фінансування за Реєстром прав вимоги № 192 від 30.08.2022 за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018; додатку № 2 до Договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилом ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За змістом ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення (див. постанову Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 916/2239/22).
Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (див. постанову Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23).
Згідно з ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19; від 16.12.2020 у справі № 561/77/19 та від 22.11.2021 у справі № 234/7719/20.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
У ст. 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом ч.ч. 3, 4, 6 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку оспорювався чи визнавався недійсним.
З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).
Звертаючись до суду з позовом, позивач вказує на те, що позичальник не виконує свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як вказано у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Разом з тим, суд звертає увагу на правові висновки, наведені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 333/5483/20 (провадження № 61-19321св21), а саме:
«Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Таким чином, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами».
Відповідна правова позиція Верховного Суду є сталою, поширюваною та відомою.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною 1 статті 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частинами першою, другою , третьою статті 83 ЦПК України передбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов'язками.
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 № 913/618/21, справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
Відповідач доводів позивача про розмір такої заборгованості не спростував, контррозрахунку заборгованості не зробив, доказів її сплати суду не подав, як доказів і неотримання кредитних коштів, а отже не вчинив жодних дій на спростування правильність нарахованої суми боргу.
Зважаючи на викладене, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження та відповідачем не спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суд сплачено судовий збір у сумі 2 422,40 грн, що підтверджено платіжним дорученням, яке міститься у матеріалах справи. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у сумі 2 422,40 грн.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаннях з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 цього Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано: договір про надання правничої допомоги № 05/06/25-01 від 05.06.2025, додаткову угоду № 25770689673 від 05.06.2025 до договору про надання правничої допомоги № 05/06/25-01, протокол погодження вартості послуг, акт прийому-передачі наданих послуг від 25.06.2025, у якому наявний перелік наданих послуг Адвокатським бюро «Тараненко та Партнери», на що витрачено 6 годин, вартість послуг 7 000,00 грн.
З урахуванням наведеного, оцінюючи об'єктивно складність цієї справи, предмет спору з урахуванням ціни позову за майновою вимогою, задоволення судом позовних вимог, з огляду на приписи ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 1 500,00 грн, що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг, а відтак заяву представника позивача задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355, Цивільного процесуального кодексу України, суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованості за кредитним договором у розмірі 38404 (тридцять вісім тисяч чотириста чотири) гривні 05 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500 (одну тисячу п'ятсот) гривень
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», місцезнаходження - місто Київ, вулиця Рогнідинська, будинок 4-А, офіс 10, код ЄДРПОУ 43541163;
відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя О. І. Якимець