вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"24" вересня 2024 р. м. Київ Справа № 911/429/24
м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108
Господарський суд Київської області
Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Коваленко М.М., розглянув матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України»
03065, місто Київ, проспект Любомира Гузара, будинок 44, код ЄДРПОУ 42795490
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХПРОМСЕРВІС ЛТД»
08292, Київська область, місто Буча, вулиця Києво-Мироцька, будинок 170-В, код ЄДРПОУ 30531000
про стягнення пені та штрафу
за участі представників сторін:
позивач: Підлипенський Д.В., посвідчення №70004020, довіреність №608 від 20.11.2023;
відповідач: Мироненко К.Б., посвідчення адвоката України серії ХС №000125 від 30.08.2017, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ХС №000125 від 30.08.2017, ордер серії АІ № 1584044 від 05.04.2024,
Обставини справи:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №260/24 від 19.02.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України» до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХПРОМСЕРВІС ЛТД» про стягнення пені та штрафу у сумі 365497,98 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем строків поставки товару за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 26.11.2021 № 2111000160, що укладений між сторонами, у зв'язку з чим, позивачем нараховані штрафні санкції у сумі 365497,98 грн, з яких: 199138,50 грн пені та 166359,48 грн штрафу.
Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.
Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.03.2024 проведення підготовчого засідання у справі №911/429/24 призначено на 16.04.2024 о 16:20.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив (вх.№4607/24 від 08.04.2024).
Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№3982/24 від 12.04.2024).
У судове засідання 16.04.2024 з'явились представники позивача та відповідача.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 183 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках, коли питання, визначені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.
З метою надання сторонам можливості для повної реалізації своїх процесуальних прав та неможливістю вчинення всіх дій, визначених частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про встановлення та продовження сторонам процесуальних строків та відкладення підготовчого засідання у справі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.04.2024 підготовче засідання відкладено на 28.05.2024 о 17:00.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№4150/24 від 17.04.2024).
Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№4888/24 від 07.05.2024).
У судове засідання 28.05.2024 з'явились представники позивача та відповідача.
У підготовчому засіданні 28.05.2024 судом, відповідно до пункту 15 частини 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України встановлено порядок з'ясування обставин та дослідження доказів при розгляді справи по суті, вчинено інші дії, передбачені частиною 2 статті 182 цього Кодексу, відповідно до обставин справи, у суду відсутні підстави для відкладення підготовчого засідання або оголошення у ньому перерви, сторонами не вказано про бажання реалізувати будь-які процесуальні права на цій стадії процесу, не заявлено клопотань про відкладення підготовчого засідання.
Згідно з частинами 2, 5 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.06.2024 о 12:00.
У судове засідання з'явились представники обох сторін, у судовому засіданні оголошено перерву до 18.07.2024 о 10:00, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.05.2024 призначено судове засідання з розгляду справи №911/429/24 по суті на 01.08.2024 о 10:00.
У судове засідання з'явились представники обох сторін, у судовому засіданні оголошено перерву до 05.09.2024 о 12:00, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.08.2025 повідомлено учасників справи №911/429/24 про судове засідання з розгляду справи по суті 05.09.2024 о 12:00.
У судове засідання 05.09.2024 з'явились представники позивача та відповідача, у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги в місті Києві, у судовому засіданні оголошено перерву до 24.09.2024 о 14:40, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.
У судове засідання 24.09.2024 з'явились представники позивача та відповідача.
У судовому засіданні 24.09.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
За результатами дослідження матеріалів справи, всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
1. Правовідносини сторін
26 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» як покупцем (далі - покупець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техпромсервіс ЛТД» як постачальником (далі - постачальник/відповідач) укладено договір №2111000160 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів), (далі - договір).
Постачальник зобов'язується у визначений цим договором строк передати у власність покупця теплообмінники, кондиціонери повітря, холодильне обладнання та фільтрувальні пристрої (блоки очищення газу), (далі - товари), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього договору та є його невід'ємною частиною (далі - Специфікація), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити такі товари (пункт 1.1. договору).
Найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у Специфікації (пункт 1.2. договору).
Постачальник гарантує, що товари належать йому на праві власності, не перебувають під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань (пункт 1.3. договору).
Постачальник зобов'язаний передати покупцеві товари у тарі та (або) в упаковці, що відповідає якості і комплектності вимогам, встановленим стандартами, технічними умовами, кресленнями, рецептурами, зразками (еталонами) виробника та (або) державним стандартам, якщо такі передбачені (пункт 2.4. договору).
Ціна договору, на дату підписання цього договору, становить 11578800,00 грн, в тому числі ПДВ - 1929800,00 грн (пункт 3.1. договору).
Покупець зобов'язаний оплатити вартість переданих товарів не раніше 20 (двадцяти) та не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки, визначеної за правилами пункту 5.8. цього договору (пункт 4.2. договору).
Постачальник зобов'язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до Специфікації (пункт 5.1. договору).
Поставка товарів здійснюється на умовах DDP «Поставка зі сплатою мита» (місце поставки згідно Специфікації), ІНКОТЕРМС (офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2010 року) з урахуванням умов пункту 5.1. цього договору (пункт 5.3. договору).
Право власності на товари переходять від постачальника до покупця в дату прийняття товарів покупцем за видатковою накладною (пункт 5.6. договору).
Приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов'язку з поставки товарів за цим договором та відсутності у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів. Такі претензії можуть бути заявлені покупцем постачальнику у порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством України (пункт 5.7. договору).
Відповідно до пункту 5.8. договору датою поставки товарів за цим договором є прийняття покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до пункту 5.13. цього договору та передача постачальником покупцю в повному обсязі таких документів: видаткової накладної, документу про підтвердження якості товарів на кожну одиницю (або партію) товару: паспорт, документу про підтвердження гарантійних зобов'язань виробника на товар: паспорт, інструкції з експлуатації, товарно-транспортної накладної.
Приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі акту приймання товарів за кількістю та якістю.
Положення Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості № п-6, яка затверджена постановою Державного арбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 та Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості № п-7, яка затверджена постановою арбітража при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966, застосовуються до правовідносин сторін за цим договором в тій частині, що не суперечать умовам, встановленим цим договором (пункт 5.13. договору).
Неналежне оформлення постачальником документів, зазначених в пункті 5.8. цього договору або відсутність хоча б одного із цих документів, або невиконання чи неналежне виконання інших вимог цього договору вважається простроченням постачальника, до усунення якого покупець має право відстрочити виконання своїх зобов'язань з оплати товарів (пункт 5.14. договору).
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором (пункт 7.1. договору).
За порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлена, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 (тридцять) календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товарів, поставку яких прострочено.
Сплата пені та/або штрафу не звільняє постачальника від виконання зобов'язань за цим договором (пункт 7.4. договору).
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2022 року, а частині розрахунків - до їх повного виконання (пункт 12.1. договору).
Відповідно до пункту 13.11. договору невід'ємною частиною цього договору є такі додатки: додаток №1 - Специфікація, додаток №2 - Технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі.
До матеріалів справи надано копії договору, Специфікації, Технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі, які підписані уповноваженими представниками обох сторін.
2. Аргументи позивача
Позивач зазначає, що відповідно до Специфікації строки поставки товарів зазначаються кількістю календарних днів з дати укладення договору та становлять 200 (двісті) днів.
Відповідач, всупереч умовам договору, здійснив поставку товарів з порушенням вказаних строків, що підтверджується актами приймання товарів, які підписані між сторонами.
Позивач відповідно до пункту 7.4. договору за порушення строків поставки товарів нарахував відповідачу пеню в розмірі 0,1% вартості товарів, поставку яких прострочено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 календарних днів, додаткового нарахував штраф у розмірі 7% вартості товарів, поставку яких прострочено, які і заявляє до стягнення у справі, а саме: 199138,50 грн пені та 166359,48 грн штрафу.
3. Аргументи відповідача
Відповідач проти позову частково заперечує, з посиланням на те, що затримка у прийманні частини товару відбувалась також через невиправдано довге приймання позивачем товару по кількості та якості, неоперативне повідомлення позивачем відповідача про виявлені недоліки товару та відсутність належного фіксування позивачем дати виправлення відповідачем таких недоліків.
Також відповідач вказує на наявність форс-мажорних обставин: ведення бойових дій та тимчасову окупацію міста Буча Київської області, де знаходилось виробництво відповідача, а також на відсутність вини відповідача, зважаючи на виникнення дифіциту пального та підвищення цін на нього, що вплинуло на своєчасність спірних поставок товару.
Відповідач заявляє суду про часткову відмову у позові, в тій частині, де приймання товару здійснювалось позивачем невиправдано довго, а також заявляє клопотання про зменшення судом штрафних санкцій, з урахуванням дії обставин непереборної сили та відповідно до положень статей 218, 233 Господарського кодексу України.
4. Норми права, що підлягають застосуванню
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (статті 599 Цивільного кодексу України).
Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
5. Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, наявність прострочення поставки та/або недопоставки товару, правомірність заявлених до стягнення пені та штрафу.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техпромсервіс ЛТД» як постачальником укладено договір №2111000160 від 26.11.2021 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів).
Відповідно до пункту 12.1. договору він діє з 26.11.2021 до 31.12.2022, а в частині розрахунків - до їх повного виконання, у зв'язку з чим, зважаючи на дати поставок, що підтверджуються наданими до матеріалів справи видатковими накладними та не заперечуються обома сторонами, суд дійшов висновку, що договір діяв під час спірних поставок товарів, відтак, вони мали бути здійснені за умовами договору, а за порушення цих зобов'язань з поставки товару можуть бути застосовані санкції, що передбачені договором.
Судом встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України (чинним на момент прийняття рішення) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з пунктом 1.2. договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у специфікації.
Відповідно до пункту 13.11. договору невід'ємною частиною цього договору є такі додатки: додаток №1 - Специфікація, додаток №2 - Технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі.
У матеріалах справи наявна Специфікація (додаток № 1 до договору), в якій сторони узгодили найменування товару, виробника, країну походження, технічні характеристики товарів, одиницю виміру, кількість, ціну, загальну вартість, строк та місце поставки, гарантійний строк.
До договору сторонами вносились зміни: додатковою угодою № 1 від 31.05.2022 змінено місце та строки поставки, що визначені у Специфікації, яка є додатком 1 до договору, у зв'язку з чим викладено Специфікацію у редакції додатку 1 до цієї додаткової угоди.
Відповідно до вищевказаної Специфікації строк поставки (зазначається кількість календарних днів з дати укладення договору) становить 200 днів.
Відповідно до вищевказаних положень договору останнім належним днем поставки товару за договором є 14.06.2022, що також визнається обома сторонами.
Спірними у справі поставками є поставки товару, що здійснені відповідачем позивачу за видатковими накладними:
1) №17 від 31.05.2022 суму 381600,00 грн,
2) №26 від 06.06.2022 на суму 826800,00 грн,
3) №19 від 30.06.2022 на суму 1681560,00 грн,
4) №25 від 03.06.2022 на суму 1077876,00 грн,
5) №18 від 02.06.2022 на суму 1668000,00 грн,
6) №20 від 03.06.2022 на суму 381600,00 грн,
7) №27 від 06.06.2022 на суму 904800,00 грн,
8) №15 від 01.07.2022 на суму 2376564,00 грн.
Стосовно оцінки належності строків поставок та періодів прострочення, за які позивачем заявляються позовні вимоги про стягнення пені та штрафу судом враховані такі умови договору.
За порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлена, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 (тридцять) календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товарів, поставку яких прострочено (пункт 7.4. договору).
Відповідно до пунктів 6.2.3., 6.2.6. договору покупець має право відмовитись від прийняття товарів у разі їх невідповідності якості (комплектності) технічним характеристикам, умовам поставки та відстрочити виконання своїх зобов'язань з оплати товарів до усунення претензії покупця, вимагати від постачальника здійснення поставки товарів на умовах цього договору.
Право власності на товари переходять від постачальника до покупця в дату прийняття товарів покупцем за видатковою накладною (пункт 5.6. договору).
Приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов'язку з поставки товарів за цим договором та відсутності у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів. Такі претензії можуть бути заявлені покупцем постачальнику у порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством України (пункт 5.7. договору).
Відповідно до пункту 5.8. договору датою поставки товарів за цим договором є прийняття покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до пункту 5.13. цього договору та передача постачальником покупцю в повному обсязі таких документів: видаткової накладної, документу про підтвердження якості товарів на кожну одиницю (або партію) товару: паспорт, документу про підтвердження гарантійних зобов'язань виробника на товар: паспорт, інструкції з експлуатації, товарно-транспортної накладної.
Приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі акту приймання товарів за кількістю та якістю.
Положення Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості № п-6, яка затверджена постановою Державного арбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 та Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості № п-7, яка затверджена постановою арбітража при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966, застосовуються до правовідносин сторін за цим договором в тій частині, що не суперечать умовам, встановленим цим договором (пункт 5.13. договору).
Неналежне оформлення постачальником документів, зазначених в пункті 5.8. цього договору або відсутність хоча б одного із цих документів, або невиконання чи неналежне виконання інших вимог цього договору вважається простроченням постачальника, до усунення якого покупець має право відстрочити виконання своїх зобов'язань з оплати товарів (пункт 5.14. договору).
Відтак, датою виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару є дата прийняття товару позивачем за кількістю та якістю та зважаючи на такі умови договору, саме відповідач мав враховувати цей строк приймання при поставці товару для того, щоб не порушувати строки поставки товару за договором.
Одночасно, суд бере до уваги, що період, який позивач може приймати товар також визначений договором - бланкетним положенням пункту 5.13. договору до Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості № п-6, яка затверджена постановою Державного арбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 та Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості № п-7, яка затверджена постановою арбітража при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966, які застосовуються до правовідносин сторін за цим договором, оскільки в частині строків приймання товару не суперечать умовам договору, адже інших положень щодо строку, протягом якого позивач має право приймати товар за кількістю та якістю договором не передбачено.
Відтак, з урахуванням пункту 9 Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості № п-6, яка затверджена постановою Державного арбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 та пункту 6 Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості № п-7, яка затверджена постановою арбітража при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966, загалом позивач мав право здійснювати приймання товару не більше 20 днів.
Відповідно до пункту 10 Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості № п-7, яка затверджена постановою арбітража при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966, приймання товару вважається таким, що здійснене своєчасно, якщо перевірка якості та комплектності продукції закінчена у встановлені строки.
Зважаючи на вказане, з урахуванням відповідних доводів відповідача, суд звертає увагу на те, що позивач не мав права приймати товар більше 20 днів з дат поставки товару, що вказані у видаткових накладних, які не заперечуються обома сторонами, відтак, період, що перевищує вказані 20 днів суд не включає до періодів нарахування штрафних санкцій, оскільки таке перевищення строку поставки вже відбувалось з вини позивача, а в тих випадках, коли позивач виявляв недоліки, про які повідомляв відповідача, суд враховував дати поставки та, відповідно, періоди прострочення, з дат виправлення цих недоліків (також з урахуванням обмеження у 20 днів для приймання позивачем товару після усунення відповідачем недоліків).
З урахуванням вищевказаних висновків щодо погоджених сторонами умов поставки і на підставі дослідження та оцінки наданих суду доказів суд встановив такі обставини щодо кожної із спірних поставок товару.
За видатковою накладною №17 від 31.05.2022 відповідач передав позивачу товар на суму 381600,00 грн, у свою чергу, позивачем за наслідками приймання вказаного вище товару був складений акт приймання товарів за кількістю та якістю № 15-1000 від 06.06.2024 в якому встановлені недоліки товару.
У зв'язку з вказаними обставинами, позивач звернувся до відповідача з листом від 07.06.2022 щодо зауважень до поставки по договору №2111000160 від 26.11.2021, відповідно до якого просив відповідача відповідно до пунктів 5.9., 5.10. договору здійснити усунення недоліків або замінити неякісний товар у найкоротші терміни, але не пізніше 30 (тридцяти) днів з моменту отримання повідомлення про заміну товарів.
Відповідач надав позивачу відповідь - лист вх. №100 від 08.06.2022 в якому повідомив, що відповідач має бажання усунути недоліки обладнання, що було поставлене та повідомив, що орієнтовано дата прибуття - 13.06.2022.
За наслідками приймання товару після усунення недоліків складений акт приймання товарів за кількістю та якістю, за яким датою закінчення приймання товару визначено 16.06.2022, отже, з порушенням строку поставки, без перевищення позивачем 20-денного періоду приймання товару.
Зважаючи на вказане, за видатковою накладною №17 від 31.05.2022 на суму 381600,00 грн підлягають нарахуванню штрафні санкції за прострочення в 1 день - 15.06.2022, які за розрахунком суду складають 381,60 грн пені (за розрахунком позивача також 381,60 грн пені).
Щодо поставки за видатковою накладною №26 від 06.06.2022 на суму 826800,00 грн суд встановив, що недоліки товару позивачем виявлені не були, відповідно до акту приймання товарів за кількістю та якістю № 3-НВ товар прийнятий позивачем 28.06.2022 (20-денний строк приймання порушений на 1 день, з урахуванням того, що 26.06.2022 - це неділя і за положеннями частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України останнім днем строку є наступний робочий день, тобто, 27.06.2022), відтак, підлягають нарахуванню штрафні санкції за період прострочення: з 15.06.2022 по 27.06.2022, які за розрахунком суду складають 10748,40 грн пені (за розрахунком позивача також 10748,40 грн пені).
Щодо поставки за видатковою накладною №27 від 06.06.2022 на суму 904800,00 грн, суд встановив, що недоліки товару позивачем виявлені не були, відповідно до акту приймання товарів за кількістю та якістю товар прийнятий позивачем 08.07.2022 (20-денний строк приймання порушений, з урахуванням того, що 26.06.2022 - це неділя і за положеннями частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України останнім днем строку є наступний робочий день, тобто, 27.06.2022), відтак, підлягають нарахуванню штрафні санкції за період прострочення: з 15.06.2022 по 27.06.2022, які за розрахунком суду складають 11762,40 грн пені (за розрахунком позивача 20810,40 грн пені).
Стосовно спору сторін про дату початку проведення приймання товару - 30.06.2022, суд враховує, що для господарських операцій з поставки товару видаткові накладні є первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону Украни "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до частини 2 статті 9 якого визначені обов'язкові реквізити первинних бухгалтерських документів, до яких відноситься дата їх складання, а згідно з пунктом 5.6. договору право власності на товари переходить від постачальника до покупця в дату прийняття товарів покупцем за видатковою накладною, крім того, у видатковій накладній №27 від 06.06.2022 на суму 904800,00 грн не зазначено інших дат, зокрема, іншої дати передачі товару за нею від відповідача позивачу, на підставі чого, суд дійшов висновку, що товар за цією видатковою накладною переданий позивачу в дату складання цієї видаткової накладної - 06.06.2022, відтак, саме з цієї дати починається 20-денний строк на приймання товару. Одночасно, за наявності об'єктивних причин порушення строку приймання товару, що сталися з вини відповідача, згідно з вимогами пункту 29 Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості № п-7, яка затверджена постановою арбітража при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966, позивач мав зазначити у складеному ним же акті приймання товарів: причини затримки приймання товару, час їх виникнення та усунення, відтак, за відсутності таких відомостей в акті, позивач позбавлений права посилатись на такі причини, які також не зафіксовані у жодному іншому документі.
Поставка товару за видатковою накладною №19 від 30.06.2022 на суму 1681560,00 грн вже здійснена відповідачем з порушенням строку, з огляду на дату видаткової накладної, приймання товару здійснене позивачем за актом приймання товарів за кількістю та якістю 30.06.2022, тобто, без порушення 20-денного строку приймання, отже, підлягають нарахування штрафні санкції за період прострочення: з 15.06.2022 по 29.06.2022, які за розрахунком суду складають 25223,40 грн пені (за розрахунком позивача також 25223,40 грн пені).
У товарі за видатковою накладною №25 від 03.06.2022 на суму 1077876,00 грн позивачем виявлені недоліки за актом від 15.06.2022, які були усунуті відповідачем, зокрема, у зв'язку з виявленими недоліками, позивач звернувся до відповідача з листом від 21.06.2022 щодо зауважень до поставки по договору №2111000160 від 26.11.2021, відповідно до якого просив відповідача відповідно до пунктів 5.9., 5.10. договору здійснити усунення недоліків або замінити неякісний товар у найкоротші терміни, але не пізніше 30 (тридцяти) днів з моменту отримання повідомлення про заміну товарів, відповідач надав позивачу відповідь - лист вх. №132 від 28.06.2022 в якому повідомив, що відповідач усунув недоліки товару та просить допуск на теріторію позивача своїх співробітників для завозу і розвантаження обладання, яке заплановане на 28-29 червня 2022 року. За актом приймання товарів за кількістю та якістю товар був прийнятий 30.06.2022, тобто, без порушення 20-денного строку приймання, отже, підлягають нарахуванню штрафні санкції за період прострочення: з 15.06.2022 по 29.06.2022, які за розрахунком суду складають 16168,14 грн пені (за розрахунком позивача також 16168,14 грн пені).
У товарі, що поставлений за видатковою накладною №18 від 02.06.2022 на суму 1668000,00 грн позивачем при прийманні товару виявлені недоліки, що зафіксовані в акті приймання товарів за кількістю та якістю з датою проведення приймання 10.06.2022, тобто, без перевищення 20-денного періоду приймання товару.
У зв'язку з вказаними обставинами, позивач звернувся до відповідача з листом від 16.06.2022 щодо зауважень до поставки по договору №2111000160 від 26.11.2021, відповідно до якого просив відповідача відповідно до пунктів 5.9., 5.10. договору здійснити усунення недоліків або замінити неякісний товар у найкоротші терміни, але не пізніше 30 (тридцяти) днів з моменту отримання повідомлення про заміну товарів.
За актом приймання товару за кількістю та якістю № 51/1 від 30.06.2022 товар за вказаною видатковою накладною прийнятий.
У відзиві відповідач заперечує право позивача нараховувати штрафні санкції за цією поставкою на період з дати поставки до усунення недоліків через те, що договором не визначений період оцінювання товару позивачем, а відповідач не може впливати на цей процес, у зв'язку з чим суд враховує свої вищевикладені висновки про те, що сторонами погоджений у договорі належний період приймання позивачем товару за кількістю та якістю (не більше 20 днів) шляхом відсилочних положень до умов Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості № п-6, яка затверджена постановою Державного арбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 та Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості № п-7, яка затверджена постановою арбітража при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966.
При цьому, інших доказів усунення недоліків відповідачем ніж актом приймання товару за кількістю та якістю № 51/1 від 30.06.2022 суду не надано, відтак, приймання позивачем товару з моменту його поставки 02.06.2022 до виявлення недоліків 10.06.2022 здійснювалось у належний період (не більше 20 днів), приймання товару з моменту виявлення недоліків 10.06.2022 до моменту прийняття товару 30.06.2022 тривало у належний 20-денний термін, договором не передбачено обов'язок позивача щодо зменшення цього терміну, відтак, позивач мав право приймати товар протягом вищевказаних періодів, наявність самих недоліків товару відповідач не заперечив.
З огляду на вказане, за порушення строків поставки за видатковою накладною №18 від 02.06.2022 на суму 1668000,00 грн підлягають нарахуванню штрафні санкції за період прострочення: з 15.06.2022 по 29.06.2022, які за розрахунком суду складають 25020,00 грн пені (за розрахунком позивача також 25020,00 грн пені).
У товарі, що поставлений за видатковою накладною №20 від 03.06.2022 на суму 381600,00 грн позивачем при прийманні товару виявлені недоліки, що зафіксовані в акті приймання товарів за кількістю та якістю № 48 з датою закінчення проведення приймання 10.06.2022, тобто, без перевищення 20-денного періоду приймання товару.
У зв'язку з вказаними обставинами, позивач звернувся до відповідача з листом від 16.06.2022 щодо зауважень до поставки по договору №2111000160 від 26.11.2021, відповідно до якого просив відповідача відповідно до пунктів 5.9., 5.10. договору здійснити усунення недоліків або замінити неякісний товар у найкоротші терміни, але не пізніше 30 (тридцяти) днів з моменту отримання повідомлення про заміну товарів.
За актом приймання товару за кількістю та якістю № 48/1 від 30.06.2022 товар за вказаною видатковою накладною прийнятий 30.06.2022, при цьому, позивачем не порушений належний 20-денний строк приймання товару після усунення його недоліків.
Заперечення щодо періодів нарахування штрафних санкцій відповідач обгрунтовує тим, що дати усунення недоліків товару не фіксувались, а тому період нарахування невиправданно збільшений позивачем, однак, як встановлено судом вище, періоди з моменту поставки товару і до виявлення їх недоліків та періоди після виявлення недоліків і до прийняття товару оцінені судом щодо перевищення належного 20-денного терміну приймання товару, в тому ж випадку, коли позивач перевищив цей термін, суд не враховує період такого перевищення в розрахунок штрафних санкцій, відтак, у випадку дотримання позивачем 20-денного терміну приймання товару з моменту виявлення недоліків товару, з урахуванням відсутності заперечень наявності цих недоліків, дата виправлення недоліків не впливає на право позивача здійснювати приймання товару увесь погоджений для нього період.
З огляду на вказане, за порушення строків поставки за видатковою накладною №20 від 03.06.2022 на суму 381600,00 грн підлягають нарахуванню штрафні санкції за період прострочення: з 15.06.2022 по 29.06.2022, які за розрахунком суду складають 5724,00 грн пені (за розрахунком позивача також 5724,00 грн пені).
У товарі, що поставлений відповідачем за видатковою накладною №15 від 01.07.2022 на суму 2376564,00 грн позивач не виявив недоліків та прийняв цей товар за актом приймання товарів за кількістю та якістю № 59 з датою закінчення проведення приймання 25.07.2022, тобто, з перевищенням 20-денного періоду приймання товару.
З огляду на вказане, за порушення строків поставки за видатковою накладною №15 від 01.07.2022 на суму 2376564,00 грн підлягають нарахуванню штрафні санкції за період прострочення: з 15.06.2022 по 21.07.2022, які за розрахунком суду складають 87932,87 грн пені (за розрахунком позивача 95062,56 грн пені), а також у зв'язку з порушенням строку поставки більше ніж на 30 днів підлягає нарахуванню штраф у розмірі 166359,48 грн (за розрахунком позивача також 166359,48 грн штрафу).
Зважаючи на вищевикладені висновки суду, належними розрахунками пені та штрафу у спірних правовідносинах є штраф у розмірі 166359,48 грн та пеня у розмірі 182960,81 грн.
Стосовно доводів відповідача на обставини непереборної сили, які вплинули на виконання договору, судом враховане таке.
У відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив відповідач вказує, що є загальновідомими обставини, що Російська Федерація 24.02.2022 розпочала повномасштабне вторгнення на територію України, у зв'язку із чим бойові дії велись і на території Київської області та окремі райони області перебували під окупацією, дані обставини є обставинами непереборної сили, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.07-7.1.
Відповідач вказує, що прострочення спірних поставок товару відбулось як внаслідок дії обставин непереборної сили: ведення бойових дій та тимчасова окупація міста Буча Київської області, де знаходилось виробництво відповідача, так і через дефіцит пального та підвищення цін на нього, що мало місце у першій половині червня 2022 року, що є підставою для звільнення відповідача від господарського-правової відповідальності за спірними фактами прострочення поставок, або, хоча б, зменшення судом розмірів нарахованих позивачем штрафних санкцій.
Відповідно до частин першої, другої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13.12.2023 у справі №922/193/23, за загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина перша статті 617 Цивільного кодексу України), а за умовами договору і підставою для вчинення правочину - розірвання договору в односторонньому порядку, якщо обставини непереборної сили тривають більше тридцяти днів.
Згідно з нормами статті 218 Господарського кодексу України (чинного на момент прийняття рішення) у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним. Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов'язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").
У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:
- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;
- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Президент України видав Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан.
Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Вказаний лист Торгово-промислова палата України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд виклав такі висновки:
- лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;
- форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання;
- наявність сертифікату Торгово-промислова палата України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист Торгово-промислова палата України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
У постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 Верховний Суд зазначив, що:
- Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);
- вказаний лист Торгово-промислова палата України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні;
- лист Торгово-промислова палата України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
У постанові від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 Верховний Суд виснував, що: - лист Торгово-промислова палата України від 28.02.2022, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов'язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист Торгово-промислової палати України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні";
- наявність сертифікату Торгово-промислова палата України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;
- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання;
- той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію Російської Федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
Отже, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії Російської Федерації, кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність у нього форс-мажорних обставин.
Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини третьої статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").
Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Водночас сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним або обов'язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом бо договором.
У постанові від 13.09.2023 у справі №910/7679/22 Верховний Суд зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень стаття 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб'єкта господарювання у конкретному зобов'язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Суд зазначає, що вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", зокрема щодо підтвердження наявності форс-мажорних обставин, мають загальний характер та підлягають застосуванню у тому числі й щодо спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав вимоги щодо отримання сертифікату Торгово-промислової палати України щодо наявності форс-мажорних обставин та вплив таких обставин саме на виконання спірних зобов'язань.
Суд зауважує, що лист Торгово-промислової палати України вих. № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є належним та допустимим доказом наявності форс-мажорних обставин у конкретних спірних правовідносинах.
Зафіксоване на всій території України настання форс-мажорних обставин через військову агресію Російської Федерації не свідчить про те, що усі суб'єкти господарювання, одночасно, з 24.02.2022 втратили можливість виконувати свої зобов'язання за договорами, крім того, сам факт настання обставини непереборної сили, до яких, вочевидь, відноситься збройна агресія/війна, не обов'язково автоматично із її настанням впливає на виконання договору та, відповідно, обов'язок щодо повідомлення про настання такої обставини виникає тоді, коли для зобов'язаної сторони стає зрозумілим, що настання такої події впливає на виконання договору, конкретного визначеного ним зобов'язання.
Господарський суд зауважує, що сторонами у договорі узгоджений певний порядок повідомлення контрагента про настання форс-мажорних обставин, а також надання підтверджуючих документів щодо їх настання, так пунктом 8.2. договору сторони погодили, що сторони протягом 10 календарних днів повинні сповістити одна одну про початок обставин непереборної сили (форс-мажора) у письмовій формі. Повідомлення про початок дії обставин непереборної сили (форс-мажора) та строк їх дії підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України та/або відповідним документом виданим уповноваженим органом країни виробника Товару, де виникли дані обставини.
Згідно з пунктом 8.3. договору, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї зі сторін про неможливість виконання прийнятих за даним Договором зобов'язань внаслідок дії обставин непереборної сили та/або не надання сертифікату Торгово-промислової палати України/відповідного документу уповноваженого органу країни виробника Товару, позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань.
Відповідачем не отримано сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини згідно з вищевикладеними умовами, що за пунктом 8.3. договору позбавляє його права посилатися на зазначені обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань.
Стосовно листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Техпромсервіс ЛТД» від 24.05.2022 №81, відповідно до змісту якого відповідач повідомляє позивача про факт перебування підприємства в зоні окупації у місті Буча, у зв'язку із чим просить змінити терміни поставки товарів на 20 днів, оскільки товари виготовлено, але є труднощі у перевезенні негабаритних вантажів, судом взято до уваги, що цей лист був врахований сторонами, сторони дійшли спільної згоди щодо врахування цих обставин шляхом укладання додаткової угоди № 1 від 31.05.2022 до договору, якою змінили місце і строки поставки, відтак, цей лист вичерпав свою дію врахуванням його у правовідносинах сторін погодженим ними способом, також він не містив посилань на застосування наслідків настання форс-мажорних обставин, до нього не було додано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України, по суті, цей лист був задоволений позивачем у визначений відповідачем спосіб, відтак, з огляду на врахування сторонами обставин, що вказані у листі зміною умов виконання зобов'язань відповідачем, цей лист не може бути врахований одночасно і як підстава для змін умов договору, і як підстава для продовження нових строків виконання зобов'язань за договором на час дії тих самих обставин як форс-мажорних, на підставі яких ці строки були продовжені, а місце поставки змінено з урахуванням доводів відповідача на ті, де вплив цих обставин не перешкоджає здійсненню зобов'язань.
З огляду на вказане, суд вважає, що відповідач не довів належними та допустимими доказами як настання щодо конкретних правовідносин сторін за договором у спірний період форс-мажорних обставин, так і своєчасного повідомлення позивача у порядку, що визначений законом та договором, про цей факт та засвідчення цих форс-мажорних обставин, а, отже, не може на них посилатися як на підставу обгрунтованості порушення ним строків спірних поставок.
Відповідачем також заявлене клопотання про зменшення судом заявленої до стягнення неустойки, за результатом розгляду якого суд дійшов таких висновків.
Згідно із статтею 233 Господарського кодексу України (чинного, на час прийняття рішення у справі), у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, проте, не застосування до боржника заходів, які можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд виходить із необхідності дотримання у правовідносинах принципу добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.
Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, бере до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:
- з наявного в матеріалах справи листування вбачається, що відповідач не ухилявся від виконання своїх зобов'язань за договором, провів ґрунтовний аналіз зауважень позивача, погодився із вказаними зауваженнями та надав пояснення щодо неможливості повного дотримання умов договору з наведенням конкретних обставин;
- судом береться до уваги поведінка відповідача, яка розцінюється судом як добросовісна у такому випадку. Так, відповідач, маючи на меті добросовісну поведінку у спірних правовідносинах, повідомляв позивача про неможливість виконання своїх зобов'язань за договором, а також пояснив причини, які це зумовили;
- з огляду на вказані вище причини невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором перед позивачем, а також оперативне належне реагування на виправлення виявлених позивачем недоліків товару, суд дійшов висновку про наявність підстав для врахування цього при оцінці поведінки боржника як такої, що може бути врахована для зменшення судом розміру неустойки;
- у матеріалах справи відсутні докази завдання позивачу збитків чи інших негативних для позивача наслідків допущеного відповідачем порушення;
- судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може. Тому при зменшенні розміру пені та штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.
У той же час, судом були враховані інтереси позивача та взято до уваги, що позивач мав правомірні очікування поставки товару відповідно до умов договору, що узгоджені сторонами.
З урахуванням правового призначення штрафних санкцій, за результатом оцінки всіх вищевказаних обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення визнаного судом обґрунтованим розміру пені та штрафу на 50%, а саме: пені - до 91480,41 грн, штрафу - до 83179,74 грн.
Таке зменшення розміру пені та штрафу суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі і таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги про стягнення пені підлягали частковому задоволенню у розмірі 182960,81 грн, позовні вимоги про стягнення штрафу підлягали повному задоволенню у розмірі 166359,48 грн, у зв'язку із зменшенням судом за клопотанням відповідача заявлених до стягнення штрафних санкцій на 50%, позовні вимоги підлягають задоволенню у такому розмірі: з відповідача на користь позивача підлягають стягенню 91480,41 грн пені та 83179,74 грн штрафу.
Інші доводи та докази сторін оцінені судом у сукупності з вищевикладеними та не наводяться у рішенні суду, позаяк не спростовують вказаних у рішенні висновків суду та не покладені судом в його основу.
6. Результати розгляду справи
6.1. Згідно із статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).
6.2. Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
7. Розподіл судових витрат
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, оскільки суд зменшує розмір пені та штрафу, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв'язку з чим відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору у розмірі 5239,80 грн.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов (вх. №260/24 від 19.02.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України» до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХПРОМСЕРВІС ЛТД» про стягнення пені та штрафу задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХПРОМСЕРВІС ЛТД» (08292, Київська область, місто Буча, вулиця Києво-Мироцька, будинок 170-В, код ЄДРПОУ 30531000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України» (03065, місто Київ, проспект Любомира Гузара, будинок 44, код ЄДРПОУ 42795490) 91480,41 грн (дев'яносто одна тисяча чотириста вісімдесят гривень сорок одна копійка) пені, 83179,74 грн (вісімдесят три тисячі сто сімдесят дев'ять гривень сімдесят чотири копійки) штрафу, 5239,80 грн (п'ять тисяч двісті тридцять дев'ять гривень вісімдесят копійок) судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 24.10.2025.
Суддя С.О. Саванчук