Справа № 523/9595/24
Провадження № 2/522/2980/25
19 вересня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Федчишеної Т. Ю.,
за участі секретаря судового засідання - Байчури А. М.,
представника позивача - адвоката Луценко О. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сехгал Рохіт, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -
ОСОБА_1 звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до Сехгал Рохіт, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька - ОСОБА_2 .
У шлюбі з відповідачем позивач не перебувала та разом сторони не проживали.
16.01.2020 вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , у зв'язку з чим змінила своє прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».
Зазначає, що з моменту народження дитини відповідач жодним чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться її успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти, натомість створились умови, які шкодять інтересам дитини. Відповідач не спілкується з дитиною навіть по телефону, покладених законом на батьків обов'язків не виконує.
Усі питання щодо виховання дитини позивач вирішує сама без участі та підтримки з боку відповідача, дитина знаходиться на повному її утриманні.
Донька навчається у Одеському ліцеї № 41 Одеської міської ради, проте відповідач не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться її успіхами, ніколи не приходив до навчального закладу і там його ніхто не бачив.
Вважає, що зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків.
Посилаючись на ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, позивач просила позбавити ОСОБА_6 батьківських прав відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 18.09.2024 справу передано на розгляд за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.
Відзив від відповідача на позовну заяву до суду не надходив.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Луценко О. А. позов просила задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_7 у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Представник Органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_2 , про що Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Одеській області 17.01.2014 складено актовий запис 516. Матір'ю дитини записана ОСОБА_8 , батьком - ОСОБА_9 . Відомості про батька записані за вказівкою матері відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.
31.08.2017 до відомостей актового запису внесено зміни на підставі заяви батька і матері дитини про визнання батьківства після народження дитини № 836/47-35 від 31.08.2017 в порядку ст. 126 СК України. Батьком дитини записано ОСОБА_7 , громадянин Індії. Змінено по батькові дитини із « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_11 », що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження 00046271903 від 31.07.2024.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Одеській області 27 квітня 2018 року, батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_8 та Сехгал Рохіт.
16.01.2020 ОСОБА_8 зареєструвала шлюб із ОСОБА_3 , у зв'язку з реєстрацією шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_5 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим Суворовським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради від 11.04.2025 № 01-05-8/187вх., позбавлення батьківських прав ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є доцільним.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 7 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Підстави позбавлення батьківських прав визначені ст. 164 СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування (п. 1); ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (п. 2); жорстоко поводяться з дитиною (п. 3); є хронічними алкоголіками або наркоманами (п. 4); вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва (п. 5); засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (п. 6).
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Отже, тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України свідчить про те, що позбавлення батьківських прав за цією підставою, може бути лише за наявності винної поведінки, в даному випадку, батька, свідомого нехтування ним своїми обов'язками.
Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою і надзвичайним способом впливу на недобросовісних батьків, яке тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків так і для дітей (ст. 166 СК України). Вказаний захід впливу підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку у кращу сторону, в даному випадку батька, неможливо, і лише при наявності вини в діях останнього.
Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22, провадження № 61-16965св23; від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, провадження № 61-951св24; від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, провадження № 61-14340св23; від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, провадження № 61-16164св23; від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошує на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Іlya Lyapin vs russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, провадження № 61-1682св22; від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, провадження № 61-15840св23; від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, провадження № 61-13425св23.
Верховний Суд наголошував, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19, провадження № 61-7357св21; від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, провадження № 61-18610св23; від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, провадження № 61-8861св24).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).
Положеннями частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Разом з тим, зазначаючи у позовній заяві про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, позивач не надала доказів на підтвердження своїх вимог.
При цьому, посилання в характеристиці, виданій щодо ОСОБА_13 , учениці 4-Б класу Одеського ліцею № 41, на те, що дитину виховує матір, яка відповідально ставиться до її виховання та навчання, вдома створено всі необхідні житлово-побутові умови для нормального розвитку дитини, ОСОБА_14 підтримує постійний зв'язок зі школою та класним керівником, постійно відвідує батьківські збори та шкільні заходи, жодним чином не підтверджують свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, які є підставою для застосування наслідків, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.
Крім того, непроживання відповідача разом з дитиною, за відсутності доказів винної поведінки відповідача, яка б свідчила про ухилення від виконання ним своїх батьківських обов'язків, не є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Характеристика ж, надана директором та класним керівником Одеського ліцею № 41 щодо ОСОБА_13 , учениці 5-Б класу, взагалі містить інформацію про приділення позивачем належної уваги вихованню сина.
Також жодним чином не підтверджує свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками і характеристика-рекомендація, видана ГО «Оокамі-Кан Доджо», яка містить виключно відомості, що характеризують дитину ОСОБА_15 .
Також не підтверджують винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками і укладення декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, відомості про доходи позивача та витяг про відсутність в ОСОБА_1 незнятої чи непогашеної судимості.
Щодо письмових заяв свідків-сусідів, то вони не є належними доказами з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 76 ЦПК України, показаннями свідків.
Відповідно до ст. 90 ЦПК України, показання свідка це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджуються іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.
Суд досліджує докази безпосередньо.
Разом з тим такого порядку надання показань свідків як письмові показання цивільним процесуальним законодавством України не передбачено. Надання до суду письмових показань свідків не сприяє всебічному забезпеченню права учасників справи на задання питань свідкам стосовно обставин справи.
Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 200/17947/16-ц.
Також позивач не обґрунтувала та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення ОСОБА_7 відносно неповнолітньої ОСОБА_13 , 2013 року народження, батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
Інших доказів у підтвердження своїх вимог позивачем не надано.
Згідно з вимогами статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, провадження № 61-13690св20; від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, провадження № 61-1544св21; від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, провадження № 61-10115св23; від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, провадження № 61-5203св23).
За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
З висновку органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради від 11.04.2025 № 01-05-8/187вх. слідує, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є доцільним.
Разом з тим, зазначений висновок органу опіки та піклування, його зміст про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, суд вважає немотивованим та поверхневим, у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, в ньому не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини, він не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, не з'ясовані та не встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини та можливі причини такого ухилення.
Такий висновок належно не обґрунтований, зроблений без наведення достатніх доказів, які б підтверджували ухилення відповідача від здійснення батьківських обов'язків, не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, а тому не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.
Висновок має рекомендаційний характер та не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Відповідно до частин другої, третьої статті 171СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
У матеріалах справи наявні письмові пояснення дитини ОСОБА_13 , адресовані керівнику Служби у справах дітей Одеської міської ради, в яких вона зазначила, що ніколи не бачила батька, він не займається її вихованням. Її вихованням займається матір та її чоловік ОСОБА_3 , якого вона називає батьком. Просить позбавити її батька батьківських прав.
Разом з тим, як неодноразово зазначав у своїх постановах Верховний Суд, думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав. Думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, суд вважає, що думка ОСОБА_2 щодо позбавлення її батька батьківських прав не підлягає врахуванню, таке неврахування думки, на переконання суду, є виправданим з огляду на її вік та нерозуміння в силу цього правових наслідків позбавлення відповідача батьківських прав стосовно нього.
Такі висновки повністю узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2024 року у справі № 561/474/24 (провадження № 61-13691св24), від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21).
При цьому за обставинами даної справи суд не вбачає підстав для попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покладення на орган опіки та піклування контролю за виконанням ним батьківських обов'язків, оскільки це застосовується виключно за доведеності винної поведінки батька, чого в даній справі не встановлено.
Позбавлення Сехгал Рохіт батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, тому з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення його батьківських прав, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені ОСОБА_1 слід залишити за нею.
Керуючись ст. ст. 4-13, 17, 18, 76, 81, 263, 265, 273 ЦПК України, ст. ст. 7, 155, 164, 165 СК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Сехгал Рохіт, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 ;
Третя особа: Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, код ЄДРПОУ: 26303235, адреса: м. Одеса, пр-т Князя Володимира Великого, 106.
Повне судове рішення складено 24.10.2025.
Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА