Справа № 346/2012/25
Провадження № 1-кп/346/554/25
23 жовтня 2025 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
у складі головуючого судді ОСОБА_1
з участю: секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.10.2024 року за № 42024090000000086, про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , одруженого, з вищою освітою, на утриманні нікого не має, громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 27 - ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 365 та ст. 386 КК України;
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_2 , одруженого, на утриманні нікого не має, громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 27 - ч. 3 ст. 307 КК України,
клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_7 про скасування арешту майна,
18.09.2025 року вказаний захисник подав через підсистему «Електронний Суд» клопотання про скасування арешту майна, в якому просить скасувати арешт майна, накладений у даному кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18.11.2024 року на:
-грошові кошти в сумах 2 400 доларів США та 100 євро;
- ноутбук марки «ASUS», модель «K55U C7N0BC611068316», з кабелем живлення;
-три сріблясті флеш-карти та білий картрідер з флеш-картою чорного кольору формату «MicroSD»;
-системний блок від комп'ютера марки «Prologix» з відеокартою марки «Geforce RTX» у зборі з кабелем живлення,
та повернути обвинуваченому ОСОБА_5 як власнику даного майна зазначені речові докази.
В обґрунтування клопотання захисник ОСОБА_7 вказав наступне.
На думку вказаного захисника, станом на 18.09.2025 року відпала потреба у застосуванні арешту на вищевказані речові докази і є всі підстави для скасування вищевказаного заходу забезпечення кримінального провадження. Так, арешт на ці речові докази накладено з метою забезпечення збереження речових доказів та конфіскації майна як виду покарання.
Однак, відповідно до ст. 59 КК України конфіскація майне як додаткове покарання застосовується виключно у разі вчинення особою тяжких чи особливо тяжких корисливих злочинів.
При цьому, корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який із злочинів, визначених у частинах 4 та 5 ст. 12 КК України, якщо злочин вчинено з корисливих спонукань.
В свою чергу, як свідчить зміст обвинувального акту в даному кримінальному провадженні в частині обвинувачення ОСОБА_5 , у цьому документі відсутні будь-які посилання чи твердження сторони обвинувачення про те, що цей обвинувачений діяв з корисливих мотивів. Не містить обвинувальний акт та долучені до нього додатки і будь-яких посилань на докази, якими б підтверджувалось отримання цим обвинуваченим винагороди або інших матеріальних благ за збут наркотичних засобів.
Більше того, відповідно до викладеного стороною обвинувачення формулювання об'єктивної сторони інкримінованих вказаному обвинуваченому злочинів, вищевказані дії вчинялись ним спільно з обвинуваченим ОСОБА_4 не з метою матеріального збагачення, а виключно для штучного покрашення статистичних показників діяльності правоохоронного органу у сфері протидії незаконному обігу наркотичних засобів.
Таким чином, враховуючи ту обставину, що досудове розслідування в даному кримінальному провадженні завершено і нові докази у справі стороною обвинувачення не здобуваються, беручи до уваги той факт, що сторона обвинувачення у даному кримінальному провадженні остаточно визначилась із правовою кваліфікацією та межами обвинувачення, висунутого обвинуваченому ОСОБА_5 , та те, що останньому не інкримінується вчинення збуту наркотичних засобів з корисливих мотивів, на даний час така підстава для арешту як забезпечення конфіскації майна як виду покарання припинила існувати.
Також захисник вважає, що втратила свою актуальність і така підстава для арешту майна як забезпечення збереження речових доказів, оскільки зазначеною в обвинувальному акті об'єктивною стороною інкримінованих вказаному обвинуваченого злочинів не охоплюється використання ним вищезазначених ноутбука, флеш-карт та картрідера з флеш-картою, а також системного блоку від комп'ютера з відеокартою.
Більше того, як вбачається із протоколу обшуку та доданого до нього відеозапису, зазначені комп'ютерна техніка та флеш-карти вилучалися слідчим у зв'язку із припущенням сторони обвинувачення про наявність на них документів із обмеженим доступом, а також для перевірки факту можливого несанкціонованого доступу до них з боку третіх осіб та правової оцінки дій зазначеного обвинувачення з даного приводу, однак, за результатами досудового розслідування ОСОБА_5 не висунуто жодних обвинувачень за даними фактами.
Захисник також вказує, що саме по собі визнання майна речовим доказом не є безумовною підставою для накладення арешту на майно, оскільки процесуальний закон пов'язує застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження не з формальною підставою (визнання майна речовим доказом), а саме з реальною необхідністю такого арешту з метою запобігання ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу, а також з подальшою можливістю використання майна як доказу у кримінальному провадженні. В свою чергу, арешт, накладений на вищевказане майно обвинуваченого, порушує його право на користування своїм майном, є необгрунтовано обтяжливим та непропорційним.
Так, тривале вилучення вказаної комп'ютерної техніки та флеш-носіїв створює цьому обвинуваченому додаткові складнощі, які пов'язані, зокрема, із реалізацією ним свого права на захист, оскільки, фактично останній позбавлений технічної можливості готувати, редагувати та подавати у розпорядження суду чи інших органів свої заяви, клопотання та інші документи процесуального характеру, користуватись можливостями електронних сервісів, електронної пошти, а також підсистеми «Електронний суд».
Захисник також вважає, що вищевказані грошові кошти, вилучені під час згаданого обшуку, жодним чином чином не пов'язані з обставинами даного кримінального провадження, є заощадженнями цього обвинуваченого та його дружини і їх спільною сумісною власністю. Вказані грошові кошти були відкладені з доходів, що отримані у законному порядку, a саме з офіційної заробітної плати даного обвинуваченого та його дружини.
При цьому зазначені грошові кошти не є матеріальними об'єктами, що були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предметами, що були об'єктами кримінально-протиправних дій, не відносяться до категорії грошей, цінностей та інші речей, набутих кримінально протиправним шляхом (том. 3 а. п. 78-81).
В судовому засіданні вказані обвинувачений та захисник підтримали зазначене клопотання частково, просять задовольнити його в частині скасування арешту на вищевказані грошові кошти та повернути їх згаданому обвинуваченому. Клопотаня щодо іншого майна вказані учасники просять вирішити в ході подальшого судового розгляду.
Прокурор в судовому засіданні не вбачав підстав для задоволення вищевказаного клопотання до ухвалення кінцевого рішення в даному провадженні, в тому числі в частині арешту, накладеного на зазначені грошові кошти. В той же час, прокурор погодився з тим, що обвинуваченому ОСОБА_5 не інкримінується вчинення злочинів з корисливих мотивів. Він також зазначив, що зазначене в даному клопотанні майно, крім грошових коштів, підлягає перевірці державним експертом у встановленому законом порядку як носії з документами, яким присвоєно гриф “Таємно». Тому питання щодо цих речових доказів слід вирішити в ході подальшого судового розгляду.
Вивчивши вказане клопотання, заслухавши вказаних сторін кримінального провадження, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що постановою слідчого П'ятого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові ОСОБА_8 від 14.11.2024 року в межах даного кримінального визнано речовими доказами:
-грошові кошти у сумах 2 400 доларів США, 100 Євро та 3 500 грн.;
- ноутбук ASUS модель K55U C7N0BC611068316 з кабелем живлення;
-три сріблясті флеш-карти та білий картрідер з флеш-картою чорного кольору формату «MicroSD»;
-системний блок від комп'ютера марки «Prologix» з відеокартою марки «Geforce RTX» у зборі з кабелем живлення. (том 3 а. п. 69-71).
Вказані грошові кошти, комп'ютерна техніка і цифрові носії вилучені під час обшуку 13.11.2024 року за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_5 , що за адресою: АДРЕСА_2 (том. 3 а.п. 63-68).
Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18.11.2024 року в межах даного кримінального провадження накладено арешт із забороною розпорядження та користування вказаним майном.
Відповідно до ч.3 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.
Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання: 1) законність втручання; 2) легітимна мета; 3) пропорційність між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
У справі «Раймондо проти Італії» («Raimondo v. Italy», рішення 24.01.1994 р.) заявник скаржився на контроль за використанням власності у зв'язку з провадженням кримінального розслідування, не знайшовши у цьому випадку порушення ст.1 протоколу № 1, Суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань (п.35).
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як передбачено ч.1 ст. 131 цього Кодексу заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 цього Кодексу застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно з ч. 10 ст. 170 цього Кодексу арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 цього Кодексу підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Згідно з ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Під корисливими спонуканнями слід розуміти бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків або досягти іншої матеріальної вигоди.
Зі змісту обвинувального акту вбачається, що обвинуваченому ОСОБА_5 інкримінується вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 27 - ч. 3 ст. 307 КК України, з метою штучного покрашення статистичних показників діяльності правоохоронного органу у сфері протидії незаконному обігу наркотичних засобів.
Отже, ОСОБА_5 не висунуто обвинувачення у вчиненні інкримінованих діянь саме з корисливих мотивів. З огляду на це, вищевказані грошові кошти не можуть підлягати конфіскації в розумінні ч.2 ст.59 КК У країни.
Такого ж висновку дійшов Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постановаї від 20.02.2018 року, винесеній у справі № 154/2423/16, та від 21.02.2024 року, винесеній у справі № 686/11385/21.
Враховуючи наведене, а також, що дані грошові кошти не вказані в обвинувальному акті як такі, що мають будь-яке відношення до висунутих ОСОБА_5 обвинувачень, суд вважає, що наявні підстави для скасування арешту майна на зазначені грошові кошти та повернення їх даному обвинуваченому, оскільки в їх подальшому арешті суд не вбачає потреби.
Оскільки вказані обвинувачений та його захисник в судовому засіданні 22.10.2025 року підтримали клопотання лише в частині скасування арешту на зазначені грошові кошти, то дане клопотання слід задовольнити саме в цій частині. В іншій частині дане клопотання підлягає розгляду в ході подальшого судового розгляду обвинувального акту.
На підставі викладеного, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 3 ст. 41 Конституції України, керуючись ст. 98, 100, 170, 174 КПК України, суд
клопотання задовольнити частково.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18.11.2024 року, на грошові кошти в розмірі 2 400 (дві тисячі чотириста) доларів США та 100 (сто) євро.
Зобов'язати П'ятий слідчий відділ (з дислокацією у м. Івано-Франківську) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, повернути обвинуваченому ОСОБА_5 вказані грошові кошти.
Розгляд вказаного клопотання в іншій частині відкласти.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та окремому оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя : ОСОБА_1