29.09.2025 Єдиний унікальний номер 205/7451/23
Єдиний унікальний № 205/7451/23
Провадження № 4с/205/31/25
29 вересня 2025 року м. Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Приходченко О.С.
при секретарі Король Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі за скаргу ОСОБА_1 , заінтересована особа Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському і Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання незаконними дій державного виконавця, -
24 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Новокодацького районного суду міста Дніпра зі скаргою на дії державного виконавця Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському і Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 28 липня 2025 року скаргу прийнято до розгляду судом та призначено судове засідання.
Заявник у своїй скарзі посилалася на те, що постановою державного виконавця Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському і Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бунакової С.О. відкрито виконавче провадження № 76994944 від 30 січня 2025 року з виконання виконавчого листа № 205/7451/23, виданого 24 травня 2024 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 4 026 грн. В постанові державного виконавця стягувачем зазначено Ленінський районний суд м. Дніпропетровська. Згідно з положеннями ст. 15 ЗУ «Про виконавче провадження» за рішеннями про стягнення судового збору стягувачем є Державна судова адміністрація України. Таким чином, в постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення судового збору стягувачем мала бути Державна судова адміністрація України, а не Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, тому постанова не відповідає виконавчому документу в частині стягувача. Державний виконавець, вказуючи стягувачем Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, незаконно стягнув кошти на користь Державної судової адміністрації України. Також зазначила, що постанова про відкриття виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням їй не направлялася, вона не була повідомлена про початок примусового виконання рішення. 11 червня 2025 року заявниця звернулася до виконавчої служби із заявою про ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження, з якими ознайомилася 12 червня 2025 року. 20 червня 2025 року вона звернулася до Новокодацького районного суду міста Дніпра зі скаргою на дії державного виконавця, яку суддею повернуто без розгляду. Після отримання 17 липня 2025 року ухвали судді від 20 червня 2025 року вона повторно звернулася зі скаргою на дії державного виконавця 24 липня 2025 року. Просила поновити їй строк на оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження та визнати неправомірними дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та визнати протиправною і скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 30 січня 2025 року. У своїй заяві до суду просила скаргу розглядати у її відсутність, вимоги скарги підтримала, просила їх задовольнити.
Другий Правобережний ВДВС у Чечелівському і Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у своїх запереченнях на скаргу зазначив, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 76994944 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська № 205/7451/23 від 16 травня 2024 року. Постановою державного виконавця від 30 січня 2025 року було відкрито виконавче провадження, яке завершено на підставі постанови від 11 червня 2025 року у зв'язку із повним фактичним виконанням. З матеріалами виконавчого провадження ОСОБА_1 ознайомилася 12 червня 2025 року, зі скаргою звернулася лише 24 липня 2025 року. У скарзі боржником не наведено, в чому саме полягає порушення її прав, не надано належних та допустимих доказів такого порушення. Зазначив, що технічні помилки у процесуальних документах виконавчого провадження, що фактично не призвели до порушення законних прав та інтересів боржника, не можуть бути підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження. Таким чином, дії державного виконавця проведені у повній відповідності з вимогами чинного ЗУ «Про виконавче провадження». Справу просили розглянути без участі представника Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському і Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити.
Дослідивши та перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає, що скарга на дії державного виконавця підлягає задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2024 року з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 40 662 грн. 05 коп., а також судовий збір у розмірі 2 684 грн., а всього 43 346 грн. 05 коп.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2024 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь держави судовий збір за звернення з апеляційною скаргою у розмірі 4 026 грн.
На виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 24 травня 2024 року було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 4 026 грн.
Постановою державного виконавця Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському і Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 30 січня 2025 року відкрито виконавче провадження № 76994944.
Постановою заступника начальника Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському і Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 11 червня 2025 року виконавче провадження було закінчено у зв'язку із фактичним виконанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Разом із тим, згідно роз'яснень, які містяться в п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 6, відповідно до ст. 385 ЦПК України скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, а при оскарженні постанови про відкладення провадження виконавчих дій - у триденний строк, які обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Також суди повинні враховувати, що коли в законі встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, стаття 26 - оскарження постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, стаття 58 - оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування звіту про оцінку майна (Закону про виконавче провадження), їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за нормами статті 385 ЦПК України. Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Наприклад, при оскарженні бездіяльності зазначених осіб у вигляді невжиття заходів з примусового виконання судового рішення до уваги може бути взято ті обставини, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження і не отримав у визначений законом строк (з урахуванням поштового обігу) задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він із матеріалами виконавчого провадження. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов'язків сторін у справі, визначених ЦПК України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.
Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.
Норми цивільного процесуального законодавства не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі підстави визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
При цьому поважними причинами пропущення строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення заявника і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод право на справедливий суд передбачає і доступ до правосуддя і, зокрема гарантується тим, що суд має бути не заформалізованим, що знайшло своє відображення у рішеннях ЄСПЛ «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі» (Podbielski and PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98, п. 62), «Воловік проти України» від 6 грудня 2007 року, заява № 15123/03.
У Рішенні в справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява N 23436/03 ЄСПЛ зазначено: «Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія А N 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). 23. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року).
В постанові Верховного Суду України по справі № 755/8494/16-ц від 06вересня 2017 року вказано про те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
В постанові Великої палати Верховного суду по справі № 320/7888/16-ц від 03жовтня 2018 року вказано, що стосується дотримання процесуальних строків, то, слід вважати, що сторони повинні таких дотримуватись та пропуск таких, за загальним правилом, призводить до втрати права особою на вчинення певної процесуальної дії у даному випадку на подання скарги.
У своїй скарзі ОСОБА_1 зазначає, що вона копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 30 січня 2025 року не отримувала, з матеріалами виконавчого провадження № 76994944 ознайомилася лише 12 червня 2025 року, що підтверджується копією матеріалів виконавчого провадження.
23 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Новокодацького районного суду міста Дніпра зі скаргою на дії державного виконавця, яку було повернуто без розгляду ухвалою судді від 27 червня 2025 року.
24 липня 2025 року ОСОБА_1 повторно звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця та скасування постанови державного виконавця.
Таким чином, суд приходить до висновку про поновлення строку ОСОБА_1 на подання скарги на дії державного виконавця та скасування постанови державного виконавця.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані спеціальними нормами ЗУ «Про виконавче провадження».
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Частиною 1 статті 15 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Відповідно до положень абз. 3 ч. 4 ст. 15 ЗУ «Про виконавче провадження» за рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України.
Відповідно до виконавчого листа № 205/7451/23, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 24 травня 2024 року на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року про стягнення судового збору у розмірі 4 026 грн., боржником зазначено ОСОБА_1 , стягувачем - Державну судову адміністрацію України.
З матеріалів виконавчого провадження № 76994944 вбачається, що згідно з постановами державних виконавців про відкриття виконавчого провадження від 30 січня 2025 року, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 30 січня 2025 року, постанові про арешт коштів боржника від 09 червня 2025 року та постанові про закінчення виконавчого провадження від 11 червня 2025 року, стягувачем вказано Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, який за виконавчим листом стягувачем не є.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України, ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність заявлених вимог скаржником ОСОБА_1 та задоволення вимог заявника в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 447, 448, 450, 451, 452, 453 ЦПК України, суд -
Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) строк на подання скарги на неправомірні дії державного виконавця та зобов'язання вчинити дії.
Скаргу задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському і Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бунакової С.О. про відкриття виконавчого провадження від 30 січня 2025 року.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя: