Ухвала від 22.10.2025 по справі 201/13106/25

Справа № 201/13106/25

Провадження № 1-кс/201/4507/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2025 року м. Дніпро

Слідчий суддя Соборного районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в залі Соборного районного суду міста Дніпра клопотання старшого слідчого слідчого відділу 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_3 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Донецької обласної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні за №22024050000001577 від 28.05.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Слідчий звернувся до суду із погодженим прокурором клопотанням про арешт майна.

В обґрунтування заявленого клопотання посилався на те, що слідчим відділом 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22024050000001577 від 28.05.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року - Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн - засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь - якої держави, так і будь - яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року № 2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року № 2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь - якій формі або з будь - якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.

Будь - яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.

Жодні міркування будь - якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.

Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року ШЗ/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2 - 3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько - російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно із статтею 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132 - 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно - правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії Російської Федерації на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно - політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.

Наведені вище факти розв'язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС Російської Федерації на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав.

Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48 - СФ за результатами звернення Президента Російської Федерації, нібито виходячи з інтересів безпеки життя громадян Російської Федерації, особового складу військового контингенту ЗС Російської Федерації, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту Російської Федерації на використання ЗС Російської Федерації на території України.

Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, Російська Федерація утворила на тимчасово окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади Російської Федерації, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади Російської Федерації та недопущення контролю України над цією територією.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207 - УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС Російської Федерації на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку Російської Федерації.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262 «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Реакцією на такі дії Російської Федерації стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337 - VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку Російської Федерації на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190 «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку Російської Федерації внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання анексії.

Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку Народну Республіку» та «Луганську Народну Республіку» незалежними державами.

22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних сил Російської Федерації за межами Російської Федерації, яке було задоволено.

24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.

У подальшому Збройними силами Російської Федерації, які діяли за наказом керівництва Російської Федерації і ЗС Російської Федерації, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по цивільному населенню, також військовими формуваннями Російської Федерації здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, затвердженого Законом України № 2102 - IX від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє і по нині.

Внаслідок розв'язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24 лютого 2022 року збройними формуваннями Російської Федерації тимчасово окуповано частини території Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.

Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.

Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Згідно з ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.

У результаті ведення агресивної війни з боку Російської Федерації проти України, з 10 березня 2022 року, згідно з розділом ІІ Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією території України, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28 лютого 2025 року, збройними формуваннями РФ з 07.04.2014 окуповано Донецький район Донецької області, у тому числі і населений пункт Харцизьк.

З метою забезпечення роботи окупаційних органів влади у районних центрах та містах на території Донецької області, де органи влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, керівниками т. зв. «Донецької Народної Республіки» за вказівки невстановлених представників Російської Федерації створено не передбачені законодавством України державні адміністрації. З метою надання вигляду законності їх діяльності органами влади «Донецької Народної Республіки» прийнято ряд документів із ознаками нормативності, проте які є нікчемними відповідно до законодавства України, зокрема:

- «Конституцію» «Донецької Народної Республіки» від 14 травня 2014 року, у ст. 54 якої вказано, що адміністративно - територіальними одиницями «Донецької Народної Республіки» є райони та міста республіканського значення;

- «Закон» «Народної Ради Донецької Народної Республіки» «Про місцеве самоврядування Донецької Народної Республіки», у ст. 1 Закону «Народної Ради Донецької Народної Республіки» «Про місцеве самоврядування в Донецькій Народній Республіці» місцеве самоврядування в «Донецькій Народній Республіці» - форма здійснення народом своєї влади, що забезпечує в межах, встановлених Конституцією Російської Федерації, федеральними законами, а у випадках, встановлених федеральними законами, - законами «Донецької Народної Республіки», самостійне та під свою відповідальність рішення населення безпосередньо та (або) через органи місцевого самоврядування питань місцевого значення, виходячи з інтересів населення з урахуванням історичних та інших місцевих традицій.

Згідно з ст. 3 вищезазначеного «закону» правову основу місцевого самоврядування в «Донецькій Народній Республіці» складають Конституція Російської Федерації, міжнародні договори Російської Федерації, федеральні конституційні закони, Федеральний закон від 6 жовтня 2003 року № 131 - ФЗ «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації», інші федеральні закони та інші нормативні правові акти Російської Федерації, Конституція «Донецької Народної Республіки», цей Закон, інші закони та інші нормативні правові акти «Донецької Народної Республіки», статути муніципальних утворень, рішення, прийняті на місцевих референдумах та сходах громадян, та інші муніципальні правові акти.

Відповідно до ст. 17 вищевказаного «закону» муніципальні вибори проводяться з метою обрання депутатів, членів виборного органу місцевого самоврядування, виборних посадових осіб місцевого самоврядування на основі загального рівного та прямого виборчого права при таємному голосуванні.

На підставі ст. 3, 5 «Закону» «Донецької Народної Республіки» «Про структуру та назву органів місцевого самоврядування, чисельності, строках повноважень та даті проведення виборів депутатів представницьких органів муніципальних утворень першого скликання в Донецькій народній республіці» № 439-ІІНС від 06.04.2023 встановлено чисельність депутатів, які обираються на муніципальних виборах до «Харцизької міської ради ДНР» - 20 депутатів.

Крім того, ст. 6 вищевказаного «Закону» «Донецької Народної Республіки» визначено проведення 10 вересня 2023 року в Донецькій народній республіці виборів депутатів представницьких органів міських округів, муніципальних органів першого скликання, на строк повноважень 5 років.

Встановлено, що не пізніше 31.05.2023 (більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено), громадянин України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на тимчасово окупованій території - в м. Харцизьк Донецької області, діючи умисно, всупереч інтересам держави Україна, її суверенітету та територіальній цілісності, з ідеологічних мотивів, підтримуючи воєнну агресію Російської Федерації на території України, переслідуючи єдиний кримінально протиправний намір, направлений на сприяння державі-агресору - Російській Федерації в посиленні заходів тимчасової окупації населених пунктів Донецької області, добровільно зареєструвався кандидатом у «депутати» «Харцизької міської ради ДНР» І скликання від політичної партії «Єдина Росія» з метою бути обраним до вказаного органу окупаційної влади, тобто взяв участь у незаконних виборах на тимчасово окупованій території.

У подальшому, 10 вересня 2023 року ОСОБА_5 , перебуваючи в тимчасово окупованому м. Харцизьк Донецької області, продовжуючи свій умисел, спрямований на сприяння державі-агресору - Російській Федерації в посиленні заходів тимчасової окупації населених пунктів Донецької області, добровільно, за результатами незаконних виборів на тимчасово окупованій території Донецької області, обраний від політичної партії «Єдина Росія» депутатом до незаконного органу влади, створеного на тимчасово окупованій території - «Харцизької міської ради ДНР», розташованої за адресою: Донецька область, м. Харцизьк, вул. Краснознаменська, буд. 87А.

19 вересня 2023 року ОСОБА_5 , перебуваючи на тимчасово окупованій території - в м. Харцизьк Донецької області, продовжуючи свій злочинний намір на сприяння державі-агресору - Російській Федерації в посиленні заходів тимчасової окупації населених пунктів Донецької області, добровільно взяв участь у засіданні «Харцизької міської ради ДНР» І скликання у якості депутата від політичної партії «Єдина Росія».

19 вересня 2023 року громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до рішення «Харцизької міської ради ДНР» №1/2 від 19.09.2023 більшістю голосів обрано на посаду - «голови Харцизької міської ради ДНР».

У подальшому 25 жовтня 2023 року «Харцизькою міською радою ДНР» було прийнято рішення «Про прийняття статуту муніципального утворення міського округу Харцизьк ДНР» № 5/1, підписане головою «Харцизької міської ради ДНР» - ОСОБА_5 .

У ст. 28 даного статуту визначаються повноваження ОСОБА_5 , як голови «Харцизької міської ради ДНР».

Відповідно до ст. 28 «статуту муніципального утворення міського округу Харцизьк ДНР» № 5/1 від 25.10.2023, на голову «Харцизького міської ради ДНР» ОСОБА_5 покладено повноваження виступати без довіреності та діяти від імені «Харцизької міської ради ДНР», як юридичної особи, усвідомлюючи вищенаведені обставини, діючи умисно, з метою заняття керівної посади у незаконно створеному органі влади - «Харцизькій міській раді ДНР», також почав виконувати й інші повноваження пов'язанні з виконанням організаційно-розпорядчих функцій - голови голови «Харцизької міської ради ДНР».

Так, громадянин України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період часу з 19 вересня 2023 року по теперішній час, будучи обраним «депутатом» до незаконного органу влади, створеного на тимчасово окупованій території - «Харцизької міської ради ДНР», перебуваючи на посаді голови «Харцизької міської ради ДНР», виконує організаційно-розпорядчі функції у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації Російської Федерації, а саме в так званій «Харцизькій міській раді ДНР», за адресою: Донецька область, м. Харцизьк, вул. Краснознаменська, буд. 87А.

11 вересня 2025 року відповідно до вимог ст. ст. 276, 277, 278 КПК України відносно ОСОБА_5 складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, однак останньому повідомлення про підозру особисто не вручено внаслідок не встановлення його місцезнаходження на території будь - якого населеного пункту, де органи державної влади України здійснюють свої повноваження. Встановлено, що ОСОБА_5 переховується від органів досудового розслідування.

19 вересня 2025 року підозрюваного ОСОБА_5 оголошено в розшук у зв'язку з тим, що останній переховується від органів досудового розслідування та суду на території, що тимчасово підконтрольна представникам «Донецької народної республіки» та окупаційним військам РФ з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Згідно з відповіді з Територіального сервісного центру МВС встановлено, що підозрюваний ОСОБА_5 має право власності на об'єкт рухомого майна, а саме:

- легковий автомобіль марки: «JEEP» моделі: «GRAND CHEROKEE», VIN: НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , рік випуску 2011 колір: сірий, з свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_3 від 13.12.2013;

- легковий автомобіль марки: «ЗАЗ» моделі: «110557 ЗНГ», VIN: НОМЕР_4 , д.р.н. НОМЕР_5 , рік випуску 2006 колір: білий, з свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_6 від 15.03.2011;

- легковий автомобіль марки: «ГАЗ» моделі: «3302», VIN: НОМЕР_7 , д.р.н. НОМЕР_8 , рік випуску 2003, колір: білий, з свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_9 від 18.11.2003.

Окрім цього, відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме Майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_5 на праві привітної власності належать:

- земельна ділянка, з кадастровим номером 1415000000:01:011:0169, з реєстраційним номером 010616100138 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- жилий будинок із загальною площею 16,40 (кв.м.), житловою площею 16,40 (кв.м.), площею земельної ділянки 850 (кв.м.), який належить у розмірі частки 1/1, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- піцерія-магазин, з номером в реєстрі права власності на нерухоме майно №10062006, за адресою: Донецька область, м. Харцизьк, вул. Краснознаменська, буд. 55.

Згідно з ч. 5 ст. 111-1 КК України, добровільне обрання до незаконних органів влади, створених на тимчасово окупованій території та зайняття посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

У поданому клопотанні слідчим зазначено, що за таких обставин, наявні обґрунтовані підстави для накладення арешту на майно підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:

- легковий автомобіль марки: «JEEP» моделі: «GRAND CHEROKEE», VIN: НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , рік випуску 2011 колір: сірий, з свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_3 від 13.12.2013;

- легковий автомобіль марки: «ЗАЗ» моделі: «110557 ЗНГ», VIN: НОМЕР_4 , д.р.н. НОМЕР_5 , рік випуску 2006 колір: білий, з свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_6 від 15.03.2011;

- легковий автомобіль марки: «ГАЗ» моделі: «3302», VIN: НОМЕР_7 , д.р.н. НОМЕР_8 , рік випуску 2003, колір: білий, з свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_9 від 18.11.2003;

- земельна ділянка, з кадастровим номером 1415000000:01:011:0169, з реєстраційним номером 010616100138 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- жилий будинок із загальною площею 16,40 (кв.м.), житловою площею 16,40 (кв.м.), площею земельної ділянки 850 (кв.м.), який належить у розмірі частки 1/1, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- піцерія-магазин, з номером в реєстрі права власності на нерухоме майно №10062006, за адресою: Донецька область, м. Харцизьк, вул. Краснознаменська, буд. 55.

На підставі викладеного, слідчий просив накласти арешт майно підозрюваного ОСОБА_5 з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання та проводити розгляд клопотання в порядку ч. 2 ст. 172 КПК України без участі власника цього майна.

Слідчий у судове засідання по розгляду клопотання не з'явився, про час та місце його розгляду повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд клопотання про арешт майна за його відсутності, на задоволенні наполягав, неприбуття слідчого в судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

З метою забезпечення арешту майна, клопотання розглядається без повідомлення підозрюваного.

Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.

Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті клопотання за відсутності осіб, що не з'явилися.

Вивчивши матеріали клопотання та долучені до клопотання матеріали, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Встановлено, що слідчим відділом 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22024050000001577 від 28.05.2024 за підозрою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.

У зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, воєнним станом в Україні, беручи до уваги те, що існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій території України та обґрунтовану неможливість вручити повідомлення про підозру та повістку про виклик особи, з дотриманням вимог ст. ст. 111, 135, 278 КПК України, в газеті «Урядовий кур'єр» № 186 (8111) від 11.09.2025, яка є засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора від 11.09.2025 опубліковано повідомлення про підозру та повістку про виклик особи - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 15.09.2025, 16.09.2025, 17.09.2025 за зазначеною в повістці адресою для проведення слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні № 22024050000001577, отримання письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, допиту підозрюваного тощо.

Жодного разу у призначений час громадянин України ОСОБА_5 у призначене місце не з'явився, про неможливість та причини неприбуття не повідомив.

З дотриманням вимог ст. ст. 111, 135, 278 КПК України повідомлено ОСОБА_5 про підозру у відповідності та у спосіб, передбачений діючим кримінальним процесуальним законодавством України, а саме вручено захиснику ОСОБА_5 - адвокату ОСОБА_6 .

Постановою слідчого від 19 вересня 2025 року на підставі ст. 281 КПК України, підозрюваного ОСОБА_5 оголошено в розшук.

Доведено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_5 на праві привітної власності належать:

- жилий будинок із загальною площею 16,40 (кв.м.), житловою площею 16,40 (кв.м.), площею земельної ділянки 850 (кв.м.), який належить у розмірі частки 1/1, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- піцерія-магазин, з номером в реєстрі права власності на нерухоме майно №10062006, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка, з кадастровим номером 1415000000:01:011:0169, з реєстраційним номером 010616100138 за адресою: АДРЕСА_1 .

Також доведено, що відповідно до відомостей з Територіального сервісного центру МВС №1452 встановлено, що підозрюваному ОСОБА_5 на праві власності належить:

- легковий автомобіль марки: «JEEP» моделі: «GRAND CHEROKEE», VIN: НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , рік випуску 2011 колір: сірий, з свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_3 від 13.12.2013;

- легковий автомобіль марки: «ЗАЗ» моделі: «110557 ЗНГ», VIN: НОМЕР_4 , д.р.н. НОМЕР_5 , рік випуску 2006 колір: білий, з свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_6 від 15.03.2011;

- легковий автомобіль марки: «ГАЗ» моделі: «3302», VIN: НОМЕР_7 , д.р.н. НОМЕР_8 , рік випуску 2003, колір: білий, з свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_9 від 18.11.2003.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України).

У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).

Вказана норма передбачає можливість накладення арешту на майно підозрюваного щодо якого здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

За положеннями ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Санкція ч.5 ст. 111-1 КК України, за якою підозрюється ОСОБА_5 , окрім іншого передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Окрім того, згідно з п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна суд повинен враховувати розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу). У положеннях пункту 4 цієї ж статті йдеться про те, що у разі задоволення клопотання слідчий суд, застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна, суд зобов'язаний застосовувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Отже, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Таким чином, за наявності усіх підстав для арешту майна, слідчий суддя прийшов до висновку, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, шляхом накладення арешту на зазначене в клопотанні майно.

Керуючись ст. ст.117, 170-173 КПК України, слідчий суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання - задовольнити.

Накласти арешт у кримінальному провадженні за №22024050000001577 від 28.05.2024 із забороною користування, розпорядження та відчуження на майно підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_10 ), а саме:

- легковий автомобіль марки: «JEEP» моделі: «GRAND CHEROKEE», VIN: НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , рік випуску 2011 колір: сірий, з свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_3 від 13.12.2013;

- легковий автомобіль марки: «ЗАЗ» моделі: «110557 ЗНГ», VIN: НОМЕР_4 , д.р.н. НОМЕР_5 , рік випуску 2006 колір: білий, з свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_6 від 15.03.2011;

- легковий автомобіль марки: «ГАЗ» моделі: «3302», VIN: НОМЕР_7 , д.р.н. НОМЕР_8 , рік випуску 2003, колір: білий, з свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_9 від 18.11.2003;

- земельна ділянка, з кадастровим номером 1415000000:01:011:0169, з реєстраційним номером 010616100138 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- піцерія-магазин, з номером в реєстрі права власності на нерухоме майно №10062006, за адресою: АДРЕСА_1 .

Накласти арешт у кримінальному провадженні за №22024050000001577 від 28.05.2024 із забороною розпорядження та відчуження на майно підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_10 ), а саме: жилий будинок із загальною площею 16,40 (кв.м.), житловою площею 16,40 (кв.м.), розмір частки 1/1, за адресою: АДРЕСА_2 .

Роз'яснити, що відповідно до ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1