Справа № 524/4221/19 Номер провадження 22-ц/814/1888/25Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О. С. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
13 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
Розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Гонтаря Валерія Миколайовича на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 09 грудня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, -
У червні 2019 року до суду звернувся ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Моторне (Транспортне) страхове бюро України про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою.
Позов обґрунтовано тим, що 14.06.2016 року о 11 год. 49 хв. по вулиці Профспілковій в м.Кременчуці водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ЗИЛ 130 СПГ д.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись заднім ходом не впевнився в безпечності руху та здійснив наїзд на транспортний засіб Subaru Forester д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , від чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
На відповідача ОСОБА_1 працівниками поліції складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу ЗИЛ 130 СПГ д.н.з. НОМЕР_1 застрахована не була.
Згідно висновку судового експерта Корягіна В.В. № 77-16, складеного 06.02.2017 року вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Subaru Forester д.н.з. НОМЕР_2 становить 62949,95 грн.
Враховуючи вищевикладене, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь у відшкодування матеріальної шкоди 62949,95 грн., витрати за висновок експерта у розмірі 1100 грн. та у повернення сплаченого судового збору 768,40 грн.
Ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука від 28 серпня 2024 року , залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_2 .
Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 09 грудня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа «Моторне (Транспортне) страхове бюро України про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 62 949,95 грн., витрати за висновок експерта у розмірі 1100 грн. та у повернення сплаченого судового збору 768,40 грн.
В апеляційному порядку рішення оскаржив відповідач ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Гонтар В.М. Скаржник вважає судове рішення незаконним , необґрунтованим , ухваленим з порушенням та неправильним застосування норм матеріального та процесуального права.
У даній справі цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу - апелянта на момент ДТП застрахована не була, а сам Аапелянт не належить до пільгової категорії осіб, визначених пунктом 13.1 статті 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які звільнені від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Таким чином, за наявності договору добровільного страхування страхувальник (потерпілий) може отримати страхове відшкодування від свого страховика за договором добровільного страхування. При цьому, МТСБУ відшкодовує потерпілому лише ту частину шкоди, яка не компенсована за договором добровільного страхування, у разі якщо винуватець ДТП (власник транспортного засобу) не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Суд не з'ясував, чи був сам Позивач застрахованим та чи звертався він за страховим відшкодуванням до своєї страхової компанії що є іншим видом страхування потерпілого, або до МТСБУ.
Зважаючи на вказане скаржник просить скасувати рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 09 грудня 2024 року, та ухвалити нове про відмову в задовленні позовних вимог.
Судом встановлено, що 14.06.2016 року о 11 год. 49 хв. по вулиці Профспілковій в м.Кременчуці водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ЗИЛ 130 СПГ д.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись заднім ходом не впевнився в безпечності руху та здійснив наїзд на транспортний засіб Subaru Forester д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , від чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
В результаті ДТП належний ОСОБА_3 транспортний засіб Subaru Forester д.н.з. НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Єдиним спадкоємцем майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 є син спадкоємця - ОСОБА_2 якому приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Марченко Н.А. видано свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майно.
Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10.04.2024 року у справі № 524/4763/16 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Провадження по справі закрито.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу ЗИЛ 130 СПГ д.н.з. НОМЕР_1 застрахована не була.
Згідно висновку судового експерта Корягіна В.В. № 77-16, складеного 06.02.2017 року вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Subaru Forester д.н.з. НОМЕР_2 становить 62 949,95 грн. Вартість визначення збитку власнику автомобіля склала 1100 грн., що підтверджено квитанцією № 77.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно із статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачений такий обов'язок.
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до статей 9, 22-31, 35, 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
З огляду на зазначені вище норми матеріального права, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176 цс 18.
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Згідно з пунктом 1 статті 35.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Відтак, право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати(відшкодування),що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див.постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №910/7449/17(провадження № 12-104гс 18)). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406 цс 19) дійшла правового висновку про те, що зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк є присічним і поновленню не підлягає.
У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням фактичних обставини у справі, від встановлення яких залежить правильне вирішення спору та з урахуванням наведених норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач пред'явив вимоги до ОСОБА_1 про стягнення відшкодування у червні 2019 року, зазначивши третьою особою МТСБУ ( окремо до МТСБУ із заявою про здійснення регламентної виплати не звертався) тобто з пропуском визначеного положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" річного строку для такого звернення саме до страховика, оскільки ДТП сталася 14 червня 2016 року. Отже, обґрунтованими є доводи МТСБУ про те, що у стягненні страхового відшкодування за вищевказаних обставин слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, спір про відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК України, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі №441/756/18.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 755/7666/19, зазначає, що відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за особою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного виплаває, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права.
Верховний Суд неодноразово наголошував , що стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, виходячи з того, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань: деліктному та договірному. Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, у рамках деліктного зобов'язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, у розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Зважаючи на викладене, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на звернення позивача із позовом до неналежного відповідача . Факт завдання шкоди підтверджений належними доказами , а саме висновком експертизи , відповідач клопотання про призначення повторної експертизи не заявляв , незгоди з висновками наявної не висловлював. Факт завдання майнової шкоди саме відповідачем підтверджується постановою Автозаводського районного суду м.Кременчука , якою хоч і закрито провадження по справі , проте визнано винуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП. Попри заперечення висновків суду першої інстанції , відповідачем не надано доказів звернення позивача до МТСБУ , сама третя особа заперечує таке звернення.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
З урахуванням викладеного , позиція скаржника є суперечливою , оскільки сам він не заперечує, що його цивільно - правова відповідальність на момент ДТП не була застрахована, проте , в той же час посилається на положення законодавства та висновки Верховного суду згідно яких покладення відповідальності у розмірі завданого збитку який повинен відшкодувати страховик на винуватця - суперечить інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368,ст.374, ст.375, ст.ст.381,384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Гонтаря Валерія Миколайовича - залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 09 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов