Справа № 537/2425/24 Номер провадження 22-ц/814/2702/25Головуючий у 1-й інстанції МАХАНЬКОВ О. В. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
23 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді - Панченка О.О.,
Суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.
при секретарі: Філоненко О.В.
за участю представника ОСОБА_1 адвоката Мусієнка Ж.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 березня 2025 року ухвалене у складі головуючого судді Маханькова О.В., повний текст судового рішення виготовлено - 23.03.2025 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,-
Зміст позовних вимог
У травні 2024 року представник позивача Костюшок П.М. звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до вимог якої просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором № 3326560 в розмірі 84638,88 грн., за кредитним договором № 6265256 в розмірі 35819,00 грн., всього стягнути заборгованості за договорами у загальному розмірі 120457,88 грн. та судовий збір.
Позов обґрунтований тим, що 14.12.2022 ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 3326560. 19.10.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 19102023. Відповідно до реєстру боржників ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 84638,88 грн., з яких 13699,98 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 70938,9 грн. сума заборгованості за процентами.
Також 12.01.2023 між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» укладено договір про надання споживчого кредиту № 6265256, відповідно до вимог якого товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 14800,00 грн. 24.11.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 24112023.
Згіднор з витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 24112023 від 24.11.2023 ОСОБА_1 має загальну суму заборгованості 35819,00 грн.
Враховуючи вищезазначене, позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором № 3326560 в розмірі 84 638,88 грн., з яких 13 699,98 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 70 938,90 грн. сума заборгованості за процентами. За кредитним договором № 6265256 в розмірі 35 819,00 грн., з яких 14 800 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 21 019.00 грн. - сума заборгованості за відсотками. Всього стягнути заборгованості за договорами у загальному розмірі: 120 457,88 грн. Також стягнути понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 березня 2025 рокупозовну заяву представника позивача Костюшка Павла Миколайовича, який діє в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором № 3326560 в розмірі 84638,88 грн., за кредитним договором № 6265256 в розмірі 35819,00 грн., всього стягнуто заборгованості за договорами у загальному розмірі 120457,88 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 3028 гривні 00 копійок.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
З рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохає рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні бухгалтерські документи. Виписки банківської установи за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. Проте, позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність заборгованості відповідача, не надано належним чином згідно вимог статті 9 чинного Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» виписок за картковими рахунками, у зв'язку з чим позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши представника ОСОБА_1 адвоката Мусієнка Ж.Ю., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
З матеріалів справи вбачається, що 14.12.2022 ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 3326560, згідно з якого сума кредиту складає 13700,00 грн., строк кредиту 360 днів, стандартна процентна ставка становить 1,99%.
19.10.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 19102023. Згідно п. 1.1 договору факторингу фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язання за якою настав до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов'язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші зазначені у відповідних реєстрах боржників, які формуються згідно Додатку № 1 та є невід'ємною частиною договору.
Згідно з Витягу з Реєстру боржників договору факторингу № 19102023 від 19.10.2023 ОСОБА_1 має загальну суму заборгованості 84638,88 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 19.10.2023 заборгованість за кредитним договором № 19102023 від 19.10.2023 не погашена, залишок заборгованості складає 84638,88 грн.
12.01.2023 між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» укладено договір про надання споживчого кредиту № 6265256, відповідно до вимог якого товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 14800,00 грн., строком на 360 днів. За користування кредитом клієнт сплачує товариству 1,99% на добу.
24.11.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 24112023.
Згідно з Витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 24112023 від 24.11.2023 ОСОБА_1 має загальну суму заборгованості 35819,00 грн.
Відповідачем ОСОБА_1 дії на погашення заборгованості за кредитними договорами не вчиняються.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, рішення мотивував тим, що відповідач не повернув кредитору грошові кошти для погашення заборгованості за кредитами та відсотками відповідно до умов договорів.
Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема, з договорів.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст.1056-1ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст.207 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочила, якщо вона не приступила до виконання зобов'язання або не виконала його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1ст. 612 ЦК України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Натомість за змістом ст. 599 ЦК України, виконання зобов'язання, проведеного належним чином, припиняє його.
Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі змагальності сторін відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (п. 4 ч. 3 ст.2, ст. 12, ст.81 ЦПК України).
Водночас, судом першої інстанції встановлено, що у справах про відповідальність боржника за невиконання зобов'язання, зокрема грошового, саме позивач зобов'язаний довести наявність невиконаного зобов'язання, підстави його виникнення та розмір. Вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування наданим кредитом підтверджується підписаною електронною копією договору та паспорту споживчого кредиту одноразовим ідентифікатором з зазначенням часу, де в умовах кредитного договору чітко зазначено строк дії договору та відсотки за користування кредитом.
Згідно з частинами 1, 3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч. 4 ст. 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний зазначити, зокрема, таке: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
За змістом з ст. ст.263-265 ЦПК України судовому рішенню мають бути притаманні такі властивості, як законність та обґрунтованість. При цьому обґрунтованість судового акту виявляється у повно і всебічно з'ясованих судом обставинах, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні й оцінені судом у мотивувальній частині рішення.
Судом встановлено, що зі змісту ч. ч. 1, 2 ст.207 ЦК України можна зробити висновок, що підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Норми статей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України вказують на те, що кредитний договір є консенсуальним, двостороннім та відплатним.
Зобов'язання з кредитного договору передбачає єдиний обов'язок боржника повернути кредит у повному розмірі та сплатити проценти за користування кредитом.
При цьому однією з істотних умов укладення кредитного договору, яка повинна бути узгоджена в договорі, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит.
Згідно з ч. 1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За результатами розгляду справи по суті позовних вимог суд першої інстанції визнав, що надані позивачем докази вказують на те, що відповідач погодився на запропоновані йому кредитною установою умовами отримання споживчого кредиту та він погодився на сплату відсотків за користування кредитними коштами.
Право позивача вимагати від відповідача сплати відсотків за користування кредитом ґрунтується на нормах статей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та умовах укладеного між сторонами по справі договору.
Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України якщо строк виконання обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 3326560 в розмірі 84 638,88 грн., з яких 13 699,98 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 70 938,90 грн. сума заборгованості за процентами. За кредитним договором № 6265256 в розмірі 35 819,00 грн., з яких 14 800 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 21 019.00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, колегія суддів приходить висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 уклав кредитний договір № 3326560 від 14.12.2022, за умовами якого отримав грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зазначений у договорі.
Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Так, згідно п. 1.1. договору визначено, що укладення цього Договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Клієнту через Вебсайт або Мобільний додаток «СгесііІ7». Електронна ідентифікація Клієнта здійснюється при вході Клієнта в Особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому Клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Вебсайту/ІТС Товариства.
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладених в письмовій формі.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що кредитний договір №3326560 від 14.12.2022 був підписаний позичальником ОСОБА_1 в електронному вигляді.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів, що надані розрахунки заборгованості не можуть бути первинними документами, які можуть підтверджувати наявність заборгованості відповідача, то такі доводи не заслуговують на увагу з врахуванням наступного.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов'язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-ст.80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження отримання коштів відповідачем ТОВ «Лінеура Україна» надало інформаційну довідку ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 27.02.2024 №1548-2702, якою підтверджено, що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» як технологічний оператор платіжних послуг повідомляє, що відповідно до укладеного договору на переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019 успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта: 14.12.2022 о 09:47:05 год на суму 13 754,80 грн, маска карти 516875хххххх8222, номер транзакції в ситемі iPay.ua - 186259765, призначення платежу: «Зарахування 13700 грн на карту 516875хххххх8222,» (т.1 а.с.20).
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи наявні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження факту укладання кредитного договору між ОСОБА_1 та первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна»», а також підтвердження факту перерахування коштів на рахунок відповідача, вказаний при укладенні договору, а також для обґрунтування розміру заборгованості за договором.
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними грошима відповідачем матеріали справи не містять.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що позичальник (клієнт) ОСОБА_1 взяті не себе зобов'язання за кредитним договором №6265256 від 12.01.2023 не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування позикою не повернув, унаслідок чого виникла заборгованість.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача у примусовому порядку суми заборгованості за кредитним договором №6265256 від 12.01.2023.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Так, згідно умов кредитного договору у розмірі 35819.00 грн, з яких з яких 14 800 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 21 019.00 грн. - сума заборгованості за відсотками, сторони погодили наступні умови: сума кредиту складає: 14 800,00 гривень. Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 15 днів. Детальні терміни повернення (дати) кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що Клієнт виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в Договорі. Відповідно до п.1.5. Тип процентної ставки фіксована. Відповідно до п.1.5.1. Стандартна процента ставка становить 1,99% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору.
Відповідно до п.1.5.2 знижена процентна ставка 1,493% в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо споживач до 27.01.2023 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Споживач, як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати , буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
Відповідно до п.1.7.1 за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 57499,79% річних; Відповідно до 1.7.2 за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 42128,95%.
Орієнтована загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: п.1.8.1 за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 120827,20 грн.; п.1.8.2. за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 119722,75 грн.
Відповідно до п. 3.1. Проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод факт/факт. Відповідно до п. 3.2. До періоду розрахунку процентів включається день надання та день фактичного повернення кредиту, але не включається перша дата сплати процентів, вказана в Графіку платежів. У випадку, якщо день надання та день повернення кредиту співпадають, нарахування процентів здійснюється за один день.
Згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 допустив неналежне виконання умов договору, допустив прострочення виконання зобов'язань по договору.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010, згідно яких зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У справі, що переглядається, позичальник ОСОБА_1 не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених укладеним кредитним договором, презумпція правомірності якого не спростована. Відповідач жодним чином не оспорював укладання кредитного договору. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаного.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконав зобов'язання за кредитним договором №6265256 від 12.01.2023, а тому з нього на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 35819.00 грн, з яких з яких 14 800 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 21 019.00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Доводи апеляційної скарги про те, що договір було укладено на вкрай невигідних умовах, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 березня 2025 рокуухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 березня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя О.О.Панченко
Судді Т.В. Одринська
В.П. Пікуль