Житомирський апеляційний суд
Справа №283/2825/24 Головуючий у 1-й інст. Ярмоленко В. В.
Категорія 96 Доповідач Борисюк Р. М.
23 жовтня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 283/2825/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерство оборони України, про встановлення факту перебування на утриманні,
за апеляційною скаргою представника Міністерства оборони України на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 22 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Ярмоленка В.В. у місті Малині,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом та після його уточнення (а.с.90-93) остаточно просила, встановити факт її перебування на утриманні батька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , станом на 17 травня 2023 року.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що в зв'язку із збройною агресією рф, її батько ОСОБА_5 був мобілізований до Збройних Сил України
ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Васюківка Донецької області, захищаючи волю та незалежність України, батько загинув.
Вона у 2017 році втупила до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, на денну форму навчання. Термін навчання був - 6 років. У 2023 році вона закінчила навчальний заклад та в подальшому продовжує навчання.
Під час її навчання та перебування ОСОБА_5 в лавах ЗСУ фактично знаходилась на утриманні свого батька, який систематично матеріально допомагав. Постійно цікавився успіхами в навчанні та надавав кошти, які для неї були постійним і основним джерелом засобів до існування. Її мати - ОСОБА_6 , в період з 1 кварталу 2020 року по 4 квартал 2023 року, ніде не працювала. Доходів не отримувала.
Вказувала, що у зв'язку з загибеллю батька мати звернулась до комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в своїх інтересах та інтересах своєї доньки з заявами щодо виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26 січня 2024 року № 2/Д, комісія дійшла висновку про доопрацювання документів для призначення одноразової допомоги, так як на дату загибелі ОСОБА_1 виповнилось 23 роки.
У даному протоколі засідання комісії зазначено: «Таким чином за доданими документами неможливо встановити чи є донька загиблого військовослужбовця непрацездатною (особою з інвалідністю) та перебуває на його утриманні».
Встановлення факту позивачці необхідно для можливості реалізації своїх прав передбачених чинним законодавством України, а саме для можливості звернутися з клопотанням про призначення пенсії (допомоги) та надання пільг установлених законом порядку, та в подальшому реалізації свої прав відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.
Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 22 травня 2025 року позов задоволено.
У поданій апеляційній скарзі представник Міністерства оборони України просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.
Представник вказує, що ОСОБА_1 не належить до отримувачів одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку із чим суд першої інстанції прийшов до помилково висновку про обґрунтованість вказаної заяви та наявності підстав для її задоволення.
Зазначає, що для визначення можливості встановлення факту, про який просила заявниця, суду при ухваленні рішення необхідно було встановити, чи настануть юридичні наслідки для заявника при встановленні такого факту у вигляді набуття права на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачених Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей» та постановою КМУ від 28.02.2022 № 168.
Звертає увагу, що для висновку про виникнення у особи права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги необхідно встановити факт непрацездатності вказаної особи, в розумінні частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та у разі наявності вказаних обставин дослідити факт перебування на утриманні.
Відсутність одночасного існування цих двох умов щодо заявника доведено до місцевого загального суду шляхом подання відповідних заперечень, однак вказаній позиції Міністерства оборони України судом першої інстанції у змісті оскаржуваного рішення оцінка не надана, доводи заінтересованої особи не проаналізовані та відповідно не спростовані, що в свою чергу є порушенням змісту пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України.
Представник вказує, що суд помилково ототожнив побутове утримання в силу життєвих обставин, яке можливо і склалось між ОСОБА_1 та її батьком за час його життя, із визначенням категорії «утримання для виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги», яка наведена у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Нормами статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають саме непрацездатні члени сімей загиблих, померлих, які перебували на їх утриманні, носять бланкетний характер і відсилають до статті 31 цього Закону, яка, в свою чергу уточнює, які непрацездатні члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні.
Отже, встановлення судом факту перебування ОСОБА_1 на утриманні свого батька ОСОБА_5 , як вказано заявницею саме для отримання одноразової грошової допомоги, не призведе до виникнення у неї права на її отримання вказаної допомоги, оскільки остання не належить до жодної із категорій утриманців загиблого ОСОБА_5 , в розумінні Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Вважає, що встановлення вказаного факту в судовому порядку у межах вказаної справи не породжує відповідних юридичних наслідків, у зв'язку з чим відповідна заява задоволенню не підлягає.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
У судовому засіданні представник позивачки апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення. А рішення суду першої інстанції - без змін. Також представник надав пояснення, в яких зазначив про те, що рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не убачається.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що на момент смерті ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 виповнилося повних 23 роки. Водночас, хоч позивачка і була повнолітньою дієздатною особою, проте не мала самостійного доходу чи інших власних джерел доходу, крім тих, якими її забезпечував батько, оскільки була студенткою медичного факультету НМУ імені О.О. Богомольця (денна форма навчання), а за її утримання сплачував батько, що підтверджується доказами.
Місцевий суд вважав, що ОСОБА_1 може вважатися особою, що має право на отримання компенсації у разі загибелі батька відповідно до приписів Постанови № 168, та відповідно вважається утриманцем згідно з вимогами статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками з огляду на таке.
Судом встановлено, що батьками позивачки ОСОБА_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с.9).
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер в селі Васюківка Донецької області Україна, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (актовий запис 312) (а.с.10).
Сповіщенням сім'ї (близьких родичів) померлого (загиблого) №1784/1 від 18 травня 2023 року ОСОБА_1 повідомлено про смерть батька - старшого сержанта ОСОБА_5 , командира 1 відділення-командир машини 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 під час обстрілу з боку збройних сил російської федерації поблизу населеного пункту Васюківка Донецької області захищаючи волю та незалежність України смертю хоробрих. Та підтверджено довідкою Військової частини НОМЕР_1 № 9717 від 05 липня 2023 року (а.с.12, 15).
Згідно витягу №1920 від 06 липня 2023 Міністерства оборони України Центрально військово-лікарської комісії ЗСУ встановлено причинний зв'язок смерті ОСОБА_5 , травма та причина смерті пов'язані із захистом Батьківщини. (а.с.13)
13 червня 2023 року ОСОБА_5 виключеного зі списків особового складу ЗСУ у зв'язку зі смертю. (а.с.14)
ОСОБА_1 24 січня 2024 року отримано посвідчення для сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України серії НОМЕР_4 , яке діє до 24 січня 2025року (а.с.11).
Витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сума від 29 січня 2024 року, комісія дійшла висновку про повернення ОСОБА_1 на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги (а.с.16)
Довідками № 120/14-0926 від 26 червня 2023 року та № 120/14-4257 від 29 жовтня 2024 року Національний медичний Університет імені О.О. Богомольця, підтвердив факт закінчення Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (денна форма навчання) у 2023 році освітньо-кваліфікаційний рівень «Магістр» спеціальність «Медицина»( 222). Навчання здійснювалось за рахунок коштів держбюджету. Відповідне підтверджується дипломом серії НОМЕР_5 (а.с.18-19, 32)
29 січня 2013 року Рішенням Малинського районного суду у справі №283/52-13-ц шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 розірвано (а.с.22)
Витягом АТ КБ «ПриватБанк» від 04 липня 2024 року встановлено перерахування коштів із карткового рахунку ОСОБА_5 на картковий рахунок ОСОБА_1 за період з 02 червня 2022 року по 16 травня 2023 року на загальну суму 75 422,02 грн. (а.с.23-24)
03 липня 2023 року між Київською міською клінічною офтальмологічною лікарнею «Центр мікрохірургії ока» та ОСОБА_1 укладено договір №04/2022 навчання в інтернатурі на базі стажування Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока» за спеціальністю «Офтальмологія» за навчальним планом і програмою, які затвердженні для даної спеціальності МОЗ України упродовж 16 місяців з вартістю освітньої послуги в розмірі 10 160,16 грн за період навчання. Також 03 липня 2023 року був заключний договір з Національним університетом охорони здоров'я імені П.Л. Шупика на навчання в інтернатурі з оплатою вартістю навчання в розмірі 35 400,00 гр. (а.с.25-30).
Крім того, до позовної заяви ОСОБА_1 долучила спільні фотокартки за час життя з померлим ОСОБА_5 , фотокартки з мережі Інтернет та з поховання останнього (а.с.33-39).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень частини 1, пунктів 1, 3, 7, 10 частини 2 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини 3, 4 статті 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
За частиною 2 статті315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Тобто, перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Згідно з частиною 1 статті 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Про вказане також наголошує Верховний Суд в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18.
Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі №752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року в справі №750/9847/18, від 03 лютого 2021 року в справі №644/9753/19, від 16 червня 2021 року в справі №643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року в справі №641/5187/20.
Отже, в судовому порядку можливо встановити факти, коли ці факти безпосередньо породжуватимуть юридичні наслідки, тобто вони повинні мати юридичне значення, а саме: від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Реалізація вказаних заявником прав на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачена Законом України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Про деякі питання виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Як було встановлено вище, ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 при виконанні військового обов'язку.
Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту перебування на утриманні свого батька, позивачка зазначала, що вона щомісячно отримувала від нього грошові перекази так як власних доходів не мала.
На підтвердження своїх доводів позивачем долучено виписку по особовому рахунку АТ КБ «ПриватБанк» за період з червня 2022 року по травень 2023 року, відповідно до якої ОСОБА_5 здійснював грошові перекази на ім'я отримувача ОСОБА_1 (а.с.23).
Вирішуючи спір в межах заявлених вимог суд зазначає, що повне утримання особи означає відсутність у цього члена сім'ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги необхідно з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Даний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №210/343/19, постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №520/6518/17, постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №210/2422/16-ц.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно із частинами першою, другою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби.
Згідно зі статтею 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на призначення та отримання грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Відповідно до частини третьої статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється також сім'ям осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).
Абзацами 2 - 4 пункту 2 Постанови № 168 передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.
Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.
На виконання вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Згідно з пунктом 3, 8 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 4 цього Порядку, мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.
Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.
Повнолітні діти, вдова (вдівець) та батьки вважаються непрацездатними, якщо вони на день загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста мали (набули) право на призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 9 цього Порядку, у рівних частках.
Відповідно до пункту 9 Порядку № 975 до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 4 цього Порядку, належать:
діти, зокрема усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;
вдова (вдівець);
батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їх батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);
онуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);
жінка (чоловік), з якою (яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;
утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», непрацездатними членами сім'ї вважаються: а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю; в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю; г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати; д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.
Системне тлумачення положень статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положень статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» дає підстави для висновку, що право на виплату одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).
При цьому утриманцями можуть бути: - діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Статтею 31 Закону № 2262-XII передбачено, що члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Аналогічні норми закріплено і в Законі України «Про пенсійне забезпечення» (статті 37,38).
ОСОБА_1 є повнолітньою, працездатною особою, не відноситься до осіб з інвалідністю.
Норми статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка визначає що право на пенсію в разі втрати годувальника мають саме непрацездатні члени сімей загиблих, померлих, які перебували на їх утриманні, носять бланкетний характер і відсилають до статті 31 цього Закону, яка в свою чергу уточнює, які саме непрацездатні члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні.
Суд першої інстанції помилково вважав, що встановлення у судовому порядку факту перебування позивачки на утриманні батька ОСОБА_5 , як нею зазначено у позові, для отримання одноразової грошової допомоги, призведе до виникнення у неї права на таке отримання.
Але такий висновок місцевого суду є хибним, оскільки ОСОБА_1 не належить до жодної із категорій утриманців загиблого ОСОБА_5 в розумінні положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
А відповідно до правового висновку, який виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, проаналізувавши зібрані по справі докази та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги підлягають до задоволення, а рішення суду першої інстанції у відповідності до положень частини 1 статті 376 ЦПК України - скасуванню, із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
За приписами частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Отже, з урахуванням вимог статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь Міністерства оборони Українисудові витрати у сумі 762,72 грн за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника Міністерство оборони України - задовольнити.
Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 22 травня 2025 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України 762,72 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 24 жовтня 2025 року.