Справа №:755/14916/24
Провадження №: 2-о/755/367/25
"10" вересня 2025 р. м.Київ
Дніпровський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Коваленко І.В.
за участі секретаря судових засідань - Грищенко С.В.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
представник заявників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Константинов О.Г.
представник заінтересованої особи: Національної соціальної сервісної служби України - Шпіцер В.Б.,
представник заінтересованої особи: Кабінету Міністрів України - Кокиза Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Національна соціальна сервісна служба України, Кабінет Міністрів України, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
04.09.2024 року заявники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участі заінтересованих осіб: Міністерство соціальної політики України, Національна соціальна сервісна служба України, Кабінет Міністрів України, звернулись до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою про встановлення юридичного факту, що має юридичне значення.
Відповідно до прохальної частини заяви, заявники просять суд:
«Встановити юридичний факт того, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) у травні 2022 року з території адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводились бойові дії з міста Маріуполя, Донецької області до міста Києва, відбулось внаслідок повномасштабного вторгнення та збройної агресії Російської Федерації проти України».
Заява обґрунтована тим, що 25 квітня 1986 року між 3 ОСОБА_3 (далі за текстом - заявник 1), ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 (далі за текстом - заявник 2), ІНФОРМАЦІЯ_4 , укладено шлюб, про що 25 квітня 1986 року, зроблено відповідний актовий запис № 337.
У відповідності до паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Сакським МРВ ГУ МВС України в Криму 29 травня 1998 року, Заявник 2, та у відповідності до довідки №427136-2020 від 22.02.2020 року про внесення до відомостей до єдиного державного демографічного реєстру Заявник 1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , де проживали до листопада 2014 року.
14.07.2016 року постановою Верховної Ради України "Про перейменування окремих населених пунктів та районів на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей " № 1466-VIII у Луганській області місто Стаханів перейменували на місто Кадіївка.
У наслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року, заявники були вимушені у листопаді 2014 року залишити окуповану частину території Луганської області та переселитись до міста Маріуполя, Донецької області та з 22.03.2016 взяті на облік як внутрішньо переміщені особи.
Як, переселенці відповідно до довідок № 1413-26724 від 22.03.2016 року та № 1413-26725 від 22.03.2016 року про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи заявники фактично проживали за адресою: АДРЕСА_2 до травня 2022 року.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 серпня 2019 року по справі № 265/5744/14 про встановлення юридичного факту, що має значення, заяву Заявників було задоволено та встановлено юридичний факт, щодо вимушеного переселення Заявників у листопаді 2015 року з окупованої території Луганської області України, яке відбулось в наслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини Луганської області України.
24.02.2022 року Російська Федерація здійснила повномасштабне військове вторгнення на територію України та почала військові дії, цей факт є загальновідомий та не потребує доказуванню відповідно до статті 82 Цивільного процесуального кодексу України.
У травні 2022 року, заявники у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України та з метою збереження життя та здоров'я, забезпечення законних прав та інтересів вимушені були переселитися у більш безпечне місто.
23.05.2022 року Управлінням соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, заявників взято на облік як внутрішньо переміщених осіб та видано відповідні довідки № 3004-5001617477 від 23.05.2022 року та № 3004-5001617479 від 23.05.2022 року, із зазначенням фактичної адреси місця проживання: АДРЕСА_3 .
У подальшому у зв'язку зі зміною фактичного місця проживання заявників, Управління соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації видало заявникам нові довідки від 27.07.2024 року № 3004-7002079810 та від 02.08.2024 року № 3004-5003386240 про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб із зазначенням фактичного місця проживання: АДРЕСА_4 , де вони фактично проживають.
Посилаючись на Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи регламентовано Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" з наступними змінами і доповненнями, та на Перелік, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 року № 204 "Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми "єПідтримка", заявники зазначали, що відповідно до зазначеного переліку Донецька область, зокрема м. Маріуполь, є територія адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії.
Факт збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомим, а тому не підлягає доказуванню згідно приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України, оскільки інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Нації з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, розміщених у тому числі на офіційних веб-сайтах зазначених організацій.
Отже, як вказують заявники, наслідком саме вторгнення та збройної агресії Російської Федерації м. Маріуполь Донецької області стало територією адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії.
Заявники посилались на те, що до повномасштабного вторгнення та збройної агресії Російської Федерації проти України вони могли вільно проживати в місті Маріуполі Донецької області, мали налагоджений побут, роботу, можливість вільно спілкуватися з друзями, знайомими, родичами та здійснювати свої права та законні інтереси.
Вказані негативні наслідки повномасштабного вторгнення та збройної агресії Російської Федерації проти України пов'язані із військовими та бойовими діями території адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії унеможливлюють життя на такій території, знаходження на такій території небезпечно.
Таким чином, внаслідок саме повномасштабного вторгнення та збройної агресії Російської Федерації було порушено цілу низку прав і свобод заявників, передбачених Конституцією України, Конвенцією "Про захист прав людини та основоположних свобод" від 04.11.50, Протоколом (Перший протокол) до цієї Конвенції від 20.03.52 та Протоколом № 4 до цієї Конвенції від 16.09.63, зокрема: право на життя, право на повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії, право на вільне пересування та вільний вибір місця проживання, право на ефективний засіб правового захисту, тощо та прав і інтересів його дитини.
Заявники звертали увагу суду, що повномасштабне вторгнення та збройна агресія Російської Федерації проти України призвела до їх вимушеного переселення з території адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії з міста Маріуполя Донецької області до міста Києва, і таке вимушене переселення вони здійснили з метою забезпечення особистої безпеки, безпеки родини та поновлення основоположних прав, свобод та законних інтересів, передбачених вимогами чинного законодавства України та нормами міжнародного права.
Заявники вказують, що метою встановлення факту вимушеного переселення з окупованої території України задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав, права на судовий захист на окупованій території саме у результаті збройної агресії Російської Федерації є визначення статусу заявників як осіб, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03 липня 1954 року, з відповідними правовими наслідками.
Окрім того, метою встановлення юридичного факту, якій просять заявники вказували, що Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" з наступними змінами і доповненнями затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Однак дана форма довідки не передбачає внесення в неї відомостей про конкретну причину (підставу), яка змусила залишити або покинути своє місце проживання внутрішньо переміщену особу (ч. 1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII), проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення. Стверджують, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", однак при цьому не містить інформації про те, що вимушене переселення заявників у травні 2022 року з території адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводились бойові дії з міста Маріуполя, Донецької області до міста Києва, відбулось саме внаслідок повномасштабного вторгнення та збройної агресії Російської Федерації проти України. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено, у зв'язку з чим заявники звернулись до суду.
Рух справи в суді
04.09.2024 року, згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вказана заява передана на розгляд судді Коваленко І.В.
06.09.2024 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Національна соціальна сервісна служба України, Кабінет Міністрів України, про встановлення юридичного факту, що має юридичне значення.
26.02.2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 06.09.2024 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
24.04.2025 року згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, справу передано в провадження судді Коваленко І.В.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25.04.2025 року витребувано з Міністерства соціальної політики відомості з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб інформацію (персональні дані) про взятих на облік осіб, які переміщуються з районів проведення воєнних (бойових) дій, щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
06.05.2025 року (вх.№ЕП-5334) з Міністерства соціальної політики України надійшли відомості з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб станом на 30.04.2025, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебувають на обліку внутрішньо переміщених осіб. Фактично проживають за адресою: АДРЕСА_4 з 27.07.2024 року.
29 квітня 2025 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , залишено без руху.
26 травня 2025 року на виконання вимог ухвали від 29 квітня 2025 року заявники подали до суду заяву про усунення недоліків.
03.06.2025 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження та призначено розгляд справи у порядку окремого позовного провадження.
Позиції сторін
21.07.2025 року уповноважений представник заінтересованої особи Кабінету Міністрів України ОСОБА_4 подала до суду письмові пояснення, за змістом яких просила врахувати доводи, викладені Кабінетом Міністрів України у пояснених на заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення під час розгляду справи № 755/14916/24.
Вказувала, що за приписами частини 1 статті 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті (частина 2 статті 1 Закону №1706-VII).
Згідно правового регулювання встановленого пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частина 2 статті 4 Закону №1706-VII)
Частиною 1 статті 5 Закону №1706-VII визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Заявники в заяві про встановлення факту, що має юридичне значення зазначають: «...Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облін внутрішньо переміщених осіб» з наступними змінами і доповненими було затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Однак дана форма не передбачає внесення відомостей про конкретну причину (підставу), яка змусила залишити або покинути своє місце проживання внутрішньо переміщену особу (ч. 1 cm. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи для встановлення конкретної причини внутрішньо переміщення. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено».
В свою чергу слід зазначити, що відповідно до Додатку до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 352) у Довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи зазначаються такі відомості: прізвище, ім'я, по батькові особи, якій видається довідка; дата і місце народження; стать; серія, номер, дата видачі паспорта громадянина України, ким і коли виданий/дані; відомості про документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус або свідоцтво про народження дитини); відомості про законного представника, що супроводжує малолітню дитину, недієздатну особу або особу, дієздатність якої обмежена; зареєстроване місце проживання (вулиця, номер будинку, квартири, населений пункт, район, область, найменування та адреса дитячого закладу, закладу охорони здоров'я, закладу соціального захисту дітей, до якого влаштовано дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування); фактичне місце проживання/перебування (вулиця, номер будинку, квартири, населений пункт, район, область, найменування та адреса дитячого закладу, закладу охорони здоров'я, закладу соціального захисту дітей, до якого влаштовано дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування); зазначається посадова особа структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, яка видає таку довідку; підпис посадової особи структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, яка видає таку довідку; зазначається дата видачі довідки; міститься місце для печатки структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, який видає таку довідку.
Представник заінтересованої особи звертав увагу Суду, що постанова Уряду України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішнього переміщення осіб», якою було затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не визнавалась незаконною та не скасовувалась в судовому порядку.
На отримання довідки мають право особи, які після ведення Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про ведення воєнного стану в Україні» воєнного стану перемістилися з території адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії та яка визначена в переліку, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 року № 204 «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми « єПідтримка».
Факт збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України , окупації частини території України є загальновідомим, оскільки така інформація міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Обєднаних націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяцчя, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, розміщених у тоому числі на офіційних веб-сайтахзазначених організацій.
За змістом статті 2 Закону №1706-VII Україна вживає усіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно частини 2 та 3 статті 7 Закону №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Кабінет Міністрів України здійснює низку заходів щодо підтримки внутрішньо переміщених осіб (ВПО), включаючи надання фінансової допомоги, сприяння у працевлаштуванні та забезпеченні житлом, а також захист їхніх прав.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Приписами частини 1 статті 9 Закону № 1706-VII встановлено, що внутрішньо переміщена особа має право, зокрема, на створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання.
До 20 березня 2022 року механізм надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг визначався Порядком надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг" від 01.10.2014 за № 505 (надалі по тексту також Порядок № 505).
Пунктом 2 Порядку № 505 визначено, що грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (надалі по тексту також уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.
20.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову за № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам", якою затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та визнано такою що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 за № 505 "Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг".
Відповідно до пункту 1 Порядку № 332 цей Порядок визначає механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Допомога призначається для забезпечення соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб із числа незахищених верств населення та стимулювання до працевлаштування внутрішньо переміщених осіб працездатного віку.
Згідно правового регулювання встановленого пунктом 2 Порядку № 332 (в первинній редакції) допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, а також території адміністративно- територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "є Підтримка", затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 року № 204.
Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб".
Пунктом 3 Порядку № 332 (в первинній редакції) передбачено, що допомога надається щомісячно з місяця звернення на період введення воєнного стану та одного місяця після його припинення чи скасування на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень.
Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням та дати припинення чи скасування воєнного стану. Допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 1 березня 2022 року отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово- комунальних послуг, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505 "Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг". Виплата допомоги внутрішньо переміщеним особам за місяці, у яких вони отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не здійснюється.
Допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24 лютого 2022 року у регіонах, що не включені до переліку, зазначеному в абзаці першому пункту 2 цього Порядку, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
За приписами пункту 2 Порядку № 332 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з 1 серпня 2023 року допомога призначається на шість місяців внутрішньо переміщеній особі, яка вперше звернулася за призначенням допомоги, та виплачується щомісяця внутрішньо переміщеній особі або уповноваженій особі на внутрішньо переміщену особу у випадку недієздатності отримувача або дитину у такому розмірі: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень.
Допомога призначається на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про якого включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Допомога призначається за повний місяць, у якому уповноважена особа звернулася за її наданням, незалежно від дати такого звернення.
Згідно пункту 4 Порядку №332 для призначення допомоги внутрішньо переміщена особа або уповноважена особа подає заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою згідно з додатком 1. Така заява подається структурному підрозділу з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві державної (військової) адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради (надалі по тексту також - орган соціального захисту населення) або уповноваженій особі виконавчого органу сільської, селищної, міської ради чи центру надання адміністративних послуг за місцем обліку внутрішньо переміщеної особи із використанням функціоналу Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (за технічної можливості) та електронних систем Мінсоцполітики.
За наявності технічної можливості заява може подаватися в електронній формі за наявності реєстраційного номера облікової картки платника податків засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (надалі по тексту також - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія), у довільній формі, придатній для сприйняття її змісту, відповідно до пункту 20 цього Порядку.
Пунктом 5 Порядку № 332 встановлено, що допомога призначається внутрішньо переміщеним особам:
-які перемістилися (повторно перемістилися) з 1 січня 2022 року з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій(припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації;
-у яких житлове приміщення знищене або пошкоджене (до ступеня непридатного для проживання) та інформація про яке внесена до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, або щодо якого подано документальне підтвердження органом місцевого самоврядування, а в разі його відсутності - обласною державною (військовою) адміністрацією факту пошкодження/знищення житлового приміщення внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації.
Особа вважається такою, що звертається вперше, якщо їй не призначалася і не виплачувалася допомога відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам" до дня звернення.
Із аналізу наведеного вище правового регулювання слідує, що на момент виникнення спірних правовідносин право на призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам мали:
-особи які перемістилися (повторно перемістилися) з 1 січня 2022 року з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації;
-особи у яких житлове приміщення знищене або пошкоджене (до ступеня непридатного для проживання) та інформація про яке внесена до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, або щодо якого подано документальне підтвердження органом місцевого самоврядування, а в разі його відсутності - обласною державною (військовою) адміністрацією факту пошкодження/знищення житлового приміщення внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації.
Згідно пункту 3 частини 2 статті 9 Закону №1706-VII внутрішньо переміщена особа зобов'язана повідомляти про зміну місця проживання структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за новим місцем проживання протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання.
У разі добровільного повернення до покинутого постійного місця проживання внутрішньо переміщена особа зобов'язана повідомити про це структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем отримання довідки не пізніш як за три дні до дня від'їзду.
За приписами пункту 3 частини 1 статті 12 Закону №1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац 7 частини 1 статті 12 Закону №1706-VII).
Абзацом 8 частини 1 статті 12 Закону №1706-VII встановлено, що у разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.
Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: -дані, отримані з відповідних державних реєстрів; -дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; -дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об'єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону (абзац 9 частини 1 статті 12 Закону №1706-VII).
Відповідно до абзацу 10 частини 1 статті 12 Закону №1706-VII уразі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.
За приписами абзацу 11 частини 1 статті 12 Закону №1706-VII структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Враховуючи вищевикладене, Постанова Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішнього переміщення осіб», якою було затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, прийнята у спосіб і в межах повноважень, які визначені, зокрема, нормами Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
20.08.2025 (Вх.№ЕП-9553) на електронну адресу суду, 21.08.2025 (Вх.№49225) через систему «Електронний суд» та 22.08.2025 (Вх.№49326) засобами поштового зв'язку надійшли письмові пояснення заінтересованої особи: Національної соціальної сервісної служби України, подані уповноваженим представником Шпіцером Володимиром Богдановичем, в яких просив врахувати доводи, викладені Національною соціальною сервісною службою України у поясненнях на заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення під час розгляду справи.
За змістом доводів, викладених у поясненнях, представник заінтересованої особи вказував, що у травні 2022 року заявники були змушені покинути постійне місце проживання - м. Маріуполь Донецької області - у зв'язку з активними бойовими діями, спричиненими повномасштабним вторгненням збройними силами Російської Федерації на територію України та переїхати до міста Києва, де перебувають на обліку як внутрішньо переміщені особи (далі - ВПО), що підтверджується відповідними довідками ВПО, виданими уповноваженими органами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ВПО є особа, яку змусили залишити своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Стаття 4 Закону визначає, що підставою для взяття на облік є проживання на відповідній території на момент виникнення обставин.
Тим часом, факт взяття особи на облік як ВПО підтверджується довідкою внутрішньо переміщеної особи, яка видається Управліннями соціального захисту населення, які відповідають за реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення. Цей документ має офіційний характер, та засвідчує місце проживання особи на момент виникнення підстав для переміщення і має доказове значення у справі.
Довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, яка підтверджує факт переміщення особи відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.
Відповідно до Наказу № 297 від 19.06.2024 затвердженого Міністерством юстиції України від 04 липня 2024 р. за № 998/42343 «Про затвердження Методики верифікації допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» Порядок та умови обміну інформацією, визначеною законодавством України для призначення, нарахування та/або здійснення допомоги ВПО і яка впливає на визначення права на отримання та розмір такої виплати, між органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, і суб'єктами надання інформації, крім банків, визначаються органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, разом із суб'єктами надання інформації, якщо інше не передбачено законом, з урахуванням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
Відомості отримані із Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено що Заявники є переміщеними особами з 2016 року, та перебувають на обліку в управлінні соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації. (довідка ВПО від 27.07.2024 № 3004-7002079810 та від 02.08.2024 № 3004-5003386240)
Відповідно до пункту 7 Порядку здійснення державного контролю/моніторингу за дотримання вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та за дотримання прав дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 № 1035, передбачено проведення Нацсоцслужбою та її територіальними органами позапланових перевірок у разі надходження письмового звернення підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування громадських об'єднань, фізичних осіб, яке містить фактичні дані про порушення об'єктом державного контролю/моніторингу вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та стосовно дотримання прав дітей, які можуть бути перевірені.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», отримання довідки мають право особи, які залишили або покинули своє місце проживання у зв'язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», та перемістилися з територій, на яких ведуться бойові дії або які тимчасово окуповані Російською Федерацією.
Положення про Міністерство розвитку громад та територій України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року № 460 (у редакції постанови від 17 грудня 2022 року № 1400), визначає перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які тимчасово окуповані Російською Федерацією.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин.
Крім того, частина друга статті 4 Закону прямо передбачає, що підставою для взяття на облік ВПО є проживання на території, де виникли обставини, на момент їх виникнення.
Отже, зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо про них міститься інформація у офіційних звітах міжнародних організацій або якщо уповноваженими державними органами України прийнято відповідні рішення.
Також представник Національної соціальної сервісної служби України зазначав, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», внутрішньо переміщені особи, які перемістилися з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Мінрозвитку, надається державна допомога на проживання. Надання такої допомоги можливе лише за умови фактичного переміщення особи на безпечну територію, що є підтвердженням самого факту переміщення.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Також представник зауважував, що довідка ВПО є офіційним документом, який засвідчує місце проживання особи на момент виникнення підстав для переселення. Відповідно до закону, цей документ підтверджує наявність обставин вимушеного переселення і має доказове значення у справі.
Водночас зауважував, що встановлення юридичного факту переміщення не породжує жодних нових прав чи зобов'язань для заінтересованих органів, не змінює правового статусу осіб, а лише фіксує юридичну обставину, яка вже відбулася, і яка підтверджена державним органом.
Відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України № 509 від 1 жовтня 2014 року та № 332 від 20 березня 2022 року, довідка ВПО є підставою для надання соціальних гарантій та державної допомоги внутрішньо переміщеним особам.
Фінансове забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб за рахунок бюджетних коштів здійснюється відповідно до бюджетного законодавства. Заходи щодо забезпечення прийому, проїзду, розміщення та облаштування вимушених переселенців є видатковими зобов'язаннями України та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції щодо забезпечення соціальних прав і гарантій громадян України.
Заходи контролю забезпечуються шляхом проведення державного контролю за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та за дотриманням прав дітей (далі - державний контроль), а також моніторингу за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальних послуг (далі - моніторинг).
Контроль за дотриманням вимог законодавства під час надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам здійснюється територіальними органами Нацсоцслужби, зокрема шляхом проведення перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.
Водночас слід зазначити, що встановлення факту внутрішнього переміщення не змінює правовий статус особи, не породжує нових прав чи обов'язків для державних органів, а лише фіксує юридичну обставину, яка вже відбулася і підтверджена відповідними документами. Фінансування заходів щодо підтримки ВПО, а також забезпечення їх соціальних прав здійснюється за рахунок бюджетних коштів відповідно до чинного бюджетного законодавства.
У судовому засіданні заявник 1 та представник обох заявників - адвокат Константинов О.Г. підтримали заяву та просили її задовольнити. Додатково пояснили суду, що встановлення вказаного факту необхідне заявникам, оскільки вони планують подати позовну заяву до РФ про відшкодування моральної шкоди внаслідок військової агресії проти України, їх вимушеної евакуації до м.Києва. Також вказували, що встановлення такого юридичного факту необхідне для визначення статусу заявників як осіб, які перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року.
У судовому засіданні уповноважений представник заінтересованої особи Кабінету Міністрів України Борискевич Ю.В. надала пояснення, які за змістом аналогічні письмовим поясненням, поданим до суду.
У судовому засіданні представник Національної соціальної сервісної служби України Шпіцер В.Б. надав пояснення, які за змістом аналогічні письмовим поясненням, поданим до суду.
Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
З'ясувавши обставини справи, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець села Чапаєве Красноградського району Харківської області, зареєстрований з 30 грудня 1999 року за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями паспорту громадянина України № НОМЕР_4 , виданого 13.02.2020 року органом №1438 та Довідкою про врнесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №427136-2020 (а.с.248-250 т.1, а.с.1 т.2).
Заявниця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка селища Червоногвардійське міста Кіровська Ворошиловградської області, зареєстрована з 30 грудня 1999 року за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями паспорту громадянина України, серії НОМЕР_5 , виданого 29 травня 1998 року Сакським МР ГУ МВС України в Криму (а.с.1-5 т.2).
Заявники перебувають у шлюбі, зареєстрованому 25.04.1986 року ЗАГСом «Дом бракосочетания» у м.Євпаторія Кримської області, актовий запис №337 (а.с.6 т.2)
Згідно довідок №1413-26724 та №1413-26725, виданих 22.03.2016, вбачається що заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , є внутрішньо переміщеними особами з адреси зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 , та їх фактичне місце проживання/перебування зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.21, 24 т.2).
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 серпня 2019 року задоволено заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення. Вказаним рішенням:
«Встановлено юридичний факт того, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у листопаді 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулось в наслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини Луганської області України.»
Згідно довідок №3004-5001617477, виданих 23.05.2022 року Управлінням соціального захисту населення Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації, заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеними особами з адреси зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 , та їх фактичне місце проживання/перебування зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.22, 25 т.2).
Згідно довідки №3004-7002079810, виданої 10.11.2023 року Управлінням соціального захисту населення Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації, заявник ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою з адреси зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 , та її фактичне місце проживання/перебування зареєстровано за адресою: АДРЕСА_6 (а.с.26 т.2).
Згідно довідки №3004-7002079810, виданої 19.04.2024 року Управлінням соціального захисту населення Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації, заявник ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з адреси зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 , та його фактичне місце проживання/перебування з 27.07.2024 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_7 (а.с.23 т.2).
Згідно довідки №3004-5003386240, виданої 02.08.2024 року Управлінням соціального захисту населення Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації, заявник ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою з адреси зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 , та її фактичне місце проживання/перебування з 02.08.2024 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_7 (а.с.27 т.2).
Заінтересовані особи, посилаючись на відомості, отримані із Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, не заперечували того факту, що дійсно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є переміщеними особами з 2016 року, та перебувають на обліку в управлінні соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, що підтверджується довідками внутрішньо переміщених осіб від 27.07.2024 № 3004-7002079810 та від 02.08.2024 № 3004-5003386240.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року К» 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та ІІІереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Краска проти Швейцарії» від 19 квітня 1993 року визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини від умерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст.315 ЦПК України, не є вичерпним.
Згідно роз'яснень, які викладені у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Тобто, у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов:
- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий. Якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок. В свою чергу позасудовий порядок встановлення факту, що має юридичне значення використовується лише у тому випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення.
Згідно висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 320/948/18 від 10 квітня 2019 року: «Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.»
Отже, для визначення юридичного характеру факту суд має з'ясувати мету його встановлення.
Звертаючись із спільною заявою до суду, заявники вказували, що метою встановлення такого юридичного факту, як: «вимушене переселення заявників у травні 2022 року з території адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводились бойові дії з міста Маріуполя, Донецької області до міста Києва, відбулось внаслідок повномасштабного вторгнення та збройної агресії Російської Федерації проти України» є необхідність підтвердити відомості про конкретну причину (підставу), яка змусила їх залишити або покинути своє місце проживання внутрішньо переміщену особу, оскільки такі відомості відсутні в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а оскільки іншого порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено, заявники звернулись до суду.
Окрім того, заявники вказують, що метою встановлення даного факту, як юридичного, є необхідність підтвердити статус заявників як осіб, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03 липня 1954 року, з відповідними правовими наслідками.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Факт підписання та ратифікації Українською РСР 03.07.1954 року Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, свідчить про те, що держава Україна на рівні з іншими Високими Договірними Сторонами, зобов'язалась дотримуватися та забезпечувати дотримання цієї Конвенції за всіх обставин.
На додаток до положень, які втілюються в мирний час, ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив. (стаття 2 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року).
Особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є. (стаття 4 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року).
Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15.04.2014, основною метою прийняття якого є: визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлення особливого правового режиму на цій території, визначення особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
У преамбулі вказаного Закону Верховна Рада України констатувала, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України.
Прийнятий Верховною Радою України Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 за №1706-УІІ, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.1 ст.1 вказаного Закону внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Дата початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, визначається Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Згідно ч.2 ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.
Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.
Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.
Отже, збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, а 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Та обставина, що в Україні внаслідок збройної агресії РФ має місце міжнародний збройний конфлікт та, що з моменту ескалації міжнародного збройного конфлікту в лютому 2022 року мільйони громадян були переміщені як за межі України, так і в її межах, підтверджується численними звітами Верховного Комісара ООН, ОБСЄ, МКЧХ, Уповноваженого ВРУ з прав людини, які є у вільному доступі на офіційних веб-сайтах зазначених організацій.
Зокрема, про вказані факти йдеться у тридцять п'ятій доповіді Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини (УВКПЛ) щодо ситуації з правами людини в Україні охоплює період з 1 серпня 2022 року до 31 січня 2023 року. (https://www.ohchr.org/sites/default/files/documents/countries/ukraine/2023/23-03-24-Ukraine-35th-periodic-report-UA.pdf), а також у звіті ОБСЄ про порушення міжнародного гуманітарного права та права прав людини, воєнні злочини та злочини проти людяності, скоєні в Україні з 24 лютого 2022 року (https://www.justsecurity.org/81218/the-osce-report-on-war-crimes-in-ukraine-key-takeaways-ua/).
Отже, наявність в Україні міжнародного збройного конфлікту внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації, тимчасова окупація Російською Федерацією окремих територій України та вимушене залишення по цій причині громадянами України свого місця проживання є загальновідомим фактом, який не потребує доведення на підставі ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. (ч.3 ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб")
Так, Положення про Міністерство розвитку громад та територій України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року № 460 (у редакції постанови від 17 грудня 2022 року № 1400), визначає перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які тимчасово окуповані Російською Федерацією.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
До вказаного переліку входить, зокрема, м. Маріуполь, Маріупольської міської територіальної громади Донецької області, де в період з 24.02.2022 року до 20.05.2022 року велися бойові дії.
Окрім того, згідно Розділу ІІ «Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України» вказаного Переліку, з 21.05.2022 року м. Маріуполь, Маріупольської міської територіальної громади Донецької області є - тимчасово окупованою Російською Федерацією територією.
Варто зазначити, що згідно статті 6 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, на окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій, але окупаційна держава, настільки, наскільки вона виконує функції уряду на цій території, буде пов'язана на строк окупації положеннями таких статей цієї Конвенції: 1 - 12, 27, 29 - 34, 47, 49, 51 - 53, 59, 61 - 77 та 143.
Особи, що перебувають під захистом, звільнення, репатріація або влаштування яких відбудуться після цих строків, будуть протягом зазначеного часу перебувати під захистом цієї Конвенції.
При цьому, Положення частини II: «Загальний захист населення від деяких наслідків війни» Женевської Конвенції стосуються всього населення країн, які перебувають у конфлікті, без будь-якої дискримінації за ознакою, зокрема, раси, національності, релігійних або політичних переконань, і спрямовані на полегшення страждань, спричинених війною. (стаття 13 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року).
Зазначене дає обґрунтовані підстави для висновку, що вимушене переселення заявників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із міста Маріуполя Донецької області до міста Києва відбулося по причині збройного конфлікту внаслідок повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України з подальшою ескалацією бойових дій, у тому числі на території міста Маріуполя, що призвело для загрози життю та здоров'ю цивільного населення, а також подальшої тимчасової окупації міста Маріуполя, яка наразі триває і донині.
Що стосується викладених у постановах Верховного Суду висновків про можливість встановлення не самого факту поранення, смерті чи вимушеного переселення внаслідок збройної агресії РФ, а про можливість встановлення причинно-наслідкового зв'язку між певною подією та збройною агресією РФ, то дані висновки
При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи передбачає він правові наслідки. Такий висновок щодо встановлення юридичного факту вимушеного переселення у зв'язку зі збройною агресією РФ проти України наведений у правових висновках Верховного Суду у постановах у справах № 363/2981/16-ц від 14.03.2018, № 428/12368/16 від 21.03.2018, № 417/3852/17 від 21.03.2018, № 243/7029/17 від 12.08.2018, № 428/13977/16-ц від 06.06.2018, № 752/6366/16 від 07.05.2018, № 428/8076/16 від 05.04.2018, № 755/14659/16 від 31.01.2018, № 414/1330/19 від 04.08.2020, № 712/983/17-ц від 23.09.2020, № 727/5579/19-ц від 27.01.2021.
Щодо відсутності інформації про конкретні факти, які просять встановити заявники, в довідках внутрішньо переміщених осіб, суд приходить до наступного висновку.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні ч. 2 ст.1 визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. (п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»)
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч.2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»)
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. (ч.1 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»)
Отже, факт взяття особи на облік як внутрішньо переміщеної особи підтверджується довідкою внутрішньо переміщеної особи, яка видається Управліннями соціального захисту населення, які відповідають за реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення. Цей документ має офіційний характер, та засвідчує місце проживання особи на момент виникнення підстав для переміщення і має доказове значення у справі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з Додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 352 та із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 264 від 15.04.2015; в редакції Постанов КМ № 636 від 26.08.2015, № 352 від 08.06.2016; із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 548 від 11.07.2018, № 269 від 13.03.2022, № 332 від 20.03.2022) у Довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи зазначаються такі відомості: прізвище, ім'я, по батькові особи, якій видається довідка; дата і місце народження; стать; серія, номер, дата видачі паспорта громадянина України, ким і коли виданий/дані; відомості про документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус або свідоцтво про народження дитини); відомості про законного представника, що супроводжує малолітню дитину, недієздатну особу або особу, дієздатність якої обмежена; зареєстроване місце проживання (вулиця, номер будинку, квартири, населений пункт, район, область, найменування та адреса дитячого закладу, закладу охорони здоров'я, закладу соціального захисту дітей, до якого влаштовано дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування); фактичне місце проживання/перебування (вулиця, номер будинку, квартири, населений пункт, район, область, найменування та адреса дитячого закладу, закладу охорони здоров'я, закладу соціального захисту дітей, до якого влаштовано дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування); зазначається посадова особа структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, яка видає таку довідку; підпис посадової особи структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, яка видає таку довідку; зазначається дата видачі довідки; міститься місце для печатки структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, який видає таку довідку.
На отримання довідки мають право особи, які після ведення Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про ведення воєнного стану в Україні» воєнного стану перемістилися з території адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії та яка визначена в переліку, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 року № 204 «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми « єПідтримка».
Факт збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомим, оскільки така інформація міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, розміщених у тому числі на офіційних веб-сайтах зазначених організацій.
Україна вживає усіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні. (ст.2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»)
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. (ч.ч.2,3 ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»)
Кабінет Міністрів України здійснює низку заходів щодо підтримки внутрішньо переміщених осіб (ВПО), включаючи надання фінансової допомоги, сприяння у працевлаштуванні та забезпеченні житлом, а також захист їхніх прав.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Внутрішньо переміщена особа має право, зокрема, на створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання. (ч.1 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»)
До 20 березня 2022 року механізм надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг визначався Порядком надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг" від 01.10.2014 за № 505 (надалі по тексту також Порядок № 505).
Пунктом 2 Порядку № 505 визначено, що грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (надалі по тексту також уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.
20.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову за № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам", якою затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та визнано такою що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 за № 505 "Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг".
Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначає механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Допомога призначається для забезпечення соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб із числа незахищених верств населення та стимулювання до працевлаштування внутрішньо переміщених осіб працездатного віку.
Згідно пункту 2 Порядку № 332 (в первинній редакції) допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, а також території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "є Підтримка", затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 року № 204.
Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб".
Відповідно до Наказу № 297 від 19.06.2024 затвердженого Міністерством юстиції України від 04 липня 2024 р. за № 998/42343 «Про затвердження Методики верифікації допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» Порядок та умови обміну інформацією, визначеною законодавством України для призначення, нарахування та/або здійснення допомоги ВПО і яка впливає на визначення права на отримання та розмір такої виплати, між органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, і суб'єктами надання інформації, крім банків, визначаються органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, разом із суб'єктами надання інформації, якщо інше не передбачено законом, з урахуванням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
Відповідно до пункту 7 Порядку здійснення державного контролю/моніторингу за дотримання вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та за дотримання прав дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 № 1035, передбачено проведення Нацсоцслужбою та її територіальними органами позапланових перевірок у разі надходження письмового звернення підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування громадських об'єднань, фізичних осіб, яке містить фактичні дані про порушення об'єктом державного контролю/моніторингу вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та стосовно дотримання прав дітей, які можуть бути перевірені.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», внутрішньо переміщені особи, які перемістилися з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Мінрозвитку, надається державна допомога на проживання. Надання такої допомоги можливе лише за умови фактичного переміщення особи на безпечну територію, що є підтвердженням самого факту переміщення.
Пунктом 3 Порядку № 332 (в первинній редакції) передбачено, що допомога надається щомісячно з місяця звернення на період введення воєнного стану та одного місяця після його припинення чи скасування на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень.
Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням та дати припинення чи скасування воєнного стану. Допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 1 березня 2022 року отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово- комунальних послуг, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505 "Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг". Виплата допомоги внутрішньо переміщеним особам за місяці, у яких вони отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не здійснюється.
Допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24 лютого 2022 року у регіонах, що не включені до переліку, зазначеному в абзаці першому пункту 2 цього Порядку, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
За приписами пункту 2 Порядку № 332 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з 1 серпня 2023 року допомога призначається на шість місяців внутрішньо переміщеній особі, яка вперше звернулася за призначенням допомоги, та виплачується щомісяця внутрішньо переміщеній особі або уповноваженій особі на внутрішньо переміщену особу у випадку недієздатності отримувача або дитину у такому розмірі: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень.
Допомога призначається на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про якого включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Допомога призначається за повний місяць, у якому уповноважена особа звернулася за її наданням, незалежно від дати такого звернення.
Згідно пункту 4 Порядку №332 для призначення допомоги внутрішньо переміщена особа або уповноважена особа подає заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою згідно з додатком 1. Така заява подається структурному підрозділу з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві державної (військової) адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради (надалі по тексту також - орган соціального захисту населення) або уповноваженій особі виконавчого органу сільської, селищної, міської ради чи центру надання адміністративних послуг за місцем обліку внутрішньо переміщеної особи із використанням функціоналу Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (за технічної можливості) та електронних систем Мінсоцполітики.
За наявності технічної можливості заява може подаватися в електронній формі за наявності реєстраційного номера облікової картки платника податків засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (надалі по тексту також - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія), у довільній формі, придатній для сприйняття її змісту, відповідно до пункту 20 цього Порядку.
Допомога призначається внутрішньо переміщеним особам: -які перемістилися (повторно перемістилися) з 1 січня 2022 року з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій(припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації; -у яких житлове приміщення знищене або пошкоджене (до ступеня непридатного для проживання) та інформація про яке внесена до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, або щодо якого подано документальне підтвердження органом місцевого самоврядування, а в разі його відсутності - обласною державною (військовою) адміністрацією факту пошкодження/знищення житлового приміщення внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації. (пункт 5 Порядку № 332)
Особа вважається такою, що звертається вперше, якщо їй не призначалася і не виплачувалася допомога відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам" до дня звернення.
Із аналізу наведеного вище правового регулювання слідує, що на момент виникнення спірних правовідносин право на призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам мали:
-особи які перемістилися (повторно перемістилися) з 1 січня 2022 року з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації;
-особи у яких житлове приміщення знищене або пошкоджене (до ступеня непридатного для проживання) та інформація про яке внесена до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, або щодо якого подано документальне підтвердження органом місцевого самоврядування, а в разі його відсутності - обласною державною (військовою) адміністрацією факту пошкодження/знищення житлового приміщення внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації.
Внутрішньо переміщена особа зобов'язана повідомляти про зміну місця проживання структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за новим місцем проживання протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання. (п.3 ч.2 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»)
У разі добровільного повернення до покинутого постійного місця проживання внутрішньо переміщена особа зобов'язана повідомити про це структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем отримання довідки не пізніш як за три дні до дня від'їзду.
Підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання. (п.3 ч.1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»)
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац 7 частини 1 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»)
У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання. (абз.8 ч.1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»)
Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: -дані, отримані з відповідних державних реєстрів; -дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; -дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об'єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону (абзац 9 частини 1 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»)
У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів. (абз. 10 ч.1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»)
Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. (абз. 11 ч. 1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»)
Враховуючи вищевикладене, постанова Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішнього переміщення осіб», якою було затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, прийнята у спосіб і в межах повноважень, які визначені, зокрема, нормами Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». У судовому порядку вказана Постанова не визнавалась незаконною та не скасовувалась.
Таким чином, довідка внутрішньо переміщеної особи є офіційним документом, який засвідчує не тільки місце проживання особи, але й фактичний правовий стан особи, набутий внаслідок об'єктивних обставин, на які особа ніяким чином не може вплинути. Окрім вищезазначеного, необхідно прийняти до уваги також сам факт введення воєнного стану, що само по собі вже визначає правові наслідки щодо статусу осіб, які змушені були покинути території, де велися бойові дії чи території, окуповані країною-агресором.
Отже, на момент виникнення підстав для переселення та відповідно до діючого законодавства України цей документ підтверджує наявність обставин вимушеного переселення і має доказове значення у справі.
Водночас, встановлення юридичного факту переміщення заявників із зазначенням відомостей про конкретну причину (підставу), яка змусила їх залишити або покинути своє місце проживання, не породжує жодних нових прав чи обов'язків для заінтересованих осіб, не змінює правового статусу осіб, а лише засвідчує юридичну обставину, яка вже відбулася, і яка підтверджена відповідними документами, виданими державним органом у встановленому законом порядку.
Суд ще раз підкреслює, що відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України № 509 від 1 жовтня 2014 року та № 332 від 20 березня 2022 року, довідка ВПО є підставою для надання соціальних гарантій та державної допомоги внутрішньо переміщеним особам. Фінансування заходів щодо підтримки ВПО, а також забезпечення їх соціальних прав здійснюється за рахунок бюджетних коштів відповідно до чинного бюджетного законодавства.
У свою чергу, заявники не довели які ж саме правовідносини у них виникнуть, зміняться чи припиняться в разі встановлення в судовому порядку юридичного факту, який є загальновідомим та не потребує доведення, а саме: наявність в межах території Україні міжнародного збройного конфлікту внаслідок повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України з подальшою ескалацією бойових дій, у тому числі на території міста Маріуполя, що призвело для загрози життю та здоров'ю цивільного населення, а також подальшої тимчасової окупації міста Маріуполя, яка наразі триває і донині, що стало причиною вимушеного залишення мільйонної кількості громадян України свого місця проживання.
Додаткове підтвердження статусу осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03 липня 1954 року, судовим рішенням, шляхом встановлення юридичного факту, не потребує, оскільки саме поняття осіб, що перебувають під захистом цієї Конвенції, та їхній правовий статус визначений безпосередньо у положеннях вказаної Конвенції.
Заявники не вказують на конкретні обставини та причинно-наслідкові зв'язки, які можуть перешкоджати або унеможливлюють застосування до них норм і положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та (або) Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року.
В даному випадку сам факт отримання заявниками статусу внутрішньо переміщених осіб згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а також пільги і допомога, на які мають право заявники та які надаються даним особам, беззаперечно вказують на поширення на них дії Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а наданий їм статус внутрішньо переміщених осіб у сукупності із такими загальновідомими обставинами, як: повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України з подальшою ескалацією бойових дій, у тому числі на території міста Маріуполя, тимчасова окупація Російською Федерацією окремих територій України, введення в Україні воєнного стану та вимушене залишення по цій причині громадянами України свого місця проживання, дозволяє застосовувати до заявників норми і положення Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року без додаткового рішення суду про встановлення юридичного факту з цього приводу, оскільки згідно положень статті Конвенції, захист стосується всього населення країн, які перебувають у конфлікті, без будь-якої дискримінації за ознакою, зокрема, раси, національності, релігійних або політичних переконань, і спрямовані на полегшення страждань, спричинених війною.
Згідно 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як визначено у частині першій, другій ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частинами першою, шостою ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, що їх регулюють, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з визначених заявником підстав для звернення до суду з даною заявою в порядку окремого провадження, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Національна соціальна сервісна служба України, Кабінет Міністрів України, про встановлення факту, що має юридичне значення, задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись положеннями Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ст.19 Конституції України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Національна соціальна сервісна служба України, Кабінет Міністрів України, про встановлення факту, що має юридичне значення, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складений та підписаний 30.09.2025 року після закінчення періоду перебування головуючого-судді на навчанні.
Суддя :