Справа № 276/330/25
Провадження №2/283/521/2025
(заочне)
24 жовтня 2025 року м. Малин
Малинський районний суд Житомирської області у складі:
головуючого-судді Тимошенка А.О.,
за участю:
секретаря Левченко О.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Малині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 в якому просить позбавити її батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В судовому засіданні позивач позов підтримав та пояснив, що він та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 2018 по 2022 рік. За час перебування у шлюбі у них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу діти залишились проживати з ним. Відповідач після розірвання шлюбу ухиляється від обов?язків по вихованню дітей: не піклується про їх фізичний розвиток, навчання, не цікавиться станом їх здоров?я та не надає матеріальної допомоги. Лише інколи вона спілкується з ними по телефону. Також одного разу відвідала дітей у серпні 2025 року.
Відповідач в судове засідання не з?явилась, про причини неявки суд не повідомила та відзив на позовну заяву не подала, хоча належним чином повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи. За таких обставин справа розглядалась за правилами ст. ст. 280-284 ЦПК України.
Представник органу опіки та піклування - виконавчого комітету Хорошівської селищної ради в судове засідання також не з?явився. Про дату час та місце розгляду справи орган опіки та піклування повідомлений належним чином. Від представника органу опіки та піклування надійшла заява в якій він просить розглядати справу без його участі. В даній заяві вказав про врахування висновку органу піки та піклування, який долучений до позовної заяви.
Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та дослідивши надані докази, вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.
Частина третя статті 12 ЦПК України покладає на кожну сторону обов'язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із ч. 5 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 15 Постанови Пленуму ВСУ від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі по тексту Постанова Пленуму), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно із п. 16 вказаної Постанови Пленуму, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/158, 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька (матері) спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.09.2018 року, який був розірваний рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області № 276/1706/22 від 10.11.2022 року (а.с. 11-14). За час спільного проживання у позивача та відповідача народилось двоє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7-8).
Вищевказаним рішенням суду діти залишені проживати з позивачем. Вони і на даний час проживають з позивачем в селі Рижани Хорошівської селищної громади Житомирського району Житомирської області, що підтверджується довідкою про склад сім?ї, яка видана Хорошівською селищною радою (а.с. 9).
На підставі судового наказу Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області № 276/1708/22 від 19.10.2022 року з відповідача на користь позивача стягуються аліменти в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) відповідача (а.с. 15-16). Але в той же час відповідач аліменти майже не сплачує, що не сплачує, про що свідчить розрахунок заборгованості, який складений Малинським відділом державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області (а.с. 19).
Згідно довідки Рижанського ліцею син позивача, ОСОБА_3 , навчається в першому класі. Мати дитини, ОСОБА_2 , навчанням сина не цікавиться, участі у вихованні дитини не приймає та контакту з навчальним закладом не підтримує (а.с. 10).
Відповідно до ст. 19 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування - виконавчий комітет Хорошівської селищної ради надав свій висновок щодо розв'язання спору (а.с. 19-20).
Згідно даного висновку орган опіки та піклування вважає за доцільне побавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , так як відповідач самоусунулась від виховання дітей, не спілкується з ними, не цікавиться їх здоров?ям, умовами проживання, навчанням, матеріально не підтримує, не піклується про їх фізичний, моральний та духовний розвиток.
Суд не погоджується з даним висновком, оскільки він носить односторонній характер і ґрунтується лише на поясненнях позивача, довідки Рижанського закладу освіти та довідки-характеристики Рижанського старостинського округу, про що вказано у самому висновку, хоча відповідно до ч. 5 ст. 19 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Як видно з висновку органу опіки та піклування - виконавчого комітету Хорошівської селищної ради, умови проживання відповідача не обстежувались та не збирались документи, які характеризують відповідача і її ставлення до виховання дітей.
В той же час сам позивач та свідки ОСОБА_5 і ОСОБА_6 повідомили, що одного разу відповідач бачилась з дітьми та інколи спілкується з ними по телефону.
При з'ясуванні думки дітей син позивача також повідомив, що мати одного разу навідувала їх та інколи спілкується з ними по телефону.
Вищевказані докази свідчать про те, що відповідач інколи підтримує відносини з дітьми, але не бере участі у їх вихованні настільки, наскільки вони цього потребують.
Будь-який сімейний спір стосовно дітей має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням їх інтересів.
Враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, суд не вбачає на даний час підстав для позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У зв?язку з цим суд відмовляє в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав.
У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей).
Із врахуванням вищевказаних положень та обставин, що відповідач не бере достатньої участі у вихованні дітей, суд вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей та покласти на орган опіки та піклування - виконавчий комітет Хорошівської селищної ради контроль за виконанням нею своїх батьківських обов'язків.
Суд не стягує з відповідача на користь позивача судовий збір, оскільки позивачу відмовлено в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 209-273 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі ПК України, ст. ст. 19, 164 Сімейного кодексу України,-
ухвалив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовити повністю.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Покласти на орган опіки та піклування - виконавчий комітет Хорошівської селищної ради контроль за виконанням відповідачем ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: А. О. Тимошенко