Справа № 273/232/25
Провадження № 2/273/562/25
22 жовтня 2025 року м.Баранівка
Баранівський районний суд Житомирської області в складі: головуючої судді Бєлкіної Д.С., секретаря судових засідань Стаднюк В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, в залі суду в м. Баранівка справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за Кредитним договором №30.06.2024-100002324 від 30.06.2024 року в розмірі 29500,00 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 30.06.2024 року укладено Кредитний договір (оферти) №30.06.2024-100002324. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 10000 грн строком на 98 днів. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконано в повному обсязі. В свою чергу відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 05.10.2024 року, утворилась заборгованість у розмірі 29500,00 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9900 грн, по процентам в розмірі 12600, грн, по комісії в сумі 500 грн., по додатковій комісії 1500,00 грн., та по неустойці в розмірі 5000 грн, чим порушуються права та інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр».
Ухвалою суду від 17.04.2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
19.09.2025 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 , в якому останній просив залишити позов без розгляду. В обгрунтування відзиву вказав, що позовна заява підписана представником позивача, який на підтвердження своїх повноважень додав довіреність та наказ про призначення на посаду юрисконсульта. Водночас довіреність є атрибутом представництва, а представниками у суді можуть бути адвокати або законні представники. З приводу позовних вимог зазначив, що вони доведені лише в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9 900,00 грн., а в іншій частині вимог - жодним чином не обгрунтовані та не підтверджені належними доказами.
У судове засідання представник позивача не з'явився, у прохальній частині позовної заяви просив проводити слухання справи за відсутності представника позивача, не заперечував щодо ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд дійшов наступних висновків.
З приводу заперечень відповідача щодо повноважень представника позивача, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст.58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (органу державної влади) без додаткового уповноваження (довіреності). Тому можливість участі у справі за правилами самопредставництва юридичної особи того, хто не є її керівником або членом її виконавчого органу, слід підтверджувати або приписом відповідного закону, або приписом статуту чи положення цієї особи, або умовами трудового договору (контракту), зокрема посадовою інструкцією (у разі, якщо такого договору у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов'язків працівника). Якщо інше не передбачено саме цими документами, уповноважений діяти у суді за правилами самопредставництва юридичної особи, має всі права відповідного учасника справи. Зазначене не виключає можливості додаткового подання до суду довіреності юридичної особи, проте самостійно вона не підтверджує повноваження діяти за правилами самопредставництва.
Отже, самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб'єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). Фактично йдеться про штатних працівників, які в межах виконання трудової функції уповноважені представляти своїх роботодавців у судах. При цьому законодавець не встановив жодних кваліфікаційних вимог до таких працівників.
А тому залишати даний позов без розгляду з підстав, вказаних відповідачем у відзиві, суд не вбачає.
Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю«Споживчий центр» та ОСОБА_1 30.06.2024 року укладено Кредитний договір (оферти) №30.06.2024-100002324. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 10000 грн (а.с. 11-19).
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов кредитного договору кредит надається на наступних умовах: сума кредиту: 10 000 грн; строк на який надається кредит: 98 днів; процентна ставка у розмірі 1,5 % за 1 день користування кредитом. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Комісія (плата за надання Кредиту) становить 500 грн. у кожному з 3 чергових періодів, сплачується згідно графіку платежів. Неустойка 100 грн за кожен день невиконання/неналежного виконання зобов'язання.
Дійсно, п. 3.1. договору передбачено, що за цим договором кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Пунктом 3.2. встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п. 4.1 договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5375-41ХХ-ХХХХ-2837.
Відповідно до п. 6.1 договору позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу Кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок Кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів, комісії- у терміни та строки, вказані у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована Кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим Договором, - негайно, з моменту пред'явлення Кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій. .
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що заявка до кредитного договору підписана відповідачем одноразовим ідентифікатором Е637 .
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
На виконання умов договору від 30.06.2024 року відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 10 000 гривень шляхом перерахунку на його платіжну картку НОМЕР_1 , за допомогою системи іPAY , номер транзакції 439788143 (а.с.10).
Враховуючи викладене, судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині заборгованості по тілу кредиту в розмірі - 9900,00 грн. підлягають задоволенню, що не заперечується самим відповідачем.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги у частині стягнення з відповідача на користь позивача відсотків у розмірі 12600,00 грн. - сума заборгованості за процентами, оскільки представником позивача не надано суду розрахунок заборгованості за нарахованими відсотками, що позбавило можливість перевірити законність їх нарахування у заявленому розмірі, який відповідач заперечує.
Позивач серед іншого просить стягнути неустойку, але, відповідно до п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Кредитний договір укладено під час дії воєнного стану, отже на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України.
Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22(61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Отже, суд вважає, що нарахування неустойки в сумі 5000,00 грн за невиконання грошового зобов'язання є неправомірним, а відтак задоволенню не підлягає.
Крім того, щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по комісії в розмірі 500 грн. та додатково 1500,00 грн., то суд зважає на таке.
Згідно з абз. 3 ч. 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв'язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Положення кредитного договору №30.06.2024-100002324 від 30.06.2024 року про сплату позичальником на користь банку комісійної винагороди за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 500,00 грн та додатково 1500,00 грн суперечать положенням ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.
За таких обставин, позивачем без належних на те правових підстав нарахована комісія за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості на загальну суму 2000,00 грн, а відтак, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю«Споживчий центр» про стягнення заборгованості за комісією є необґрунтованими з наведених вище підстав та задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2ст. 141 ЦПК України).
У зв'язку з висновком суду про часткове задоволення позову, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути 812,94 грн (33,55 %) судового збору.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 19, 76-81, 141, 223, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» ( ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за Кредитним договором №30.06.2024-100002324 від 30.06.2024 року в розмірі 9 900 (дев'ять тисяч дев'ятсот ) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» ( ЄДРПОУ 37356833) витрати по сплаті судового збору в сумі 812,94 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано .
Суддя Бєлкіна Д.С.