Справа № 161/16696/25
Провадження № 2-а/161/262/25
21 жовтня 2025 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Мазура Д.Г.
за участю секретаря судового засідання Дручок О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Луцького міськрайонного суду Волинської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
15 серпня 2025 ОСОБА_1 через свого представника адвоката Скрипчук О.П. звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення№2952 від 16.07.2025.
Позивач свої вимоги мотивує тим, що його незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, за те, що він не оновив своєчасно свої персональні дані у термін визначений законодавством, а саме з 18 травня 2024 року по 17 липня 2024 року, чим порушив норми п.п.10-1 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487.
Як підстави незаконності притягнення його до адміністративної відповідальності вказує на те, що оспорювана постанова винесена з порушенням порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи та недоведеністю вини позивача, а також через процедурні порушення при формуванні матеріалів справи про адміністративне правопорушення, зокрема, не повідомлення позивача про місце і час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.08.2025 позовну заяву ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення залишено без руху.
25.08.2025 до суду надійшла заява від ОСОБА_2 про усунення недоліків у позовній заяві та поновлення процесуального строку.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15.08.2025 у вищевказаній справі було відкрито провадження. Відповідачу визначено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
22.09.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідач у поданому письмовому відзиві на позовну заяву заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні. Пояснив, що постанова №2952 від 16.07.2025 є законною та такою, що була винесена відповідно до норм чинного законодавства, а відтак, оскаржувана постанова є правомірною та не підлягає скасуванню.
Представник відповідача у поданому до суду письмовому відзиві просив розглядати справу за його відсутності.
Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Скрипчук О.П., подала до суду заяву, в якій просить розглядати справу за її відсутності та позивача, підтримує заявлені позовні вимоги.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд встановив наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що 16.07.2025 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_3 було винесено постанову №2952 за справою про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.
Постанова мотивована тим, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов'язаним під час дії в Україні особливого періоду, порушив правила військового обліку, визначені п.п.10-1 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487.
Вважаючи вказану постанову такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суд враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
На виконання вимог частини 10 статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.
Приписами ч. 1 ст. 210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Частиною 3 статті 210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Водночас, 11 квітня 2024 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (далі - Закону № 3633-ІХ), який набрав чинності 18 травня 2024 року.
Підпунктом 1 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3633-ІХ установлено, що під час дії Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 3 березня 2022 року № 2105-IX: громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Так, механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (далі Порядок № 1487), додатком 2 до якого затверджені Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі також - Правила військового обліку).
Відповідно до положень пункту 1 Правил військового обліку призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема:
прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів;
проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров'я згідно з рішеннями комісій з питань приписки, призовних комісій або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я СБУ, а у Службі зовнішньої розвідки - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки;
особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до пункту 22 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 резервісти та військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані (адресу місця проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інші персональні дані) через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або місцезнаходження чи відповідному підрозділі розвідувальних органів України, Центральному управлінні або регіональному органі СБУ.
Абзацом 7 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції Закону № 3633-ІХ) визначено, що інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Отже, зазначені норми законодавства передбачають три шляхи, якими громадяни України, які перебувають на території України, та які перебувають на військовому обліку, повинні були уточнити свої персональні дані з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року (включно), а саме:
- шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання;
- шляхом прибуття самостійно до центру надання адміністративних послуг;
- через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Таким чином, саме з 18.05.2024 у позивача виник обов'язок оновити протягом 60 днів свої облікові та персональні дані, а граничним терміном для звіряння персональних даних з військово-обліковими даними в територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки був день, який спливав 16 липня 2024 року.
Водночас, виконання законодавчо покладеного на особу обов'язку щодо оновлення персональних даних після 16.07.2024 утворює склад правопорушення.
Так, до матеріалів справи позивачем долучено витяг з мобільного застосунку «Резерв +» щодо ОСОБА_1 , в якому зазначено дату уточнення даних 25.04.2025.
Як зазначено в абз. 7 ч. 3ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що всі військовозобов'язані, окрім тих, що відносяться до абз. 2-6, зобов'язані протягом 60 днів уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Вищенаведене свідчить, що позивачем у строк з 18.05.2024 по 16.07.2024 проігнороване виконання обов'язку, покладеного на нього згідно вищезазначених правових норм, отже ОСОБА_1 порушив вимоги Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо уточнення протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом 3633-ІХ своїх персональні дані через ЦНАП або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста або у ТЦК та СП.
Документів, які підтверджують, що ОСОБА_1 уточнив (оновив) свої персональні дані в інший спосіб та в строк, зазначений в Законі №3633-ІХ, позивач не надав.
Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу, що порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Відповідно до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Судом встановлено, що відповідачем порушено процедуру накладення адміністративного стягнення, оскільки у межах розгляду справи не було складено протокол.
Відповідно до ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 КУпАП, зокрема у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.
Відповідно до абз.5 ст.258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з'явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.
Отже, абз. 5 ст. 258 КУпАП визначає обов'язкову сукупність двох умов, при наявності яких не складається протокол, а саме:
1) вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України)»
2) якщо особа не з'явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності підтвердних документів про отримання особою виклику.
Відповідно до обставин даної справи у відповідача не було належних доказів завчасного повідомлення позивача про місце і час розгляду справи.
Необхідність складення протоколу обумовлена вимогою абз.1, 4 ст.256 КУпАП, згідно з якою в протоколі зазначаються всі обставини події, вказуються докази та свідки, особа надає свої пояснення.
Вказане свідчить, що відповідачем залишено поза увагою обов'язок повідомлення позивача про місце і час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Також при складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Згідно зі ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Отже, відсутність складеного протоколу та розгляд справи за відсутності позивача свідчать не тільки про неврахування відповідачем обов'язку сповіщення позивача та позбавлення його права надати будь-які пояснення, а і вказує на системне порушення прав позивача, визначених ст. 268 КУпАП, що є окремою підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Суд звертає увагу, що отримавши матеріали позовної заяви з додатками, представник відповідача у відзиві на позовну заяву повністю проігнорував та не надав жодних пояснень з приводу вищевикладених обставин. При цьому, сторона позивача обґрунтовано посилалась на них, як на підставу свого позову.
Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до вимог закону формулювання суті правопорушення повинно бути чітким і конкретним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення його, мотивів і форми вини, а висновки суду щодо оцінки доказів мають вказуватись у вигляді точних і категоричних суджень, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватись «згідно із законом».
У п. 44 рішення по справі «Корнєв та Карпенко проти України» від 30 вересня 2010 року Суд наголосив, що суди повинні забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
На переконання суду, встановлені в ході розгляду справи обставини, у своїй сукупності свідчать про необґрунтованість та незаконність оскаржуваної постанови.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, оскаржувану постанову слід скасувати.
При цьому, суд відмовляє у задоволені позовних вимог в частині визнання оскаржуваної постанови протиправною, оскільки повноваження суду за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності визначено ч. 3 ст. 286 КАС України, відповідно до якої, такі повноваження в суду відсутні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд приходить до переконання, що оскільки відповідач не довів дотримання ним порядку притягнення особи до відповідальності за відсутністю в матеріалах справи доказів належного сповіщення про дату, час та місце розгляду справи. А також не складений протокол про адміністративне правопорушення за повної відсутності обставин, які звільняють уповноважену особу від складання такого протоколу.
Відтак, суд вважає за необхідне оскаржувану постанову скасувати, справу про адміністративне правопорушення закрити у зв'язку із відсутністю в діях останнього події та складу інкримінованого правопорушення.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов таких висновків.
Аналіз наведених положень процесуального закону (ст. ст. 134, 139 КАС України) дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21 ), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі №201/14495/16-ц (провадження №61-22962св19).
В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. до матеріалів справи надано копії наступних документів: договір про надання правничої допомоги №75-ЮП від 04.09.2025, попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 12.08.2025, квитанцію №12/08 від 12.08.2025, ордер на надання правничої (правової) допомоги, (а.с. 10-19).
Надання доказів про факт та розмір витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.
Таким чином, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2021 № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши надані адвокатом послуги, а також подані до суду документи, врахувавши характер виконаної роботи, принципи співмірності та критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, необхідності виконаних послуг та значимості таких дій у справі, суд дійшов висновку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача на користь позивача у розмірі 1000,00 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Виходячи з вищезазначеної норми чинного законодавства, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.
На підставі ст.ст. 7, 9, 210, 245, 251, 288, 289 КУпАП, та керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 20, 72-77,242, 244-246, 271, 286 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити частково.
Постанову № 2952 за справою про адміністративне правопорушення від 16 липня 2025 винесену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_3 , відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП - скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП - закрити.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок судового збору, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одну тисячу) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце знаходження: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено та підписано 23 жовтня 2025.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Д.Г. Мазур