Справа № 766/14301/25
н/п 2-а/766/472/25
13.10.2025
13 жовтня 2025 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Булах Є.М.,
справа №766/14301/25; провадження№2-а/766/472/25
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Херсоні у порядку письмового позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (ЄДРПОУ: 40108646, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд.3), Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ: 40108646, місцезнаходження: 73000, м. Херсон, просп. Адмірала Сенявіна, буд.128), капрала поліції 2-го взводу 4-ої роти 1-го батальйону Управління патрульної поліції в Херсонській області Козлова Євгена Валерійовича(РНОКПП: не встановлено, місцезнаходження: м. Херсон) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
Вимоги позивача
У вересні 2025 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачів, у якому, з урахуванням заяви від 15.09.2025 року поданої на усунення недоліків позову, просив суд:
Визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №5645565 від 04.09.2025 року, про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксовано в автоматичному режимі; закрити провадження на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в діях складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Позиція позивача
З позиції позивача постанова не відображає дійсних обставин справи, є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 04.09.2025 постановою серії ЕНА №5645565 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.
Посилається на те, що поліцейським не доведено належними та допустимими доказами вчинення ним адміністративного правопорушення, а саме: зупинки транспортного засобу ближче ніж 30 метрів від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів. Крім того в оскаржуваній постанові не зазначено, який саме пункт Правил дорожнього руху ним порушено в частині зупинення транспортного засобу ближче ніж 30 метрів від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів та відповідного положення КУпАП.
Щодо непред'явлення документів на вимогу поліцейського наполягає на тому, що оскільки він не вчиняв адміністративного правопорушення, то поліцейські не мали права вимагати від нього документів. Також зазначає про порушення поліцейськими права на захист при притягненні його до адміністративної відповідальності.
Позиція відповідача
13.10.2025 року представник відповідача Департаменту Патрульної поліції НПУ Павлюк А.О. через систему «Електронний суд» подав відзив на адміністративний позов, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що постанова винесена з дотриманням вимог чинного законодавства та уповноваженою на те особою, є законною та обґрунтованою, а відтак підстав для її скасування та задоволення позову немає.
Викладаючи свою позицію у відзиві, відповідач нормативно обґрунтовував свої заперечення посилаючись на Правила дорожнього руху України, ст. ст. 222, 255, ч. 5 ст.258 КУпАП, ст. ст. 23, 62 ЗУ «Про національну поліцію».
13.10.2025 року окремо поданою заявою через канцелярію суду представник відповідача ДПП НПУ просив розгляд справи провести без участі сторони відповідача.
Відповідачі УПП в Херсонській області ДПП та капрал поліції Козлов Є.В. у час призначений для розгляду справи не з'явились, про день час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином. Про причини неприбуття суд не повідомили. Відзив на позовну заяву до суду не надсилали.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 22 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
29.09.2025 року через підсистему «Електронний суд» позивачем подано заяву на усунення недоліків позову, яку відповідно до Журналу реєстрації вхідної кореспонденції передано Головуючому 30.09.2025 року.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 30 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. До участі у справі залучено Департамент патрульної поліції Національної Поліції України. У справі призначено судове засідання на 13.10.2025 року.
13.10.2025 року від представника відповідача Департаменту патрульної поліції через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву.
13.10.2025 року окремо поданою заявою через канцелярію суду представник відповідача ДПП НПУ просив розгляд справи провести без участі сторони відповідача.
13.10.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі сторони позивача. Позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Відповідачі УПП в Херсонській області ДПП та капрал поліції Козлов Є.В. у час призначений для розгляду справи не з'явились, про день час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином. Про причини неприбуття суд не повідомили. Відзив на позовну заяву до суду не надсилали.
Таким чином встановлено, що у час призначений для розгляду справи учасники справи не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, позивач та представник відповідача ДПП НПУ подали заяви про проведення розгляду справи без їх участі, просили врахувати раніше подані заяви по суті справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Частиною 5 ст. 205 КАС України визначено, що у разі неявки позивача у судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи.
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта(ч.9 ст. 205 КАС України).
З урахуванням положень ст.205 КАС України, належного повідомлення осіб, що не прибули у судове засідання та відсутності перешкод для розгляду справи у судовому засіданні без сторін, суд постановляє про розгляд справи у письмовому провадженні без участі сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Обставини встановлені судом.
Постановою серії ЕНА №5645565 від 04.09.2025, яка винесена капралом поліції 2-го взводу 4-ої роти 1-го батальйону управління патрульної поліції в Херсонській області Козловим Євгеном Валерійовичем на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП.
Відповідно до оскаржуваної постанови 04.09.2025 о 14:54:38 в м. Херсоні по вул. Миколаївське шосе, 27 км. водій здійснив зупинку транспортного засобу RENAULT KANGO, д.н.з. НОМЕР_2 , ближче 30 м від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів та ближче 10 м до виїзду з прилеглої території, а також відмовився пред'являти на законну вимогу поліцейського посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб, чим порушив п. 2.4.а. ПДР, частина 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн.
Права за ст. 268 КУпАП та строк оскарження не роз'яснені, про що міститься підпис особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази - не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 293 КУпАП і роз'яснень, викладених в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 24.06.1988 року «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» - орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Разом з тим, виходячи із закріпленого в частині 4 статті 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
Суд при розгляді даної категорії адміністративних справ перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови та її поважність згідно з вимогами пункту 3 частини 1 статті 293 КУпАП.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Отже, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для прийняття постанови про адміністративне правопорушення відносно позивача про визнання його винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених за частиною 1 статті 126 КУпАП .
Згідно до вимог ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За частино першою статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі(договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів(страхового сертифіката «Зелена карта»), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, в тому числі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Пунктом 1.1 ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Крім того, у п. 1.5 ПДР, вказано, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Відповідно до п. 1.10 ПДР України водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
За вимогами п.п. 2.1.а ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Приписами статті 280 КУпАП закріплено обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
За приписами статті 251 КУпАП, якими передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Суд дослідивши матеріали справи зазначає, що вони не містять доказів, які б відповідали вимогам ст. ст. 73 - 76 КАС України та належно підтверджували факт допущення позивачем порушення ПДР, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Разом з тим, у постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності зазначається про порушення водієм п. 15.9 Правил дорожнього руху України.
Відповідно до п. 15.9. Правил дорожнього руху зупинка забороняється: ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знаку такої зупинки з обох боків, за порушення яких передбачена відповідальність ч. 1 ст. 122 КУпАП, однак процесуального документу про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП відповідачем не надано.
Стаття 283 КУпАП передбачає, що постанова повинна містити, зокрема, зазначення нормативного акту, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення.
В порушення зазначеної вище норми процесуального закону оскаржувана постанова не містить посилання на нормативний акт, за який передбачена відповідальність за зупинку ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів.
Крім того, до оскаржуваної постанови не надано доказів, які б підтверджували поза розумним сумнівом, порушення позивачем п. 15.9. Правил дорожнього руху, зокрема: наявності в місті зупинки позивача зупинки маршрутних транспортних засобів (затвердженого маршруту маршрутних транспортних засобів тощо), чим та як вимірювалась відстань.
У відзиві відповідач, як на доказ правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності посилається на відеофіксацію вчиненого позивачем правопорушення, відносно якого суд зазначає наступне.
Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року за № 1026, встановлено Порядок застосування портативних відеореєстраторів та карт пам'яті до них, їх облік, зберігання та видача відеозаписів (розділ ІІ), Порядок застосування відеореєстраторів, встановлених на службових транспортних засобах (розділ ІІІ), Порядок застосування автомобільних систем (розділ IV), Порядок застосування стаціонарних систем (розділ V), Порядок застосування засобів фото- та відеозапису на БпЛА (розділ V).
Таким чином, використання поліцейськими при здійсненні своїх повноважень технічних засобів що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, що не визначені зазначеною Інструкцією, є незаконним, а отже в силу статті 74 КАС України є недопустимим доказом.
Враховуючи зазначене вище суд вважає, що оскаржувана постанова в цій частині є незаконною та підлягає скасуванню.
Щодо законності оскаржуваної постанови в частині порушення позивачем п. 2.4. ПДР та притягнення позивача до відповідальності на підставі частини 1 ст. 126 КУпАП.
Як зазначалось вище відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР України. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про неправомірність вимоги посадової особи відповідача до позивача про пред'явлення документів в т.ч. реєстраційного документу на транспортний засіб.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 березня 2019 року по справі №686/11314/17
В позовній заяві позивач стверджує, що при розгляді поліцейським справ про адміністративне правопорушення відносно нього заявляв клопотання про надання можливості скористатись юридичною допомогою. Дане клопотання поліцейським розглянуто не було, а отже поліцейським порушено його право на захист.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Конституційний суд України в рішенні від 30 вересня 2009 року по справі N 1-23/2009 (23-рп/2009) у вирішальній його частині дійшов висновку, що Положення частини першої статті 59 Конституції України "кожен має право на правову допомогу" треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.
Право на захист належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна умова забезпечення права на справедливий судовий розгляд.
Право підозрюваного (обвинуваченого), виправданого, засудженого на захист - це сукупність наданих йому законом повноважень для спростування підозри або обвинувачення, пом'якшення покарання, а також захисту своїх особистих інтересів.
Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, засудженому, виправданому права на захист є однією з основних засад судочинства в Україні (ст. 59, ч.2 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 20 КПК України, ст. 268 КУпАП).
Право на захист включає в себе як право захищатися від підозри та обвинувачення, так і право захищати свої особисті і майнові інтереси.
Воно забезпечується тим, що закон:
а) наділяє обвинуваченого цілим комплексом процесуальних прав, використання яких дозволяє йому особисто захищатися від підозри й обвинувачення у вчинені злочину;
б) надає йому право скористатися допомогою захисника, а в окремих випадках визнає участь захисника в справі обов'язковою;
в) покладає на слідчі органи, прокурора і суд обов'язок роз'яснити обвинуваченому його процесуальні права (статті 53, 277, 345 КПК, ст. 279 КУпАП) і забезпечити можливість здійснення цих прав і захисту від підозри й обвинувачення.
Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог процесуального закону і є однією з беззаперечних підстав для скасування вироку та інших рішень у провадженні.
Гарантіями права підозрюваного (обвинуваченого) на захист є, зокрема: презумпція невинуватості, включаючи покладання тягаря доказування на обвинувача і тлумачення сумнівів на користь підозрюваного (обвинуваченого); правило про недопустимість доказів; правило про недопустимість погіршення правового становища виправданого, засудженого; норми, що забезпечують свободу оскарження в апеляційному й касаційному порядку вироку та інших судових рішень.
Важливою складовою права особи на захист є забезпечення права на кваліфіковану юридичну допомогу. Воно є невід'ємним правом кожної людини і виступає органічною частиною правового положення особи в державі.
Право на юридичну допомогу знайшло своє закріплення у нормах міжнародного законодавства, що є частиною національного законодавства України: ст. 11 Загальної декларації прав людини і громадянина, ч. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, п.п. «с» п. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, п. 93 Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями.
Право на правову допомогу - це закріплене в Конституції України та в інших законодавчих актах відповідно до міжнародно-правових стандартів право кожного на одержання послуг юридичного характеру з метою забезпечення реалізації особистих (громадянських), політичних, економічних, соціальних і культурних інтересів, а також захисту прав і свобод особи.
Європейський Суд з прав людини сформулював ряд положень, згідно з якими відмова затриманому в доступі до адвоката впродовж першого часу допитів поліцією у ситуації, коли праву на захист могло бути завдано непоправної шкоди (якою б не була підстава такої відмови), є несумісним із правами обвинуваченого, передбаченими п.п. «с» ч. 3 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (рішення у справах «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 8 лютого 1996 року, «Балицький проти України» від 3 листопада 2011 року, «Григор'єв проти України» від 15 травня 2012 року).
При цьому під обвинуваченням у сенсі ст. 6 Конвенції Європейський Суд з прав людини розуміє не лише офіційне повідомлення про обвинувачення, а й інші заходи, пов'язані з підозрою у вчиненні злочину, які спричиняють серйозні наслідки або істотним чином позначаються на становищі підозрюваного, тобто вважає необхідним виходити зі змістовного, а не формального розуміння обвинувачення (рішення у справі «Девеєр проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року; «Екле проти ФРН» від 15 липня 1982 року, «Фоті та інші проти Італії» від 10 грудня 1982 року).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (п.50-55 Рішення від 06.09.2005 року) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.
Несвоєчасне повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.
Наслідком цього є позбавлення особи прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №?522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі №?591/2794/17, від 06.02.2020 у справі №?05/7145/16-а, від 21.05.2020 у справі №?286/4145/15-а, від 25.05.2022 у справі№?465/5145/16-а.
Отже, розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся не у належний спосіб та порядку повідомлення, встановленого процесуальним законодавством про розгляд адміністративної справи, а саме позивача не було своєчасно сповіщено про розгляд справи, що в силу приписів частини першої статті 268 КУпАП виключало можливість розгляду справи.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Приписами статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
У розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Тобто, з матеріалів справи неможливо встановити об'єктивну сторону згаданого вище правопорушення, оскільки відсутні належні докази вчинення такого правопорушення.
Суд звертає увагу на те, що імперативними положеннями частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом встановлено, що ані оскаржувана постанова, ані матеріали справи не містять достатніх відомостей про факт належної фіксації допущеного правопорушення належно встановленим технічним приладом і взагалі неможливо встановити за яке саме порушення ПДР позивача притягнуто до адміністративної відповідальності.
У той час, як притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимим доказами.
Враховуючи, що відповідачами не доведено вину позивача у вчиненні інкримінованого йому адміністративного проступку, суд вважає, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованості прийнятого ним рішення та правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Верховний суд у постанові від 17.09.2020 року у справі №742/2298/17 дійшов висновку, що належним відповідачем у справах про скасування постанов про накладення адміністративне правопорушення є орган, який таке стягнення застосував, а не конкретна посадова особа вказаного органу.
Відповідні інспектори не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями ст. 222 КУпАП покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративне правопорушення.
У зв'язку з викладеним, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції та капрала поліції 2-го взводу 4-ої роти 1-го батальйону Управління патрульної поліції в Херсонській області Козлова Євгена Валерійовича як таких, що заявлено до неналежних відповідачів.
Враховуючи викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 6, 9, 14, 72, 74, 76, 90, 241-246, 255, 268, 271, 286, 295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (ЄДРПОУ: 40108646, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд.3), Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ: 40108646, місцезнаходження: 73000, м. Херсон, просп. Адмірала Сенявіна, буд.128), капрала поліції 2-го взводу 4-ої роти 1-го батальйону Управління патрульної поліції в Херсонській області Козлова Євгена Валерійовича(РНОКПП: не встановлено, місцезнаходження: м. Херсон) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити частково.
Постанову серії ЕНА №5645565 від 04.09.2025 року про притягнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. - скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП - закрити.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ: 40108646, місцезнаходження: 73000, м. Херсон, просп. Адмірала Сенявіна, буд.128), капрала поліції 2-го взводу 4-ої роти 1-го батальйону Управління патрульної поліції в Херсонській області Козлова Євгена Валерійовича(РНОКПП: не встановлено, місцезнаходження: м. Херсон) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом трижцяти днів з дня його проголошення відповідно до ч. 4 ст. 286 КАС України.
Згідно ч. 4 ст. 250 КАС України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного у письмовому провадженні, суд підписує рішення без його проголошення.
Дата складання повного тексту рішення 13.10.2025 року.
СуддяЄ. М. Булах