Справа № 173/734/25
Провадження №2/173/726/2025
іменем України
20 жовтня 2025 року м. Верхньодніпровськ
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі
головуючого судді Кожевник О.А.
за участю секретаря судового засідання Голованьової К.С.
позивача ОСОБА_1 ,
представника третьої особи Хмельової Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ТОВ «Верхньодніпровське БТІ» про визнання права власності за набувальною давністю
До Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ТОВ «Верхньодніпровське БТІ» про визнання права власності за набувальною давністю.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в 2000 році за усною домовленістю купила житловий будинок в АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 . По теперішній час позивач проживає у вказаному будинку та сплачує комунальні послуги, декілька разів намагалася оформити договір купівлі-продажу, але власник завжди ухилявся.
На даний час виникла необхідність оформити право власності на житловий будинок, але правовстановлюючих документів на нерухоме майно у позивача відсутні.
Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді Кожевник О.А.
26 березня 2025 року ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області залишено позовну заяву без руху.
02 квітня 2025 року ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовчому судовому засіданні.
Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 01.05.2025 закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засідання позивач позов підтримала та дала пояснення фактично встановлені матеріалами справи. Пояснила, що власник будинку ОСОБА_2 є її рідним братом, з ним спілкується телефоном, оскільки останній тривалий час проживає в РФ, не заперечує, щоб майно належне йому перейшло у її власність за вказаним позовом на підставі рішення суду.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, будь яких заперечень щодо позову не надав.
Представник третьої особи ТОВ «Верхньодніпровське БТІ» у судовому засідання не заперечувала проти задоволення позовних вимог.
Суд, вислухавши пояснення позивача, третьої особи, та вивчивши матеріали справи, дійшов такого висновку.
Як вбачається з пояснень позивачки в судовому засіданні, вона за усною домовленістю викупила у брата за 5 тисяч доларів житловий будинок в АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_2 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельною ділянкою.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , але з 2000 року фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується актом № 192 від 17 вересня 2024 року, виданого депутатом Верхівцевської міської ради.
За місцем проживання позивачем укладено Договір про надання з газопостачання населенню ВАТ «Дніпропетровськгаз» та остання користувалася послугами електроенергії, що підтверджується Актом звірки № 24-261/522000172694 від 18.09.2024 та копією відповідних абонентських книжок.
Відповідно до копії довідки № 164 від 17.09.2024, земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 0,1000 га не приватизована.
Судом встановлено, що будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_2 на підставі Договору про надання та безстрокове використання земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на право особистої власності, відповідно до рішення виконкому Верхівцевської міської ради народних депутатів № 296 від 20 грудня 1978 року, що підтверджується копією відповідного договору.
На замовлення ОСОБА_1 ТОВ «Верхньодніпровське бюро технічної інвентаризації» виготовлено технічний паспорт будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами.
Правовідносини, яким відповідають встановлені фактичні обставини, врегульовані загальними нормами Цивільного кодексу України щодо права власності.
Відповідно до ст. 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією висловленою в п. 9, 11, 13, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», що особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України. При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 вказано, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
У подальшому ця правова позиція була неодноразово підтверджена та розвинута Верховним Судом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 зазначила, зокрема: правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме:
- наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт;
- законність об'єкта володіння;
- добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння;
- сплив установлених строків володіння;
- відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю;
- для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація) (п. 43);
- аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків;
- при вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом;
- володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном;
- крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього (п. 46);
- звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю;
- підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність;
- наявність у володільця певного юридичного титулу, володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник;
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (п.п. 47, 55);
- якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном (п. 48);
- відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння;
- при цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння;
- володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник (п. 50);
- давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим; тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи; для нерухомого майна такий строк складає десять років (п. 52);
- набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності (п. 54).
Аналогічні правові позиції Верховний Суд висловив і в ряді інших своїх судових рішень, а в постанові від 28.04.2020 у справі № 552/1354/18 вказав також на те, що:
- за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено;
- позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2018 у справі №201/12550/16-ц).
Як вбачається з матеріалів справи позивач завжди знала хто є власником будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Відмови від належного ОСОБА_2 будинку матеріали справи не містять, що виключає право власності за набувальною давністю, з огляду на вищезазначені правові позиції ВС. При цьому у позовній заяві позивачем зазначено, що від оформлення договору купівлі-продажу власник відмовився, через те, що не мав наміру приїздити в Україну для оформлення договору. Письмової відмови титульного власника даного житлового будинку від права власності на це майно матеріали справи також не містять.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналізуючи наведені норми права та обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки за набувальною давністю не може визнаватися право власності на майно, власник якого відомий і не відмовлявся від своїх прав на це майно.
Укладення між позивачем та відповідачкою усної угоди, проживання позивача в цьому будинку, користування майном, а також сплата спожитих комунальних послуг не підтверджують підстав для застосування правил ст. 344 ЦК України, оскільки сам лише факт проживання позивача у спірному будинку, утримання його в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю.
Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а позивач посилається на строк набувальної давності, - то такий позивач обрав неправильний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.
Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені ст.344 ЦК України.
Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ТОВ «Верхньодніпровське БТІ» про визнання права власності за набувальною давністю - відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 23.10.2025 р.
Суддя О.А. Кожевник