23 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 0417/9215/2012
провадження № 61-13004ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коротуна В. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року
в справі за скаргою у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича, стягувач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», боржники: ОСОБА_1 , Акціонерне товариство «Акцент-Банк»,
16 жовтня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року.
Касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки надіслана заявником до суду касаційної інстанції після закінчення строку на касаційне оскарження.
Заявник зазначає, що вперше представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою 06 грудня 2024 року, проте ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернено.
Строк дії договору про надання правничої (правової) допомоги закінчився
31 грудня 2024 року.
З 14 січня до 01 квітня 2025 року заявник перебував за межами України
у службовому відрядженні, що підтверджується наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТ Ойл Плюс» від 20 грудня 2024 року
№ 25/12.
29 квітня 2025 року ОСОБА_1 повторно подав касаційну скаргу на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року. Проте, ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернено.
Заявник зазначає, що ухвалу Верховного Суду від 28 травня 2025 року він не отримав поштою, про наявність зазначеної ухвали дізнався 14 жовтня
2025 року на офіційному вебпорталі «Судова влада України», перейшовши на сайт Єдиного державного реєстру судових рішень ознайомився зі змістом ухвали.
Оцінюючи наявність підстав для поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, Верховний Суд виходить із такого.
Порядок і строки подання касаційної скарги визначено положеннями частин першої-третьої статті 390 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 390 ЦПК України строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Останнім днем для подання касаційної скарги, згідно з приписами статті 390 ЦПК України, є 20 грудня 2024 року, касаційну скаргу подано 16 жовтня
2025 року, тобто після закінчення строків, установлених статтею 390 ЦПК України.
У постанові від 04 листопада 2024 року у справі № 405/4689/19 (провадження № 61-1979сво24) Об'єднана Палата Верховного Суду зробила висновки, що відсутність в рішенні суду вказівки на дату складання його повного тексту та несвоєчасне надіслання оскарженого судового рішення суду першої інстанції до Єдиного державного реєстру судових рішень, за умови, що учасник справи (зокрема, котрий ініціював позов - позивач), який подає апеляційну скаргу, знав про розгляд справи, не є перешкодою для отримання цією особою у розумний строк інформації про стан відомого їй судового провадження та не свідчить про наявність випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі, спрямовані на підготовку касаційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати усім вимогам процесуального закону.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
Суд вважає за необхідне зазначити, що звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на касаційне оскарження, то реалізація цього права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків встановлених положеннями процесуального закону. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Право на касаційний перегляд судових рішень нерозривно пов'язане з обов'язком дотримання процесуального закону щодо порядку, строків та умов реалізації цього права. Процесуальні обов'язки в цій частині є однаковими для всіх учасників судового процесу, що відповідає принципу рівності сторін та забезпечує дотримання засад цивільного судочинства.
Отже, заявнику необхідно звернутися із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших поважних причин пропуску строку та надіслати на адресу суду належні докази на підтвердження поважності причин пропуску строку судових рішень, оскільки безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки заявником на порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України не додано документ, що підтверджує сплату судового збору.
Стаття 1 Закону України «Про судовий збір» визначає поняття судового збору як збору, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат, які є коштами учасників справи, понесеними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Стаття 3 Закону України «Про судовий збір» визначає як загальний перелік об'єктів справляння судового збору, так і процесуальні документи, за подання яких до суду збір не сплачується.
Детальний і конкретний перелік найменувань процесуальних документів, дій, за які справляється судовий збір, та його ставки закріплені у частині другій статті 4 Закону, і цей перелік є вичерпним. А тому справляння судового збору за подання до суду інших процесуальних документів, які не визначені
у частині другій статті 4 Закону, суперечить його вимогам.
Заявники, які є стягувачами у виконавчому провадженні, у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, не повинні сплачувати судовий збір як за подання скарги до суду першої інстанції, так і на наступних стадіях судового процесу (за подання апеляційної і касаційної скарг), оскільки така особа, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, винесену за наслідками розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, намагається насамперед усунути наслідки порушення її прав, спричинені невиконанням судового рішення, прийнятого у провадженні, де стягувач вже сплачував судові витрати відповідно до законодавства, а покладення на таку особу обов?язку зі сплати судового збору не буде відповідати меті правосуддя - захисту прав і свобод. Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2024 року у справі № 1423/19804/2012.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги фізичною особою на ухвалу суду справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 9 пункту 1 частини другої цієї статті становить
0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зазначене положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом України «Про судовий збір» справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028,00 грн.
Таким чином, розмір судового збору за подання касаційної скарги
становить 605,60 грн.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/ Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду
Також, касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки у порушення пункту 3 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі не зазначено всіх сторін, які беруть участь у справі.
Отже, заявнику необхідно уточнити касаційну скаргу, зазначивши всіх сторін, які беруть участь у справі та адресу їх місцезнаходження та надати касаційну скаргу (у новій редакції), копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
За правилами частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Коротун