24 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 175/1612/22
провадження № 61-3056ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргуДніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року у справі за позовом Лівобережної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Дніпровська міська рада, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її витребування,
У липні 2022 року керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» (далі - ДП «Дніпровське лісове господарство») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Дніпровська міська рада, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, усунення перешкод у здійсненні права користування
та розпорядження земельною ділянкою шляхом її витребування.
У жовтні 2024 року надійшла заява керівника Лівобережної прокуратури міста Дніпра про забезпечення позову, у якій заявник просив заборонити ОСОБА_3
та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав (реєстраторам, нотаріусам та іншим особам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчудження, у тому числі, шляхом укладання договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, передачу в оренду, здійснення поділу та обєднання тощо, щодо земельної ділянки, площею 0, 15 га, кадастровий номер 1210100000:01:709:0123, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2055777812214.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області
від 14 жовтня 2024 року в задоволенні заяви керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, ДП «Дніпровське лісове господарство» про забезпечення позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 04 січня 2023 року у цивільній справі № 199/53/23
вже заборонено ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) з відчуження, реалізації, передачі іншим особам
та переоформлення документів на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку
з кадастровим номером 1210100000:01:709:0123, площею 0,15 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 20557778812214, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ,
а також заборонено державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення записів
про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку інші
дії передбачені чинним законодавством), окрім дій з виконання ухвали суду про забезпечення позову у цій справі щодо нерухомого майна - земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:709:0123, площею 0,15 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 20557778812214, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, заявник не довів, яким чином невжиття вказаних у заяві заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених прав або інтересів позивачів. Тому вжиття таких заходів забезпечення позову не можуть бути визнані співмірними із заявленими прокурором в інтересах позивачів вимогам.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня
2024 року скасовано.
Заяву керівника Лівобережної прокуратури міста Дніпра про забезпечення позову задоволено.
Заборонено ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав (реєстраторам, нотаріусам та іншим особам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження, у тому числі, шляхом укладання договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, передачу в оренду, здійснення поділу та об'єднання тощо, щодо земельної ділянки площею 0, 15 га, кадастровий номер 1210100000:01:709:0123, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2055777812214).
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову та ухвалюючи постанову про задоволення такої заяви, апеляційний суд виходив з того, що позовними вимогами прокурора є повернення у державну власність земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:01:709:0123, площею 0,15 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 20557778812214, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності ОСОБА_3 . Власник цієї земельної ділянки вже декілька разів змінювався, тому припущення прокурора є обґрунтованим, оскільки невжиття заходу забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду.
10 березня 2025 року Дніпровська міська рада, через підсистему «Електронний суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та запропоновано Дніпровській міській раді надати суду докази отримання копії постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року саме
06 лютого 2025 року, як зазначено у касаційній скарзі, докази надсилання копії касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , з урахуванням пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України та частини сьомої статті 43 ЦПК України, та докази сплати судового збору за подання касаційної скарги в розмірі
2 422,40 грн.
На виконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху Дніпровська міська рада надіслала суду докази отримання копії постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року саме 06 лютого
2025 року, як зазначено у касаційній скарзі, докази надсилання копії касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , з урахуванням пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України та частини сьомої статті 43 ЦПК України, та докази сплати судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 2 422,40 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2025 року поновлено Дніпровській міській раді строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року та продовжено строк для усунення недоліків
та запропоновано уточнити вимоги прохальної частини касаційної скарги щодо дати ухвали, яку він просить залишити в силі, та надіслати на адресу суду касаційної інстанції уточнену редакцію касаційної скарги з доданими до неї матеріалами відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, або надати суду докази надсилання копії уточненої касаційної скарги сторонам у справі,
з урахуванням пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України та частини сьомої статті 43 ЦПК України.
На виконання вимог ухвали суду Дніпровська міська рада надіслала уточнену редакцію касаційної скарги з доказами надсилання копії уточненої касаційної скарги сторонам у справі, з урахуванням пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України та частини сьомої статті 43 ЦПК України.
Таким чином, недоліки касаційної скарги представником заявника усунуто.
В уточненій редакції касаційної скарги Дніпровська міська рада, посилаючись
на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року
і залишити в силі ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що враховуючи відсутність належного обґрунтування ризиків невиконання можливого рішення суду та обставин, які б про це свідчили, а також створення невиправданих обмежень відповідача як власника майна в його правах, можливо дійти до висновку про правильність висновку суду першої інстанції щодо необґрунтованості необхідності вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення будь-яких дій.
Також Дніпровська міська рада зазначає, що суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував статті 149, 150 ЦПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)
та від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту касаційної скарги Верховний Суд встановив, що зазначена скарга
є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень, виходячи
з такого.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий
за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно
до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (пункт 4 частини першої статті 151 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод
та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя
й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача
від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів
з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом
до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками,
які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права
чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється
для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна,
на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення
до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб
чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має
з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать
про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе
до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі
№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду
в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь
у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення
чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені,
на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов,
за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже,
при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними
й допустимими доказами».
У постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18 зазначено, що «під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову».
Встановивши наявність підстав для забезпечення позову, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, врахувавши суть спору, що виник між сторонами, реальну загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову внаслідок дій відповідача, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, правильно виснував про обґрунтованість заяви, оскільки між сторонами дійсно існує спір, який перебуває на розгляді у суді.
Доводи касаційної скарги цих висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав для скасування постанови Дніпровського апеляційного суду
від 04 лютого 2025 року, яка постановлена з додержанням норм процесуального права.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, позовними вимогами прокурора
є повернення у державну власність земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:01:709:0123, площею 0,15 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 20557778812214, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка натепер перебуває
у власності ОСОБА_3 .
Власник цієї земельної ділянки вже декілька разів змінювався.
Встановивши, що між сторонами у справі дійсно існує спір щодо визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, усунення перешкод
у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її витребування у державну власність спірної земельної ділянки, у якої вже декілька разів змінювався власник, а невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав (реєстраторам, нотаріусам та іншим особам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження, у тому числі, шляхом укладання договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, передачу в оренду, здійснення поділу
та об'єднання тощо, щодо земельної ділянки площею 0, 15 га, кадастровий номер 1210100000:01:709:0123, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2055777812214) є ефективним захистом прав сторони у справі.
Невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливими виконання рішення суду, тому забезпечення позову шляхом накладення заборони ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав (реєстраторам, нотаріусам та іншим особам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження, у тому числі, шляхом укладання договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, передачу в оренду, здійснення поділу
та об'єднання тощо, є ефективним захистом прав сторони у справі. Цей спосіб забезпечення позову є співмірним, оскільки забезпечення позову шляхом накладення заборони на вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо земельної ділянки, не позбавляє власника права володіння нею, а також ніяким чином
не впливає на будь-чиє користування земельною ділянкою.
При цьому враховано розумність та співмірність обмеження права власності, наявність обґрунтованих сумнівів, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)
та від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), на які посилається представник заявника, не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції щодо підстав застосування заходів забезпечення позову у цій справі, застосування загальних засад співмірності вжитих заходів пред'явленому позову та ефективності таких заходів з метою запобігання порушень прав позивача, у разі задоволення позову.
У постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження
№ 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «предметом спору
є вимога позивачки до відповідача виконати своє зобов'язання, яке виникло
на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги щодо повернення отриманих коштів, її позовні вимоги обґрунтовано виключно положеннями Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини позики. Оскільки договір про надання поворотної фінансової допомоги від 21 січня
2015 року не впливає на корпоративні права ОСОБА_1, то цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки предметом спору
є стягнення боргу, розмір якого на день звернення з позовом становив
17 млн 289 тис. 862 грн, вбачається, що обраний судом апеляційної інстанції вид забезпечення позову - накладення арешту на майно, що належить відповідачу
на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами. При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. З огляду на обраний вид забезпечення позову, який не впливає
на матеріальний стан відповідача як власника майна та не призводить
до понесення додаткових витрат унаслідок його застосування, з урахуванням відсутності доказів завдання відповідачу збитків унаслідок накладення арешту
на майно, доводи скарги щодо порушення норм процесуального права в частині зустрічного забезпечення на правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову не впливають»
У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження
№ 14-88цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення
про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення
або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення
у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених
чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Подібні правові висновки також сформульовані у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 .
Отже, висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених вище постановах.
Верховний Суд як суд права не вправі самостійно здійснювати оцінку фактичних обставин, що стали підставою для забезпечення позову.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд
не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою,
яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).
На підставі викладеного Верховний Суд виснує, що правильне застосування
судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року є необґрунтованою.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року
у справі за позовом Лівобережної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави
в особі Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Дніпровська міська рада, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом
її витребування відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі,
яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська