15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 642/4794/18
провадження № 61-2132св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мазюк Олександр Михайлович, на рішення Київського районного суду м. Полтави від 25 вересня 2023 року у складі судді Шаповал Т. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у складі суддів: Пилипчук Л. І., Бутенко С. Б. та Дряниці Ю. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, треті особи: Харківська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Харківській області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду
м. Харкова із позовом до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, у якому просив стягнути з Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, відповідно суми у розмірі 278 850,00 грн та
3 856 660,00 грн, а також зобов'язати правоохоронні органи, які незаконно притягли його до кримінальної відповідальності, надати офіційне вибачення у письмовій формі.
В обґрунтування вимог зазначав, що на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1) №62-ос від 18 березня 2011 року він займав посаду слідчого cлідчого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1, йому було присвоєно звання старшого лейтенанта юстиції.
19 червня 2012 року позивачем прийнято до свого провадження кримінальну справу №2012/807/22, яка була порушена Харківською обласною митницею відносно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.305 КК України.
У подальшому, з метою припинення законної правоохоронної діяльності позивача, боротьби з корупцією в Харківській області, прокуратурою Харківської області за ініціативною та активною допомогою Управління боротьби з організованою злочинністю Головного управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Харківській області (далі - УБОЗ ГУМВС України в Харківській області), 22 червня 2012 року відносно позивача була порушена кримінальна справа № 18120068 за ч.3 ст.368 КК України та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з місця проживання, 03 липня 2012 року позивача відсторонено від посади, а 07 серпня 2012 року - накладено арешт на належне йому майно.
Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 28 березня 2016 року, який залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, позивача виправдано за недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Отже, із 22 червня 2012 року до 07 червня 2018 року він знаходився під незаконним кримінальним переслідуванням, а обмеження його прав завдало йому значної моральної шкоди, яку позивач оцінює у розмірі 3 856 660,00 грн., а також матеріальної шкоди, зумовленої його незаконним відстороненням від посади, унаслідок чого недоотримана ним заробітна плата склала
278 850,00 грн.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 25 вересня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратуру і суду відмовлено.
Суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, заявлені не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, що є підставою для відмовив задоволенні позову.
19 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду
м. Полтави від 25 вересня 2023 року, в якій просив скасувати рішення в частині відшкодування моральної шкоди та задовольнити вимоги в цій частині у повному обсязі.
В іншій частині позовних вимог рішенняКиївського районного суду
м. Полтави від 25 вересня 2023 року в апеляційному порядку не оскаржувалось та не переглядалось.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Полтави від 25 вересня 2023 року - залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач неправильно визначив суб'єктний склад відповідачів, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 лютого 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мазюк О. М., засобами поштового зв'язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Полтави
від 25 вересня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду
від 23 січня 2024 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 25 вересня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2024 року в частині відшкодування моральної шкоди, справу в цій частині направити на новий розгляд до Ленінського районного суду м. Харкова.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 08 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи.
25 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 25 вересня 2023 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2024 року в частині позовних вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди та зобов'язання надати офіційне вибачення жодною із сторін ані до суду апеляційної інстанції, ані до суду касаційної інстанції не оскаржувалось, а відтак Верховним Судом у цій частині не переглядається.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18,
від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 23 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що він у позові визначив відповідачем державу Україна, яка і повинна відповідати за позовами у такій категорії справ. Зазначаючи в оскаржуваних судових рішеннях про те, що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем у справі, суди дійшли помилкових висновків. Вважає, що суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно суб'єктного складу осіб, які беруть участь у справі, суд має виходити із положень статті 51 ЦПК України та з урахуванням частини п'ятої статті 12 ЦПК України роз'яснити повивачу право на заміну належного відповідача.
Крім того, суди неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи.
Ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд не врахували, що позивачем була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, і продовжували розглядати позов в первісній редакції без врахування відмови позивача від позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди та зменшення розміру моральної шкоди.
Також позивач посилається на порушення судами правил територіальної підсудності розгляду справи .
Позиція інших учасників справи
17 квітня 2024 року ГУНП в Харківській області, в інтересах якого діє
Гвоздецька О. М., звернулось до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» із відзивом на касаційну скаргу, в якому просило залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Київського районного суду м. Полтави від 25 вересня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2024 року - без змін.
03 травня 2024 року Харківська обласна прокуратура направила засобами поштового зв'язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Київського районного суду м. Полтави від 25 вересня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2024 року - без змін.
Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом на подання відзиву у встановлений строк Верховним Судом в ухвалі про відкриття провадження.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не відповідає.
В іншій частині вимог заявник не оскаржував рішення суду першої інстанції ні в апеляційному, ні в касаційному порядках, тому Верховним Судом в цій частині не переглядається.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судами встановлено, що постановою керівника відділу прокуратури Харківської області від 22 червня 2012 року порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за фактом отримання службовою особою, яка обіймає відповідальне становище, хабара за виконання в інтересах того, хто дає хабар будь-якої дії з використанням наданого йому службового становища.
22 червня 2012 року постановою слідчого від 22 червня 2012 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
Постановами слідчого від 02 липня 2012 року та від 11 серпня 2012 року ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого за ч.3 ст.368 КК України.
Постановою слідчого від 03 липня 2012 року ОСОБА_1 відсторонено від займаної посади слідчого СВ ІНФОРМАЦІЯ_1.
Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 28 березня 2016 року (справа №1622/16159/2012), який залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, ОСОБА_1 виправдано за недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого ст.368 ч.3 КК України.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України).
Відповідно до положень Закону № 266/94-ВР відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина (пункт 1 частини першої стаття 1 Закону).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, постановлення виправдувального вироку суду (стаття 2 Закону).
Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Аналіз вказаної норми свідчить, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин.
Саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, тому належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (пункти 43, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19)).
Рішенням Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року у справі
№ 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Отже, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, органи, діями яких завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, керувалися тим, що ОСОБА_1 пред'явив позов до неналежного відповідача.
Разом з тим, суди не врахували, що у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (постанова від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22).
У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18 (пункт 35).
Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц (пункт 27). У спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів під час вирішення питання про відшкодування завданої нею шкоди, а не суб'єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивача публічно-владні управлінські функції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 39).
У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов'язковою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)).
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 11 жовтня
2023 року в справі № 361/9386/21, від 24 січня 2024 року в справі
№ 495/10543/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 661/285/20,
від 27 березня 2024 року в справі № 593/207/22, від 20 листопада 2024 року у справі № 333/2766/21.
Верховний Суд у постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 373/1292/20 зазначив, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Водночас Верховний Суд у вказаній постанові взяв до уваги, що прокуратура Київської області була залучена до участі у справі в якості третьої особи, в повній мірі користувалася усіма процесуальними правами, зокрема подавала відзиви на позовну заяву, апеляційну та касаційну скарги, її представники брали участь у судових засіданнях, а тому незалучення Київської обласної прокуратури для участі у справі саме в якості відповідача у цій справі не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 373/1294/20 та від 19 липня 2023 року у справі № 373/1293/20.
Отже, не врахувавши, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, а також те, що органи, діяннями яких, на думку позивача, завдана шкода, залучені до участі у справі в якості третіх осіб, суди першої та апеляційної інстанцій зробили помилковий висновок про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пред'явленням позову до неналежного відповідача. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів органу прокуратури чи іншого органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава.
Позов про відшкодування моральної шкоди у справі, яка переглядається, заявлено до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, з урахуванням того, що саме до повноважень зазначеного органу входить безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Суд першої інстанції не розглянув, а апеляційний суд в межах своїх повноважень не переглянув справу по суті позовних вимог, зробивши помилковий висновок про неналежний склад відповідачів.
Суди не виконали завдань цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Отже, Верховний Суд уважає частково обґрунтованими доводи касаційної скарги. Висновки судів першої та апеляційної інстанції є передчасними та зроблені без належного та повного з'ясування усіх обставин справи.
Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), є неможливим.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мазюк Олександр Михайлович, задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 25 вересня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік