Справа № 473/3042/25
іменем України
"24" жовтня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л., позивачки ОСОБА_1 , її представниці ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, в якому вказувала, що з 2000 року до 09 липня 2024 року вона проживала з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, сторони мали спільний бюджет, вели спільне господарство.
09 липня 2004 позивачка уклала з відповідачем шлюб.
В період шлюбу, а саме 01 жовтня 2024 року, подружжя за спільні кошти придбало:
- житловий будинок по АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану по АДРЕСА_1 , призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 4810200000:08:031:0039;
- земельну ділянку площею 0,0391 га, розташовану по АДРЕСА_1 , призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4810200000:08:031:0040.
Право власності на набуте майно зареєстроване за відповідачем.
Позивачка, вказуючи на те, що спірне майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки придбане подружжям в період перебування в шлюбі та за спільні кошти, а згода про добровільний поділ майна між сторонами не досягнута, просила про поділ будинку та земельних ділянок в судовому порядку, визнавши майно спільною власністю та визнавши за нею право власності на 1/2 частку спірного майна.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представниця ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, судом відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи за місцем його реєстрації, причину неявки суду не повідомив.
Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки позивачка та її представниця не заперечували проти такого порядку вирішення спору.
Заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представниці ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.
Зокрема, суд встановив, що з 09 липня 2024 року сторони перебувають між собою в зареєстрованому шлюбі (а.с. 5).
В період шлюбу, а саме 01 жовтня 2024 року ОСОБА_3 за згодою дружини придбав:
- житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану по АДРЕСА_1 , призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 4810200000:08:031:0039, що підтверджується копією нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу земельної ділянки з житловим будинком від 01 жовтня 2024 року, реєстр. №1401 (а.с. 6-10);
- земельну ділянку площею 0,0391 га, розташовану по АДРЕСА_1 , призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4810200000:08:031:0040 що підтверджується копією нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 жовтня 2024 року, реєстр. №1402 (а.с. 11-13);
Право власності на придбане майно зареєстровано за ОСОБА_3 .
Позивачка бажає поділити нерухоме майно, проте сторони не можуть досягти згоди щодо порядку такого поділу.
Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - постанова Пленуму), а саме в п.п. 23, 24 зазначив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами тощо.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція сформована Верховним Судом та викладена в постановах від 24 травня 2019 року у справі № 360/303/17-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 648/2988/16-ц, від 14 листопада 2019 року у справі №570/4823/15-ц, від 27 січня 2020 року у справі №442/8047/16-ц, від 07 квітня 2020 року у справі №199/3645/17 та інших.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 69, ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Положення ч. 1 ст. 70 СК України, п. 30 постанови Пленуму вказують на те, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до п. 22 постанови Пленуму поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Згідно ч.ч. 4-5 ст. 71 СК України, з урахуванням роз'яснень, наданих в п. 25 постанови Пленуму, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Таким чином, спірні будинок та земельні ділянки, які належать сторонам на праві спільної сумісної власності, підлягають поділу між ними з врахуванням принципу рівності часток подружжя.
Однак, при перевірці, чи обрано позивачкою ефективний спосіб захисту свого права, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Вказані вище висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19.
З урахуванням встановлених обставин, відсутності доказів можливості поділу будинку та ділянок в натурі відповідно до часток його співвласників, відсутності передумов для отримання одним з подружжя грошової компенсації замість його частки, суд вважає необхідним визнати за позивачкою право власності на 1/2 ідеальну частку спірних будинку (з господарськими будівлями та спорудами) та ділянок без їх реального поділу, що є ефективним, передбаченим законом способом захисту права позивачки.
У той же час, вимога позивачки в межах поділу майна додатково констатувати факт належності сторонам спірного майна на праві спільної власності є неефективним, а зайво заявленим способам захисту права, а тому не підлягає застосуванню.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 також підлягають стягненню понесені позивачкою та підтверджені матеріалами справи судові витрати, а саме 2 001 грн судового збору, 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 7 001 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 282, 284, 289 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), право власності на:
- частку житлового будинку по АДРЕСА_1 (з господарськими будівлями та спорудами);
- частку земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої по АДРЕСА_1 , призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 4810200000:08:031:0039;
- частку земельної ділянки площею 0,0391 га, розташованої по АДРЕСА_1 , призначеної для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4810200000:08:031:0040.
Стягнути з ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) 7 001 (сім тисяч одну) гривню судових витрат.
Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О.В. Вуїв