23 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 927/994/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Власова Ю. Л. (головуючого), Колос І. Б., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
представників учасників справи:
позивача - Майструка Є. С.,
відповідача - Фролкова В. А., Підгорного К. Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання за
касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина"
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 05 вересня 2023 року (суддя Шморгун В. В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2025 року (колегія суддів: Руденко М. А., Барсук М. А., Пономаренко Є. Ю.)
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Украгро НПК"
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина"
про стягнення 31 219 436, 87 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У липні 2023 року Приватне акціонерне товариство "Украгро НПК" (далі - ПрАТ "Украгро НПК", позивач) звернулося до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" (далі - СТОВ "Батьківщина", відповідач), про стягнення 31 219 436, 87 грн, з яких 28 685 872, 82 грн заборгованості за поставлений товар, 2 268 035, 12 грн пені та 265 528, 93 грн інфляційних втрат.
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки від 28 березня 2023 року № Р137 (далі - Договір) в частині оплати вартості поставленого товару.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд Чернігівської області рішенням від 05 вересня 2023 року позовні вимоги ПрАТ "Украгро НПК" задовольнив частково; стягнув з СТОВ "Батьківщина" на користь ПрАТ "Украгро НПК" 28 685 872, 82 грн заборгованості за поставлений товар, 2 227 650, 12 грн пені та 229 486, 98 грн інфляційних втрат; в іншій частині позову відмовив.
2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 30 травня 2024 року скасував рішення Господарського суду Чернігівської області від 05 вересня 2023 року; ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПрАТ "Украгро НПК" відмовив.
2.2.1. Зокрема, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в силу приписів Указу Президента України від 24 червня 2021 року № 266/2021 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 червня 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", статті 1, пункту 30 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року за № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації" (далі - Постанова № 187), враховуючи встановлений мораторій, наявні правові підстави для обмеження права позивача на отримання коштів від відповідача, зокрема за спірним Договором в заявленому до стягнення розмірі 28 685 872, 82 грн заборгованості, 2 268 035, 12 грн пені, яка частково задоволена судом у розмірі 2 227 650, 12 грн, та 265 528, 93 грн інфляційних втрат, які частково задоволені судом у розмірі 229 486, 98 грн, у зв'язку з чим у позові слід відмовити за наведених підстав.
2.3. Верховний Суд постановою від 20 листопада 2024 року скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 30 травня 2024 року, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
2.3.1. У своїй постанові Верховний Суд зазначив, що постанова апеляційного суду містить посилання на висновок Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 910/9234/23 (пункт 5.15) та відповідно до якого: "враховуючи встановлені судами обох інстанцій фактичні обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів щодо відмови у задоволенні позову, оскільки умовами укладеного між сторонами договору визначено виникнення у виконавця права на односторонню відмову від правочину, зокрема, через сам факт застосування до особи, пов'язаної відносинами контролю, санкцій." Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що справа, яка розглядається, не є подібною до справи № 910/9234/23, оскільки предметом спору в останній було питання щодо правомірності односторонньої відмови від договору у зв'язку із запровадженням до кінцевого бенефіціарного власника ТОВ "Дизельний завод" персональних спеціальних економічних санкцій, введених в дію Указом Президента України від 12 травня 2023 року № 279/2023. При цьому у справі № 910/9234/23 судами було встановлено, що сторони у договорі чітко погодили можливість припинення дії договору в односторонньому порядку у разі застосування санкцій, зокрема до фізичної особи, пов'язаної із замовником відносинами контролю (пункти 46, 47 постанови).
2.3.2. Верховний Суд дійшов висновку, що у контексті питання щодо поширення дії санкцій, застосованих по відношенню до бенефіціарного власника юридичної особи, на саму юридичну особу, підлягає врахуванню висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 824/146/19, на яку посилається скаржник, відповідно до якого "… ні рішенням РНБО, ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом України не передбачена можливість застосування відповідних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо фізичних та/або юридичних осіб, які тим чи іншим чином є пов'язаними з фізичними чи юридичними особами, включеними до відповідних санаційних списків, затверджених рішенням РНБО. Таким чином, персональні економічні санкції, які були застосовані до бенефіціарних власників, не застосовуються та не мають застосовуватися до стягувача" (пункт 48 постанови).
2.3.3. Колегія суддів звернула увагу на те, що встановлені апеляційним судом обставини щодо застосування санкцій, зокрема до фізичної особи, пов'язаної із позивачем відносинами контролю, не є достатньою підставою для застосування наслідків таких санкцій до самого позивача, що свідчить про неправильне застосування відповідних норм матеріального права та є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду (пункт 53 постанови).
2.3.4. У разі встановлення факту застосування санкцій по відношенню до позивача, а не до осіб, які пов'язані з ним відносинами контролю, апеляційному суду необхідно врахувати таке. Відповідно до чинного законодавства спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) встановлюються на певний строк що свідчить про їх тимчасовий характер. У зв'язку з цим застосування санкцій не звільняє особу від виконання зобов'язань, а є за своєю правовою природою відстроченням виконання певних зобов'язань, відкладенням здійснення певних дій на певний період на підставі спеціального нормативного акта (рішення РНБО). Тобто Закон України «Про санкції» та рішення РНБО не передбачають звільнення юридичних осіб України від виконання зобов'язань за укладеними ними угодами. Як наслідок, навіть за умови застосування санкцій за рішенням РНБО щодо позивача, відповідний факт не має бути підставою для припинення зобов'язання та відмови у захисті порушеного права (пункти 55, 56 постанови).
2.4. За результатами нового розгляду справи постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2025 року апеляційну скаргу СТОВ "Батьківщина" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 05 вересня 2023 року залишено без задоволення; рішення суду першої інстанції у цій справі залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. СТОВ "Батьківщина" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Чернігівської області від 05 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2025 року, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
3.2. Підставами касаційного оскарження скаржник визначив таке:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми матеріального та процесуального права і застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України));
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 1 Постанови № 187 у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України);
- під час прийняття оскаржуваної постанови суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, тоді як СТОВ "Батьківщина" наполягало на залученні вказаних осіб (пункт 4 частини другої статті 287, пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України);
- під час прийняття оскаржуваної постанови суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 287, пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України);
- під час ухвалення оскаржуваної постанови в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено обґрунтований відвід, проте вказаний відвід був залишений без задоволення (пункт 4 частини другої статті 287, пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України).
4. Доводи касаційної скарги відповідача
4.1. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови у цій справі не врахував практику Верховного Суду щодо недійсності Договору, а саме:
- висновки, наведені в постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16, постановах Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі № 910/5906/18, від 12 листопада 2019 року у справі № 918/598/18 в контексті недійсності Договору як такого, що укладений під впливом тяжкої обставини (частина третя статті 203 та частина перша статті 233 ЦК України;
- висновки, наведені в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15 в контексті недійсності Договору як такого, що порушує публічний порядок і законодавство про захист економічної конкуренції (частина третя статті 203 та частина перша статті 228 ЦК України);
- висновки Верховного Суду у справах № 824/241/2018 та 824/183/19, згідно з якими договір, укладений з компанією групи Остхем, яка має грошові зобов'язання перед державою-агресором, суперечить публічному порядку України в силу статті 228 ЦК України.
4.2. Відповідач наголошує, що в судах розглядаються справи № 927/997/23 та 927/730/25 предметом яких є недійсність Договору із зазначених вище підстав. Крім того, у межах справи № 927/730/25 судом вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони сторонам виконувати Договір. Однак суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей 18, 144, 227 ГПК України не зважив на доводи відповідача та не зупинив провадження у цій справі до набрання законної сили судовими рішеннями у справах № 927/997/23 та 927/730/25.
4.3. В обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктом 8 частини першої статті 310 ГПК України СТОВ "Батьківщина" зазначає, що суд апеляційної інстанцій в порушення статті 50 ГПК України відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача і внаслідок цього вирішив питання про права та обов'язки ОСОБА_1 (кінцевого бенефіціарного власника позивача) і групи компаній Остхем (до складу якої входить ПрАТ "Украгро НПК") без їх залучення до участі в цій справі.
4.4. Також апеляційний господарський суд всупереч вимогам статті 50 ГПК України проігнорував необхідність залучення до участі в справі Антимонопольного комітету України (далі - АМК) як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, тоді як рішення у цій справі може вплинути на його права та законні інтереси, крім того, його участь у цій справі сприятиме забезпеченню всебічного, об'єктивного та справедливого розгляду спору, оскільки АМК проводить дослідження ринкового становища групи компаній Ostchem Holding, у тому числі ПрАТ "Украгро НПК" на ринку азотовмісних мінеральних добрив в Україні, перевіряючи заяву СТОВ "Батьківщина" щодо явного завищення позивачем цін на аміак рідкий технічний внаслідок зловживання своїм монопольним становищем.
4.5. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287, пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, відповідач вказав, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, які подавалися СТОВ "Батьківщина" та свідчили про відсутність підстав для задоволення позову, недійсність Договору, порушення Договором публічного порядку та законодавства про захист економічної конкуренції, явне зловживання відповідачем монопольним становищем.
4.6. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 у поєднанні з пунктом 2 частини першої статті 310 ГПК України відповідач зазначив про те, що апеляційний розгляд цієї справи у складі колегії здійснювала головуюча суддя Руденко М. А., яка у багатьох випадках ухвалювала рішення на користь суб'єктів господарювання, які входять до групи компаній Ostchem Holding (у тому числі ті, які в подальшому скасовувалися Верховним Судом). Зазначене викликало у заявника підставні сумніви щодо об'єктивності та безсторонності судді під час розгляду цієї справи. СТОВ "Батьківщина" заявило судді Руденко М. А. обґрунтований відвід, проте він був залишений без задоволення.
4.7. Крім того, в заяві про усунення недоліків касаційної скарги СТОВ "Батьківщина" доповнило підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначивши, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, наведені у постановах:
- від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20 та від 22 березня 2023 року у справі № 509/5080/18 в контексті того, що позов про стягнення заборгованості може бути задоволений у випадку порушеного права кредитора і невиконаного зобов'язання боржника, чого у цій справі не було внаслідок того, що ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 21 липня 2025 року у справі № 927/730/25 вжито заходи забезпечення позову, якими, зокрема, заборонено позивачу та відповідачу виконувати умови Договору;
- від 27 травня 2025 року у справі № 910/17647/18 та від 15 квітня 2025 року у справі № 910/1418/23 щодо неможливості стягнення коштів на користь юридичної особи України кінцевим бенефіціарним власником якої є визначена в пункті 1 Постанови № 187 категорія "пов'язаної особи з державою-агресором" (у цьому випадку ОСОБА_1 і його дружина ОСОБА_2 - громадянка рф);
- від 20 березня 2018 року у справі № 910/8794/16 та від 07 грудня 2022 року у справі № 904/6735/20(624/215/21), які вказують на те, що Договір є недійсними в силу положень статті 241 ЦК України, оскільки був вчинений директором СТОВ "Батьківщина" з перевищенням його повноважень.
Натомість суд апеляційної інстанції неправомірно послався на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 13 листопада 2024 року у справі № 922/1589/22 стосовно застосування Постанови № 187. Крім того, апеляційний суд не врахував, що на момент ухвалення ним постанови, яка оскаржується у цій справі, уже діяли нові (розширені) санкції проти ОСОБА_1 , введені в дію Указом Президента України від 24 червня 2024 року № 376/2024.
4.8. Також у заяві про усунення недоліків касаційної скарги СТОВ "Батьківщина" зазначило підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме - відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 Постанови № 187 у подібних правовідносинах.
5. Заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача
5.1. ПрАТ "Украгро НПК" не скористалося своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу відповідача.
6. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
6.1. 28 березня 2023 року між ПрАТ "Украгро НПК" та СТОВ "Батьківщина" укладено Договір, відповідно до пункту 1.1 якого позивач як постачальник в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язався поставити (передати) у власність відповідачу як покупцю товар - аміак рідкий технічний, а покупець - прийняти та оплатити його.
6.2. Згідно з пунктом 1.2 Договору умови щодо найменування/асортименту, кількості, вартості/ціни та оплати товару, базису, строку та місця здійснення поставки товару сторони погоджують у специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього Договору.
6.3. За умовами пунктів 2.3, 2.7, 2.8 Договору розрахунки за товар здійснюються покупцем на умовах та в строк, що визначені сторонами у відповідній специфікації (-ях), на підставі виставленого рахунку-фактури, отриманого в рамках цього Договору.
Поставка товару здійснюється партіями по 500 т за кожною специфікацією, на умовах попередньої оплати. Оплата першої партії, що поставляється за Договором, здійснюється протягом трьох робочих днів з дня підписання Договору.
Оплата кожної наступної партії товару здійснюється на підставі специфікації та рахунку, коли невикористаний залишок за попередньою поставкою складає 150 т.
6.4. У пункті 6.4 договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період, за який сплачується пеня) від несплаченої суми за кожний день прострочки.
6.5. Сторони підписали такі специфікації до Договору щодо поставки аміаку рідкого технічного: від 28 березня 2023 року № 1 на загальну суму 9 015 203, 82 грн; від 04 квітня 2023 року № 2 на загальну суму 23 836 010, 10 грн; від 10 квітня 2023 року № 3 на загальну суму 6 041 602, 56 грн; від 11 квітня 2023 року № 4 на загальну суму 7 533 893, 41 грн; від 19 квітня 2023 року № 5 на загальну суму 121 784 757, 11 грн; від 26 квітня 2023 року № 6 на загальну суму 11 258 184, 00 грн.
6.6. Відповідно до пунктів 3, 7 вказаних специфікацій поставка товару здійснюється партіями по мірі необхідності за заявками покупцями (в будь-якій зручній для нього формі).
Розрахунки за товар здійснюються покупцем в розмірі 100 % загальної вартості за кожну партію товару за цими специфікаціями. Строк оплати першої партії товару - впродовж трьох днів з дня підписання договору.
6.7. У період з 31 березня 2023 року по 19 травня 2023 року позивач на підставі видаткових накладних поставив відповідачу товар - аміак рідкий технічний на загальну суму 179 035 882, 82 грн.
Відповідач отриманий товар оплатив частково у розмірі 150 350 010, 00 грн.
6.8. Неоплаченими залишились видаткові накладні: від 14 травня 2023 року № Р399 на суму 795 218, 20 грн; від 15 травня 2023 року № Р400 на суму 6 355 962, 88 грн; від 16 травня 2023 року № Р401 на суму 3 375 555, 53 грн; від 18 травня 2023 року № Р407 на суму 9 730 192, 40 грн; від 19 травня 2023 року № Р408 на суму 8 428 943, 81 грн. Заборгованість становить 28 685 872, 82 грн.
6.9. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач не оплатив товар, який поставлявся відповідно до специфікацій № 5 та 6.
6.10. Враховуючи положення Договору та специфікацій № 5 і 6, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що строк оплати за цей товар не визначений, тому відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обов'язок щодо сплати виник у відповідача з моменту прийняття ним цього товару, отже відповідач повинен був оплатити отриманий ним товар у такі строки:
- за видатковою накладною від 14 травня 2023 року № Р399 (на суму 795 218,20 грн) - 15 травня 2023 року;
- за видатковою накладною від 15 травня 2023 року № Р400 - 15 травня 2023 року;
- за видатковою накладною від 16 травня 2023 року № Р401 - 16 травня 2023 року;
- за видатковою накладною від 18 травня 2023 року № Р407 - 18 травня 2023 року;
- за видатковою накладною від 19 травня 2023 року № Р408 - 19 травня 2023 року.
6.11. 04 липня 2023 року позивач направив відповідачу претензію від 28 червня 2023 року № 473 з вимогою сплатити вказану суму заборгованості. Ця претензія була залишена відповідачем без задоволення.
6.12. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що кінцевим бенефіціарним власником позивача - ПрАТ "Украгро НПК" є громадянин України ОСОБА_1 , якому належить 100 % статутного капіталу.
7. Рух справи в суді касаційної інстанції
7.1. Ухвалою від 10 вересня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі. Розгляд касаційної скарги призначено у судовому засіданні на 02 жовтня 2025 року о 14:30.
7.2. У судовому засіданні від 02 жовтня 2025 року колегія суддів Верховного Суду задовольнила клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи. Судове засідання з розгляду касаційної скарги СТОВ "Батьківщина" призначено на 23 жовтня 2025 року о 12:20.
7.3. У судовому засіданні від 23 жовтня 2025 року колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи клопотання відповідача про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку із наявністю виключної правової проблеми щодо неможливості виконання грошових зобов'язань на користь юридичної особи, власник якої та члени його сім'ї є особами, пов'язаними з рф у розумінні Постанови № 187, виходить з таких міркувань.
7.4. Заявник належним чином не довів наявність якісного критерію існування виключної правової проблеми як обов'язкової передумови для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду за частиною п'ятою статті 302 ГПК України, ураховуючи критерії визначення виключної правової проблеми, які застосовані Великою Палатою Верховного Суду у своїх судових рішеннях, зокрема, ухвалі від 04 червня 2018 року у справі № 638/11484/17.
7.5. Разом із тим колегія суддів Верховного Суду, за наведеними скаржником доводами відзначає існування різних підходів, а відтак і застосування положень Постанови № 187 різними колегіями суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що відповідно до частини другої статті 302 ГПК України є підставою для передачі цієї справи на розгляд об'єднаної палати Верховного Суду.
8. Доводи та мотиви суду, що стали підставою для передання справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду
8.1. Згідно з частиною першою статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.2. Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина сьома статті 301 ГПК України).
8.3. Оцінюючи обсяг повноважень Верховного Суду під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій, можна дійти висновку, що саме перевірка правильності застосування норм як матеріального, так і процесуального права є ключовою для суду касаційної інстанції. Аналіз зазначених статей також вказує, що суди попередніх інстанцій застосовують відповідні норми матеріального і процесуального права, а Верховний Суд, у свою чергу, аналізує застосування таких норм права, а також викладає правові висновки щодо цих норм.
8.4. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
8.5. Згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
8.6. Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.
8.7. Предметом судового розгляду у цій справі є стягнення з покупця за договором поставки вартості придбаного ним, але не оплаченого товару, а також штрафних санкцій та інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості.
8.8. Спірне питання, передане на розгляд касаційного суду, полягає у тому, чи правомірним є стягнення заявлених у позові грошових коштів з відповідача - СТОВ "Батьківщина" на користь позивача - ПрАТ "Украгро НПК", при тому, що:
- кінцевим бенефіціарним власником товариства позивача є особа, на яку накладені персональні економічні санкції, - ОСОБА_1 , крім того його дружина є громадянкою рф;
- договір є недійсним, оскільки був укладений під впливом тяжкої обставини та з перевищенням директором СТОВ "Батьківщина" своїх повноважень, а також нікчемним, оскільки порушує публічний порядок і законодавство про захист економічної конкуренції;
- відсутнє порушене право кредитора і невиконане зобов'язання боржника, оскільки судом у межах справи № 927/730/25 вжито заходи забезпечення позову, якими, зокрема, заборонено позивачу та відповідачу виконувати умови Договору.
8.9. Відповідно до статті 1 Закону України "Про санкції" (тут і далі - в редакції від 24 травня 2022 року) з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції). Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність. Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.
8.10. Абзацом 1 частини третьої статті 5 Закону України "Про санкції" передбачено, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.
8.11. Положеннями частини п'ятої статті 5 Закону України "Про санкції" встановлено, що рішення щодо застосування санкцій повинно містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово.
8.12. Указом Президента України від 24 червня 2021 року № 266/2021 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 червня 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до якого застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком 1.
До цього додатку включено ОСОБА_1 та застосовано до нього наступні санкції строком на 3 роки: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) повна заборона заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів; 9) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; 10) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 11) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності; 12) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення; 13) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом України "Про санкції".
8.13. Указом Президента України від 24 червня 2024 року № 376/2024 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 червня 2024 року "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до якого застосовано (скасовано або змінено) персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком 1.
До цього додатку включено громадянина України ОСОБА_1 та застосовано до нього наступні санкції строком на 10 років: 1) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; 2) обмеження торговельних операцій (повне припинення); 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами (анулювання спеціального дозволу на користування надрами № 3640, зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 3735); 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона); 9) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності; 10) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення; 11) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом (заборона виплати дивідендів або інших платежів, пов'язаних із корпоративними правами (правом власності на частку, акції, паї) на користь санкційної особи та осіб, що діють від її імені).
8.14. Відповідно до пункту 1 Постанови № 187 до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на: 1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов'язані з державою-агресором):
- громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;
- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації;
- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації;
- юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов'язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.
8.15. У постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у цій справі міститься такий правовий висновок:
"48. У контексті питання щодо поширення дії санкцій, застосованих по відношенню до бенефіціарного власника юридичної особи, на саму юридичну особу колегія суддів вважає, що підлягає врахуванню висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 824/146/19, на яку посилається скаржник, відповідно до якого "… ні рішенням РНБО, ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом України не передбачена можливість застосування відповідних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо фізичних та/або юридичних осіб, які тим чи іншим чином є пов'язаними з фізичними чи юридичними особами, включеними до відповідних санаційних списків, затверджених рішенням РНБО. Таким чином, персональні економічні санкції, які були застосовані до бенефіціарних власників, не застосовуються та не мають застосовуватися до стягувача".
52. Із системного аналізу Закону України "Про санкції" та Рішення РНБО також слідує, що спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) встановлюються по відношенню до конкретно визначених суб'єктів та мають персональний характер.
53. Колегія суддів звертає увагу на те, що встановлені апеляційним судом обставини щодо застосування санкцій, зокрема до фізичної особи, пов'язаної із позивачем відносинами контролю, не є достатньою підставою для застосування наслідків таких санкцій до самого позивача, що свідчить про неправильне застосування відповідних норм матеріального права та є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду.
54. Разом з тим судом апеляційної інстанції не було встановлено чи є позивач як юридична особа суб'єктом до якого були застосовані персональні спеціальні економічні та інші заходи (санкції). На дану обставину позивач посилається у своїй касаційній скарзі, проте її встановлення виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, що є підставою для направлення справи на новий апеляційний розгляд.
55. У разі встановлення факту застосування санкцій по відношенню до позивача, а не до осіб, які пов'язані з ним відносинами контролю, апеляційному суду необхідно врахувати таке.
56. Відповідно до чинного законодавства спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) встановлюються на певний строк що свідчить про їх тимчасовий характер. У зв'язку з цим застосування санкцій не звільняє особу від виконання зобов'язань, а є за своєю правовою природою відстроченням виконання певних зобов'язань, відкладенням здійснення певних дій на певний період на підставі спеціального нормативного акта (рішення РНБО). Тобто Закон України "Про санкції" та рішення РНБО не передбачають звільнення юридичних осіб України від виконання зобов'язань за укладеними ними угодами. Як наслідок, навіть за умови застосування санкцій за рішенням РНБО щодо позивача, відповідний факт не має бути підставою для припинення зобов'язання та відмови у захисті порушеного права."
8.16. Водночас у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, скаржник зазначає про висновки Верховного Суду, сформовані у постановах від 27 травня 2025 року у справі № 910/17647/18 та від 15 квітня 2025 року у справі № 910/1418/23 щодо неможливості стягнення коштів на користь юридичної особи України, кінцевим бенефіціарним власником якої є визначена в пункті 1 Постанови № 187 категорія "пов'язаної особи з державою-агресором" (у цьому випадку ОСОБА_1 і його дружина ОСОБА_2 - громадянка рф).
8.17. Відповідач наполягає на тому, що оскільки кінцевий бенефіціарний власник товариства позивача - ОСОБА_1 є особою, на яку накладені персональні економічні санкції, крім того його дружина є громадянкою рф, позивач є особою, "пов'язаною з державою-агресором" в розумінні пункту 1 Постанови № 187, а тому на нього поширюється мораторій на виконання грошових зобов'язань, за якими позивач є кредитором (у тому числі і грошового зобов'язання, що є об'єктом цього позову до відповідача).
8.18. При цьому, керуючись висновками Верховного Суду, сформованими у постановах від 27 травня 2025 року у справі № 910/17647/18 та від 15 квітня 2025 року у справі № 910/1418/23, відповідач наполягає на тому, що вказаний мораторій означає неможливість стягнення коштів на користь позивача, що є підставою для відмови у задоволенні цього позову.
8.19. Так, у постановах Верховного Суду від 27 травня 2025 року у справі № 910/17647/18 та від 15 квітня 2025 року у справі № 910/1418/23, а також в інших (постанови Верховного Суду від 30 травня 2023 року у справі № 925/1248/21, від 09 серпня 2023 року у справі № 922/1589/22, від 08 листопада 2023 року у справі № 915/18/23, від 21 листопада 2023 року у справі № 910/14552/22, від 05 грудня 2023 року у справі № 910/13756/22, від 05 грудня 2023 року у справі № 910/4052/22) сформовано правовий висновок про те, що дія мораторію, зазначеного у пункті 1 Постанови № 187, передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом.
8.20. Відповідно до наведеної правової позиції Верховного Суду застосування вказаного мораторію відповідно до Постанови № 187 не залежить від стадії судового процесу, оскільки з моменту запровадження зазначеного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів) обмежується у реалізації ними права вимоги до зобов'язаної сторони як шляхом звернення за судовим захистом, так і шляхом примусового виконання.
Отже, якщо застосовувати вказану правову позицію у цій справі, то виходить що у разі з'ясування, що позивач підпадає під визначення осіб, зазначених у пункті 1 Постанови № 187 як такі, що "пов'язані з державою-агресором", це є підставою для відмови в позові.
8.21. Натомість відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у цій справі, спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) встановлюються на певний строк що свідчить про їх тимчасовий характер. У зв'язку з цим застосування санкцій не звільняє особу від виконання зобов'язань, а є за своєю правовою природою відстроченням виконання певних зобов'язань, відкладенням здійснення певних дій на певний період на підставі спеціального нормативного акта (рішення РНБО). Тобто Закон України "Про санкції" та рішення РНБО не передбачають звільнення юридичних осіб України від виконання зобов'язань за укладеними ними угодами. Як наслідок, навіть за умови застосування санкцій за рішенням РНБО щодо позивача, відповідний факт не має бути підставою для припинення зобов'язання та відмови у захисті порушеного права (пункт 56 постанови).
Тобто, за змістом правової позиції Верховного Суду, сформованої у цій справі, у разі з'ясування, що позивач підпадає під визначення осіб, зазначених у пункті 1 Постанови № 187 як такі, що "пов'язані з державою-агресором", це не впливає на можливість задоволення позову, однак є підставою для зупинення виконання майбутнього судового рішення під час виконавчого провадження.
8.22. Отже, існує неоднакове правозастосування Верховним Судом пункту 1 Постанови № 187 в аспекті того, чи підлягає застосуванню зазначений у цьому пункті мораторій щодо виконання грошових зобов'язань на користь осіб, пов'язаних з державою-агресором, на будь-якій стадії судового процесу, обмежуючи суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів) у реалізації ними права вимоги до зобов'язаної сторони як шляхом звернення за судовим захистом, так і шляхом примусового виконання, чи вказаний мораторій, як такий, що означає відстрочення виконання певних зобов'язань а не звільнення юридичних осіб України від виконання зобов'язань за укладеними ними угодами, не має бути підставою для припинення зобов'язання та відмови у захисті порушеного права.
8.23. Тому в разі наявності правових підстав для застосування до позивача положень пункту 1 Постанови № 187, колегія суддів Верховного Суду у зв'язку з існуванням різних підходів до його тлумачення відзначає відсутність єдності у питанні, чи є це підставою для відмови в позові, чи лише підставою для відмови у зверненні судового рішення для примусового виконання.
8.24. Слід зауважити, що у пункті 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, зупиняється вчинення виконавчих дій, забороняється заміна стягувачів у виконавчих провадженнях, стягувачами за якими є російська федерація або такі особи: громадяни російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства, відмінного від законодавства України, серед кінцевих бенефіціарних власників, членів або учасників (акціонерів) яких є російська федерація, громадянин російської федерації або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації.
8.25. Відповідно до пояснювальної записки до проєкту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" (згідно з яким Закон було доповнено вказаним пунктом) його метою є забезпечення захисту національних інтересів у зв'язку з військовою агресією російської федерації та забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина в умовах воєнного стану, що потребує врегулювання деяких питань примусового виконання рішень, зокрема, щодо зупинення вчинення виконавчих дій, стягувачами за якими є російська федерація або особи, пов'язані з державою-агресором.
8.26. Із наведеного можна зробити висновок, що законодавець передбачив певні особливості, пов'язані із примусовим виконанням рішень, якщо стягувачами у виконавчому провадженні є особи, пов'язані з державою-агресором, з метою акумулювання майна для майбутнього звернення стягнення.
8.27. Водночас законодавством не передбачено такої підстави для відмови в позові про стягнення заборгованості як пов'язаність особи з державою-агресором або введення мораторію на виконання грошового зобов'язання.
8.28. Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
8.29. При цьому вказаний механізм відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не охоплює правового випадку, коли потрібно відступати від правового висновку, викладеного Верховним Судом у цій же справі під час перегляду попередньо ухвалених судових рішень, з огляду на те, що ухвалене Верховним Судом судове рішення вже реалізовано прийняттям нового судового рішення судом нижчої інстанції (така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2019 року № 756/2765/15-ц, ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 910/9010/17).
8.30. Ураховуючи наведене, колегія суддів у цій справі вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 травня 2025 року у справі № 910/17647/18 та від 15 квітня 2025 року у справі № 910/1418/23, зазначених СТОВ "Батьківщина", що приймалися колегією суддів з іншої палати, відповідно до якого застосування мораторію на підставі Постанови № 187 не залежить від стадії судового процесу та з моменту запровадження зазначеного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів) обмежується у реалізації ними права вимоги до зобов'язаної сторони, у тому числі, шляхом звернення за судовим захистом.
8.31. Таким чином, клопотання відповідача про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду підлягає частковому задоволенню, шляхом передачі справи № 927/994/23 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 233- 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Справу № 927/994/23 за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 05 вересня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2025 року передати на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Ю. Л. Власов
Суддя І. Б. Колос
Суддя Т. М. Малашенкова