21 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/14544/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «МВВ Інструментс» (далі - Товариство, позивач, скаржник) - не з'явився,
відповідача - Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач) - Пащенко М.В. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 (головуюча - суддя Марченко О.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 (головуюча - суддя Коротун О.М., судді Майданевич А.Г., Сулім В.В.)
у справі за позовом Товариства
до АМК
про визнання недійсним рішення від 04.12.2023 №64-р/тк.
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для визнання недійсним рішення, яке прийняте АМК, відповідно до якого визнано, що Товариство вчинило порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон), у вигляді неподання інформації на вимогу голови відділення АМК у встановлений ним строк.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство звернулося до суду з позовною заявою до АМК про визнання недійсним рішення АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що Товариство не погоджується із рішенням АМК, вважає його незаконним і таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що:
- штраф у сумі 908 451 грн, накладений на Товариство, не відповідає засадам пропорційності та розумності, а також позбавляє позивача можливості продовжувати свою господарську діяльність;
- неналежне сповіщення позивача про прийняте АМК рішення призвело до пропущення Товариством строку на його оскарження;
- позовна давність для оскарження рішення АМК розпочалася 11.03.2024, під час воєнного стану, тому такий строк може бути продовжений на час його дії у разі застосування пункту 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 14.04.2025, яке залишено без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 29.07.2025 у цій справі, відмовив у задоволенні позовних вимог.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Товариство, посилаючися на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. У поданій касаційній скарзі Товариство з посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та частину третю статті 310 ГПК України зазначає, що:
4.1.1. судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального та матеріального права, що полягають у:
- неврахуванні доводів позивача щодо процесуальних повноважень суду поновити строк для оскарження рішення АМК, внаслідок чого порушено право скаржника на доступ до суду;
- судом недослідженні обставин вручення та оприлюднення рішення АМК;
- застосування наслідків пропуску двомісячного строку у вигляді відмови у розгляді заперечень скаржника щодо неправомірності та незаконності рішення АМК;
- ігноруванні аргументів скаржника щодо необхідності застосування Рекомендаційних роз'яснень АМК від 09.08.2016 №39-рр (далі - Рекомендаційні роз'яснення АМК);
4.1.2. ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду:
- стосовно дослідження обставин вручення та оприлюднення оскаржуваного рішення (постанови від 22.01.2021 та від 26.10.2021 у справі №922/1865/20, від 19.06.2025 у справі №916/3766/24);
- щодо можливості поновлення строку на оскарження рішення АМК (постанова від 18.05.2023 у справі №910/3039/22);
- щодо дискреційних повноважень АМК та обов'язку органу дотримуватися власних процедур (постанова від 11.02.2025 у справі №910/19061/21).
5. Позиція іншого учасника справи
5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Суд апеляційної інстанції зазначив, що як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Тимчасової адміністративної колегії АМК від 04.12.2023 №64-р/тк (далі - Рішення АМК) було, зокрема:
- визнано, що Товариство вчинило порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону, у вигляді неподання інформації Північному міжобласному територіальному відділенню Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК) на вимогу голови Відділення АМК від 03.03.2023 №60-02/1137 у встановлений ним строк (пункт 1 резолютивної частини);
- за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини Рішення АМК, накладено на Товариство штраф у сумі 908 451 грн (пункт 2 резолютивної частини).
6.2. Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- у Відділенні АМК розглядалася справа №66/60/73-рп/к.20 про вчинення Товариством порушення, передбаченого статтею 15 Закону, у вигляді поширення інформації, що вводить в оману;
-з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, на підставі статей 7, 17, 22 та 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», голова Відділення АМК направив Товариству вимогу про надання у 10-денний строк із дня її отримання визначеної інформації та копій документів;
- у вимозі зазначалося, що згідно з пунктами 13, 14, 15 статті 50 та статтею 52 Закону неподання Відділенню АМК інформації в установлені строки, подання інформації в неповному обсязі у встановлені строки, подання недостовірної інформації визнаються порушенням законодавства про захист економічної конкуренції і тягнуть за собою відповідальність у вигляді штрафу у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф;
- таким чином, Товариство було проінформовано про правові наслідки неподання інформації Відділенню АМК на вимогу голови Відділення АМК у встановлені ним строки, подання недостовірної інформації або інформації у неповному обсязі;
- під час розгляду справи Відділення АМК надіслало до АТ «Укрпошта» вимогу голови Відділення АМК від 24.05.2023 №60-02/932е про надання інформації щодо отримання Товариством вимоги;
- відповідно до листа АТ «Укрпошта» від 06.05.2023 №103.003.-4431-23 (вх. Відділення АМК від 29.05.2023 №60-01/844кі) рекомендований лист №0303515507801, яким направлено вимогу, вручено 25.04.2023 уповноваженій особі на одержання реєстрованих поштових відправлень (внутрішніх і міжнародних рекомендованих карток, листів/бандеролей), рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, відправлень: «Укрпошта Стандарт», «Укрпошта Експрес», міжнародних посилок, дрібних пакетів, електронних повідомлень Товариству. На підтвердження зазначеного АТ «Укрпошта» надало копії довіреності Товариства та накладної від 25.04.2023 №0303515507801, яка містить прізвище, ініціали та підпис особи, що отримала вимогу;
- Відділення АМК направило Товариству супровідним листом від 30.12.2023 №127-01-13645е Рішення АМК, яке було повернуто Відділенню АМК відділенням поштового зв'язку у зв'язку з закінченням терміну зберігання;
- інформація про Рішення №64-р/тк опублікована в офіційному друкованому органі «Урядовий кур'єр» від 01.03.2024 №45 (7705).
6.3. Суд апеляційної інстанції вказав, що судом першої інстанції правомірно встановлено, що Рішення АМК надіслано Товариству супровідним листом від 30.12.2023 №127-01-13645е, який повернуто Відділенню АМК відділенням поштового зв'язку у зв'язку з закінченням терміну зберігання. З огляду на викладене, інформація про Рішення АМК опублікована в офіційному друкованому органі «Урядовий кур'єр» від 01.03.2024 №45 (7705).
6.4. Суди попередніх інстанцій зазначили, що Рішення АМК вважається врученим позивачу 11.03.2024.
6.5. Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції правомірно встановив, що строк на оскарження Рішення АМК закінчився 13.05.2024, а з цим позовом Товариство звернулося до суду у листопаді 2024 року (25.11.2024 - позовну заяву сформовано в системі «Електронний суд», а 26.11.2024 - зареєстровано канцелярією суду), та зазначив, що позивачем пропущено присічний строк на оскарження Рішення АМК.
6.6. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанцій та відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з такого.
6.6.1. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи скаржника в частині того, що під час дії воєнного стану не можуть застосуватися положення статті 60 Закону, а строк для звернення до суду з метою оскарження рішень органів АМК підлягає продовженню з посиланням на «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якими передбачено, що період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії, то за приписами статті 60 Закону передбачені ними строки оскарження рішень органу АМК не може бути відновлено, оскільки є присічними. Тоді як встановлена ЦК України позовна давність до відповідних правовідносин не застосовується.
6.6.2. Інші доводи скаржника, зокрема, в частині неправильного визначення відповідачем розміру штрафу, накладеного Рішенням АМК, а також на неврахування відповідачем Рекомендацій та роз'яснень АМК при визначенні розрахункового базового розміру штрафу - не прийняті судом апеляційної інстанції з урахуванням пропуску строку на його оскарження, оскільки, закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є самостійною підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення АМК (близька за змістом правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 27.06.2020 у справі №905/1605/19, від 12.02.2019 у справі №915/352/18).
6.7. Суд першої інстанції не взяв до уваги посилання позивача на неправильне визначення відповідачем розміру штрафу, накладеного Рішенням АМК, а також на неврахування відповідачем Рекомендацій та роз'яснень АМК при визначенні розрахункового базового розміру штрафу, виходячи з такого:
- як встановлено в Рішенні АМК, згідно з листом Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві від 13.03.2023 №8444/5/26-15-12-07-03 дохід від будь-якої діяльності Товариства за 2022 рік становить 181 690 249 грн;
- при цьому, відповідно до пункту 38 Рішення АМК, під час визначення розміру штрафу враховано, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції Товариство вчинило не вперше (рішення адміністративної колегії Відділення АМК від 24.06.2021 №60/50-р/к і від 08.12.2022 №60/48-р/к); Товариство не надало інформації на Вимогу у встановлений головою Відділення АМК строк;
- за вчинення порушення, зазначеного в пункті 1 резолютивної частини Рішення АМК, накладено на Товариство штраф у сумі 908 451 грн;
- відтак, АМК враховував обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність, відповідно до Рекомендаційних роз'яснень щодо застосування положень частин другої, п'ятої та шостої статті 52 Закону, частин першої та другої статті 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», що стосуються розрахунку штрафів, затверджених розпорядженням АМК від 09.08.2016 №39-р;
- суд першої інстанції зазначив, що під час визначення розміру штрафу АМК не було перевищено його максимально допустимий розмір, який становить 1 816 902 грн згідно зі статтею 52 Закону, що свідчить про відсутність перевищення повноважень АМК;
- суд першої інстанції вказав про те, що рекомендаційні роз'яснення АМК, мали або мають рекомендаційний характер та не містять норм (приписів), обов'язкових для застосування, про що неодноразово наголошував Верховний Суд;
- суд першої інстанції зазначив, що розмір штрафу, накладеного Рішенням АМК, відповідає вимогам законодавства про захист економічної конкуренції та прийнятий в межах повноважень органів АМК, а тому доводи позивача в цій частині є безпідставними.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Верховний Суд ухвалою від 09.09.2025, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі №910/14544/24 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Від позивача 30.09.2025 до Верховного Суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
7.3. Верховний Суд ухвалою від 30.09.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, відклав судовий розгляд касаційної скарги на 21.10.2025 з мотивів та підстав озвучених у судовому засіданні.
7.4. Від позивача 21.10.2025 до Верховного Суду надійшло клопотання, в якому Товариство просило:
- відкласти розгляд касаційної скарги на більш пізню дату;
- у разі відмови у задоволенні клопотання про відкладення - розгляд справи здійснювати без участі позивача.
7.5. Верховний Суд ухвалою від 21.10.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи з мотивів та підстав озвучених у судовому засіданні.
7.6. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.7. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
8.9. Предметом судового розгляду у цій справі є визнання недійсним рішення, яке прийняте АМК, відповідно до якого визнано, що Товариство вчинило порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону, у вигляді неподання інформації на вимогу голови відділення АМК у встановлений ним строк.
8.9.1. Позовні вимоги мотивовано тим, що Товариство не погоджується із рішенням АМК, вважає його незаконним і таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що:
- штраф у сумі 908 451 грн, накладений на Товариство, не відповідає засадам пропорційності та розумності, а також позбавляє позивача можливості продовжувати свою господарську діяльність;
- неналежне сповіщення позивача про прийняте АМК рішення призвело до пропущення Товариством строку на його оскарження;
- позовна давність для оскарження рішення АМК розпочалася 11.03.2024, під час воєнного стану, такий строк може бути продовжений на час його дії у разі застосування пункту 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України.
8.10. Предметом розгляду справи №922/1865/20 було визнання протиправною та скасування вимоги відділення АМК.
8.10.1. Позовна заява мотивована тим, що вимога відділення АМК є протиправною та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що витребувані названою вимогою відомості становлять адвокатську таємницю.
8.10.2. Під час судового розгляду досліджувалося питання оприлюднення рішення АМК і його вручення.
8.11. Предметом розгляду справи №916/3766/24 було стягнення з відповідача штрафу, визначеного у резолютивній частині рішення адміністративної колегії відділення АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу та стягнення пені, нарахованої відповідно до частини п'ятої статті 56 Закону.
8.11.1 Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем рішення АМК, згідно з яким відділенням АМК визнано, що відповідач вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які передбачені пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону.
8.11.2. Під час судового розгляду досліджувалося питання оприлюднення рішення АМК і його вручення.
8.12. Предметом розгляду справи №910/3039/22 було визнання недійсним і скасування низки пунктів резолютивної частини рішення АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону та накладення штрафу в частині, яка стосується позивача.
8.12.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем допущено порушення Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 №5 (далі - Правила), а також розголошення матеріалів кримінальних проваджень без відповідного дозволу та розголошено інформацію про приватних осіб;
- участь позивача в узгоджених конкурентних діях при проведенні торгів є недоведеною, оскільки доводи відповідача обґрунтовані неналежними та недостовірними доказами.
8.12.2. Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про поновлення строків подачі позовної заяви, в якому позивач з посиланням на запровадження воєнного стану на території України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, просить визнати причину пропуску строку на подання позовної заяви поважною.
8.13. Предметом розгляду справи №910/19061/21 було визнання недійсним і скасування рішення відділення АМК у частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону.
8.13.1. Позовні вимоги мотивовано тим, що рішення відділення АМК в частині, що стосується позивача, прийнято всупереч вимог Закону, Правил, оскільки, при розгляді справи не враховано, що:
- позивач та інший учасник торгів не є пов'язаними особами в розумінні Закону України «Про здійснення державних закупівель»;
- зовнішні ознаки в оформленні документів не можуть свідчити самі по собі про те, що між учасниками процедури відбувся обмін інформацією при підготовці конкурсної пропозиції;
- учасниками запропоновано замовнику різні ціни, а останній не був позбавлений можливості обрати іншого переможця або відхилити пропозицію учасників;
- подання учасниками пропозицій в один день є наслідком звичайного співпадіння;
- висновки відповідача про вірогідну узгодженість дій внаслідок використання позивачем та іншим учасником торгів однакових адрес регіональних представництв, зроблені на основі припущень та без врахування факту використання позивачем власних відокремлених приміщень.
8.14. З огляду на викладене, ця справа та справи означені скаржником (дивись пункти 4.1.2, 8.9. - 8.10.1, 8.12 - 8.13.1) є схожими в частині, що стосується предмета позову (визнання недійсним/скасування рішення/вимоги АМК). Верховний Суд відзначає, що хоча правопорушення у справах №910/19061/21, №910/3039/22 різні, ніж у цій справі, втім, у вказаних справах досліджувалося питання можливості поновлення строку на оскарження рішення АМК і щодо дискреційних повноважень АМК й обов'язку дотримуватися власних процедур.
8.15. Що ж до справи 916/3766/24 і цієї справи, то схожість спірних правовідносин, окрім суб'єктного складу та нормативно-правового врегулювання (Закон), полягає у тому, що у вказаних справах досліджувалося питання вручення та оприлюднення рішень АМК.
8.16. Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано таких висновків Верховного Суду (у редакції, яка вказана скаржником у касаційній скарзі):
«Верховний Суд неодноразово вказував на те, що суди не втручаються у дискрецію АМК України, водночас суди можуть контролювати як відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і узгодженість рішень /дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи, наявними ресурсами тощо. Саме на суд покладено обов'язок перевірки дотримання органами АМК України вимог законодавства та здійснення ними рішення/дій на підставі, у спосіб та у межах повноважень, передбачених законодавством України (подібні за змістом висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.01.2021 та 26.10.2021 у справі №922/1865/20, а також від 19.06.2025 у справі №916/3766/24)»;
«У постанові Касаційного господарського суду від 19.06.2025 у справі №916/3766/24 про стягнення пені за рішенням органів АМК України касаційний суд погодився з обґрунтованими доводами скаржника про те, що факт вручення Рішення АМК може мати значення у вирішенні питання щодо правильності нарахування пені, оскільки встановлює юридичний факт для відліку її нарахування»;
«… у постанові Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі №910/3039/22 зазначено такі причини скасування рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до цього суду:
?8.39. Відповідно до частини першої статті 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Відповідно до частини четвертої вказаної статті суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
8.40. Скаржник звертає увагу, зокрема, на те, що причини пропуску двомісячного строку оскарження були поважними, оскільки були зумовлені надзвичайними обставинами. Місцезнаходженням скаржника і його уповноважених представників є місто Київ, а з 24.02.2022 у Київській області і згодом у місті Києві велись бойові дії, що становило серйозну загрозу їх життю і здоров'ю і унеможливило завершений підготовки позовної заяви та її подання до суду у встановлений частиною першої статті 60 Закону двомісячний строк.
8.41. ТОВ "Беной" зазначає, що матеріали оскарження мають значний об'єм (матеріали справи АМК, що були покладені ним в основу Рішення АМК станом на 07.02.2022 налічували 29 томів та близько 7 томів додатків до позовної заяви), що обумовлено складністю справи та відповідними її обставинами. Підготовка зазначених матеріалів вочевидь займала великий проміжок часу та була обґрунтованою.
8.42. Проте, судом апеляційної інстанції не в повній мірі встановлені та досліджені обставини, пов'язані з військовою агресією російської федерації проти України та її вплив на об'єктивну можливість звернутися до суду.
8.43. З тексту оскаржуваної постанови не вбачається, що судом апеляційної інстанції досліджено причини пропущення скаржником двомісячного строку оскарження Рішення АМК та не наведено мотивів врахування чи відхилення всіх доводів скаржника. У то же час, відмова у позові судом апеляційної інстанції мотивована лише формальним пропуском строку, який за законом є присічним, без дослідження та перевірки обставин неможливості звернення до суду в період до 11.03.2022?».
8.17. Узагальнено твердження скаржника зводяться до того, що судами попередніх інстанції не враховано висновки Верховного Суду щодо:
- дослідження обставин вручення та оприлюднення оскаржуваного рішення (постанови Верховного Суду від 22.01.2021 та 26.10.2021 у справі №922/1865/20, а також від 19.06.2025 у справі №916/3766/24);
- можливості поновлення строку на оскарження рішення АМК України (постанова Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №910/3039/22);
- дискреційних повноважень АМК України та обов'язку органу дотримуватись власних процедур (постанова Верховного Суду від 11.02.2025 у справі №910/19061/21).
8.18. Верховний Суд наголошує, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
8.19.1. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.19.2. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.
8.20. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
8.21. Зі змісту судових рішень у цій справі вбачається, що причиною спору стало питання про наявність/відсутність підстав для визнання недійсним Рішення АМК, яким визнано дії Товариства порушенням, передбаченим пунктом 13 статті 50 Закону у вигляді неподання інформації Комітету на вимогу АМК у встановлений ним строк.
8.22. Так, пункт 13 статті 50 Закону визначає порушенням законодавства про захист економічної конкуренції неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.
8.23. Отже, ненадання інформації у встановлені органом АМК строки відповідно до визначеного ним змісту, обсягу та характеру (виходячи з її необхідності для виконання завдань органу) є актом невиконання вимоги державного органу із спеціальним статусом, метою діяльності якого є, зокрема, забезпечення державного захисту конкуренції у господарській діяльності, що тягне за собою встановлену чинним законодавством відповідальність.
8.24. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позовних вимог, вказавши на те, що Товариством пропущено присічний строк на оскарження Рішення АМК.
8.25. Втім, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права, а тому є підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
8.26. Покликання Товариства зводяться, зокрема, до такого:
- недослідження судами обставин вручення та оприлюднення Рішення АМК;
- скаржник вказує, що повернення листа «за закінченням терміну зберігання» не охоплюється жодною з обставин, визначених у частині першої статті 56 Закону, а також не свідчить про неможливість вручити рішення;
- як наслідок, враховуючи ненастання випадків, визначених вказаною вище нормою, підстав для оприлюднення рішення в офіційному друкованому виданні не було;
- об'єктивна можливість дізнатись про опублікування оскаржуваного рішення у Товариства була відсутня, при цьому необхідність ознайомлення з прийнятим рішенням саме у такий спосіб настала не через вину скаржника, а внаслідок неналежного застосування Комітетом норми статті 56 Закону;
- таким чином, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій не обґрунтували в оскаржуваних судових рішеннях, на підставі якої норми повернення АМК України поштового відправлення «за закінченням терміну зберігання» має наслідком опублікування інформації про рішення в офіційному друкованому виданні;
- на думку позивача, висновок судів про те, що Рішення АМК вважається врученим Товариству 11.03.2024, є необґрунтованим та зроблений без будь-якого аналізу наданих позивачем конкретних аргументів стосовно цього спірного питання;
- допущення АМК протиправних дій при повідомленні Товариству про прийняте рішення про застосування штрафу свідчить про те, що оскаржуване рішення не могло вважатись врученим 11.03.2024, а строк на звернення з цим позовом до суду не може вважатися таким, що сплив;
- скаржник вважає, що висновки суду першої інстанції є помилковими, а присічний строк передбачений частиною першою статті 60 Закону не має об'єктивної доцільності для існування і не переслідує легітимну мету;
- суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях повністю проігнорували клопотання скаржника про ініціювання внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 60 Закону;
- на думку позивача, суди першої та апеляційної інстанцій фактично самоусунулися від надання оцінки конституційності положення статті 60 Закону та, дійшовши висновку про пропуск позивачем строку для оскарження Рішення АМК, не застосовували відповідні норми Конституції України на підставі статті 11 ГПК України;
- Товариство вважає, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано позбавили позивача права на судовий захист, що, беручи до уваги висновки Верховного Суду у справі №910/3039/22, є підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції;
- ненадання судом апеляційної інстанції будь-якої оцінки доводам Товариства про порушення судом першої інстанції принципу змагальності та рівності сторін є підставою направлення касаційним судом справи на новий розгляд;
- з оскаржуваного Рішення АМК не вбачається застосування відповідачем усього обсягу релевантного законодавства, а саме Рекомендаційних роз'яснень АМК, які, на думку скаржника, під час прийняття Рішення АМК про накладення штрафу Комітет не міг залишити поза увагою.
8.27. Верховний Суд, досліджуючи правильність застосування норм матеріального права та дотримання судами норм процесуального права в аспекті наведених правових висновків і покликань скаржника, беручи до уваги доводи АМК, виходить з того, що стосовно застосування статті 60 Закону Верховний Суд неодноразово та послідовно висловлював правову позицію, суть якої зводиться до такого:
- за приписами частини першої статті 60 Закону (як у редакції до 01.01.2024, так і у діючій редакції) передбачений вказаною нормою строк не є позовною давністю та вказаний строк оскарження рішень АМК не може бути відновленим/поновленим;
- зазначений строк є присічним;
- закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску, наведених заявником/відповідачем/третьою особою антимонопольної справи, є самостійною підставою для відмови в позові про визнання недійсним/скасування рішення АМК.
8.28. Закон України "Про захист економічної конкуренції", на підставі приписів якого нараховано штраф, визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
8.28.1. Цей закон встановлює види, склад правопорушень законодавства про захист економічної конкуренції, заходи відповідальності, що застосовуються за їх вчинення, і норми, що визначають порядок притягнення до відповідальності.
8.28.2. Закон України "Про захист економічної конкуренції" містить спеціальні норми щодо захисту економічної конкуренції та загальні у визначенні суб'єктом господарювання порядку захисту прав порушених органами АМК. Проте Закон України "Про захист економічної конкуренції" не є процесуальним законом у широкому розумінні, хоча містить певні процесуальні норми.
8.28.3. Верховний Суд висновує, що названий закон не регулює цивільно-правові відносини.
8.28.4. Передбачені Законом штрафи є видом відповідальності за вчинення правопорушення.
8.29. Позовна давність є інститутом виключно цивільного права, і її застосування здійснюється на підставі відповідних норм ЦК України до тих відносин, що регулюються цивільним законодавством, тоді як спірні правовідносини не належать до цивільних.
8.30. Верховний Суд виходить з того, стаття 60 Закону станом до 31.12.2023 була у такій редакції:
« 1. Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
2. Рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Частина друга статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом № 762-IV від 15.05.2003}
3. Прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
4. Порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого:
згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції";
за результатами перевірки відповідно до частини п'ятої статті 57 цього Закону;
за результатами перегляду відповідно до частини третьої статті 58 цього Закону,
а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше.
Абзац п'ятий частини четвертої статті 60 в редакції Закону № 762-IV від 15.05.2003}
5. Незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України».
8.31. Стаття 60 Закону у редакції Закону України від 09.08.2023 №3295-IX, що набула чинності з 01.01.2024:
« 1. Заявник, відповідач, третя особа мають право повністю або частково оскаржити рішення, розпорядження органу Антимонопольного комітету України, передбачені статтями 36 і 48 цього Закону, до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення, розпорядження. Зазначений строк не підлягає поновленню.
Частина перша статті 60 в редакції Закону №3295-IX від 09.08.2023}
2. Рішення, розпорядження Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України, державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, передбачені частиною першою цієї статті, оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Частина друга статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом №762-IV від 15.05.2003; в редакції Закону №3295-IX від 09.08.2023}
3. Прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
4. Порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого:
згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції";
за результатами перевірки відповідно до частини п'ятої статті 57 цього Закону;
за результатами перегляду відповідно до частини третьої статті 58 цього Закону,
а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше.
Абзац п'ятий частини четвертої статті 60 в редакції Закону №762-IV від 15.05.2003}
5. Незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України».
8.32. У пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 09.08.2023 №3295-IX установлено, що: рішення органів Антимонопольного комітету України, прийняті до дня набрання чинності цим Законом, підлягають виконанню відповідно до законодавства, яке діяло на момент прийняття рішення; заяви про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, заяви про надання висновків відповідно до статей 14 і 29 Закону України "Про захист економічної конкуренції", заяви та подання про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які подані та розгляд яких не закінчено до дня набрання чинності цим Законом, розглядаються відповідно до законодавства, яке діяло до дня набрання чинності цим Законом; справи про узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, розгляд яких розпочато до дня набрання чинності цим Законом, розглядаються відповідно до законодавства, яке діяло до дня набрання чинності цим Законом.
8.33. Верховний Суд наголошує, що відповідно до приписів частини першої статті 60 Закону зазначений строк є присічним, його перебіг не переривається і не зупиняється, а закінчення такого строку, незалежно від причин його пропуску, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення (розпорядження) АМК та його органів (дивись схожі висновки у Верховного Суду постановах від 27.06.2020 у справі №905/1605/19, від 12.02.2019 у справі №915/352/18, від 08.07.2019 у справі №915/756/18, від 27.08.2019 у справі №922/3685/18, від 23.04.2019 у справі №910/6538/18, від14.03.2023 у справі №910/4518/22, від 20.04.2023 у справі №910/20438/21, від 20.06.2023 у справі №910/8880/22).
8.34. На законодавчому рівні чітко визначено строки звернення до суду у справах щодо оскарження рішень АМК і такі строки не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача (дивись пункти 9.33 - 9.40 постанови Верховного Суду від 08.04.2025 у справі №910/19226/23).
8.35. Стосовно доводів скаржника про можливість поновлення строку судами попередніх інстанцій для оскарження Рішення АМК і застосування норм Конституції України, то слід зазначити, таке.
8.36. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
8.37. Згідно із частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
8.38. Відповідно до частин першої, шостої та десятої статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
8.39. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 60 Закону заявник, відповідач, третя особа мають право повністю або частково оскаржити рішення, розпорядження органу Антимонопольного комітету України, передбачені статтями 36 і 48 цього Закону, до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення, розпорядження. Зазначений строк не підлягає поновленню.
8.40. Отже, спеціальним законом чітко врегульовано строк оскарження рішень АМК та визначено, що такий строк є присічним.
8.41. Суд у контексті доводів скаржника наголошує, що правовідносини, які регулюються ЦК України та Господарським кодексом України (далі - ГК України), а саме цивільні правовідносини [особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників] та господарські відносини [сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини; господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності; під організаційно-господарськими відносинами у ГК України розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю; внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами] та які передбачають можливість поновлення строку звернення до суду (у силу приписів статті 223 ГК України та статей 257-259 ЦК України), не є подібними з правовідносинами, які виникають на підставі Закону між АМК [в силу приписів частини четвертої статті 4 Закону АМК здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень] і особою, що оскаржує відповідні рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
8.42. Стосовно доводів позивача щодо ігнорування клопотання скаржника про ініціювання внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 60 Закону, то слід зазначити таке.
8.43. Як вказано вище в силу приписів частини шостої статті 11 ГПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
8.44. Тобто звернення суду до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону, можливе лише у випадку, якщо суд дійшов висновку, що відповідний закон суперечить Конституції України та суд його не застосував, а застосував норми Конституції України як норми прямої дії.
8.45. Втім, у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій не виснували про те, що частини перша статті 60 Закону суперечить Конституції України та застосували, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, саме частину першу статті 60 Закону, що виключає необхідність звернення до Верховного Суду щодо вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вказаної норми.
8.46. Верховний Суд у цій справі за доводами касаційної скарги також не вбачає підстав виснувати, що частина перша статті 60 Закону суперечить Конституції України, а відтак відхиляє клопотання скаржника.
8.47. Також, Суд звертає увагу, що в силу приписів статті 56 Закону України «Про Конституційний Суд України» суб'єктом права на конституційну скаргу є особа, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України.
8.48. Верховний Суд наголошує, що відсутні жодні сумніви, що суд при здійсненні своїх функцій тлумачить норми закону. Проте Верховний Суд виходить з того, що це не може бути правотворча діяльність. У процесі тлумачення суд повинен дотримуватися принципу, вираженого у статті 6 Конституції України, відповідно до якого державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову влади, забезпечуючи необхідний баланс для функціонування правової держави. Верховний Суд поділяє думку, що прогалини у законодавстві повинні усуватися в процесі саме правотворчості шляхом внесення змін і доповнень до законів, видання нових. Лише у випадках чітко визначених у частинах дев'ятій - десятій статі 11 ГПК України суд може застосовувати звичаї, які є вживаними у діловому обороті, аналогію закону чи аналогію права для врегулювання спірних відносин. Позиції, що суперечать цьому питанню може призвести до неприпустимого втручання судових органів у компетенції, віднесені до законодавчої влади.
8.49. Щодо посилань скаржника на правові висновки, наведені у постанові від 18.05.2023 у справі №910/3039/22, то слід зазначити таке.
8.49.1. Так, Верховний Суд, скасовуючи оскаржувану постанову та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначив, зокрема, таке:
« 8.40. Скаржник звертає увагу, зокрема, на те, що причини пропуску двомісячного строку оскарження були поважними, оскільки були зумовлені надзвичайними обставинами. Місцезнаходженням скаржника і його уповноважених представників є місто Київ, а з 24.02.2022 у Київській області і згодом у місті Києві велись бойові дії, що становило серйозну загрозу їх життю і здоров'ю і унеможливило завершений підготовки позовної заяви та її подання до суду у встановлений частиною першої статті 60 Закону двомісячний строк.
8.41. ТОВ "Беной" зазначає, що матеріали оскарження мають значний об'єм (матеріали справи АМК, що були покладені ним в основу Рішення АМК станом на 07.02.2022 налічували 29 томів та близько 7 томів додатків до позовної заяви), що обумовлено складністю справи та відповідними її обставинами. Підготовка зазначених матеріалів вочевидь займала великий проміжок часу та була обґрунтованою.
8.42. Проте, судом апеляційної інстанції не в повній мірі встановлені та досліджені обставини, пов'язані з військовою агресією російської федерації проти України та її вплив на об'єктивну можливість звернутися до суду.
8.43. З тексту оскаржуваної постанови не вбачається, що судом апеляційної інстанції досліджено причини пропущення скаржником двомісячного строку оскарження Рішення АМК та не наведено мотивів врахування чи відхилення всіх доводів скаржника. У то же час, відмова у позові судом апеляційної інстанції мотивована лише формальним пропуском строку, який за законом є присічним, без дослідження та перевірки обставин неможливості звернення до суду в період до 11.03.2022».
8.49.2. Крім того, з вказаної вище постанови вбачається, що оскаржуване рішення Комітетом було прийнято 15.12.2021, отримано позивачем у справі 10.01.2022, а до суду з позовом позивач звернувся 29.03.2022.
8.49.3. Тобто обставини, які встановлені у справі №910/3039/22 у контексті причин пропуску строку на оскарження рішення АМК, є відмінними від цієї справи, оскільки, Рішення АМК, яке є предметом оскарження у цій справі прийнято Комітетом 04.12.2023 (позов подано до суду 25.11.2024) і такі причини як проведення бойових дій у м. Києві та Київській області у 2022 році не є релевантними для 2023 - 2024 років.
8.50. Щодо покликань відповідача на порушення АМК частини першої статті 56 Закону, то слід зазначити таке.
8.50.1. Відповідно до частини першої статті 56 Закону рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.
У разі, якщо вручити рішення, розпорядження, немає можливості, зокрема, внаслідок:
відсутності фізичної особи за останнім відомим місцем проживання (місцем реєстрації);
відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб'єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, -
рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур'єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).
8.50.2. Отже, законодавцем передбачено алгоритм дій АМК у разі неможливості вручення рішення, тому Комітетом не було порушено вказаної вище норми у зв'язку з оприлюдненням інформації про Рішення АМК в офіційному друкованому органі «Урядовий кур'єр» від 01.03.2024 №45 (7705).
8.50.3. Зі змісту оскаржуваних судових рішень (дивись розділ 6) вбачається, що судами попередніх інстанцій досліджено як обставини невручення Рішення АМК у зв'язку із закінченням строку зберігання поштового відправлення, так і обставини оприлюднення інформації про вказане рішення.
8.50.4. Таким чином, покликання скаржника щодо порушення АМК частини першої статті 56 Закону не знайшли свого підтвердження.
8.51. Стосовно доводів скаржника про те, що з оскаржуваного Рішення АМК не вбачається застосування відповідачем усього обсягу релевантного законодавства, а саме Рекомендаційних роз'яснень АМК, які, на думку скаржника, під час прийняття Рішення АМК про накладення штрафу Комітет не міг залишити поза увагою, слід зазначити таке.
8.51.1. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові вказав, що пропуск присічного строку є самодостатньою підставою для відмови у задоволенні позову у цій справі, що узгоджується та відповідає сталій і послідовній практиці Верховного Суду.
8.51.2. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що не взяв до уваги посилання позивача на неправильне визначення відповідачем розміру штрафу, накладеного Рішенням АМК, а також на неврахування відповідачем Рекомендацій та роз'яснень АМК при визначенні розрахункового базового розміру штрафу, вказавши відповідні мотиви й міркування (дивись пункт 6.7 цієї постанови).
8.51.3. Також, суд першої інстанції, відхиляючи доводи позивача про необхідність застосування Рекомендаційних роз'яснення покликався на позицію Верховного Суду.
8.51.4. Суд, оцінюючи цей довід, висновує, що Рекомендаційні роз'яснення АМК згідно з пунктом 1 та їх назвою, мають виключно рекомендаційний (не обов'язковий) характер, і питання, пов'язані з їх застосуванням до спірних правовідносин не можуть бути підставами для висновку про неправильність застосування норм Закону як АМК, так і господарськими судами, що розглядали цю справу (близька за змістом правова позиція є сталою, послідовною та неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13.08.2019 у справі №916/2670/18, від 30.01.2020 у справі №910/1645/19, від 21.01.2020 у справі №910/12400/18).
8.51.5. Таким чином, вказані вище покликання скаржника не знайшли свого підтвердження.
8.52. Суд наголошує, що узагальнені покликання скаржника фактично спрямовані на переоцінку доказів, до якої суд касаційної інстанції вдаватися не може, з огляду на приписи статті 300 ГПК України.
8.53. Верховний Суд виходить з того, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які викладені у постановах Верховного Суду, вказаних у пункті 4.1.2 цієї постанови, з огляду на вказані вище міркування.
8.54. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги в частині підстав касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшли свого підтвердження.
8.55. Також, скаржник у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України вказує, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
8.56. Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
8.57. Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
8.58. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21, тощо.
8.59. Проте, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість такої підстави касаційного оскарження.
8.60. Верховний Суд наголошує, що у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій надали оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких у силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки, встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
8.61. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
8.62. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
8.63. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі щодо оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції відсутні.
8.64. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу відповідача, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
8.65. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
8.66. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
8.67. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МВВ Інструментс» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 у справі №910/14544/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов